Верифікація антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні

З криміналістичної точки зору верифікація антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні сприяє загальній меті, як окремо процесуальної дії, так і кримінального провадження в цілому.

Використання терміна «верифікація» (з англ. перевірка; пізньолат. Verificatia - підтвердження; лат. verus - істинний, facio - роблю) в науковому світі зумовлено його специфічним значенням, різносторонністю та термінологічним змістом^[405]. Верифікація - це підтвердження істинності будь-чого^[406]; пере­вірка істинності, встановлення достовірності перевіреним шляхом^[407]. Це слово іноземного походження, яке є давно вживаним у технологічному процесі розроблення та викори­стання продуктів діяльності. Його поширеність та адаптованість спостерігається в багатьох розробках, таких як верифікація лікарських препаратів, електронне обслуговування платіжних карток, онлайн-сервіси тощо.

Використання верифікації у кримінальному провадженні зумовлено зростанням значення в криміналістиці знань про антроподжерельну невербальну інформацію та формування самостійних положень, яке у своєму категоріальному апараті застосовує саме цей термін для перевірки істинності виявлених обставин або достовірності отриманої інформації досліджуючи антроподжерельну невербальну інформацію.

Загалом, під верифікацією слід розуміти спосіб перевірки підтвердження істинності за допомогою різних доказів будь- якого характеру. Віденський гурток одним із перших надав таке визначення: верифікація - це процес перевірки істинності за допомогою доказів, теоретичних положень, алгоритмів, програм і процедур шляхом їх зіставлення з доведеними (еталонними або емпіричними) даними, алгоритмами та програмами^[408]. С. В. Синіцин, М. Ю. Налютін стверджують, що верифікація - це підтвердження відповідності кінцевого продукту певним еталонним вимогам^[409].

• у науці - спосіб підтвердження гіпотези дослідження за допомогою спеціальних методів;

• у виробництві - процедура підтвердження відповідності отриманого продукту зразкам і вимогам;

• у програмуванні - доказ правильності чи неправильності програми;

• у криміналістиці - спеціальний метод підтвердження достовірності даних за допомогою дослідження антроподже- рельної невербальної інформації^[410].

Термін «достовірність» має різні значення і застосовується у філософії, теорії судових доказів, гносеології, логіці, теорії ймовір­ностей, психології, природознавстві та інших галузях. Єдиного визначення терміна не існує, хоча власне визначення давали багато відомих вчених (Г Гегель (G. W. F. Hege), І. Кант (I. Kant), Г. Лейбніц (G. W. Leibniz), І. Фіхте (J. G. Fichte) та ін.)^[411]. Тому, тут варто говорити про достовірність у розрізі різних знань:

• у філософії достовірність, як «один із способів існування істини «для нас», при якому збіг відповідності між пізнанням і об'єктом та знання цієї відповідності... виступає для об'єкта як доконечно встановлене»^[412];

• у соціології достовірність - «характеристика якості дослі­дження, відповідність зроблених висновків істинному стану об'єкта, що вивчається. Достовірність результатів залежить від надійності даних і правильності теоретичних висновків»^[413];

• у логіці достовірність часто виступає синонімом поняття «істина» і характеризує безспірне, твердо обґрунтоване і доказове знання;

• у теорії судових доказів під істинністю розуміється відпо­відність знань реальному стану справ, а під достовірністю - тільки переконаність у цій істинності^[414];

• у природознавстві під достовірністю розуміється певне судження, емпірично підтверджене спеціальними експеримен­тами або суспільною практикою^[415];

• у теорії ймовірностей достовірність означає впевненість у правильності оцінки ймовірності настання тієї чи іншої події, висловлюючи ступінь знань про чинники, які можуть сприяти чи перешкоджати її настанню^[416].

В криміналістичній літературі інколи виокремлюється, така діяльність як посвідчувальна. Так, М. І. Єнікєєв вказує не тільки на встановлення істини по провадженню, а й про необхідність зробити її верифікованою, тобто такою, що може бути переві­рена^[417]. А. В. Дулов підкреслює, що при пізнавальних процесах посвідчувальна діяльність має бути спрямована на фіксацію^[418]. Я. Мочкош підкреслює саме особливості вербальної верифікації, як окремого методу криміналістичної тактики допиту^[419].

Відповідно до кримінального провадження термін «верифі­кація» характеризується таким чином:

• семантично як переконання у вірогідності, дійсності, достовірності;

• процесуально, тобто під час проведення процесуальних дій з обов’язковим аналізом її невербальних складових;

• комунікаційно як антроподжерельне спілкування між учас­никами кримінального провадження;

• методологічно (метод перевірки достовірності даних за допомогою емпіричних засобів із використанням антроподже- рельної невербальної інформації);

• гносеологічно (метод пізнавальної діяльності антроподже­рельної невербальної інформації щодо учасників кримінального провадження із застосуванням знань інших наук).

Механізм верифікації (перевірки достовірності криміналіс­тичної інформації) як складна динамічна система включає:

• суб’єкта, який надає антроподжерельну невербальну інформацію, його ставлення до цих даних і наслідків надання цієї інформації;

• суб’єкта, який сприймає антроподжерельну невербальну інформацію та проводить верифікацію;

• об’єкт верифікації;

• предмет верифікації;

• спосіб надання або приховання даних;

• спосіб фіксації та дослідження отриманих даних;

• результат верифікації^[420].

У кримінальному провадженні об’єктом верифікації в широ­кому розумінні виступає функціональна сторона людської діяль­ності, тобто система дій та відносин, які є джерелом криміна­лістичної інформації. Предметом верифікації в кримінальному провадженні є закономірності збирання, фіксації, дослідження, оцінки та використання криміналістичної інформації і механізм її перевірки на основі пізнання їх спеціальними методами та прийомами через дослідження антроподжерельної невербальної інформації.^[421]

Згідно з КПК України слідчий/прокурор/суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин криміналь­ного провадження, оцінюють кожний доказ із точки зору належ­ності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст.

У кримінальному провадженні слідчий/прокурор/суддя/ експерт досліджують різні види криміналістичної інформації, також і антроподжерельну невербальну інформацію, джерелом якої є учасник кримінального провадження. Доказове значення має інформація, що сприйнята, зафіксована, упорядкована, відо­бражена мовними засобами, тобто вербально, можливо з вико­ристанням технічних засобів і пристосувань для встановлення істини, викриття і притягнення до відповідальності винуватих.^[423] Тобто, як зазначалося в попередніх розділах, згідно із чинним законодавством України антроподжерельна невербальна інфор­мація у формі емоційно-психологічних проявів учасника кримі­нального провадження, може бути зафіксована процесуально в межах кримінального провадження.

За результатами аналізу кримінальних проваджень минулих років застосування невербальної інформації вербально зафіксо­вано в багатьох матеріалах кримінальних проваджень. З метою розкриття змісту застосування такої інформації саме в процесу­альних рішеннях кримінальних проваджень варто процитувати окремі з них:

відповідно до протоколу за результатами здійснення опера- тивно-розшукового заходу, який тимчасово обмежує права людини за справою № 88301266 від 08.05.2012 р. (здійснювався оператив- но-розшуковий захід, що тимчасово обмежує права людини, а саме: аудіо-відеоконтроль 08.05.2012 р. у приміщенні Червоноградського міського суду Львівської обл. відповідно до постанови голови апеляційного суду Чернівецької обл. від 08.05.2012 р., із початком о 10 год. 20 хв.). Мала місце розмова потерпілого з іншою особою, «що зафіксована на картку Transend mikro SD 2 Gb інв. № 0672, картку Lidata mikro SD НС16 Gb інв. № 0671, під час якої «ДО» та «суддя», перебуваючи в приміщенні за місцем роботи підсудного, обговорювали питання, що стосувались розгляду справи; відбулась передача коштів від «ДО» особі «Суддя» і робились невербальні знаки особою «Суддя» - «Тихіше».

