Специфіка сприйняття і використання антроподжерельної невербальної інформації під час проведення допиту

Використання антроподжерельної невербальної інформації при проведенні допиту залежить від криміналістичної ситуації кримінального провадження та обставин, які підлягають встанов­ленню.

суальні, організаційні і тактичні аспекти)^[541]. М. В. Салтевський зазначає, що немає допиту взагалі, а є допит конкретних кате­горій осіб стосовно умов, їх ролі у рамках обставин злочинів^[542]. При проведенні допиту слідчий/прокурор отримує різні види інфор­мації, також і у невербальній формі природно зумовлених ознак комунікації: міміка обличчя і жести тіла, які постійно супрово­джують мовне спілкування і певною мірою відтворюють істинну реакцію особи на сприйняту інформацію^[543].

При проведенні допиту, коли існує можливість отримання неправдивих показань, для фіксації антроподжерельної невер- бальної інформації і захисту отриманих доказів від можливого звинувачення про вчинення в ході допиту незаконних дій з боку інших учасників допиту необхідно застосовувати додаткові технічні засоби (наприклад, аудіо-, відеозапис).

Для розуміння значення антроподжерельної невер- бальної інформації, для встановлення істини в кримінальному провадженні необхідно зупинитися на особливостях дослідження антроподжерельної невербальної інформації під час підготовки та проведення допиту як потерпілого, так і свідка, підозрюва­ного, ураховуючи можливості допиту малолітньої та неповно­літньої особи^[544]. При участі в кримінальному провадженні мало­літньої або неповнолітньої особи в подальшому необхідно буде врахувати психологічні засади профілактики делінквентності неповнолітніх^[545]. При наданні неправдивих показань неповно­літніми одним з завдань стоїть встановлення чинників, які спри­яють таким показанням, використовуючи тактичні прийоми: акцент на брехливих показаннях; демонстрація обізнаності слід­чого; встановлення в ході допиту моментів для їх подальшої пере­вірки; постановка контрольних питань про обставини, які вже відомі слідчому; деталізація розповіді неповнолітнього; вплив на емоційний стан через розуміння його тяги до самостійності; постановка співставляючих питань; пред’явлення доказів в наро­стаючому порядку і т.

Допит, як найпоширеніший засіб доказування у кримінальному провадженні, може бути визначений як слідча (розшукова) дія і судова дія, спрямована на отримання слідчим/прокурором або судом відповідно до встановлених процесуальним законом норм відомостей від допитуваного про відомі йому факти, що мають значення для правильного вирішення кримінального прова- дження^[547]. Законодавець, хоча і враховує усі ці ознаки, повного визначення допиту не надає.

Загалом допит у досудовому розслідуванні є процесом комуні­кації між протипоставленими учасниками кримінального прова­дження, головною метою якого є отримання повної і достовірної інформації щодо кримінально-релевантної події. Оскільки з процесуальної точки зору допит - це слідча (розшукова) дія, що здійснюється шляхом фіксації в протоколі допиту показань (тобто словесних повідомлень) допитуваного про відомі йому обставини, досліджувані в кримінальному провадженні з метою отримання доказів, то очевидною стає провідна роль вербальної складової спілкування. Із криміналістичної точки зору особливо важливим є те, що допит «є засобом збирання і перевірки не тільки дока­зової, але й орієнтуючої інформації, яку слідчий отримує від допи­туваної особи за допомогою мовних і немовних (жестів, міміки тощо) комунікацій»^[548]. Тому, до вербальної складової допиту дода­ється невербальна.

Залежно від поділу допиту на стадії, такі як підготовча, робоча та завершальна, слід зауважити на особливості використання антроподжерельної невербальної інформації відповідно окремо щодо кожної з них.

На стадії підготовки до проведення допиту слідчий/прокурор вивчає дані стосовно кримінального провадження (щодо події злочину, предмета посягання, механізму злочину, особи потер­пілого, слідової картини і, обов’язково, особи допитуваного) та співпрацює з особами, які здатні надати дані щодо предмету допиту (наприклад, міжнародне співтовариство). Багатостороннє співробітництво не слід розглядати лише в якості відповідного компромісного поєднання різних форм двохсторонніх зусиль^[549].

