Наукова розробленість проблеми, пов'язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці
Актуальність вивчення особливостей невербальної комунікації в цілому, та невербальної інформації зокрема, неухильно зростає. Багато досліджень стають суміжними, тобто перебувають на стику декількох наук.
Спостерігається підвищений інтерес до різних аспектів невербальної поведінки, особливо до тих, які несуть інформацію про інди- відуально-особистісні характеристики людини і про комунікацію в цілому, але здебільшого такі аспекти досліджуються в рамках психологічних наук.Більшість дослідників сходиться на тому, що невербальна поведінка поліфункціональна, та в людському спілкуванні має такі функції: вираження емоцій, передача міжособистісних установок, уявлень людини іншим людям, супроводження мовлення[1]. Загалом невербальна система поряд із вербальною складають єдиний процес комунікації, при цьому вербальна поведінка тісно переплітається з невербальною і межі між ними деколи повністю стираються. У зв'язку із цим вчені-кри- міналісти тривалий час займалися проблемами вербальної комунікації, звертаючись і до сфери невербальної комунікації, розуміючи під самою комунікацією процеси перекодування вербальної в невербальну і невербальної у вербальну сфери. Усвідомлення того, що чинники, які безпосередньо супроводжують мову, потрібно включити до сфери криміналістичного дослідження, було вже досить чітко виражено в працях В. В. Семенова[2], Л. Д. Удалової[3] та ін. Неодноразово зверталася увага на те, що варто систематично вивчати жести, які супроводжують і доповнюють усні прояви людей при їх безпосередньому спілкуванні[4].
Однією з причин звернення криміналістів до проблематики невербальної інформації став той факт, що без вирішення питань про те, як відбувається невербальна комунікативна діяльність учасників кримінального провадження і яке її співвідношення з вербальною діяльністю, значення і відповідність невербальних даних вербальним, немислиме моделювання комунікативних систем діяльності з підготовки, вчинення і приховання злочинів яке би відповідало дійсності та розкривало зміст події, що мала місце в минулому.
Вербальну і невербальну інформацію можна розглядати як певні знаки[5]. Отже, інформація матиме знаковий характер і являтиме собою основу для спільної комунікативної діяльності суб'єктів кримінального провадження. Так званий семіотичний підхід до знаку дозволяє виявити в межах кримінального провадження закономірності функціонування невербальної і вербальної інформації як типів знаків у комунікації. Оскільки будь-якій комунікації властиве поєднання декількох каналів для передачі інформації та емоцій, важливою для вивчення у криміналістиці виявляється проблема взаємодії невербальної і вербальної складової. Залежно від цього, наприклад, відповідно до голосу учасника кримінального провадження, можна розрізняти конгруентні і неконгруентні висловлювання.
Розглядаючи існуючі загальні напрями досліджень невербальної інформації, що складають невербальну поведінку учасника кримінального провадження, звернемося до дослідження розвитку наукових поглядів у вивченні невербальної інформації в криміналістиці.
Наприкінці 50-х років XX ст. серйозний поштовх у своєму розвитку отримала невербальна інформація, інтерес до якої стимулювався відкриттями інформаційних функцій тіла в психології, психіатрії, фізіології та антропології. Однак перші кроки в цьому напрямі були зроблені ще на початку XX ст. такими вченими, як Р. Бірдвістелл (R. Birdwhistell, кінесика)[6], Е. Холл (E. Hall, проксеміка)[7]. При цьому найбільше поширення набули підходи, що базувалися на класифікаційно-описовому підході до комунікації, тому і першим кроком дослідження невербальної інформації на той момент став аналіз комунікації, у рамках якої вона має місце. Питанням загальної комунікації присвятили свої роботи Н. І. Зражевська, А. Акайомова, Н. М. Фурманкевич, С. М. Квіт[8]. Окремими питаннями комунікації в кримінальному провадженні займалися І. В. Мудрак[9], М. М. Логунова[10], М. Г. Лашкіна[11], П. О. Гвоздик[12], В.
