Технічні засоби і методи дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні

Використання невербальної інформації збільшує тактичний потенціал слідчого/прокурора/судді, сприяє виконанню основних завдань кримінального провадження та визначенню більш віро­гідних напрямів розслідування, формуючи розуміння щодо події, яка мала місце.

Д. М. Цехан відзначає, що «розвиток технологій перебуває у кореляційному зв'язку з розвитком техніки. У свою чергу, це створює відповідні труднощі, пов'язані з необхідністю розді­лення поняття техніки та технологій, що ускладнюється досить широким тлумаченням англомовного терміна «technology», під яким розуміють як техніку, так і технології»^[386]. Л. Д. Удалова відзначає, що окремі технічні засоби підвищують тактичні можливості слідства, де їх процесуальне та криміналістичне значення полягає у забезпеченні більш повної фіксації не тільки інформації, що отримується, але й самого проведення дії і пове­дінки її учасників^[387].

У межах предмету дослідження в цьому підрозділі розгля­нуто можливості застосування технічних засобів і методів дослі­джень антроподжерельної невербальної інформації як орієнту­ючої інформацію. Однак у перспективі залежно від розвитку та правового урегулювання застосування технічних засобів і методів дослідження антроподжерельної невербальної інфор­мації вже існує суттєва можливість визнання результатів дослі­дження, як окремих доказів (наприклад, судова психологічна експертиза із застосуванням комп'ютерного поліграфа).

Опитування з використанням поліграфа (ОВП).

Отримання інформації, що має значення у розслідуванні кримінального провадження, є метою будь-якої процесуальної та непроцесуальної дії. Поліграф, як засіб отримання і оцінки досто­вірності такої інформації від опитуваної особи шляхом фіксації психофізіологічних реакцій особи на запитання, став невід’ємним атрибутом діяльності правоохоронних органів багатьох країн.

О. Р. Лурія вказував, що емоції пов’язані не тільки із самим злочином, але й із його деталями, які виявляються емоційно забарвленими для злочинця і практично не стосуються особи, яка не причетна до злочину. Важливо й те, що злочинець прагне приховати не тільки свою участь у злочині, але й пов’язані з ним наслідки у вигляді емоційних переживаннь. Сильне емоційне переживання утворює сукупність образів, прямо або випадково пов’язаних зі злочином, утворює в пам’яті комплекс. Штучна активізація одного з елементів, навіть проти волі учасника кримінального провадження, автоматично відтворює у його свідомості інші елементи.^[389] Зокрема, О. І. Мотлях розкриває методичні та процесуальні питання інструментальної діагнос­тики достовірності вербальної інформації та використання її результатів у кримінальному провадженні^[390]. У такий спосіб інструментальної фіксації і реєстрації фізіологічного дослі­дження особи набуває матеріального вигляду^[391].

У літературі з даної проблематики (насамперед іноземної) трапляються й інші назви даного приладу, наприклад «детектор брехні», «лай-детектор» (у США), «варіограф» (у Польщі), «плетиз­мограф» та ін. Не передаючи суті приладу, розходження в назвах відбиває лише встановлену традицію в застосуванні термінів у тій чи іншій країні.^[392]

За своєю сутністю поліграф - багатоцільовий медико-біоло- гічний прилад, призначений для реєстрації декількох фізіоло­гічних процесів, які паралельно протікають: дихання, кров'яний тиск, біоструми (мозку, серця, мускулатури) і т. ін.^[393] Однак, в своїх дослідженнях О. М. Ларін застерігав про дотримання прав особи­стості під час поліграфологічного дослідження при реєстрації таких фізіологічних процесів^[394].

ОВП - це комплексна процедура, що складається з декількох етапів:

1) організаційного, де вивчається особистість опитуваного, оцінюється можливість проведення опитування та інше;

2) передтестової співбесіди;

3) власне опитування;

4) післятестова бесіда^[395].