В. В. Тіщенко зауважив, що виявлення і оцінка невербальної інформації, що надходить від допитуваного, повинно корегувати лінію поведінки слідчого, багато в чому визначити вибір тактичних прийомів у відповідній ситуації для встановлення психологічного контакту, викриття у брехні, умовчуванні, спотворенні фактів і для отримання повної і достовірної інформації по обставинах розсліду­ваної події. На допиті необхідне комплексне сприйняття вербальної і невербальної інформації, їх спільний аналіз для оцінки показань і правильного обрання тактики допиту.^[551]

Робоча стадія допиту залежно від кримінального прова­дження, зокрема отримання і опрацювання даних про допиту­ваного (ознаки, властивості і стани) в ході кропіткого аналізу його вербальної і невербальної поведінки, сприяє миттєвому орієнтуванню слідчого/прокурора вже на його початковому етапі. Слідчий/прокурор, оцінюючи отримані знання і прояви антроподжерельної невербальної інформації, формує опти­мальну лінію власної поведінки для виконання окремих або проміжних завдань.

Під час наступного етапу робочої стадії допиту рекомендується використовувати такі методи пізнання антроподжерельної невер­бальної інформації, як спостереження (відкрите, приховане), спіл­кування (з усіма учасниками слідчої (розшукової) дії, із внесенням змін в обстановку, із демонстрацією володіння слідчим/проку- рором певними даними, що мають вирішальне значення в кримі­нальному провадженні, із пред’явленням знаряддя злочину або інших об’єктів, що стосуються слідової картини злочинної події), експеримент (щодо події злочину в цілому, окремих його обставин або інших фактів).^[552]

Застосування цих методів пізнання антроподжерельної невербальної інформації вплине на своєчасну діагностику емоційного стану допитуваного, полегшить установлення подальшого психолого-комунікаційного контакту з ним, допо­може виявити його справжнє ставлення до обговорюваної інформації, створить передумови для прогнозування різних рівнів протидії в установленні істини, сприятиме формуванню керівного впливу слідчого/прокурора на психіку і поведінку допитуваного. До того ж, прогнозування є сферою єдиного процесу пізнання, що охоплює аналіз минулого, теперішнього і майбутнього і як результат становить собою обґрунтоване судження щодо майбутнього, яке не спостерігається в даний момент.^[553] Однак не варто розраховувати на те, що емоційний стан в цілому, та прояви антроподжерельної невербальної інформації допитуваного легко виявити, розпізнати і тим більше дослідити, тому що отримані під час допиту дані зумов­люються здатністю слідчого/прокурора до своєчасної органі­зації власної поведінки та її зовнішньої форми, до планомірного й цілеспрямованого спостереження за проявами антроподже­рельної невербальної інформації допитуваного перед початком допиту на стадії підготовки та під час допиту, оцінки й викори­стання вже наявної і встановленої під час допиту антроподже­рельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні.

Про складність та важливість аналізу окремих проявів антро­поджерельної невербальної інформації під час підготовки та проведення допиту в своїх працях наголошували окремі вчені, підкреслюючи саме психологічні складові такого спілкування^[554].

Під час робочої стадії допиту має місце формування певних ситуацій. Найпоширеніший поділ їх на конфліктні і безконф­ліктні^[556]. Нерідко конфліктна ситуація зумовлена негативними причинами суто суб’єктивного характеру, що детермінують якість і зміст міжособистісних взаємин слідчого/прокурора і допитуваного^[557]. Тут доречною є рекомендація з приводу постійної уваги і контролю слідчого/прокурора до антроподже- рельних невербальних проявів власної поведінки, оскільки нала­годжені взаємини слідчого/прокурора з допитуваним можуть скластися тільки тоді, коли останній бачитиме в слідчому/ прокуророві фахівця, який дотримується закону та поважає інтереси оточуючих. Демонстрація ж негативних проявів, станів і якостей (навіть і мимовільна, нехай і буденного характеру) формує глибоке неприйняття особистості слідчого/прокурора, яке, зважаючи на інші негативні обставини, здатне призвести до значного руйнування комунікативних відносин між слідчим/ прокурором і допитуваним. Ця рекомендація, незважаючи на її очевидність і простоту, досить складна для реалізації під час проведення допиту, тому що будь-яка людина практично не має зворотного зв’язку з антроподжерельними невербальними проявами свого тіла, не маючи можливості одночасно спосте­рігати за собою. Однак дієвий контроль за власними засобами вербального і невербального спілкування можливий на основі практичного тренування за допомогою спеціальних вправ із використанням зворотного відображення для отримання бажа­ного результату.^[558]

Варто розробити і дослідити алгоритм поведінки слідчого/ прокурора, дотримання якого може забезпечити використання антроподжерельної невербальної інформації під час встанов­лення психологічного контакту в будь-яких ситуаціях допиту.

