Поняття та джерела антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні

Кримінальне провадження є складним, етапним і специфічним процесом пізнання слідчим/прокурором/суддею криміналь- но-релевантної події. Будь-який злочин залишає матеріальні й ідеальні джерела інформації.

Сенс невербальної інформації в кримінальному провадженні зумовлений виконанням перш за все організаційно-тактичних завдань, виступаючи одним із засобів із виявлення, збирання, фіксації, дослідження, аналізу та оцінки криміналістичної інфор­мації в кримінальному провадженні. Важливе значення в кримі­нальному провадженні має так званий людський фактор щодо інформаційної взаємодії осіб на вербальному і невербальному рівнях. Як правило, злочинець використовує на досудовому розслідуванні та судовому провадженні спеціальний психоло­гічний і тактичний захист, що покликаний забезпечити збере­ження від видачі ним даних про факт особистої причетності до злочинної події та її приховання. Можливість отримати ці дані та їх отримання свідчить про викриття приховуваного. На жаль, загальноприйняті криміналістичні методи, способи та прийоми виявлення психофізіологічного стану особи, що дає можливість викрити неправдиві показання, не завжди виявляються результа­тивними і водночас ефективними. У цьому напрямі дедалі біль­шого значення набувають методи отримання криміналістичної інформації, що ґрунтуються на вивченні внутрішніх і зовнішніх невербальних проявів учасників кримінального провадження.

Формування завдань вивчення невербальної інформації в кримінальному провадженні ґрунтується на загальних завданнях кримінального провадження, як захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засу­джений, жодна особа не була піддана необґрунтованому примусу, а до кожного учасника кримінального провадження була засто­сована належна процедура^[228].

Джерелом антроподжерельної невербальної інформації виступає зовнішність учасника кримінального провадження в її статичних характеристиках. Окремо варто визначити зміст антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні як дані, що свідомо або підсвідомо передаються невербальним шляхом за допомогою знаків та емоцій немовними засобами спілкування особистого характеру і свідчать про фізіо­логічні, психологічні, соціальні ознаки та властивості учасників кримінального провадження.

У такому аспекті варто говорити про декілька підходів до формування поняття «антроподжерельна невербальна інфор­мація», її змісту та джерел. Можна почати з такого класичного погляду на один з таких підходів, що міститься у картезіан­ській програмі. Саме вона випливає з розуміння свідомості і тіла (мислячої і тілесної складової) учасника кримінального прова­дження. Тобто бачимо універсальний характер цього підходу, що складається з таких принципів:

• логічне мислення ставиться вище здорового глузду;

• учасник кримінального провадження має привілейовану позицію відносно свого тіла;

• тіло учасника кримінального провадження без свідомості та душі є простим фізичним об'єктом, що не містить ніяких власти­востей, окрім заповнення простору, тобто мається на увазі можли­вість дослідження тіла учасника кримінального провадження без необхідності аналізу її свідомості;

• тіло і свідомість учасника кримінального провадження можуть і повинні бути досліджені окремо.^[231]

Другим підходом є відкриття функціональності тіла й формування передумов для дослідження антроподжерельної невербальної інформації, що включало пошук загальних законів, певної фундаментальної основи людини, окремі випадки яких повинні розглядатися як реалізація базової загальної людської природи, а ті частини, які їй не нале­жать, - як малозначимі випадковості.

У подальшому в цьому напрямі розвивається психологія, яка відмовилася від пояснювального методу, попри те, що об'єкт її дослідження неможливо ані спостерегти, ані повторити. Це можна назвати розвитком універсальності в предметі психології, який включив дослідження «стимул-реакцій», психологічних меха­нізмів, когнітивних схем.^[233] Саме ці підходи стали початковими для розуміння тілесної людини та відповідно антроподжерельної невербальної інформації зокрема.

Вивчення людського тіла як об'єкта гуманітарного дослі­дження стало можливим завдяки критиці у сфері теоретичної культури (Ф. Ніцше (Friedrich Wilhelm Nietzsche), А. Бергсона (Henri Bergson)), однак суттєвий поштовх у цьому напрямі відбувся через розвиток антропології, психіатрії та психоаналізу, завдяки яким відбулося нагромадження емпіричних даних, які відкрили перед людством функціональну роль тіла і феномен несвідомого.