відповідно до ухвали суду від 17 червня 2014 р., із метою пере­вірки доводів обвинуваченого щодо вчиненого на нього тиску з боку працівників міліції призначено проведення судово-психологічної експертизи за матеріалами відеозапису слідчого експерименту від 16.08.2013 р. Згідно з висновком експертизи № 703 від 29.08.2014 р., проведеної експертом Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз, установлено, що психологічні особливості процесу відтворення обстановки та обставин події злочину обвинуваченим при проведенні слід­чого експерименту 16 серпня 2013 р., за матеріалами відеозапису зазначеної слідчої дії, характеризуються активною психологічною взаємодією зі слідчим, спеціалістом, статистом. Обвинуваченому поставлені запитання по фабулі сюжетних фрагментів, окрес­люючи їх змістовний напрям та спрямовуючи побудову основних алгоритмів повідомлень обвинуваченого відповідно до методичної специфіки слідчої дії, що мають характер уточнень інформації. Психологічні особливості комунікативної взаємодії між слідчим, спеціалістом, статистом і обвинуваченим характеризуються відповідністю індивідуально-психологічним особливостям актив- но-упевненої комунікативної поведінки останнього, стимулюючи та впорядковуючи його реконструктивну діяльність. Проте виняток становить епізод, в якому обвинуваченому «поставлено сугестивне запитання стосовно вилучення ним телефону з навуш­никами, - яке суттєво зумовило характер побудови подальшої реконструктивної діяльності підозрюваного в напрямі, заданому змістом запитання».

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з невстановленою особою приблизно о 22.00., знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння чужим майном прийшли на територію будівельного майданчика дитячої лікарні, розташо­ваного по вул. Головко 1, у м. Нікополі, Дніпропетровської області, яка знаходилась під охороною (є сховищем). Напали на сторожа, застосовуючи насилля небезпечне для життя та здоров'я потер­пілого в момент нападу та спричинили, згідно висновку судово- медичної експертизи №28, від 10.08.2012 року, тілесні ушкодження в результаті чого сторож помер в лікарні. «... При проведенні слідчих дій відтворення обстановки і обставин події та допиті підозрюваного 24.07.2012 року, його «комунікативна діяльність характеризується наявністю стійких індивідуально-психологічних особливостей: ознаками активної комунікативної поведінки, вира­женою діалоговою активністю». Невербальні засоби комуніка­тивної діяльності підозрюваного не властиві для проявів виму­шеної спонуки до спілкування»^[426];

після вчинення злочину, ОСОБА_1, з метою уникнути кримі­нальної відповідальності, попрямував у напрямку АЗС «Ультра», розташованої за адресою: м. Київ вул. Грінченка, 18-Б, де побачив ОСОБА_2, яка на той час проходила по вул. Кіровоградській, в напрямку вул. Грінченка. ОСОБА_2, побачивши як до неї назустріч наближається її знайомий ОСОБА_1, який тримаючи в руках жіночу сумку, пробіг повз неї та сказав: «Біжимо!». Усвідомлюючи протиправність дій та розуміючи, що вищевказана сумка нале­жить сторонній особі, ОСОБА_2 побігла разом з ОСОБОЮ_1 в напрямку вул. Грінченка. В ході того, як вказані особи бігли вздовж вул. Грінченка, з метою усунення перешкод вчиненню злочину, ОСОБА_2 взяла сумку, яку їй передав ОСОБА_1 та одягла собі на плече, щоб видати вказану сумку за власну. Тим самим, ОСОБА_2, за невербальною згодою з ОСОБА_1, почала переховувати предмети здобуті злочинним шляхом. Дана подія була зафіксована камерами зовнішнього відеоспостереження. Невдовзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були затримані інкасаторами «Приватбанку», які знаходилися неподалік. Через невеликий проміжок часу на місце затримання підійшла потерпіла, у якої ОСОБА_1 заволодів сумкою із застосу­ванням насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я. Потерпіла, побачивши, що у ОСОБА_2 в руках знаходиться її сумка, запитала в неї: «Що в тебе робить моя сумка?». На що ОСОБА_2, усвідомлюючи те, що ОСОБА_1 заволодів сумкою потерпілої із застосуванням насильства, оскільки в останньої на той момент на обличчі були наявні гематоми та сліди крові, з метою прихо­вання злочину, який вчинив ОСОБА_1, відповіла: «Це моя сумка! Не брешіть!!!». Тим самим, ОСОБА_2 вчинила умисні дії, спрямованні на сприяння ОСОБА_1 в приховуванні злочину, який вчинив останній^[427].

ОСОБА_1, перебуваючи за визначеною адресою, з дозволу госпо­даря, відпочивав у вказаній кімнаті на ковдрі на підлозі біля вікна, коли ОСОБА_2 підійшов до нього та став вимагати його телефон та наніс ОСОБІ_1 удар по нозі. Після цього ОСОБА_1 підвівся з підлоги та одягнув на себе куртку, в цей час ОСОБА_3, який лежав в цій кімнаті на іншому ліжку, кинув сокиру, якою ОСОБА_2 почав розма­хувати перед ОСОБА_1 та намагався нанести йому нею удари. Побоючися за своє життя, з метою захисту та припинення нападу з боку ОСОБА_2 ОСОБА_1 наніс декілька ударів останньому руками і ногами, вкусив потерпілого у праве передпліччя, вивернув остан­ньому пальці на правій руці, вихопив з рук ОСОБИ_2 сокиру, після чого, діючи з перевищенням меж необхідної оборони, наніс ОСОБА_2 ще декілька ударів сокирою в голову, кілька ударів кулаком руки по голові, ногами по тулубу, верхнім та ніжним кінцівкам. Висновок судово-психологічної експертизи №25 від 07.03.2014 року, згідно яких психологічні особливості комунікативної діяльності підозрю­ваного ОСОБА_1 «у процесі слідчого експерименту від 27.12.2013 р. про обставини інкримінованого йому злочину, при проведенні вище зазначеної слідчої дії із застосуванням відеозапису, характери­зується наявністю стійких індивідуально-психологічних особли­востей: вираженою діалоговою активністю, ініціативно-стійким слідуванням логіці свого оповідання, наявністю у повідомленнях загальних та специфічних деталей про обстановку, обставини та механізм заподіяння тілесних ушкоджень обом потерпілим». Невербальні засоби комунікативної діяльності ОСОБИ_1 не властиві для проявів вимушеної спонуки до спілкування та вико­нують функцію смислового навантаження, а прояви психічної діяльності ОСОБА_1 у ході всієї слідчої дії містять достатній комп­лекс ознак, що за своєю психологічною суттю є «слідами» мину­лого досвіду, відображеного ним під час відтворення події злочину. При цьому психологічні особливості комунікативної діяльності підозрюваного у процесі слідчого експерименту від 29.12.2013 р. про обставини інкримінованого йому злочину, при проведенні вище зазначеної слідчої дії із застосуванням відеозапису, харак­теризується наявністю стійких індивідуально-психологічних особливостей»^[428].

Ці приклади наочно демонструють практичне використання антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні, підкреслюють значення антроподжерельної невер­бальної інформації при прийняття процесуального рішення у кримінальному провадженні.

Проведення процесуальних дій - є засобом збирання та пере­вірки даних, що спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному криміналь­ному провадженні. Підставами для проведення процесуальної дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети. Фіксація ходу і результатів процесуальної дії є одним з її етапів проведення та елементом процесу збирання доказів. Слідчий/прокурор/суддя після проведення процесу­альної дії та (або) під час неї має можливість верифікувати всю ту криміналістичну інформацію, яку він отримав. Отримана та зафіксована криміналістична інформація підлягає подальшій обробці та перевірці. Тобто в кримінальному провадженні вони постійно стикаються з необхідністю встановлення достовір­ності криміналістичної інформації, що спонукає вчених на пошук і впровадження нових методів і прийомів усунення неправди та встановлення і доведення істини.^[429] Тому при верифікації даних в кримінальному провадженні необхідно окремо дослідити умисне приховання антроподжерельних невербальних проявів, які пере­дають справжній емоційний стан учасника кримінального прова­дження, що зводиться до двох ліній поведінки:

1) активної лінії (співпраця, протидія тощо);

2) пасивної лінії (протидія (невиконання, неповне виконання і т. ін., неучасть тощо).