Залежно від конкретного кримінального провадження відо­мості про властивості і стани допитуваного, отримані слідчим/ прокурором у ході детального аналізу його вербальної і невер- бальної поведінки з самого початку допиту, сприяють миттєвій орієнтації слідчого/прокурора в певній ситуації допиту і вибору ним лінії власної поведінки для досягнення загальної мети допиту. Зазвичай, слідчий/прокурор використовує такі методи пізнання антроподжерельної невербальної інформації при прове­денні допиту:

• спостереження (відкрите, приховане);

• бесіда (із різними суб’єктами, зі зміною обстановки та ін.);

• експеримент (щодо події злочину та інших обставин, що не стосуються злочину).^[560]

Позитивний налагоджений контакт між слідчим/прокурором і допитуваним виражається у подібності їхніх манер спілкування та прийнятих ними поз під час цього (мізансцена)^[561]. У той же час наочне «копіювання» є ознакою взаємного контакту і одно­часно засобом його встановлення. Тому використання техно­логії підстроювання допомагає слідчому/прокурору у своєчас­ному налагодженні контакту з допитуваним. У будь-якій ситуації, що складається при проведенні допиту, обов’язковим правилом роботи слідчого є діяльність із діагностування стану поінфор­мованості допитуваного щодо самого себе, оточення та, головне, кримінально-релевантної події. Результатом виступає вирішення питання про достовірність чи недостовірність показань допиту­ваного, про знання чи незнання ним суттєвих для кримінального провадження даних, що визначає характер слідчої активності при проведенні допиту, справляє вплив на загальну орієнтацію слідчого в слідчій ситуації розслідування, формує оцінку рівня її визначеності або, навпаки, невизначеності.^[562]

Сприяє збільшенню ступеня тактичного ризику невизначеність ситуації в роботі слідчого/прокурора, що, безумовно, є фактором негативного характеру, оскільки збільшує ймовірність учинення слідчим/прокурором помилкових дій, прийняття хибних рішень і, як результат, настання несприятливих наслідків. Тому закономірно виникає необхідність вироблення рекомендацій щодо прове­дення подібної оцінки інформаційного стану обізнаності допиту­ваної особи, також і на основі аналізу проявів антроподжерельної невербальної інформації допитуваного, таких як міміка, панто­міміка, мовлення, мізансцена тощо. Звідси випливає, що допиту повинна передувати досить тривала бесіда слідчого/прокурора з допитуваним на різні теми, тактичною метою якої і є встанов­лення звичних проявів антроподжерельної невербальної інфор­мації, нормальної звичайної поведінки, особливостей вербальної комунікації, емоційних проявів при розмовах на буденні теми, що не стосуються безпосередньо предмета допиту. Можна також проекспериментувати і провести спеціальну бесіду, завданням якої є не встановлення відомостей, що стосуються події злочину, а з’ясування рис характеру особи допитуваного, зокрема звичних варіантів його вербальної і невербальної комунікації. Тривалість і тематика таких бесід визначаються суто індивідуально і можуть залежати від багатьох факторів:

• ступеня інтелектуального розвитку допитуваного;

• ступеня інтелектуального розвитку слідчого/прокурора;

• ступеня емоційного стану допитуваного;

• ступеня емоційного стану слідчого/прокурора;

• дослідження слідчим/прокурором особистості допиту­ваного;

• психологічного контакту між слідчим/прокурором і допитуваним;

• процесуального становища допитуваного у кримінальному провадженні;

• інше^[563].