Однак загальна схема ОВП досить проста. Опитуваний підда­ється впливу сигналів, які можуть бути виражені у вербальній (у вигляді питань, окремих фраз, слів, чисел тощо) або речовій (матеріальній) формі (у вигляді окремих предметів, фотознімків, малюнків, відеозображень, географічних карт, схем, таблиць тощо). Використовувані при цьому сигнали є компонентами випробувальних тестів, які, на думку П. Прукса, можуть склада­тися в рамках так званих прямих і непрямих методів.^[396]

У середовищі практичних працівників ідея зміни процесуального статусу перевірок із використанням поліграфа знаходить помітний відгук і вимагає окремого розгляду. Проведене анкетування не оминуло такого важливого питання, як необхідність кримінальної процесуальної регламентації використання поліграфа в криміналь­ному провадженні. Відповідно, більшість спеціалістів (123 судді, 232 прокурори, 12 експертів та 204 слідчі) стверджує, що кримі­нальне процесуальне регулювання використання поліграфа є нагальним. На противагу їм, існує і думка щодо відсутності такої необхідності (102 судді, 111 прокурорів, 3 експерти і 66 слідчих), а також індиферентної позиції (29 суддів, 45 прокурорів, 4 експерти та 5 слідчих) (див. діаграма 3). Такі результати є очікуваними і цілком відповідають сучасним реаліям.

Як зазначає В. В. Семенов, особи, які володіють інформацією, що може викрити їх причетність до злочину, як правило не зацікавлені в дослідженні на поліграфі. Прийшовши на дослі­дження, вони нерідко проявляють нервозність, неспокій. Це відбивається в типових ознаках: учасник має упертий вигляд, постійно рухається, іноді поводиться зухвало, не дивиться в очі, часто зітхає або позіхає, часом виявляючи надмірну ввічливість.^[397]

Діаграма 3. Необхідність кримінальної процесуальної регламентації поліграфологічних досліджень

Для чорнильно-пишучих поліграфів аналіз результатів прово­диться в балах і детально описаний у спеціальній літературі.

За результатами проведеного дослідження на поліграфі можна зробити такі висновки:

1) інтенсивність реакцій опитуваного на критичні запитання дозволяє припустити, що інформація, на якій будуються ці запи­тання, для нього емоційно значима або відома, хоча він це і заперечує;

2) інтенсивність реакцій опитуваного на критичні запитання дозволяє припустити, що інформація на якій будуються запи­тання не є для нього емоційно значимою, і/або що він не володіє знаннями;

3) отримані реакції опитуваного недостатні для формування висновків.^[398]

Можна виділити чотири напрями використання поліграфа в кримінальному провадженні щодо досліджень антроподже- рельної невербальної інформації:

1. Профілактичний напрям - використання поліграфа для перевірки умовно-достроково звільнених з реєстрацією проявів антроподжерельної невербальної інформації;

2. Тактичний напрям - використання поліграфа з метою отри­мання антроподжерельної невербальної інформації та іншої орієнтуючої інформації, побудови версій, підтвердження даних тощо;

3. Доказовий напрям - використання поліграфа як технічного засобу у ході проведення експертиз;

4. Прогностичний напрям - використання поліграфа як засобу прогнозування поведінки учасників кримінального провадження.

Отже, перераховані напрями можливого застосування полі­графа щодо досліджень антроподжерельної невербальної інфор­мації дають змогу з упевненістю стверджувати про практичну доцільність його використання в кримінальному провадженні та про ефективність методу психофізіологічної діагностики. І. В. Рогатюк доречно зазначає, що, говорячи про процесуальні гарантії достовірності висновків за результатом застосування поліграфа, слід наголосити, що процес використання поліграфа слід детально закріпити в протоколі в частині застосування науково-технічних засобів. Достовірність й результативність проведених досліджень за результатом застосування полі­графа, об’єктивність експертних висновків та їх доказова значи­мість залежить від низки факторів, які становлять основу цього спеціального експертного дослідження.^[399] Якщо підозрювані добровільно погодяться на використання поліграфа, обов’яз­ково повинна проводитися відеофіксація.