Третій підхід - антропологічний, який відкрив техніку тіла як носія і транслятора інформації. М. Мосс (Marcel Mauss) першим зауважив суттєві та стійкі відмінності в одних і тих же діях пред­ставників різних культур^[234]. Таким чином наука отримала тіло для дослідження як інформаційного об'єкта, а не предмета медицини чи біології. Далі набуло розвитку інтерпретування соціологічного дослідження людини в аспекті соціальних механізмів П. Бурдьє (Pierre Bourdieu) висловив доцільність існування нового соціоло­гічного підходу до інформаційної функції тіла, де поступово прохо­дить заміна біологічного тіла соціальним.^[235] Однак саме завдяки цьому підходу людина втрачає свою індивідуальність, робиться безтілесною, стаючи соціальною.

Четвертий підхід - інформаційний, де на основі психіатрії та психоаналізу, що взаємодіють і займаються проблематикою аналізу невербальної інформації, яку несе в собі один суб'єкт сумісно зі своїм тілом. У цьому аспекті цікавою видається робота Е. Кречмера (Ernst Kretschmer) «Строение тела и характер»^[236], у якій він виділяє чотири основні типи статури (пікнічний, атле­тичний, лептосомний, диспластичний), що пов'язані з відпо­відним темпераментом, який може призвести до відповідних психічних розладів. Саме в його роботах спостерігається необхід­ність перегляду традиційного погляду на взаємовідносини тілес­ного і психологічного, що в подальшому призвело до неможли­вості «відділити» тіло від психіки, говорячи про їх взаємодію.^[237] Однак, тут краще говорити про взаємовплив, тобто зумовленість психіки тілом і тіла психікою.

Більшість учених у сфері психосоматичної медицини в цілому погоджується, що психічні процеси мають невід'ємні соматичні кореляти, а соматичні процеси відображаються на рівні психіки у формі емоцій, переживань, психічних розладів, змін настроїв тощо. Саме інформаційний підхід дозволив об'єд­нати криміналістику, медицину, психологію, біологію, соціо­логію та філософію, які своїм предметом дослідження визна­чали людину, що дозволило перейти до вивчення людини як цілісної системи, яку неможливо поділити на певні механічні деталі та яка виступає на рівні психічної діяльності і діяльності фізіологічної.^[238]

Саме такий погляд дозволив розглянути людську тілесну сутність як джерело інформації про її психічний стан, що пред­ставляє собою інформаційну складову тілесної поведінки учас­ника кримінального провадження. Саме із цього моменту не тільки мова учасника кримінального провадження вказувала на її стан, а й фізіологічні якості і властивості вказували на психологічний стан. На даному етапі можна зробити висновок, що психологічний стан виражається тілом, при цьому антроподжерельна невербальна інформація, яку несе тілесна система учасника кримінального провадження, у такому випадку більша, повніша й точніша, ніж інформація, яку здатна нести людина на вербальному рівні.

Таким чином, під антроподжерельною невербальною інфор­мацією в кримінальному провадженні, слід розуміти відомості особистісного характеру щодо психологічних, фізіологічних, соціальних та інших властивостей і ознак стану осіб та їхнього мовлення (або проявів поза мовним спілкуванням), залучених до кримінального провадження з метою з’ясування їхнього відно­шення до розслідуваної події.

З поняття «антроподжерельна невербальна інформація» випливає сама характеристика антроподжерельної невербальної інформації, дослідження та застосування якої набуває специфіки в залежності від стадій кримінального провадження:

- невербальна інформація як складова криміналістичної інформації;

- невербальна інформація знаходиться в обумовленій залежності від вербальної з моменту вчинення злочинного правопорушення;

- невербальна інформація знаходиться в обумовленій залеж­ності від вербальної на досудовому розслідуванні;

- невербальна інформація знаходиться в обумовленій залеж­ності від вербальної у судовому провадженні.

Звичайно, застосування антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні залежить від низки чинників. Такими базовими чинниками є:

- злочинна подія, що мала місце;

- обставини, які необхідно встановити в межах криміналь­ного провадження;

- особисті ознаки та властивості учасників кримінального провадження;

- професійні знання, уміння та навички посадових осіб - учасників кримінального провадження.

Вищеперелічені напрями дослідження та корелюючі чинники антроподжерельної невербальної інформації формують можли­вості використання невербальної інформації в кримінальному провадженні для:

- діагностування інформаційного й емоційного стану учас­ників кримінального провадження та їх відношення до події злочину;

- верифікації даних у кримінальному провадженні;

- валідації даних у кримінальному провадженні;

- зменшення та припинення протидії з боку учасників кримі­нального провадження.

Одним із джерел антроподжерельної невербальної інфор­мації є зовнішній вигляд учасника кримінального провадження.