Водночас корисно слідчому/прокурору виділити і типові, найбільш інформативні теми попередніх бесід-опитувань залежно від особи допитуваного і категорії кримінального прова­дження. Ґрунтуючись на наявних стереотипах поведінки, підо­зрювані особи умисно, аби не проявляти свою зацікавленість перебігом кримінального провадження і водночас викликати до себе співчуття, переконати у своїй непричетності до злочину, приховують справжні переживання, симулюють за допомогою міміки і жестів емоції та почуття, яких у них немає. Оскільки при цьому відтворення надуманої нереальної конструкції пов'язане з необхідністю адекватного відтворення тих емоційних пережи­вань, які в дійсності повинен відчувати допитуваний відповідно до обраної версії, такий спосіб поведінки є досить складним для реалізації, оскільки вимагає спеціальної підготовки і певною мірою артистизму й розвинутого таланту, чим володіють далеко не всі допитувані.^[564]

С. Д. Гофман виділяє специфічний вид опитування підозрюва­ного - кінесичне інтерв'ювання, яке використовує методи інтер­претації правдивості суб'єкта шляхом оцінювання вербальних і невербальних сигналів. Як і більшість згаданих вище способів, кінесичне інтерв’ювання можна розділити на дві фази: вияв­лення та власне опитування. Кінесичне інтерв’ю відрізняється від деяких методів, описаних вище, тим, що воно посилює неза­лежність від словесного спілкування із суб’єктом. Інтерв’юер спостерігає за поведінкою, пов’язаною з відповідями суб’єкта на запитання, шукає розбіжності між словами суб’єкта і його діями. Інтерв’юер також оцінює обрану тему, шукаючи ознаки обману.^[565]

Мінімізація власних поведінкових актів, у тому числі проявів антроподжерельної невербальної інформації вимагає певної попередньої підготовки, що має на меті сформувати в людській підсвідомості заборонених проявів поведінкових актів. Спроби ж тотального контролю за невербальними проявами ведуть до неприродної скутості в поведінці і можуть бути розпізнані іншими учасниками комунікації.^[566] Особливу увагу з боку слідчого/проку- рора привертає той факт, що яскравість, інтенсивність прояву зовнішніх ознак неправди вимагає стимуляції з боку слідчого, яку необхідно більш ретельно дослідити^[567].

Спільним у більшості досліджень, присвячених проблемам вияв­лення та викриття неправдивих показань, є пропоновані рекомен­дації в тій чи іншій формі психологічного тиску на допитуваного, мета якого полягає в подоланні його внутрішніх захисних бар’єрів, що приховують потрібну інформацію. В основі цих прийомів лежить уміле і цілеспрямоване маневрування слідчим/прокурором наявними в його розпорядженні відомостями та інформаційними можливостями. Невербальна інформація при цьому може відігра­вати подвійну роль: з одного боку, як засіб інформування слід- чого/прокурора про стан допитуваного, з іншого - як засіб справ­ляння впливу на нього, але здебільшого виконує обидві функції одночасно. Одним зі способів подолання неправдивих показань із боку допитуваного є цілеспрямований вплив на центр прихо­вуваної інформації шляхом використання спеціально підібраних вербальних і невербальних засобів (слів, питань, міміки обличчя, жестів тощо).^[568] Однак як підкреслює В. О. Коновалова, слід заува­жити, що в процесі розслідування завжди будуються мисленнєві моделі події чи її окремих фрагментів, що формують достатньо повне уявлення про минуле. Проте, не у всіх випадках таке уявлення про минуле є вірним, бо має місце: інтерпретування окремих поло­жень, помилковість у встановленні причинних зв'язків, суб'єктив­ність суджень в оцінці окремих обставин тощо.^[569]

Ще одним прийомом правомірного психологічного впливу на допитуваного є просторова організація спілкування між ним і слідчим/прокурором, яка ґрунтується на врахуванні просторової близькості і розташуванні сторін при спілкуванні, так званої мізансцени. Об'єктивно на практиці вибір слідчим/прокурором просторової форми спілкування задається швидше умовами його роботи й обстановкою кабінету, ніж його бажанням. Мабуть, тому до цього аспекту організації спілкування при допиті слідчі/проку- рори ставляться формально, а часто і зовсім не надають йому значення. Проте на нього треба звертати увагу і прилаштовувати його відповідно до плану допиту.^[570]

Реалізація прийому вторгнення до чужої психологічної зони найбільш продуктивна на стадії «запитання - відповідь» і може здійснюватися у двох варіантах поведінки слідчого/прокурора:

• поступове (неявне вторгнення в особисту зону призво­дить до поступового наростання негативних емоцій, пережитих допитуваним);

• несподіване вторгнення в особисту зону допитуваного^[571].