Відповідно до вищезазначеного для верифікації даних у кримі­нальному провадженні варто використовувати такі методи пізнання антроподжерельної невербальної інформації, як: спосте­реження; бесіда; експеримент. Вибір слідчим/прокурором/суддею конкретних прийомів верифікації даних за допомогою дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації при прове­денні процесуальних дій обумовлений колом обставин, що підля­гають встановленню в кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні застосування прийомів верифі­кації даних (отриманих вербально і невербально) сприяє точності і своєчасності діагностики інформаційного та психологічного стану її учасників, полегшує встановлення подальшого емоцій­ного контакту з ними, допомагає виявити їхню дійсну причетність до злочинної події. Звідси випливає, що для вибору конкретних прийомів верифікації даних за допомогою дослідження антропо­джерельної невербальної інформації у будь-якому кримінальному провадженні повинна передувати тривала бесіда слідчого/проку- рора/судді з учасниками на різні теми, тактичною метою якої і є встановлення психологічного контакту, виявлення та вивчення звичайної поведінки, особливостей вербальної та невербальної комунікації, емоційних проявів при розмовах на буденні теми, що не стосуються безпосередньо предмета процесуальної дії чи заходу. Тривалість і тематика таких бесід визначаються суто інди­відуально і можуть залежати від таких факторів:

• кримінального провадження;

• виду процесуальної дії чи заходу;

• мети проведення процесуальної дії чи заходу;

• предмета дослідження процесуальної дії чи заходу;

• кола учасників процесуальної дії чи заходу;

• ступеня інтелектуального розвитку слідчого/ прокурора/ судді;

• емоційного стану слідчого/прокурора/судді;

• дослідження слідчим/прокурором/суддею особистості учасника кримінального провадження;

• ступеня інтелектуального розвитку учасника криміналь­ного провадження;

• емоційного стану учасника кримінального провадження;

• психоемоційного контакту між слідчим/прокурором/ суддею і учасником кримінального провадження;

• процесуального стану учасника кримінального прова­дження та його причетності до події, що розслідується.

У практичній діяльності в кримінальному провадженні слідчий/прокурор/суддя постійно при встановленні обставин, шукають і впроваджують методи усунення недостовірних даних. У кримінальному провадженні мовлення займає важливе місце при сприйнятті, фіксації, упорядкуванні, відображенні даних. Закономірним є виникнення протидії, коли має місце надання недостовірної інформації, зокрема неправдивої з боку будь-якого учасника кримінального провадження, тим, хто бажає з'ясувати та довести істину щодо кримінально-релевантної події. У цій боротьбі стають у пригоді знання методів і прийомів криміналіс­тичної тактики. Варто зазначати, що надання неправдивих пока­зань - нелегка справа, не кожна особа здатна до цього на «досто­вірному рівні сприйняття іншою». У процесі обмірковування й побудови моделі своїх неправдивих показань учаснику кримі­нального провадження доводиться виконувати набагато більше розумових операцій із постійною фіксацією своєї уваги на інфор­мації, що ґрунтується на обмані. Відбувається процес роздво­єння свідомості, де виникає дисбаланс між правдою і неправдою, порушується психічна гармонія учасника кримінального прова­дження, підвищується напруження процесу запам'ятовування, як результат - ускладнення адекватного і критичного сприйняття, осмислення, відображення подій, оскільки штучно створені асоці­ації збільшують уявну пам'ять за короткий строк. У цьому випадку для учасника кримінального провадження постає завдання вери- фікувати показання особи, яка каже неправду. Закономірним у такому випадку є опрацювання антроподжерельної невербальної інформації, наявної в кримінальному провадженні щодо будь- якого учасника кримінального провадження. На що слідчий/ прокурор/суддя реагують таким чином: верифіковують отримані дані та встановлюють обставини кримінального провадження.^[430]

Неправдиві показання в кримінальному провадженні ство­рюють несприятливу ситуацію, як результат - це одна з форм протидії, а боротьба з нею залежить від того, наскільки слідчий/ прокурор/суддя опанує психологічні закономірності стану учас­ників кримінального провадження та зуміє проникнути в їхню мотиваційну сферу з метою одержання істинних даних. Для цього слідчий/прокурор/суддя повинен володіти комплексом інформації про психологічні, біологічні, фізіологічні, соціальні, суспільні, моральні характеристики всіх учасників кримінального провадження.^[431]

Прийоми верифікації даних за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні спрямовані на отримання правдивих даних, недо­пущення неправди, викриття неправди. Необхідно розуміти, що прийом є основним елементом криміналістичної тактики. Сам тактичний прийом - це спосіб здійснення самої дії або її частини, спрямований на досягнення її конкретної мети, який заснований на механізмі його реалізації та є найбільш раціональним і ефек­тивним за певних умов у конкретних ситуаціях^[432]. За думкою В. Ю. Шепітька, тактичний прийом - це спосіб здійснення процесу­альної дії, що направлений на досягнення її конкретного завдання, заснований на психологічному механізмі її реалізації, що явля­ється найбільш раціональним і ефективним у слідчих ситуаціях^[433].

Для конструювання та виділення спеціальних прийомів для верифікації даних за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні необ­хідно дослідити наявну в криміналістичній літературі основу для класифікаційного поділу прийомів залежно:

1) від змісту і призначення:

1.1) пізнавальні;

1.2) управлінські;

1.3) організаційно-технічні;

2) від рівня виконуваних тактичних завдань:

2.1) вихідні;

2.2) проміжні або окремі;

2.3) кінцеві;

3) від прийомів використання засобів:

3.1) техніко-криміналістичні;

3.2) тактико-криміналістичні;

4) від завдань:

4.1) загальні;

4.2) спеціальні;

4.3) конкретні;

5) від виду процесуальної дії:

5.1) прийоми огляду;

5.2) прийоми допиту;

5.3) прийоми обшуку;

5.4) прийоми інших процесуальних дій;

6) від діапазону застосування:

6.1) прийоми, які використовуються при проведенні тільки окремих процесуальних дій;

6.2) прийоми, які використовуються в декількох процесу­альних діях;

6.3) прийоми, які використовуються при проведенні заходів;

7) від об'єкта спрямованості (або сфери реалізації):

7.1) прийоми, спрямовані на здійснення впливу на учасника кримінального провадження;

7.2) прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища;

8) від характеру інформації:

8.1) прийоми, засновані на словесній інформації;

8.2) прийоми, засновані на матеріалізованій інформації;

9) від виду діяльності:

9.1) інтелектуальні;

9.2) предметно-перетворюючі;

10) від застосування в стадії кримінального провадження:

10.1) на досудовому розслідуванні;

10.2) на судовому провадженні^[434].

Отже, верифікація - криміналістичний метод, що застосову­ється у кримінальному провадженні, який ґрунтуючись на дослі­дженні антроподжерельної невербальної інформації дозволяє здійснити індивідуальну інформаційну взаємодію його учас­ників, в якій реалізується головна мета з установлення істини в кримінальному провадженні: перевірки відповідності отриманих результатів сутності кримінально-релевантної події, що мала місце. Таким чином верифікація, ґрунтуючись на дослідженні антроподжерельної невербальної інформації на практиці прово­диться майже завжди шляхом зіставлення відповідності встанов­лених (ідеальних і матеріальних) обставин перебігу - кримінально- релевантній події, що мала місце.