Для отримання повної та детальної інформаційної антропо­джерельної криміналістичної характеристики ознак зовніш­ності учасника кримінального провадження з метою ефектив­ного використання цих даних при виявленні, розслідуванні, розкритті злочину варто взяти за основу усталену криміналіс­тичну класифікацію елементів зовнішності учасника криміналь­ного провадження^[240]. Наявна криміналістична класифікація надає можливість виділити такі підстави для антроподжерельної кримі­налістичної класифікації ознак зовнішності учасника криміналь­ного провадження та сформувати таку антроподжерельну кримі­налістичну класифікацію:

1) залежно від статі учасника кримінального провадження: чоловік; жінка; особа, яка змінила стать;

2) залежно від структурних частин тіла учасника криміналь­ного провадження: голова; тулуб; верхні кінцівки; нижні кінцівки;

3) залежно від будови тіла учасника кримінального прова­дження: розмір; симетрія; форма; контур; конфігурація; колір тощо;

4) залежно від особливостей елементів зовнішності: фас; профіль (правий бік); профіль (лівий бік); потилиця; тім'яна ділянка;

5) залежно від узагальненості елементи зовнішності учасника кримінального провадження поділяються на: загальні; окремі, які є невід'ємними складовими загальних елементів (певні ознаки, тобто їхні характеристики (наприклад, ніс - елемент, короткий - ознака; брови - елемент, тонкі - ознака); окремі, які є окремими від складових загальних елементів (наприклад, вуха - елемент, червона шапка - ознака; рука - елемент, довга рукавиця - ознака);

6) залежно від структури та функцій криміналістичні ознаки зовнішності учасника кримінального провадження поділяються на: анатомічні (зовнішня, внутрішня будова тіла); функціональні (стан і зовнішнє вираження: мізансцена, поза, хода, жестикуляція, міміка); додаткові (супутні);

7) залежно від прикмет у спеціальну групу анатомічних і функ­ціональних ознак виділяють особливі помітні прикмети і особливі непомітні прикмети;

8) залежно від тривалості: постійні упродовж життєдіяль­ності людини, які є вродженими; постійні упродовж життєдіяль­ності людини, які є набутими; тимчасові (від 1 дня до 1 місяця); тимчасові (від 1 місяця до 3 місяців); тимчасові (від 3 місяців до 6 місяців); тимчасові (від 6 місяців до 9 місяців); тимчасові (від 9 місяців до 12 місяців); тимчасові (від 12 місяців до 15 місяців); тимчасові (від 15 місяців до 18 місяців); тимчасові (від 18 місяців до 21 місяця); тимчасові (від 21 місяця до 24 місяців);

9) залежно від походження на: ознаки природного походження; ознаки неприродного (штучного) походження; ознаки патологіч­ного походження;

10) залежно від типізації ознак зовнішності учасника кримі­нального провадження: групові; індивідуальні; змішані;

11) залежно від розташовування ознак зовнішності учасника кримінального провадження поділяються на периферійні і локальні;

12) залежно від сфери загального і конкретного: на загальні (тіло учасника кримінального провадження, певна частина тіла в цілому) і конкретні (окремі частини загальних елементів зовнішності).^[241]

Ознаки зовнішності учасника кримінального провадження залежать від будови тіла в цілому, але із часом, підтримуючи коре­ляційний зв'язок із навколишнім оточуючим середовищем, вони отримують певну індивідуалізацію щодо окремих його ознак і властивостей. Кожен учасник кримінального провадження відріз­няється від іншого окремими ознаками зовнішньої будови тіла в цілому і його окремими елементами. Можливість такої класифі­кації ознак зовнішності учасника кримінального провадження за певними критеріями у подальшому охарактеризує антроподже- рельно криміналістичну характеристику кожного його елементу як окремо, так і в сукупності при формуванні психофізіологіч­ного портрету. У свою чергу, антроподжерельні криміналістичні ознаки зовнішності учасника кримінального провадження інди­відуалізують його в цілому або його елементи окремо чи в сукуп­ності. На даний момент такі дані використовуються при розсліду­ванні злочинів (для розшуку відомих, невідомих осіб, які вчинили злочин; для розшуку безвісти зниклих; для ідентифікації живих людей; для ідентифікації трупів).^[242]