Застосування цих прийомів сприяє діагностиці інформацій­ного стану допитуваного, полегшуючи встановлення подальшого контакту з ним. Для слідчого/прокурора однією з обов’язкових умов ефективного проведення допиту є його успішна діяльність із діагностування інформаційного стану учасників слідчої (розшу- кової) дії щодо події злочину в цілому або окремих її обставин, самого себе, оточення^[572].

У процесі верифікації за допомогою антроподжерельної невер- бальної інформації даних, отриманих при проведенні слідчої (розшу- кової) дії слідчий/прокурор постійно вирішує питання про досто­вірність або недостовірність показань учасників дії, про знання або незнання ними даних, міру володіння інформацією. Це є базовим для визначення характеру слідчої активності, її спрямованості, впливає на загальну орієнтацію та обізнаність слідчого/прокурора в криміналістичній ситуації на певній стадії розслідування, водночас формуючи оцінку рівня її визначеності. Проте саме така непевність ситуації сприяє збільшенню ступеня негативного ризику в роботі слідчого/прокурора при проведенні ним допиту, оскільки збільшує ймовірність прийняття хибних рішень, учинення слідчим/проку- рором помилкових дій і настання несприятливих наслідків.^[573]

Для слідчого/прокурора при проведенні одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування розбіжностей у їхніх показаннях першочерговим завданням буде діагносту­вання їхнього стану в інформаційному та емоційному напрямах за допомогою аналізу антроподжерельної невербальної інфор­мації. Наприклад, надання допитуваним особам можливості по черзі виступити про ті обставини злочину, для з’ясування яких і проводиться допит (в цей час слідчий/прокурор уважно спосте­рігає за допитуваними), після чого слідчий/прокурор ставить їм перехресні запитання, продовжуючи спостерігати за поведінкою всіх учасників слідчої (розшукової) дій. Одна із закономірностей антроподжерельного невербального прояву сигналів інформа­ційної обізнаності допитуваного зумовлена тим, що в ситуації, коли він приховує свій дійсний інформаційний та емоційний стан та антроподжерельні невербальні прояви, вигадавши для цього певну історію (подію), змінюючи/спотворюючи/замовчуючи/ додаючи наявні в нього дані, він змушений постійно контролю­вати свої прояви, емоції та знання, не даючи їм себе викрити. Так і виникає незбіг між тим, що особа повідомляє, і тим, що вона знає, а це позначається на його емоційному стані і проявах антроподже- рельної невербальної інформації. Тобто емоції і прояви допитува­ного в цій ситуації розглядаються як відображення дійсності, яка існує в його свідомості.^[574]

Проблемними, або винятковими, будуть ситуації допиту коли особа має право не відповідати на запитання (наприклад, із приводу тих обставин, щодо яких є пряма заборона в законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати). У науковій літературі розрізняють особисті (особистого життя) та професійні таємниці (професійно довірені).^[575]

Визначення моменту фактичного та юридичного початку допиту дозволить установити психологічний контакт з особою^[576], особливо у вищеозначених випадках, коли вона відмовляється давати показання взагалі: чи то за порадою захисника, чи то з власних переконань.

Слід проводити аналіз та синтез не тільки поточного і звичай­ного стану допитуваного, але й конгруентність його вербальних і невербальних проявів оточенню. Тому характерною ознакою приховування даних з боку допитуваного є неконгруентність вербальної і невербальної складової спілкування. Цей процес спілкування (робоча стадія допиту) зумовлений внутрішньою боротьбою, напруженням, зосередженістю допитуваного з приводу конструювання та передачі ним неправдивих даних і його нездатністю у зв'язку із цим контролювати абсолютно всі прояви своєї поведінки. При прихованні антроподжерельних невербальних проявів, які передають справжній емоційний стан, поведінка допитуваного зводиться до двох форм:

1. Активна форма поведінки допитуваного, що включає:

• співпрацю;

• протидію. Допитуваний повністю контролює свої прояви, напружено вступає у своєрідне суперництво зі слідчим/прокурором або готовий до такого в разі необхідності (це виражається в прийнятті ним закритих поз, напруженні м'язів тіла, погляді тільки в очі тощо).