Відповідно до такої точки зору щодо верифікації за допо­могою дослідження антроподжерельної невербальної інфор­мації на досудовому розслідуванні можна виокремити такі її складові:

1. Об’єктивна - процесуальні норми, криміналістичні правила та рекомендації, ситуаційна обстановка досудового розслідування;

2. Суб’єктивна - прояви антроподжерельної невербальної інформації учасників досудового розслідування;

3. Ефективність застосування верифікації за допомогою дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації залежить від належного поєднання об’єктивної і суб’єктивної складової. При цьому об’єктивна складова виступає як передумова правиль­ного виконання завдань кримінального провадження. Разом із тим, досягнення адекватного результату верифікації на досудо- вому розслідуванні залежить головним чином від знань і вмінь, практичних навичок слідчого/прокурора/експерта;

4. Зміст верифікації за допомогою дослідження антроподже­рельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні розкривається через такі властивості:

• інформативність: верифікація - перевірка достовірності інформації щодо відповідності дійсності події, що мала місце за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації;

• об'єктність: верифікація, де об'єктом дослідження є антро- поджерельна невербальна інформація учасника перебігу та результатів досудового розслідування;

• інструментальність: верифікація, де засобом виступає наявна антроподжерельна невербальна інформація, отримана під час процесуальних дій і заходів;

• суб'єктність: верифікація, де суб'єктом є учасники досудо- вого розслідування;

• процесуальна відповідність: верифікація, де відбувається об'єктивна оцінка відповідності перебігу та результатів досу- дового розслідування події, що мала місце, за допомогою дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації;

• криміналістична відповідність: верифікація, де відбува­ється об'єктивна оцінка відповідності перебігу та результатів досудового розслідування події, що мала місце, за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації з урахуванням індивідуальних якостей та властивостей її учасників при застосуванні криміналістичних знань і відповідності кримі­налістичним правилам і умовам;

• статичність: одна з форм верифікації (статичне дослід­ження (спостереження, зіставлення, порівняння тощо));

• динамічність: одна з форм верифікації (динамічне дос­лідження (проведення додаткових та повторних процесуальних дій, заходів тощо));

• сферність: верифікація, де сферою дослідження є початок досудового розслідування; слідчі (розшукові) дії; негласні слідчі (розшукові) дії; повідомлення про підозру; зупинення досудового розслідування; закінчення досудового розслідування; досудове розслідування кримінальних проступків; оскарження рішень, дій чи бездіяльності;

• доказовість: верифікація відповідає на запитання, чи встановлено всі обставини злочинної події на досудовому розслідуванні;

• ефективність: верифікація відповідає на запитання, чи виконано завдання кримінального провадження на досудовому розслідуванні;

• результативність: верифікація формує висновок, в якому зазначає достовірність чи недостовірність (істинність - неістин- ність) інформації щодо відповідності дійсності (події, що мала місце) за допомогою дослідження антроподжерельної невер- бальної інформації.^[435]

Відповідно за допомогою верифікації будь-який учасник досудового розслідування може перевірити, чи відповідають установлені обставини перебігу та результатам події, що мала місце за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації. Верифікація на досудовому розслі­дуванні має свої особливості, однак у вищезазначеному розумінні вона дещо відрізняється від верифікації на судо­вому провадженні. Тому для розкриття змісту верифікації в межах судового провадження з урахуванням особливостей його проведення варто виокремити окремі властивості як ключові:

1. Інформативність (перевірка достовірності інформації щодо відповідності дійсності в судовому провадженні за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації);

2. Об'єктність (об'єктом дослідження є хід та результати судо­вого провадження);

3. Інструментальність (де засобом верифікації виступає наявна антроподжерельна невербальної інформація, отримана в ході судового провадження);

4. Суб'єктність (суб'єктом верифікації є учасники судового провадження);

5. Процесуальна відповідність (об'єктивна оцінка відповідності ходу та результатів судового провадження події, що мала місце, за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інфор­мації з урахуванням індивідуальних якостей та властивостей учасника судового провадження);

6. Криміналістична відповідність (об'єктивна оцінка відповід­ності ходу та результатів судового провадження події, що мала місце, за допомогою дослідження антроподжерельної невер- бальної інформації з урахуванням індивідуальних якостей та властивостей учасника судового провадження);

7. Статичність (статичне дослідження: зіставлення, порів­няння, аналіз тощо);

8. Динамічність (динамічне дослідження (проведення дій у ході судового провадження тощо);

9. Сферність (сфера дослідження: судове провадження в першій інстанції, судове провадження з перегляду судових рішень, особливі порядки кримінального провадження, виконання судових рішень);

10. Доказовість (доведеність у судовому провадженні всіх обставини, які підлягають доказуванню);

11. Результативність (достовірність чи недостовірність (істин­ність - неістинність) інформації щодо відповідності дійсності (події, що мала місце) за допомогою дослідження антроподже- рельної невербальної інформації у судовому провадженні.

Із метою більш повного роз'яснення наведемо модель верифікації за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації. Завдання: верифікувати перебіг та результати будь-якої слідчої (розшукової) дії, використання її результатів у подальшому в досудовому розслідуванні та в судовому провадженні. Засоби: інформація, що є в наявності (протоколи, акти, відгуки, характеристики, показання, висновки експертизи тощо), в тому числі і антроподжерельна невербальна інформація. Процес: перевірка відповідності наяної інформації фактичному перебігу події, що мала місце. Результат верифі­кації: відповідність (невідповідність) наявної інформації ходу слідчої (розшукової) дії, фіксації її результатів. Як висновок: верифікація відповідає на загальне запитання: «Чи відповідають отримані дані конкретного кримінального провадження події, що мала місце?».

Таким чином, верифікація - це метод підтвердження того, що хід і результати досудового розслідування та судового прова­дження відповідають дійсним обставинам події, що мала місце, проведеною за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації.

Верифікація даних на початку досудового розслідування починається з моменту внесення відповідних відомостей (даних) до ЄРДР у зв'язку з повідомленням про вчинення кримі­нального правопорушення та (або) самостійного виявлення слідчим будь-яких обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. У ст. 214 КПК України закрі­плено вищезазначене з можливістю вчинення цих дій окрім слідчого, ще й прокурором. При цьому зазначено, що керівник органу досудового розслідування визначатиме, який саме слідчий в подальшому здійснюватиме досудове розслідування. Варто підкреслити, що здійснення досудового розслідування до внесення даних до ЄРДР заборонено. Однак це не є забороною для верифікації вже наявних відомостей (даних) за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації. Варто взяти до уваги існування двох винятків:

- проведення огляду місця події в невідкладних випадках до внесення даних до ЄРДР із зобов’язанням внесення даних після завершення огляду;

- здійснення досудового розслідування на морському чи річковому транспорті, що перебуває за межами України, з внесенням даних при першій можливості до ЄРДР.^[436]

Отже, при прийнятті заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення слідчий (прокурор) або уповноважена на ці дії службова особа зобов’язані прийняти та зареєструвати їх. У КПК України не містяться норми щодо верифікації цих відомостей (даних). Однак характерною особливістю є пряма заборона в КПК України (ч. 4 ст. 214) у відмові при прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Тому як результат саме із цього моменту починається верифікація даних, наявних у слідчого/прокурора чи уповноваженої особи при прийнятті, реєстрації заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення.

Досудове розслідування представляє собою певний процес, під час якого в слідчого постійно виникає потреба верифі­кації даних, отриманих ним у конкретному кримінальному провадженні, що триває протягом усього досудового розсліду­вання. Об’єктом верифікації на початку досудового розсліду­вання є наявна криміналістична інформація щодо злочинної події. Верифікація за допомогою дослідження антроподже­рельної невербальної інформації на початку досудового розслі­дування проходитиме у двох взаємозумовлених формах, набу­ваючи постійний характер.^[437]

Процесуальна регламентація проведення досудового розслі­дування закріплена в КПК України. При цьому саме розділ ІІІ містить дані щодо початкових загальних положень досудового розслідування. У ч. 5 ст. 214 КПК України чітко закріплені дані, що вносяться до ЄРДР, а саме:

• дата надходження заяви/повідомлення про кримінальне правопорушення або дата виявлення з іншого джерела обставин;

• прізвище, ім'я та по батькові заявника/потерпілого;

• інше джерело, із якого виявлені обставини про вчинення кримінального правопорушення;

• короткий зміст обставин про вчинення кримінального правопорушення, наведених заявником/потерпілим чи вияв­лених з іншого джерела;

• попередня правова кваліфікація кримінального право­порушення з зазначенням статті та її частини за Кримінальним кодексом України;

• прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка внесла відо­мості до ЄРДР (слідчого/прокурора).