Інші технічні засоби і методи досліджень, як і ОВП, спрямо­вані на встановлення психоемоційного стану людини та дослі­джень антроподжерельної невербальної інформації виходячи з технічної реєстрації психофізіологічних проявів її організму, хоча застосовувана при цьому техніка працює на інших прин­ципах, ніж поліграф. Так, наприклад у дослідженні В. В. Семенова вказується на інші технічні засоби і методи досліджень, як аналі­затор психологічного стресу та тепловізор. Аналізатор психоло­гічного стресу - це пристрій із датчиками, які реєструють цілий комплекс змін у мовленнєвому апараті учасника криміналь­ного провадження внаслідок динаміки її емоційних переживань на подразники (мікром'язове тремтіння при вимовлянні звуку; тривалість звуку; присутність або відсутність вібрації як резуль­тату зміни кров'яного тиску; зміни висоти звуку і т. ін.). Науковою основою методу служать дані про те, що емоційні переживання, провокуючи функціональні зміни в нервовій системі, діяль­ності органів дихання і кровообігу учасника кримінального провадження, призводять до змін у діяльності мовленнєвого апарату. Тепловізор - це технічний засіб і метод вивчення психо­емоційного стану учасника кримінального провадження, засно­ваний на використанні аналізу його колірної гами щодо зміни температури термальних зон. Суть методу полягає в тому, що отримане зображення обличчя учасника кримінального прова­дження дозволяє на основі аналізу його колірної гами реєстру­вати динаміку зміни температури термальних зон (шкірний покрив людського тіла на різних зонах має різну температуру).

Підсумовуючи зазначене, можна дійти висновку, що викори­стання поліграфа знаходить поступове впровадження у процесу­альній і непроцесуальній формах кримінального провадження. Проте безпосередньо для кримінального провадження це відбу­вається у формі проведення експертиз, а інші форми таких психо­фізіологічних досліджень учасника кримінального провадження використовуються у ході досудового розслідування.

Аудіо- та відеофіксація процесуальних дій

Застосування аудіо- та відеоматеріалів при дослідженні антро­поджерельної невербальної інформації в межах кримінального провадження є логічним кроком у світлі розвитку сучасних науко­во-технічних засобів і технологій та їх можливостей. Інформація, яка зафіксована за допомогою аудіо- та відеозасобу, підлягає ретельному вивченню, що полягає в попередньому та детальному ознайомленні, формулюванні висновків. Рекомендовано вивчати подібний матеріал у такому порядку:

- ознайомлення з даними щодо історії створення аудіо- та відеоматеріалів;

- перегляд аудіо- та відеоматеріалу (безперервний та повний) з усіма можливостями (звук, колір, швидкість);

- перегляд окремих частин аудіо- та відеоматеріалу за допо­могою різних прийомів (пришвидшення, додання або приглу­шення звуків, додання кольорів або шумів);

- аналіз переглянутих та досліджених аудіо- та відеомате- ріалів;

- формулювання висновків щодо наданих аудіо- та відеома- теріалів.

З урахуванням поділу інформації на вербальну і невер- бальну необхідно її постійно синхронізувати, тобто переві­ряти її відповідність одне одному. Така перевірка відбувається завдяки можливості одночасного вивчення всього процесу комунікації в кримінальному провадженні. Звичайно, більше можливостей з’являється, коли комунікація кримінального провадження зафіксована і має вигляд аудіо- або відеомате- ріалу. Такий матеріал підлягає детальному дослідженню в трьох формах:

• посадовій (залежно від посади особи, яка займається його дослідженням: оперативний працівник, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя тощо);

• професійний (залежно від професії особи, яка займається його дослідженням: технік, педагог, психолог тощо);

• експертній (залежно від виду експертизи, яка признача­ється: криміналістична, технічна тощо).

Аналізуючи чинний КПК України, знаходимо посилання на використання аудіо-, відеоможливостей як під час досудового розслідування, так і судового провадження. Тобто такі матеріали можуть бути джерелом дослідження на всіх стадіях криміналь­ного провадження, що робить їх важливим предметом дослі­дження. Мета застосування аудіо-, відеоматеріалів полягає в об'єктивізації процесу доказування. Також наявність аудіо-, відео­матеріалів завжди більш позитивно (доповнючи) впливає на стан доказової бази кримінального провадження, аніж її відсутність.

Відповідно до ч. 6 ст. 27 КПК України «кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, вико­ристовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допуска­ються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду»^[402]. Тобто це надає широкі можливості для фотозйомки, відеозапису в межах кримінального провадження як однієї із засад кримінального провадження, що полягає в глас­ності і відкритості судового провадження та його повному фіксу­ванні технічними засобами та відкриває додаткові можливості щодо дослідження зафіксованої антроподжерельної невербальної інформації. У ч. 1 ст. 105 КПК України зазначається, що додатками до протоколу можуть бути стенограма, аудіо-, відеозапис проце­суальної дії.