2. Пасивна форма поведінки допитуваного, що включає:

• мінімізацію поведінкових актів при наданні показань (наявність попередньої підготовки) з метою сформувати в підсві­домості допитуваного програми-заборони проявів вербальних і невербальних. Контроль за вербальними і невербальними проявами веде до неприродної скутості;

• відмову від надання показань.

Таким чином, дослідження процесу приховування допиту­ваним антроподжерельних невербальних проявів під час допиту

Розділ 4. Тактика використання антроподжерельної невербальної інформації у розслідуванні представляє собою конструювання взаємозумовлених відносин між ним і слідчим/прокурором у певному відрізку часу з дотри­манням процесуальних та тактичних вимог даної слідчої (розшу­кової) дії.

Закономірність сигналів емоційного й інформаційного стану невербального прояву допитуваного зумовлена тим, що якщо він приховує свій справжній емоційний і інформаційний стан, вигадавши для цього дані, спотворюючи або замовчуючи вже наявні, то він змушений постійно контролювати свою зовнішню поведінку, а в необхідних випадках із часом корегувати свої пока­зання, у зв'язку із чим ситуація «спілкування - опитування» зі слідчим/прокурором для такого допитуваного завжди стресова, що відповідно до теорії стресу знаходить зовнішнє емоційне вираження^[577].

У деяких кримінальних провадженнях у слідчого/прокурора виникає потреба в проведенні одночасного допиту декількох осіб^[578]. На важливості урахування психологічних основ при проведенні одночасного допиту декількох осіб наголошує В. С. Комарков^[579], а вчений В. О. Коновалова при проведенні допиту підкреслює унікальність таких термінів - «тактика» і «психоло- гія»^[580]. Як правило, до моменту прийняття рішення про прове­дення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб слідчий/прокурор уже володіє досить великим обсягом криміна­лістичної інформації у кримінальному провадженні, а така запла­нована слідча (розшукова) дія стає ніби останньою ланкою в загальній системі методів впливу на учасника процесу розсліду­вання, який надає недостовірні показання.

Приймаючи тактичне рішення про проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, слідчому/прокурору необхідно визначитися в характері показань її майбутніх учас­ників. Зрозуміло, що вони повинні містити суттєві суперечності з приводу основних обставин розслідуваної події, але разом із тим слід проаналізувати і природу цих суперечностей. Їх наявність може бути зумовлена такими причинами:

• правдивістю одних показань і неправдивістю інших;

• неправдивістю показань обох учасників;

• правдивістю одних показань і помилковістю (добросо­вісною помилкою) інших;

• помилковістю показань обох учасників кримінального провадження.^[581]

Іншим напрямом підготовчої діяльності слідчого/прокурора до проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб є діагностування особистих якостей та проявів антроподже- рельної невербальної інформації допитуваних і прогнозування на їх основі можливих варіантів їхньої поведінки і розвитку ситу­ації в ході такого допиту. Одна з особливостей одночасного допиту полягає в тому, що ця процесуальна дія є одним із найсильніших засобів психологічного впливу її учасників один на одного. Тут спостерігається так званий ефект присутності, при якому яскра­вість, образність показань одного з учасників у поєднанні з іншими виразними засобами впливу (мімікою, інтонацією, жестикуляцією) справляють серйозний психологічний вплив на іншого, до край­ності підвищуючи рівень його емоційної напруженості у зв'язку з можливістю викриття в неправді, почуттям страху за свої правдиві показання чи незручності за брехню. Із психологічної точки зору недобросовісному учаснику набагато легше давати показання слід­чому/прокурору, який, на його думку, не знає всіх дійсних обставин, ніж повторювати хибні твердження в присутності іншого учасника кримінального провадження, який знає правду і не тільки знає її, але й особисто спростовує показання брехуна.^[582]