Сухонос[13]. Проте, ці дослідження, хоча і заклали основи вивчення невербальної інформації в кримінальному процесі та криміналістиці, не утворили цілісної завершеної системи дослідження цієї проблематики.Проблематика невербальної інформації справедливо може називатися однією з найменш досліджених у сучасній криміналістиці (ХХ - поч. ХХІ ст.ст.). Сформовані в цей період криміналістична кібернетика[14], теорія інформації[15] та теорія емоцій[16] певний період трималися виключно позиції вивчення шифрування даних і технік її дешифрування, тобто обмежувалися лише однією характеристикою інформації. З іншого боку, розвиток психології[17], фізіології[18], соціології[19], лінгвістики[20], антропології[21] і цілого ряду інших наук, що орієнтовані на дослідження комунікацій, призвів до зосередження наукових досліджень на інформаційно-комунікативному аспекті. Саме в цей період спостерігається розвиток нових вчень у психології[22] (вербально-невербальні вчення[23], конфліктологія[24], психофізіологія[25]), лінгвістиці[26] (нейро- лінгвістичне програмування[27], лінгвістична дисципліна[28]), філософії (конструктивізм[29]), соціології[30], антропології, фізіології.
Закордонні вчені приділяли питанню дослідження та використання невербальної інформації більше уваги: від виявлення безпосередньої ролі невербальної інформації в кримінальному провадженні до особливостей отримання невербальної інформації на кожній його стадії. При цьому, якщо у вітчизняній доктрині і практиці тематика невербальної інформації лише в 2000-ні роки почала отримувати певний розвиток, то закордонна наука концентрує увагу на зазначеній проблематиці вже тривалий час. Так, особливості використання невербальної інформації у різних сферах отримали розвиток у працях таких дослідників, як Г. Г. Почепцов[31], В.
А. Лабунська[32], Р. Хорст (R. Horst)[33], Я.В.Коміссарова[34] [35],О.Фрай(Л.Угіі)33,Н.А.Вагдасарова[36],Д.Лі (D.Lee)[37], В. Віркенбіл (V. Birkenbihl)[38], І. Н. Горєлов[39], С. Ю. Алесковський[40], В. П. Морозов[41], П. Екман (P Ekman)[42], С. В. Поповічев[43], О. В. Белюшина[44], І. Кертес (І. Kertesz)[45], А. Піз (A. Pease)[46], В. О. Образцов[47], Д. Е. Рейд (J. E. Reid)[48], О. О. Суроєдова[49], та ін.Криміналістичний підхід до вивчення невербальної інформації бере свій початок із методології криміналістики[50]. Окремими дослідженнями невербальної інформації в кримінальному провадженні займалися вітчизняні вчені К. В. Бєляєва[51], С. Г. Качурін[52], М. П. Климчук[53], О. І. Мотлях[54], Ю. М. Туровець[55], Л. Д. Удалова[56] та ін. Проте, як і було зазначено вище, ці дослідження фрагментарні та не відображають повноти методів використання невербальної інформації в криміналістиці.
Для дослідження невербальної інформації в криміналістиці важливе значення мають дисертаційні роботи В. В. Семенова[57] щодо процесуальних та криміналістичних проблем використання невербальної інформації при розслідуванні злочинів та С. Б. Россинського[58] щодо основоположних засад формування результатів «невербальних» слідчих дій у доказуванні в кримінальному провадженні.
В. В. Семенов наголошує на тому, що в сучасній криміналістиці має місце тенденція до психологізації, що виражається, зокрема, у розробленні тактико-криміналістичних прийомів та рекомендацій, методів та засобів, що засновані іншими науковими галузями (психологією, психофізіологією, кібернетикою, інформатикою та ін.)[59].
У цьому контексті, як наголошує В. В. Семенов, дедалі більшу увагу привертають методи отримання криміналістичної інформації, засновані на вивченні внутрішніх і зовнішніх психофізіологічних та інших невербальних проявів учасників розслідування.