Наступним джерелом антроподжерельної невербальної інфор­мації є емоційний стан учасника кримінального провадження. Емоційний стан учасників кримінального провадження зумов­люється специфічною процедурою досудового розслідування і судового провадження (відповідно до КПК України) та його відно­шенням до кримінально-релевантної події, що розслідується. Саме емоційний стан учасника кримінального провадження в цілому утворюється такими сферами людської діяльності, як діяльність з вчинення злочину, діяльність на досудовому розслі­дуванні і судовому провадженні цих злочинних дій. Ці окремі та одночасно взаємозалежні види діяльності в сукупності із зовніш­німи і внутрішніми чинниками й умовами впливають на психофі­зіологічний стан кожного учасника кримінального провадження, що позначається на його емоційному стані до, під час та після вчинення злочину. Однак це не є кінцевим етапом: після впливу на емоційний стан учасника кримінального провадження вони отримують відповідь-імпульс і починають рухатись у зворотному напрямі, уже впливаючи на діяння цієї особи в теперішньому й майбутньому. Далі процес повторюється, знову йде імпульс і знову рухається по колу. Тобто маємо справу з окремим колом психофі­зіологічного стану учасника кримінального провадження, який бере свій початок із моменту вчинення злочину і закінчується після його розкриття в розумінні теорії криміналістики.

На психофізіологічному рівні емоції проявляються в зовнішній поведінці учасника кримінального провадження, а у внутріш­ньому середовищі проходять окремі процеси, які її детермінують і формують.

Емоційний стан учасника кримінального провадження є психічним процесом імпульсивної регуляції, заснованим на чуттє­вому відображенні зовнішніх і внутрішніх чинників, що формується як суб’єктивне ставлення до навколишнього середовища та бачення свого місця в ньому. Важливо цей емоційний стан дослідити для вста­новлення обставин кримінально-релевантної події як загального завдання, так і виконання окремих завдань: конструювання версій, визначення напрямів та завдань розслідування, тактики прове­дення слідчих (розшукових) дій та інших заходів із виокремленням суб’єктивної складової кожного учасника кримінального прова­дження, де кожен учасник кримінального провадження характе­ризується комплексом загальних і окремих ознак та властивостей (статичними і динамічними, вербальними і невербальними). За загальними ознаками є можливість віднесення до певної групи, а за окремими - ідентифікувати та діагностувати конкретну особу

Складовими емоційного стану є емоції (види, властивості, функції) і потреби. Зауважимо, що ці поняття різні за змістом, але в них спільний вихідний об’єкт.

Емоції класифікуються на підставі: потреб; схематичності; якості (результативності); тривалості; сфери явищ, що визна­чають їх появу; часової ознаки; ставлення до джерела впливу; ознаки їх виникнення і відтворення; причини виникнення; емоційного тону; характеру взаємодії.

Найбільш узагальнений поділ емоцій залежить від впливу на психофізіологічний стан: фундаментальні і окремі. Фундаментальна емоція є специфічнім, внутрішньо детерміно­ванім, нервовим процесом із характерними зовнішніми проявами міміки обличчя і відмінною суб’єктивною якістю (ступенем, тривалістю тощо). Наприклад: страх; гнів; радість; сум; огиду; здивування; сором; відразу; цікавість та провину. Водночас кожна з перелічених фундаментальних емоцій має власні окремі емоції з набором унікальних якостей кожного учасника кримінального провадження.

Особливостями емоцій учасника кримінального провадження є їх індикаторний характер, тобто певна здатність до формування їх емоційного стану до чогось, когось у вимірі минулого, тепе­рішнього і майбутнього, їх узагальнення й комунікації (співпе­реживання) та верифікації іншими особами. У свою чергу емоції спрямовані на виконання сигнальних, оціночних, прогностичних, відображаючих, комунікативних, мотиваційних, спонукальних, профілактичних, маніпулятивних та пізнавальних завдань.

Властивості емоцій учасників кримінального провадження впливають на можливість їх дослідження в природних (на місці вчинення злочину, роботи або місця проживання тощо) та лабо­раторних умовах (при проведенні процесуальних і судових дій та інших заходів тощо). Саме вони утворюють унікальність емоцій­ного стану кожного учасника кримінального провадження, як окремого явища, у певний проміжок часу до, під час і після вчинення злочину. Однак складові емоційного стану учасника кримінального провадження (кількість, види, якість) із часом змінюються завдяки таким властивостям, як суб’єктивність, універсальність, пластичність, динамічність, домінантність, адап­тованість, фіксованість.^[243]

Отже, складові емоційного стану особи формують її поведінку до, під час та після вчинення злочину, детермінують її мотива­ційні чинники, спонукають до вчинення або, навпаки, до утри­мання від певних дій, які в подальшому впливають на меха­нізм злочину, діяльність із розслідування злочину та судове провадження.