Описаний вплив зростає більше, коли проглядається вольовий настрій добросовісного учасника, чим активніше, наочно, емоційно насичено і переконливо викладається й відстоюється ним своя позиція. У ході одночасного допиту часто важливо не стільки саме повідомлення добросовісного учасника про його позицію з того чи іншого питання, скільки демонстрована ним готовність відстояти її перед несумлінним учасником і, більше того, спросту­вати неправдиві показання. Отже, сила зовнішнього психоемоцій­ного впливу особистості виражається переважно невербально, за допомогою інтонаційних, мімічних та інших проявів, що нерідко набуває в ході одночасного допиту вирішальну роль. Тому попе­редня підготовка слідчого/прокурора до одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, тим більше з урахуванням того, що їй зазвичай передують численні дії, включає в себе аналіз відпо­відних психофізіологічних якостей і властивостей її учасників, їх проявів антроподжерельної невербальної інформації.^[583]

Як доречно вказує Ю. А. Чаплинська, узагалі поведінка підо­зрюваних спрямована на зменшення своєї ролі в учинених кримі­нальних правопорушеннях та приховування злочинної діяльності. Підозрювані впливають на стійкі позиції потерпілих та свідків, спричиняють подовження строків досудового розслідування, нама­гаються створити перешкоди розслідуванню, тому проведення між ними одночасних допитів двох чи більше вже допитаних осіб є найвідповідальнішою слідчою (розшуковою) дією. Звідси випливає, що проведення одночасних допитів двох чи більше вже допитаних осіб із такою категорією осіб багато в чому залежить від правиль­ного й ефективного володіння та оперування слідчим/прокурором тактичними прийомами, їх застосуванням на практиці.^[584]

Наступний спосіб організації спілкування при одночасному допиті двох чи більше вже допитаних осіб може застосовуватися в ситуації, коли метою цієї слідчої (розшукової) дії є справляння психологічного впливу на особу, яка дає неправдиві показання. У цьому випадку розташування допитуваних має сприяти справ­лянню максимального впливу на особу, яка дає неправдиві пока­зання, як із боку іншого допитуваного, так і з боку слідчого/проку- рора. Найбільш оптимальним виглядає такий варіант: допитувані сидять напівобертом один до одного на відстані 1,5-2 м один від одного і від слідчого/прокурора. Таке розташування передбачає наявність постійного візуального контакту між усіма учасниками одночасного допиту і дає можливість по всій її довжині здійс­нювати активний психологічний вплив на учасника, який дає неправдиві показання, як із боку іншого учасника одночасного допиту, так і з боку слідчого/прокурора.^[585]

Останній спосіб організації спілкування слід застосувати в ситуації, коли одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб має на меті усунути суперечності (неточності) в показаннях осіб, які добросовісно помиляються. У цьому випадку, як уважає О. Б. Соловйов, у силу правдивості учасників у слідчого є підстави розраховувати, що одночасний допит двох чи більше вже допи­таних осіб не буде використаний ними для узгодження своїх пока­зань на шкоду істині^[586]. Тому їм може бути надана певна свобода полеміки з приводу спірних моментів, а завданням слідчого/проку- рора стає створення спокійної і доброзичливої атмосфери спілку­вання. Розміщувати допитуваних обличчям один до одного в цьому випадку не варто, оскільки це лише створить непотрібний дух суперництва і конкуренції думок. Більш оптимальним способом розміщення учасників буде під кутом приблизно в метрі один від одного безпосередньо перед столом слідчого/прокурора, де він завжди повинен зберігати можливість контролю за їх пове­дінкою. Для надання спілкуванню більшої невимушеності слідчий/ прокурор може виключити свій робочий стіл із контексту спілку­вання і розміститися поруч із допитуваними.^[587]

У процесі проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб антроподжерельна невербальна інформація зберігає своє значення одного з орієнтирів, які демонструють слідчому/прокурору стан створених взаємин, внутрішніх пере­живань її учасників, що має важливе значення для ефектив­ного управління ходом слідчої (розшукової) дії. Із цього приводу В. О. Образцов робить важливе зауваження, що ця слідча дія являє собою не тільки процес збирання, аналізу, оцінки й викори­стання доказової особистісної інформації, але і процедуру сприй­няття, розшифровки і використання орієнтуючих даних, пере­даних її учасниками невербальними способами (за допомогою мови жестів, міміки, рухів тіла і т. п.)^[588]. При цьому О. Р. Ратінов зауважує, що такі допоміжні засоби спілкування, як інтонація, міміка, жестикуляція, роблять повідомлення більш зрозумілим, дозволяють слідчому читати підтекст мови^[589]. До того ж вчений, відносить одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб до найбільш гострих критичних ситуацій, у яких виразно виділяються почуття і переживання учасників кримінального провадження та й сама емоційна атмосфера одночасно набуває винятково важливого значення для розвитку кримінального провадження^[590]. Тому в ході одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб слідчий/прокурор повинен постійно спосте­рігати за кожним із присутніх при одночасному допиті двох чи більше вже допитаних осіб, помічаючи вагання, що виникають в одного або іншого учасника, і своїми діями посилювати їх або вжити заходів до ліквідації подібних вагань.^[591]