Одним із напрямів подібних досліджень, що динамічно розвиваються, є метод опитування з використанням поліграфа, який пройшов шлях від огульного звинувачення до практичного впровадження в криміналістичну практику. Сьогодні проблема поліграфа, по суті, перейшла зі сфери суто теоретичних міркувань до сфери практичної діяльності, що спонукає дослідників пильніше взятися за розроблення різних конкретних аспектів поліграфології.[60]Сфера використання поліграфа в нашій державі отримала значний науковий відгук: поліграфологічні дослідження стали предметом вивчення як криміналістів, так і процесуалістів, проте, зважаючи на взаємопов'язаність цих двох площин, умовно зводимо їх в одну. На науково-теоретичному рівні проблематика використання поліграфа отримала розвиток у численних працях та монографії О. І. Мотляха[61], а також у публікаціях О. В. Вагіної[62], О. М. Дуфенюк[63] та інших дослідників, напрацювання яких були відображені в окремому колективному виданні[64]. Зокрема, можливості поліграфологічних досліджень характеризувалися і в працях інших вчених[65].
Знання про невербальні прояви спілкування: жести, міміка, голос і інші, які супроводжують мовленнєву діяльність є менш дослідженими. За рахунок невербальних засобів вираження може здійснюватися більша частина комунікації, до того ж вони можуть не тільки супроводжувати мовлення, а й виконувати роль основного носія інформації, який замінює вербальний компонент, виконуючи ті ж функції, що й мовні засоби спілкування в кримінальному провадженні. Тому сьогодні, постає необхідність розроблення системи тактичних прийомів вербально-невербального характеру і рекомендації з їх реалізації в ході проведення окремих слідчих (розшукових) дій.[66]
Дослідник розглядає невербальну інформацію в кримінальному провадженні як відомості про біологічні, соціальні, психологічні та інші властивості і стани осіб, залучених у розслідування злочину, що отримуються за допомогою дослідження й оцінки використовуваних ними немовних засобів спілкування[67].
Також В. В. Семенов уважає, що невербальна інформація є складовою криміналістичної інформації[68], у чому погоджуємося з деякими застереженнями, про які мова піде в наступних розділах.Узагалі слід визнати, що дисертаційне дослідження
B. В. Семенова заклало певне підґрунтя для подальшого розвитку положень про використання невербальної інформації в кримінальному провадженні, із тим зауваженням, що дослідник зробив наголос більше на інструментальних методах отримання невербальної інформації (зокрема поліграфологічні дослідження), у той час як необхідність оцінки й використання такої інформації в кримінальному провадженні залишилося майже поза увагою.
С. Б. Россинський розглядає невербальну інформацію (у загальних рисах) як засіб доказування[69]. Проте, уточнюємо це визначення підкреслюючи те, що невербальна інформація є перш за все криміналістичною інформацією, а вже потім може виявляти ознаки доказової. Також дослідник пропонує не стільки вивчення невербальної складової кримінального провадження, скільки гносеологічну (пізнавальну) значимість невербальної інформації, що міститься в доказах, для кримінального провадження. До того ж С. Б. Россинський наголошує на тому, що невербальна складова є способом пізнання: «Невербальний» спосіб пізнання в кримінальному провадженні - це система гносеологічних і психофізіологічних закономірностей чуттєвого (зорового чи за допомогою інших органів почуттів) сприйняття дізнавачем, слідчим або судом матеріальних фрагментів об’єктивної реальності, елементів речової обстановки, схильних до трансформації у відповідні уявні образи за допомогою наочно-образного мислення. У протоколі «невербальної» слідчої дії (судового засідання) відбивається словесна форма вираження уявних образів, сформованих у свідомості суб’єкта пізнання. Перевагами «невербального» способу пізнання є первинний об’єктивізм сприймання фрагментів реальності і, отже, порівняно невеликий рівень гностичної похибки (тобто високий ступінь адекватності реального об’єкта уявному). До недоліків «невербального» способу процесуального пізнання можна віднести відносну невідтворюваність сформованих доказів і високий рівень суб’єктивності при формуванні результатів відповідних слідчих (судових) дій»[70].