Не до кінця розкритим є закріплення в ч. 5 ст. 214 КПК України інших обставин кримінального правопорушення, передбачених Положенням про порядок ведення ЄРДР, тому що відповідно до вищезазначеного положення (ч. 1 розділу 2. «Порядок внесення відомостей до Реєстру») до ЄРДР вносяться відомості про більш широке коло обставин щодо кримінального правопорушення^[438]. Крім цього, однією з обов'язкових умов роботи в ЄРДР є автома­тична фіксація дати внесення інформації та присвоєння номеру кримінального провадження. Тільки після цієї процедури слід­чому необхідно невідкладно в письмовій формі повідомити керів­ника органу прокуратури про початок досудового розслідування із зазначенням підстави початку досудового розслідування та інших даних, передбачених ч. 5 ст. 214 КПК України та ч. 1 розділу 2 Положення про порядок ведення ЄРДР.

У випадку внесення даних до ЄРДР про кримінальне право­порушення прокурором, він зобов'язаний невідкладно, однак не пізніше наступного дня з моменту внесення даних, обов'яз­ково з дотриманням правил підслідності передати наявні в нього матеріали до органу досудового розслідування, тобто слідчому з подальшим дорученням проведення належного досудового розслідування (ч. 7 ст. 214 КПК України). На практиці прокурор не має можливості в цей період проводити верифікацію первинних відомостей (даних) про злочинну подію.

Цікавим доповненням є ч. 8 ст. 214 КПК України, що містить регламентацію дій посадових осіб у випадках отримання даних про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру. У цьому випадку відо­мості вносяться слідчим або прокурором до ЄРДР негайно після вручення особі повідомлення про підозру в учиненні від імені та в інтересах такої юридичної особи будь-якого зі злочинів, перед­бачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368³, частинами першою і другою статті 368³, частинами першою і другою статті 368⁴, стат­тями 3 69, 3 69², 43 6, 43 7, 438, 442, 444, 447 КК України або від імені такої юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених стат­тями 258-258⁵ КК України. Отже, особливостями початку досудо­вого розслідування щодо юридичної особи є таке:

1. При внесенні відомостей до ЄРДР слідчий/прокурор пові­домляє юридичну особу не пізніше наступного робочого дня письмово;

2. Провадження здійснюється одночасно з відповідним кримі­нальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру.

Аналізуючи загальні положення досудового розслідування, закріплені в главі 19 КПК України, зауважуємо, що вона містить цілий комплекс дій та даних для їх подальшої верифікації: дані про початок досудового розслідування (ст. 214 КПК України), досу- дове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК України), щодо підслідності (ст. 216 КПК України), об’єд­нання та виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК України), місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК України), строки досудового розслідування (ст. 219 КПК України), розгляд клопотань під час досудового розсліду­вання (ст. 220 КПК України), ознайомлення з матеріалами досу­дового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК України), недопустимість розголошення відомостей досудового розсліду­вання (ст. 222 КПК України) тощо.

Одночасно верифікація за допомогою дослідження антропо­джерельної невербальної інформації на початку досудового розслі­дування є процесом перевірки первинних даних (відомостей) про злочинну подію в цілому та її окремих обставин. Верифікація за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інфор­мації достовірності даних (відомостей) на цьому етапі має свої особливості, пов'язані з обмеженням у часі та складною обста­новкою отримання даних про обставини злочинної події. Саме верифікація за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації початкових даних є першою для прове­дення слідчих (розшукових) дій (ст.ст. 224-275 КПК України). Тобто верифікація за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації відомостей (даних) на початку досудо- вого розслідування є вирішальною відповідно до процесуальних засобів збирання та перевірки доказів, спрямованих на отри­мання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Саме завдяки вери­фікації за допомогою дослідження антроподжерельної невер- бальної інформації первинних даних про подію злочину слідчий отримує підстави для проведення слідчої (розшукової) дії у вигляді достатніх відомостей, що вказують на можливість досяг­нення її мети.^[439] Отже, уповноважена особа (слідчий/прокурор) на початку досудового розслідування вже стикається з необхідністю встановлення достовірності тих даних, які вносяться до ЄРДР

Із моменту особистого спілкування із заявником (потерпілим) слідчий/прокурор або уповноважена особа взаємодіють під час прийняття та реєстрації заяви про кримінальне правопорушення. Тому важливою складовою цього спілкування є розуміння моти­вації та психологічного стану заявника (потерпілого) в момент надання ним первинних даних. Із цією метою вже на цьому етапі за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інфор­мації триває збір даних про психологічні, фізіологічні, соціальні, суспільні, моральні характеристики заявника (потерпілого).

При верифікації завданням слідчого/прокурора або уповнова­женої особи є також з’ясування чинників, що породжують неадек­ватне відтворення дійсності, визначення якісно-кількісного співвідношення між достовірним і недостовірним. Відповідно предметом верифікації за допомогою дослідження антроподже- рельної невербальної інформації на початку досудового розсліду­вання є антроподжерельна невербальна інформація, що виникла при сприйнятті, фіксації, упорядкуванні та відображенні кримі- нально-релевантної події, якщо йдеться про заявника (потер­пілого), або при виявленні слідчим/прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Ситуація складається в цьому випадку в трьох напрямах:

1. Сприятлива: прийняті та зареєстровані дані відповідають дійсності, відсутня протидія (відкрита, прихована) із боку заяв­ника (потерпілого);

2. Несприятлива: прийняті та зареєстровані дані не відпові­дають дійсності, має місце протидія (відкрита, прихована) із боку заявника (потерпілого);

3. Нейтральна: отримані та зареєстровані дані слідчим/ прокурором відповідають дійсності.^[440]

У другій ситуації (несприятливій) закономірною є протидія, коли має місце надання недостовірної інформації заявником (потерпілим) особі, яка приймає та реєструє цю заяву, про вчинення кримінального правопорушення. Саме тут необхідно використовувати антроподжерельну невербальну інформацію при верифікації відомостей (даних). Важливу роль тут відіграють і психологічні знання для виокремлення складових спілкування (вербальних, невербальних, вербально-невербальних) із метою їх подальшої верифікації. Наприклад, відповідність вербальної складової невербальній (при наданні ствердної відповіді на запи­тання, особа несвідомо повертає головою або очі вгору-вниз). Окрему увагу привертає той факт, що надання неправдивих даних заявником/потерпілим - важка справа, адже саме заявник/ потерпілий повинен це зробити на відповідному рівні для сприй­няття іншим учасником кримінального провадження. У процесі конструювання моделі своєї недостовірної заяви заявник/потер- пілий змушує свій мозок виконувати величезну кількість розу­мових операцій на побудову події, якої не було. У цьому випадку спостерігається процес роздвоєння свідомості заявника/потерпі- лого, де виникає дисбаланс між тим, що відбулося, і тим, чого не було, і як результат виникає психічна дисгармонія особистості, що полягає в збільшенні навантаження процесу запам’ятовування та в подальшому накладанні спогадів один на одного (тих, що мали місце, і тих, що не було). Виявлення цього стану в заявника/потер- пілого на початку досудового розслідування можливе завдяки верифікації отриманих від нього даних за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації, шляхом уточнення обставин кримінально-релевантної події та зіставлення з тими, що наявні в слідчого/прокурора.^[441]

Тут постає закономірне запитання щодо доказового значення даних, наданих чи отриманих під час внесення їх до ЄРДР: чи це є первинними даними про кримінальне правопорушення, чи є первинними доказами по кримінальному правопорушенню, або і перше і друге? Чи, можливо, ці дані мають орієнтуючий характер? Відповідь не може бути однозначною та залежатиме від заяв­ника/потерпілого і даних, які він надаватиме при повідомленні про кримінальне правопорушення.