При проведенні одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб за участю неповнолітнього необхідно врахувати емоційність його поведінки, схильність до зовнішнього впливу, яскравість невербальних проявів. Слідчий/прокурор повинні спостерігати за його поведінкою (тоном голосу, мімікою, жестами) і своєчасно припиняти спроби впливу на неповнолітнього^[592]. Також при проведенні одночасного допиту одним із компонентів тактики є реалізація тактичного задуму^[593].

З початку одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб увага слідчого/прокурора має бути спрямована на вияв­лення ознак неправди в проявах антроподжерельної невер- бальної інформації. Іноді при одночасному допиті двох чи більше вже допитаних осіб складається ситуація, коли обидва допиту­вані зовні (за проявами антроподжерельної невербальної інфор­мації) цілком впевнено надають показання, що суперечать одне одному. При цьому очевидно, що одне з показань хибне і вимагає свого виявлення і викриття. У даній ситуації, оцінюючи пока­зання допитуваних, слід ураховувати наступні положення.^[594]

Особа, яка дає неправдиві показання, прагне грати роль прав­дивої людини, маскуючи свою нещиру поведінку під відвертість. Для цього згідно з обраною позицією і певним психологічним настроєм вона удавано обурюється з приводу показань іншої особи і вдається до відповідних цьому стану інтонацій, жестів, міміки.^[595] Як уважає Л. І. Казміренко, є три основні чинники або передумови виявлення умисно неправдивих показань у допитуваних:

• емоційний стан;

• утруднення в мисленні допитуваного;

• самоконтроль особи^[596].

Проте, В. Ю. Шепітько зазначає, що формування неправди - це вольовий і свідомий акт, який спрямований на перекручення істини, а запобігання і встановлення неправди в показаннях передбачає знання її мотивів^[597].

Необхідність знання та застосування слідчим/прокурором наведених прийомів з використанням антроподжерельної невер- бальної інформації зумовлено важливістю виявлення і викриття завідомо неправдивих показань, установлення психологічного контакту з допитуваними та, безперечно, правильною кваліфі­кацією їх психологічного стану. Також про позитивність такого використання зазначає Є. В. Пряхін^[598].

Варто наголосити на доцільності використання методу аудіо- і відеозапису, що дозволить повніше зафіксувати пока­зання, виключити суб’єктивний фактор розуміння суті пока­зань слідчим/прокурором і можливих перекручень, а також забезпечить подальшу можливість повторного його перегляду з метою виявлення антроподжерельних невербальних проявів обману.

Л. І. Аркуша визначає складне організаційно-тактичне завдання для слідчого при проведенні допиту за участю захис­ника, що випливає у необхідності узгоджувати план роботи з можливостями захисника, у фактичній розбіжності цілей участі, у перешкоджанні в низці випадків в реалізації слідчим тактики допиту^[599]. М. В. Шепітько окрему дослідницьку увагу приділяє особливостям допиту експерта і спеціаліста в суді, зазначаючи використання даних отриманих під час допиту експерта в суді як частину висновку експерта. До того ж вчений додає, що спеціа­ліст може надати додаткову консультацію у письмовому вигляді, додатковий висновок, акт, звіт, роз’яснення.^[600]

Таким чином, сприйняття і використання антроподжерельної невербальної інформації під час проведення допиту доповнює дані щодо властивостей і станів допитуваного, сприяє підготовці слідчого/прокурора до попередньої стадії допиту і його орієнтації в ситуації допиту, вибору ним оптимальної лінії власної поведінки на наступних стадіях допиту.

4.3.