Невербальна інформація, являючи собою пізнавальний компонент, має більше значення як джерело орієнтування слідчого/ прокурора/судді щодо того, яку саме тактику обрати для певної процесуальної дії, як перевірити отриману інформацію та її відповідність події, що мала місце (верифікація та валідація) і т. ін. Саме тому невербальну інформацію неможливо розглядати як виключно гносеологічне явище. Зокрема, Є. Д. Лук’янчиков підкреслює, що інформація про особу і інші об’єкти міститься у слідах, які є її джерелами.[71]
Говорячи про сферу невербальної комунікації загалом, не можна оминути увагою праці П. Екмана (P. Ekman) та його колег. Серед великої кількості публікацій авторів виокремлено одну з основоположних, яка стосується методологічних засад вивчення невер- бальної поведінки.[72]
На початку дослідження автори звертаються до історичних засад дослідження невербальної інформації, посилаються на можливого засновника цього наукового напряму - Ч. Дарвіна (C. R. Darwin), який свого часу опублікував працю щодо порівняння вираження емоцій у людини і тварин (1872 р.)[73].
Автори приділяють значну увагу дослідженням кореляції емоцій людини і тварин, зокрема вираженню їх на обличчі, наголошують на тому, що Ч. Дарвін (C. R. Darwin) наділяв мімічне вираження емоцій комунікативним потенціалом. Далі дослідники досить детально подають еволюцію поглядів науковців на роль невербальної комунікації. У роботі наголошується на головному принципі дослідження невербальних проявів - поділ на дві сфери: вивчення невербальних проявів особистості і вивчення невербальної комунікації (взаємодії).[74] З цим твердженням неможливо не погодитися, оскільки будь-які невербальні сигнали можуть бути виявлені лише через взаємодію, але кожен невербальний прояв особи є досить індивідуальним. Саме тому такий поділ є доцільним.
Загалом дослідження П. Екмана (P. Ekman), звісно, мають велике значення для положень про невербальну інформацію в цілому, на них заснована більшість сучасних досліджень невербальних проявів. Однак, окремі дослідники не визнають якісно-кількісні особливості невербального компоненту комунікативної взаємодії, відмінності від вербального та можливості дослідження і розшифрування першого, що у свою чергу створило певну методологічну проблему.[75] У такій ситуації особливо гостро відчувається потреба в єдиному підході до дослідження невербальних і вербальних засобів поведінки людей в криміналістиці, оскільки тільки в рамках такого підходу невербальна поведінка учасника кримінального провадження може отримати максимально багатостороннє і адекватне пояснення.
Мабуть тому, сьогодні в цьому напрямі спостерігається актуалізація дослідження невербальної інформації у сфері психології[76], соціології[77] (герменевтика, символічний інтеракціонизм), філософії (конструктивізм)[78]. У цьому аспекті окремий інтерес представляє дослідження М. Гавриш щодо невербальної поведінки в ситуаціях соціального і ситуативного домінування. Дослідник наголошує на значній ролі модифікацій голосу, візуального контакту та дистанції спілкування, положення тіла в просторі, розкутості в жестах і міміці як невербальних компонентів комунікації в асиметричних ситуаціях спілкування.[79]
До того ж, на сьогодні існує чимало підходів у дослідженні невербальної інформації в різних суспільних науках, але вони мають розрізнений і фрагментарний характер[80]. Тому досі відсутні адекватні моделі невербальної взаємодії, що дозволили б ефективно фіксувати й аналізувати рівноцінно як вербальні, так і невер- бальні компоненти. Окремі аспекти розглянуті в працях таких дослідників, як В. Г. Гончаренко[81], Г. Почепцов[82], В. А. Лабунська[83], Р. Хорст (R. Horst)[84], Я. В. Коміссарова[85], В. Г. Лукашевич[86], О. Фрай (A. Vrij)[87], Н. А. Багдасарова[88], В. Біркенбіл (V Birkenbihl)[89], І. Н. Горєлов[90], С. Ю. Алесковський[91], П. В. Козловський[92], В. П. Морозов[93], П. Екман (P Ekman)[94], С. В. Поповичев[95], О. В. Белюшина,[96] О. Ю. Косьянова[97], І. Кертес (І. Kertesz)[98], А. Піз (A. Pease)[99], В. О. Образцов[100] та ін. Свого часу, В. Штерн проводить експерименти з визначення достовірності показань. Проте, не можна погодитися з його думкою щодо визначення показань свідків, як принципово недостовірних. Не можливо, завчасно та упереджено визнавати будь-які показання недостовірними. Будь-які показання підлягають верифікації, перш ніж вони будуть визнані чи то достовірними, чи то навпаки.[101]
Привертає до себе увагу дослідження, проведене О. М. Габелко щодо невербальних засобів комунікації, у якому автор аналізує знаки невербальної семіотики[102].