У досудовому розслідуванні в ч. 5 ст. 224 КПК України закрі­плено, що під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та (або) відеозапис, а ч. 4. ст. 228 КПК України вказує на те, що «з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візу­альним та аудіоспостереженням»^[403]. Відповідно, як результат тут має місце обмеження можливостей використання антроподже- рельної невербальної інформації.

Найбільш інформативним щодо використання антроподже- рельної невербальної інформації є проведення допиту, впізнання в режимі відеоконференції під час досудового розслідування (ст. 232 КПК України). Під час такого допиту, впізнання збільшу­ється можливість сприйняття антроподжерельної невербальної інформації, її синхронізації з вербальною та верифікації й валі- дації отриманих даних.

Рішення про здійснення дистанційного досудового розсліду­вання приймається слідчим, прокурором або слідчим суддею з власної ініціативи або за клопотанням сторони кримінального провадження чи інших учасників кримінального провадження. Так зване дистанційне досудове розслідування, коли допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені в режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення, може проводитися в конкретних випадках:

1) неможливості безпосередньої участі певних осіб у досу- довому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;

2) необхідності забезпечення безпеки осіб;

3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення опера­тивності досудового розслідування;

5) або ж за наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми (ч. 1 ст. 232 КПК України).

Залежно від цих конкретних випадків, учасникам необхідно в будь-якому випадку розуміти наслідки цієї дії - отримання відеозапису цієї дії, який у подальшому буде досліджуватися. До того ж ч. 9 ст. 232 КПК України чітко закріплює, що хід і резуль­тати слідчої (розшукової) дії під час досудового розслідування, проведеної в режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису. У свою чергу, в ч. 10 підкреслю­ється, що особа, якій забезпечується захист, може бути допитана у режимі відеоконференції з такими змінами зовнішності і голосу, за яких її неможливо було б упізнати.

Із метою уникнення подвійного тлумачення або неточностей варто відповідно до ч. 3 ст. 232 КПК України у дистанційному досу- довому розслідуванні при застосуванні технічних засобів і техно­логій забезпечити належну якість зображення і звуку, а також інформаційну безпеку. Додатково учасникам слідчої (розшукової) дії під час досудового розслідування повинна бути забезпечена можливість ставити запитання й отримувати відповіді осіб, які беруть участь у цій дії дистанційно, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та обов'язки.

Окремі можливості для вивчення невербальної інформації надає ч. 11 ст. 232 КПК України, де зазначено, що слідчий та (або) прокурор із метою забезпечення оперативності криміналь­ного провадження має право провести в режимі відео- або теле­фонної конференції опитування особи, яка через знаходження у віддаленому від проведення досудового розслідування місці, хворобу, зайнятість або з інших причин не може без зайвих труд­нощів вчасно прибути до нього. Далі за результатами опиту­вання, проведеного в режимі відео- або телефонної конференції, слідчий, прокурор складає рапорт, у якому зазначає дату та час опитування, дані про особу опитуваного, ідентифікаційні ознаки засобу зв'язку, що використовувався опитуваним, а також обста­вини, які були ним повідомлені. Також за необхідності таке опиту­вання фіксується за допомогою технічних засобів аудіо- чи відео- запису. Але останнє є рекомендацією, яку варто було б закріпити як обов'язок. Це суттєво покращило б доказову базу.

При проведенні будь-якої фіксації даних, чи то аудіо- чи відео- запису, особа, яку фіксують, завжди більш ретельно підходить до того, як вона поводиться та які показання дає. Тому так званий суб'єкт запису завчасно готується до цієї дії, а його поведінка має неприродний характер зі штучно змодефікованими проявами антроподжерельної невербальної інформації.