Як висновок, варто більш детально дослідити такий компо­нент верифікації відомостей на початку досудового розсліду­вання, як то суб'єкт, який надає відомості, одночасно використо­вуючи можливості антроподжерельної невербальної інформації.

Предметом верифікації на початку досудового розслідування є первинні дані щодо елементів криміналістичної характеристики, що віддзеркалюються в обставинах, які підлягають установленню в кримінальному провадженні. Коло даних, які підлягатимуть верифікації на початку досудового розслідування, залежатимуть від попередньої правової кваліфікації кримінального правопору­шення, установленого предмета посягання, установлення особи злочинця та особи потерпілого, інших обставин, що можуть свід­чити про вчинення кримінального правопорушення.

Верифікація як метод пізнання за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації щодо перевірки достовірності відомостей на початку досудового розслідування може мати короткочасний або довготривалий характер, що зумов­лено саме відомостями з початку внесення їх до ЄРДР. Проблеми при проведенні верифікації відомостей (даних) на початку досудового розслідування наявні з причин обмеженості в часі, недостатності заявлених відомостей (даних) і антроподжерельної невербальної інформації та середньої обізнаності уповноважених осіб.

Результат верифікації відомостей на початку досудового розслідування за допомогою дослідження антроподжерельної невербальної інформації зазвичай має такий характер:

1) позитивний (прийняті та зареєстровані відомості (дані) відповідають дійсності (вербальні прояви конгруентні невер- бальним проявам));

2) негативний (прийняті та зареєстровані відомості (дані) не відповідають дійсності (вербальні прояви неконгруентні невер- бальним проявам));

3) нейтральний (прийняті та зареєстровані відомості (дані) неможливо через суб’єктивні або об’єктивні причини верифікувати)^[442].

Отже, верифікація за допомогою дослідження антроподже­рельної невербальної інформації на початку досудового розсліду­вання спрямована на викриття неправди, недопущення неправди у відомостях, що вносяться до ЄРДР. Одночасно саме така вери­фікація відомостей (даних) за допомогою дослідження антро- поджерельної невербальної інформації відіграє свою роль при визначенні напряму розслідування та виконанні завдань розслі­дування, при конструюванні та перевірці версій, при обранні та проведенні конкретної процесуальної дії або заходу тощо.

Слідчий при проведенні слідчої (розшукової) дії має можли­вість оцінити ситуацію, що склалася, та обирати за власним бажанням необхідні й ефективні для даного етапу методи і прийоми. Варто використовувати перелічені вище методи пізнання антроподжерельної невербальної інформації при проведенні слідчих (розшукових) дій. Особливу увагу треба звернути на той факт, що яскравість та інтенсивність прояву зовнішніх ознак неправди вимагає певної стимуляції з боку слід­чого. До того ж слідчий не повинен прагнути до абсолютного придушення будь-яких своїх невербальних проявів. У жодному разі. Слідчий, ураховуючи оточуючу обстановку, одночасно адек­ватно реагує на всі подразники з тактичним використанням усього спектра засобів невербального спілкування: міміки обличчя, жестикуляції, пози, мізансцени, артикуляції, що спри­ятиме підтриманню результативного спілкування. Також ефек­тивне використання технології підстроювання, що полягає у своєрідному копіюванні, приведенні у відповідність швидкості, гучності й тону вербальних і невербальних сигналів, надають слідчому можливість своєчасного налагодження контакту з іншими учасниками кримінального провадження. Демонстрація «копіювання» виявляється не тільки ознакою тісного взаємного контакту, але й засобом його встановлення і подальшого підтри­мання, що є ознакою позитивного налагодженого контакту у формі подібності сигналів спілкування.^[443]

Про принцип верифікування у посвідчувальній діяльності зазначає і В. Ю. Шепітько^[444]. Доцільність застосування тактичних прийомів в кримінальному провадженні відмічались більшістю вчених-криміналістів^[445]. Аналіз цих положень дозволяє зробити узагальнення щодо застосування в практиці досудового розсліду­вання при верифікації даних за допомогою дослідження антропо­джерельної невербальної інформації під час проведення слідчих (розшукових) дій таких прийомів:

1. Психологічний вплив на учасника слідчої (розшукової) дії, мета якого полягає в подоланні його внутрішніх і зовнішніх захисних бар'єрів. Основою цього прийому є вміле, своєчасне і цілеспрямоване використання слідчим наявних у його розпоря­дженні відомостей про учасників слідчої (розшукової) дії, вико­ристання тактичних і технічних можливостей, емоційний вплив на особу спеціально підібраними вербальними і невербальними засобами. Антроподжерельна невербальна інформація при цьому може грати двояку роль, з одного боку, як засіб інформування слідчого про стан учасника слідчої (розшукової) дії, з іншого - як засіб здійснення впливу на нього, але в більшості випадків грає і ту і іншу роль одночасно;

2. Прийом вторгнення в особисту психологічну зону з виокремленням антроподжерельних невербальних реакцій учас­ника слідчої (розшукової) дії. Може здійснюватися в таких варі­антах поведінки слідчого:

• поступове, неявне вторгнення в особисту зону, здійсню­ване на тлі і ніби поза контекстом решти діяльності;

• несподіване вторгнення в особисту зону, приурочене безпо­середньо до подання якої-небудь емоційно значимої інформації;

• поступове, неявне вторгнення в особисту зону, що зміню­ється несподіваним вторгненням в особисту зону;

• несподіване вторгнення в особисту зону, що поступово змінюється на поступове, неявне вторгнення в особисту зону;

3. Розташування учасників слідчої (розшукової) дії, яке ґрун­тується на врахуванні просторової близькості (мізансцена). На практиці вибір слідчим мізансцени більше зумовлюється його роботою й обстановкою навколишнього середовища, ніж його бажанням. Тому до даного аспекту організації спілкування при проведенні слідчої (розшукової) дії слідчі ставляться формально, а часто і зовсім не надають йому ніякого значення. Але це є однією з тактичних помилок. Мізансцену слідчої (розшукової) дії необхідно завчасно планувати і прилашто­вувати її відповідно до загального плану проведення слідчої (розшукової) дії. Під час проведення слідчої (розшукової) дії в просторовій організації спілкування слідчий повинен зберігати за собою пріоритетне становище, ініціативу зміни мізансцени в будь-який момент, вносячи зміни до неї згідно з тактичним задумом;

4. Прийом демонстрації учасникам слідчої (розшукової) дії матеріалів відеозапису проведених дій із підкресленням їх дока­зового значення для ходу слідства;

5. Прийом демонстрації учаснику слідчої (розшукової) дії мате­ріалів, що стосуються кримінально-релевантної події;

6. Прийом штучного створення умов щодо обставин кримі­нально-релевантної події для отримання проявів антроподже­рельної невербальної інформації;

7. Прийом експериментального отримання, перевірки або підтвердження даних щодо події злочину, інших обставин;

8. Прийом експериментального отримання, дослідження та використання антроподжерельної невербальної інформації;

9. Прийом відволікання уваги від предмета слідчої (розшу­кової) дії на сторонні теми;

10. Прийом участі в слідчій (розшуковій) дії двох або більше слідчих, які грають ролі «добрих» і «злих»;

11. Прийом участі в слідчій (розшуковій) дії сторонніх осіб, які нагадують учаснику обставини кримінально-релевантної події;

12. Прийом поділу слідчої (розшукової) дії на певні періоди з урахуванням психологічного стану учасників;

13. Прийом присутності під час проведення слідчої (розшу­кової) дії іншої особи, показання якої викривають винуватого;

14. Прийом постановки контрольних або уточнюючих питань;

15. Прийом подання речових доказів і документів й їх обговорення;

16. Прийом частої зміни поз слідчого та збільшення-змень- шення емоційного напруження під час проведення слідчої (розшу- кової) дії;

17. Прийом демонстрації отриманих важливих телефонних повідомлень, електронних листів.^[446]

Перелік наданих прийомів не є вичерпним, тому підлягає подальшому теоретичному розробленню й практичному впро­вадженню з урахуванням обставин конкретного кримінального провадження та виду процесуальної дії.