Нарешті, не можна не зазначити, що багато даних про учас­ника кримінального провадження може бути отримано зі спосте­реження за супутніми ознаками (оформлення зовнішності, одягу, побуту). Такі супутні ознаки можуть бути використані для форму­вання попередніх висновків про фізіологічні, психологічні і соці­альні характеристики учасника кримінального провадження, оскільки його речі сприяють виявленню індивідуальних особли­востей учасника кримінального провадження.

Наведемо приклад. При розслідуванні серії крадіжок у приват­ному секторі невеликого міста, був затриманий громадянин В. у зв'язку з обставинами, що не стосувалися серії крадіжок. Слідчий опитуючи громадянина В., не проінформував його про причет­ність до вчинення будь-якого злочину, зосередившись на питаннях місцезнаходження громадянина В. за останні тижні. Громадянин В. демонстрував спокій, впевненість. Показання надавав впев­нено, повільно і виважено. Слідчий робив помітки у блокноті в ті моменти, коли голос громадянина В. переривався, коли він змінював позу, відводив погляд та, навпаки, дивився у вічі слід­чому. Співтавивши отримані дані зі злочинами, що мали місце за останній місяць в цій місцевості слідчий обрав найбільш пікові емоційні моменти у розповіді громадянина В. і різко перервавши його розповідь почав допитувати відповідно до цих подій. Обрана тактика дій слідчого не підвела. Невдовзі громадянин В. надав зізнавальні показання.

Оскільки інформація, яка здобута на основі вивчення антропо- джерельної невербальної сторони спілкування учасників кримі­нального провадження, отримана в ході розслідування злочину і судового провадження, тобто в процесі криміналістичної діяль­ності, тому вона є складовою частиною самої криміналістичної інформації. У зв'язку з цим варто виділити такі характерні особли­вості змісту антроподжерельної невербальної інформації, що визначають її специфіку і відмінність від інших видів криміналіс­тичної інформації:

1. Це відомості антропологічного характеру (дані про обста­вини злочину, сприйняті людиною. У такому випадку до неї також можливо віднести, наприклад, виявлені під час обшуку відомості про місцезнаходження схованих предметів);

2. Сигнали антроподжерельної невербальної інформації, що виступають свого роду формою вираження внутрішнього змісту особистості, її психологічних, фізіологічних, соціальних та інших якостей. У силу цього антроподжерельна невербальна інформація містить відомості про психологічні, фізіологічні, соціальні й інші властивості і якості особистості.

3. Джерелами (засобами передачі) антроподжерельної невер- бальної інформації виступають ознаки і властивості зовнішнього вигляду учасника кримінального провадження, а також особли­вості функціонування його частин тіла, а саме:

1) анатомічні ознаки учасника кримінального провадження, які проявляються в будові тіла;

2) функціональні властивості, які виражаються, у демонстро­ваній під час процесуальної дії поведінці та у змінах діяльності внутрішніх органів учасника кримінального провадження;

3) супутні ознаки та властивості, що відображають особли­вості зовнішнього вигляду особистості.^[244]

Унікальністю антроподжерельної невербальної інформації є те, що одні й ті ж аспекти (ознаки і властивості) зовнішності і поведінки учасника кримінального провадження можуть розглядатися і як джерела, і як засоби передачі антроподже- рельної невербальної інформації. Залишивши осторонь етимо­логію понять «джерело» і «засіб», зауважимо лише, що дореч­ність використання того чи іншого терміна по відношенню до особливостей зовнішності і поводження конкретного учасника кримінального провадження визначається тим, в якості кого - одержувача або відправника антроподжерельної невербальної інформації - виступає він у даний момент. Джерело інформації є категорією, що має характер як вірогідності, якщо вона відбиває вірогідні знання про об'єкт пізнання і ймовірності, якщо такі знання є ймовірними^[245].

Таким чином, ключовим джерелом антроподжерельної невер- бальної інформації в кримінальному провадженні є учасники кримінального провадження (сторони, потерпілий, його пред­ставник і законний представник, цивільний позивач та інші особи) відповідно до ст. 3 КПК України.

Джерела антроподжерельної невербальної інформації в кримі­нальному провадженні класифікуються за такими підходами:

• ознаки та властивості зовнішності особи (статичний підхід);

• ознаки та властивості функціональних ознак зовнішності особи (динамічний підхід);

• супутні ознаки та властивості (статико-динамічний підхід). Практичне застосування знань про зміст та джерела антро-

поджерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні сприяє комплексному дослідженню інформації в межах кримінального провадження та можливостей її викори­стання в інформаційно-емоційній взаємодії учасників кримі­нального провадження з метою формування рекомендацій із визначення ефективної загальної стратегії та окремої тактики поведінки учасників кримінального провадження.

2.2.