При застосуванні аудіо- чи відеозапису необхідно на підго­товчій стадії вчинити такі дії:

- підібрати та перевірити технічні можливості аудіо- чи відеозасобів, які планується застосовувати;

- підготувати місце проведення аудіо- чи відеозапису;

- запросити та забезпечити явку осіб, які братимуть участь;

- ознайомитися з можливостями більш ефективної аудіо- чи відеофіксації антроподжерельних вербальних і невербальних даних;

- спрогнозувати дії осіб, які братимуть участь;

- спланувати дії осіб, які будуть забезпечувати аудіо- чи відеозапис.

На робочій стадії при проведенні аудіо- чи відеозапису необхідно:

- діяти відповідно до наявного плану;

- виконати поставлені завдання;

- досягти мети аудіо- чи відеозапису;

- при виникненні непередбачених обставин реагувати відпо­відно до поставленої мети та норм КПК України.

Стаття 256 КПК України містить вказівки щодо використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні,

Розділ 3. Система методів і засобів дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні де протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовува­тися в доказуванні на тих же підставах, що й результати прове­дення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслі­дування. Це надає можливість іншим учасникам ознайомитися з додатковою інформаційною базою щодо злочинної події, яка мала місце, виокремити окремі її епізоди та більш детально дослідити антроподжерельну невербальну інформацію.

У межах ч. 3 ст. 258 КПК України, що регламентує загальні поло­ження про втручання в приватне спілкування, закріплено, що «спілкуванням є передання інформації в будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація пере­дається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб», а ч. 4 цієї ж статті свідчить, що втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спіл­кування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування є: аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з тран­спортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з елек­тронних інформаційних систем. Спілкування допустимо розгля­дати як обов'язковий елемент слідчої діяльності, змістом якого є організація і тактика взаємодії слідчого з іншими учасниками кримінального провадження^[404].

Стаття 260 КПК України закріплює поняття аудіо-, відео- контролю особи як різновиду втручання в приватне спілкування,

яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов'язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досу- дового розслідування. Також, ст. 567 КПК України містить закрі­плення засад проведення допиту за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції, де в ч. 2 зазначено, що допит проводиться шляхом відео- або телефонної конференції і виконується в порядку, перед­баченому процесуальним законом запитуючої сторони в тій мірі, в якій такий порядок не суперечить засадам КПК України та загаль­новизнаним стандартам забезпечення прав людини і основопо­ложних свобод. Також цей компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити участь перекладача під час проведення відео- або телефонної конференції. У ч. 5 ст. 567 КПК України підкреслено, що протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсила­ються до компетентного органу запитуючої сторони.

Таким чином, застосування відео- або аудіоматеріалів при дослідженні антроподжерельної невербальної інформації в кримі­нальному провадженні має такі можливості:

- отримання джерела доказів, на якому зафіксовані прояви антроподжерельної невербальної інформації, що мають значення для кримінального провадження;

- отримання зафіксованого матеріалу проявів антроподже- рельної невербальної інформації, що має значення для кримі­нального провадження;

- дослідження антроподжерельної невербальної інформації на відео- або аудіоматеріалах сприяє обґрунтуванню чи спросту­ванню наявних даних або отримання нових про кримінально-ре- левантну подію;

- синхронізація антроподжерельної вербальної і невер- бальної інформації з виокремленням місць її невідповідності та подальший аналіз цих розбіжностей;

- слідчий/прокурор/суддя мають необмежену кількість можливостей у перегляді наданих антроподжерельних невер- бальних даних, що зафіксовані у відео- або аудіоматеріалах для власного тлумачення побаченого (прослуханого);

- можливість демонстрації наявного відео- або аудіомате- ріалу всім учасникам кримінального провадження з тлумаченням побаченого (прослуханого) спеціалістом або експертом;

- у випадку фіксації слідчої (розшукової) дії слідчий/ прокурор мають можливість створити певні умови, завдяки яким буде зафіксована антроподжерельна невербальна поведінка учас­ника кримінального провадження.

При застосуванні йдеться не про виокремлення та дослідження тільки антроподжерельної невербальної інформації, тут має місце підкреслення важливості дослідження як антроподжерельної вербальної, так і антроподжерельної невербальної складової слідчим/прокурором/суддею. Адже вивчення злочинної події з урахуванням антроподжерельних вербально-невербальних скла­дових сприятиме більш детальному та повному дослідженню обставин злочинної події.

3.3.