Варто враховувати те, що внутрішній стан учасника кримі­нального провадження, у тому числі прояви антроподжерельної невербальної інформації не легко розпізнати і тим більше дослі­дити будь-якому іншому учаснику. Отримані антроподжерельні невербальні дані під час кримінального провадження зумовлю­ються такими взаємозалежними факторами:

• здатністю слідчого/прокурора/судді до своєчасної органі­зації власної поведінки та її зовнішньої форми;

• здатністю слідчого/прокурора/судді до планомірного, комплексного і цілеспрямованого вивчення проявів антроподже- рельної невербальної інформації усіх учасників до початку прове­дення процесуальної дії чи заходу;

• здатністю слідчого/прокурора/судді до планомірного і цілеспрямованого спостереження за всіма учасниками під час процесуальної дії чи заходу для збирання, фіксації і дослідження поки не встановлених та не підтверджених даних за допомогою аналізу проявів антроподжерельної невербальної інформації;

• здатністю слідчого/прокурора/судді до оцінки й вико­ристання наявної і встановленої в межах кримінального прова­дження антроподжерельних невербальних даних про її учасників.

Аналіз практики дозволяє зробити висновок про конфліктну ситуацію, яка може виникати під час проведення процесу­альних дій або заходів, що зумовлена негативними причинами суто суб’єктивного характеру. Із цього випливає рекомендація з приводу постійної уваги і контролю слідчого/прокурора/судді до проявів власної поведінки. Вільний або ж мимовільний витік негативних станів, проявів і якостей, може призвести до глибо­кого неприйняття особистості слідчого/прокурора/судді, яке, спільно з іншими негативними обставинами, здатне призвести до значного руйнування комунікативних взаємин між учасниками кримінального провадження.

Рекомендація слідчому/прокурору/судді з приводу контролю за проявами власної поведінки, незважаючи на її очевидність, зрозумілість і простоту, досить складна в плані реалізації під час проведення процесуальної дії. Будь-яка людина практично не має зворотного зв'язку з невербальними проявами свого тіла, але більш-менш дієвий контроль за власними проявами невербальної комунікації можливий за наявності таких факторів:

• наявність спеціальних вправ із використанням зворотного відображення;

• практичне використання та тренування за допомогою спеціальних вправ зворотного відображення;

• подальше постійне вдосконалення своїх навичок за допо­могою тренування спеціальними вправами з використанням зворотного відображення для отримання очікуваного результату та оцінка досягнутих уже результатів.

При цьому важливо у зв'язку з вищезазначеним застосову­вати можливості фіксації проявів антроподжерельної невер- бальної інформації в ході кримінального провадження з моменту внесення даних до ЄРДР У протилежному випадку є суттєва ймовірність визнання одержаних даних не відповідними події, що мала місце.

Відповідно до чинного КПК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні у 2012 р. в України утворено новий самостійний процесуальний інститут негласних слідчих (розшукових) дій, який своїм становленням суттєво скоре­гував регламентацію досудового розслідування, доповнивши його ще одним дієвим засобом отримання доказів у криміналь­ному провадженні. Однак, з іншого боку, це призвело до необхід­ності окремого дослідження цього інституту в межах криміналь­ного провадження, що виявило певні недоліки й особливості його сутності при верифікації даних за допомогою антроподже- рельної невербальної інформації, отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

У главі 21 КПК України регламентовано проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У параграфі першому закріплено загальні положення про негласні слідчі (розшу­кові) дії. Однак загальні положення (вимоги) до слідчих (розшукових) дій були закріплені в ст. 223 КПК України. Тобто констатуємо процесуально регламентовану відмінність між слідчими (розшуковими) діями і негласними (слідчими) розшу- ковими діями. Якщо ст. 223 КПК України містить тільки вимоги до проведення слідчих (розшукових) дій, то ст.ст. 246-257 КПК України включають:

• регламентацію підстав проведення;

• розгляд клопотань слідчим суддею, окремо розгляд клопо­тань про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії;

• строки дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії;

• виняткові випадки проведення негласної слідчої (розшу- кової) дії до постановлення ухвали слідчого судді;

• визначення вимог до постанови слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії;

• фіксацію ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій;

• порядок повідомлення осіб, щодо яких проводилися негласні слідчі (розшукові) дії;

• заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

• заходи щодо захисту інформації, яка не використовується в кримінальному провадженні;

• можливості використання результатів негласної слідчої (розшукової) дії в доказуванні;

• використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в інших цілях або передача інформації.

Аналізуючи вищевикладене, констатуємо, що законодавець намагався якомога точніше закріпити умови проведення саме негласних слідчих (розшукових) дій, при цьому нормативно закріпив процесуальну складність проведення таких дій.

При проведенні верифікації даних за допомогою антроподже­рельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні необхідно врахувати закріплений в КПК України поділ негласних слідчих (розшукових) дій на дві великі групи:

• проведення негласних слідчих (розшукових) дій у формі втручання в приватне спілкування (аудіо-, відеоконтроль особи; накладання арешту на кореспонденцію; огляд і виїмка кореспон­денції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем) - параграф 2 глави 21 КПК України;

• проведення інших видів негласних слідчих (розшукових) дій (обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого воло­діння особи; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою, річчю або місцем; аудіо-, відео- контроль місця; контроль за вчиненням злочину; виконання спеці­ального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; негласне отримання зразків, необ­хідних для порівняльного дослідження та використання конфіден­ційного співробітництва) - параграф 3 глави 21 КПК України.

У КПК України визначено суб'єктів, які приймають рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та тих суб'єктів, що мають право проводити їх. Окрім цього чинний КПК України запровадив судовий контроль, який здійснює слідчий суддя щодо законності проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Так, Є. І. Галяшина наполягає на верифікації результатів негласного відеозапису та забезпеченні їх достовірності як доказів по кримі­нальному провадженню^[447].

Таким чином, намагаючись провести паралель між слідчими (розшуковими) діями і негласними слідчими (розшуковими) діями з метою виявлення особливостей верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації у цих діях підкреслюємо наявне теоретичне і практичне виокремлення спільного і відмінного між ними. У рамках даного дослідження було отримано узагальнені висновки щодо особливостей вери­фікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації при проведенні слідчих (розшукових) дій, які надають можливість їх врахувати при застосуванні прийомів для підви­щення ефективності кримінального провадження. Тому, підкрес­люючи важливість, умови й особливості негласних слідчих (розшукових) дій, виокремлено особливості верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації саме при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Предметом верифікації даних за допомогою антроподже- рельної невербальної інформації при проведенні негласних (слідчих) розшукових дій є дані щодо елементів криміналістичної характеристики, що віддзеркалюються в обставинах, які підля­гають установленню в конкретній негласній слідчій (розшуковій) дії, обмежені наявною антроподжерельною невербальною інфор­мацією. Коло таких даних, що підлягатимуть верифікації за допо­могою антроподжерельної невербальної інформації при прове­денні негласних слідчих (розшукових) дій залежатимуть від попередньо отриманих даних та обставин, які підлягають пере­вірці та встановленню.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій проходить в унікальному інформаційному просторі та комунікативній взає­модії їх учасників. Цей інформаційний простір має свої особли­вості невербального спілкування, що полягають у його односто­ронньому характері. Тобто особа, щодо якої проводяться такі дії, є учасником негласної слідчої (розшукової) дії, не усвідомлюючи цього. Вона не має можливості контролювати власну вербальну і невербальну поведінку та корегувати її, готувати завчасно пока­зання та будувати ситуації. Особа, яка є учасником негласної слідчої (розшукової) дії, веде звичне для неї життя, одночасно виступаючи об'єктом дослідження із цієї негласної слідчої (розшу­кової) дії. Метою при цьому виступає отримання криміналістичної інформації щодо злочинної події, у тому числі антроподжерельної невербальної інформації. Від завдань слідчого залежатиме її кіль­кість, обсяг та своєчасність. Крім того, є й інші особливості, які впливають на проведення негласних слідчих (розшукових) дій оперативними працівниками, що, відповідно, має своє відобра­ження в дійсності.

Як і в будь-якому інформаційно-комунікативному просторі, при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії наявні дві складові:

• вербальна;

• невербальна.

До того ж варто врахувати чинники, які впливають на отри­мання призначення, проведення й оцінку негласної слідчої (розшукової) дії:

• просторовий;

• часовий;

• суб'єктивний.

Теоретично варто розділити проведення негласної слідчої (розшукової) дії на певні стадії: початкову, робочу та заключну. У свою чергу кожна з них має свої особливості, вимоги та правила на стадії планування, проведення та підбиття підсумків. Методи, які використовуватиме слідчий при проведенні негласної слідчої (розшукової) дії, повинні враховувати особливості складових інформаційного простору. Наприклад, спостереження, як один з основних методів, що використовується при проведенні будь-яких слідчих (розшукових) дій, має свої особливості, які полягають у спостереженні без виявлення його ознак для особи, за якою ведеться спостереження; чи слідчий експеримент, що матиме характер польового з усіма обставинами, що звідти випливають.

До того ж прийоми верифікації даних за допомогою антро­поджерельної невербальної інформації є пізнавальною діяль­ністю спочатку оперативних працівників, а потім уже слідчого. Тому в цьому випадку вбачаються дві паралелі щодо вери­фікації одних і тих же даних, проте оперативні працівники мають змогу опосередковано верифікувати дані за допомогою антроподжерельної невербальної інформації, тоді як слідчий не має такого контакту з надавачем даних, тому йому зали­шається тільки варіант із верифікацією даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації, не сприйнятих ним особисто, а з інших джерел (аудіо-, відеозапис, показання оперативних працівників, інформація з транспортних телеко­мунікаційних мереж тощо).

Як зазначалося, в рамках даного дослідження вже були скон­струйовані та виділені спеціальні прийоми для верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації при проведенні слідчих (розшукових) дій. Однак їх застосування при верифікації даних за допомогою антроподжерельної невер- бальної інформації щодо негласних слідчих (розшукових) дій має свої особливості, які утворюються залежно від:

• наявного кримінального провадження;

• кваліфікації злочинного діяння;

• виду негласної слідчої (розшукової) дії;

• криміналістичної ситуації;

• версії, що перевіряється;

• предмета посягання;

• кола обставин, що підлягають установленню;

• особи, щодо якої проводиться негласна слідча (розшукова) дія.

При програмуванні проведення негласних слідчих (розшу- кових) дій слідчий повинен скласти план конкретної дії з ураху­ванням усіх складових (установлені і відомі дані; передбачені, однак не встановлені; невідомі, однак виявлені), виконання якого забезпечить установлення всіх обставин, що прагне встановити слідчий. У такому випадку, при верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій доцільно використовувати такі прийоми:

- прийоми експериментальної верифікації даних за допо­могою антроподжерельної невербальної інформації;

- прийоми пізнавальної верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації;

- прийоми вербування сторонніх осіб за допомогою антропо­джерельної невербальної інформації.

Засобами, що будуть використовуватися під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, можуть бути заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби. Ці засоби, згідно із ч. 1 ст. 273 КПК України, дозволяється виго­товляти та використовувати, однак саме в цій статті чітко не визначено мету використання таких засобів. Указано лише, що за рішенням керівника органу досудового розслідування чи проку­рора під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій вони можуть бути використані і забезпечені. Проте мета їх вико­ристання залишається невідомою. З іншого боку, у КПК України вказується на заборону щодо використання зазначених засобів з іншою метою. Залишається не зрозумілим, яку ж мету мав на увазі законодавець.

Процес верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації у межах кримінального провадження, зазвичай, супроводжується такими типовими комунікативними ситуаціями:

I. Суб'єкт спостереження (спостерігач) + об'єкт спостереження (за яким спостерігають) + обстановка (оточуюча);

II. Суб'єкт спостереження (спостерігач) + суб'єкти як об'єкти спостереження (за яким спостерігають) + особи як об'єкти спосте­реження (за яким спостерігають) + обстановка (оточуюча);

III. Суб'єкт спостереження (спостерігач) + суб'єкт спостере­ження (спостерігач) + об'єкти спостереження (особа, за якою ведеться спостереження) + суб'єкт спостереження (за яким ведеться спостереження) + обстановка (оточуюча);

IV. Суб'єкт спостереження (спостерігач) + суб'єкт спостере­ження (спостерігач) + об'єкт спостереження (за яким спостері­гають) + обстановка (оточуюча)^[448].

Однак можливі також інші варіанти типових комунікативних ситуацій залежно від підстав та складових криміналістичної характеристики кримінального провадження на той чи інший момент.

Сформульовані результати дослідження у сфері верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інфор­мації при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій на досу- довому розслідуванні висвітлили низку проблемних питань, які були досліджені та сформовані пропозиції їх вирішення таким чином:

1. Недосконалість процесуального регламентування прове­дення негласних слідчих (розшукових) дій.

Рішення: аналіз чинного нормативного закріплення негласних слідчих (розшукових) дій та усунення прогалин у формі регламен­тування їх чи надання інструкцій до використання на практиці;

2. Існування двох паралельних суб'єктів верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації при проведенні негласних (слідчих) розшукових дій - слідчого та оперативного працівника.

Рішення: проведення окремих стадій чи етапів негласної слідчої (розшукової) дії слідчим спільно з оперативним працівником для усунення заочної верифікації даних за допомогою антроподже- рельної невербальної інформації;

3. Недостатня інформованість слідчого та оперативного праців­ника про можливості верифікації даних за допомогою антропо- джерельної невербальної інформації та значення невербальної інформації при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Рішення: створення спеціальних інструкцій та методичних посібників (які будуть містити методичні рекомендації^[449]) із детальним описом можливостей та засобів верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій;

4. Недостатнє дослідження методів та прийомів верифікації даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій.

Рішення: аналіз наявних і формування нових знань щодо методів та прийомів верифікації даних за допомогою антропо- джерельної невербальної інформації при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій з одночасним удосконаленням існуючих;

5. Недостатня розробленість засобів верифікації за допо­могою антроподжерельної невербальної інформації під час прове­дення негласних (слідчих) розшукових дій.

Рішення: аналіз сучасних засобів верифікації за допомогою антроподжерельної невербальної інформації під час проведення негласних (слідчих) розшукових дій, їх удосконалення та ство­рення нових.

Підсумовуючи вищезазначене, підкреслимо, що верифікація даних за допомогою антроподжерельної невербальної інфор­мації при проведенні негласних (слідчих) розшукових дій є ефек­тивним засобом кримінального процесуального доказування, що надає можливість своєчасного виявлення достовірних і недосто­вірних даних щодо обставин злочинної події. Однак верифікація даних за допомогою антроподжерельної невербальної інформації при проведенні негласних (слідчих) розшукових дій потребує нагального вдосконалення у зв'язку з наявними проблемними питаннями та поставленими завданнями при їх виконанні. Перш за все - недостатня розробленість нормативної бази та перети­нання компетенцій уповноважених осіб.

Отже, верифікація - це криміналістичний метод, що застосову­ється у кримінальному провадженні, який ґрунтуючись на дослі­дженні антроподжерельної невербальної інформації дозволяє здійснити індивідуальну інформаційну взаємодію його учас­ників, в якій реалізується головна мета з установлення істини в кримінальному провадженні: перевірки відповідності отри­маних результатів сутності кримінально-релевантної події, що мала місце. Таким чином, верифікація розглядається не тільки як процедура, процес, підхід, але як один із методів пізнання, тобто окремий метод перевірки інформації в кримінальному провадженні.

3.3.2.