Окремий пласт складають дослідження жестикуляції, особливо в психологічній сфері щодо актуалізації емоційного стану роздратування[103]. До її видів належить фізіогноміка[104] (зовнішній вигляд, рухи обличчя та інших частин тіла), з якої потім відокремились окулесика (погляд, мова очей) та кінесика (міміка, рухи тіла, жести, поза, хода); просодика (голос, інтонація, паузи); такесика (дотики); проксеміка (дистанція, простір, відстань); артефакти (одяг, прикраси)[105]. За І. І. Сєряковою, ці категорії можуть бути згруповані в три сфери: кінесика (рухи обличчя та тіла), пара- лінгвістика чи просодика (використання голосу) та проксеміка (просторові параметри)[106]. О. М. Зінін стверджує, що фізіогноміку навряд варто розглядати як сукупність методичних рекомендацій оперативним працівникам і слідчим, навіть якщо її назвати «фізі- огномікою»[107]. Однак, мова не йде про введення нової категорії «криміналістична фізіогноміка» в криміналістику і не про іменування нової сфери знань. Тут має місце накопичення емпіричного матеріалу за великий проміжок часу, що з його плином змінювався, актуалізувався і на разі, є дієвим інформаційним фундаментом щодо зовнішності будь-якого учасника кримінального провадження.
Але попри ці факти увагу в рамках даного дослідження варто зосередити на більш адаптованих для юридичної науки теоретичних розробках. Переважна більшість публікацій щодо використання невербальної інформації в кримінальному провадженні сконцентрована навколо судового засідання, відбору присяжних та впливу на них. На жаль, майже поза увагою вітчизняних дослідників залишаються не менш важливі питання ролі невербальної інформації в досудовому розслідуванні.
Водночас у працях деяких дослідників, зокрема Н. Оту (N. Otu), розглядається проблематика декодування невербальної інформації в процесі правозастосування. Значне висвітлення отримало обґрунтування важливості та необхідності невербальної комунікації в правозастосуванні. Н. Оту стверджує, що під час комунікації в кримінальному провадженні, основна увага завжди акцентується на словесних твердженнях учасників провадження, а не на тому, що може «розповісти» їхнє тіло засобами невербальних сигналів. Автор наголошує на необхідності застосування інтегрованого підходу, згідно з яким слідчі, прокурори та інші суб'єкти правозастосування мають усвідомлювати, що й самі спілкуються, також і невербально. «Використання невербальної комунікації вкрай необхідне, - уважає Н. Оту (N. Otu), - оскільки саме воно може допомогти в установленні, наприклад, авторитетності та домінування слідчого під час спілкування з підозрюваним, або навіть убезпечити таке спілкування».[108]
Розвиваючи таку гіпотезу, Н. Оту (N. Otu) стверджує, що працівники правоохоронних органів мають бути впевнені, що вони можуть спілкуватися невербально та декодувати невер- бальні прояви кожного учасника незалежно. Оскільки невер- бальне спілкування становить дві третини всього спілкування[109], існує потреба в тому, щоб працівники правоохоронних органів мали можливість інтерпретувати свідомий та несвідомий невер- бальний зв'язок. Дослідники також наголошують на особливостях інтерпретації невербальних сигналів осіб різних національностей та культур.[110]
Узагалі численні закордонні дослідження невербального спілкування в рамках судового засідання[111] розглядають в основному вплив на присяжних або суддю. Зокрема, отримав розвиток напрям виявлення зв'язку між зовнішнім виглядом підсудного і вироком, між невербальним спілкуванням учасників судового провадження. Звісно, ці дослідження мають місце у вченні про невербальну інформацію в кримінальному провадженні, але не несуть настільки важливого сутнісного навантаження для методології криміналістики.
Дж. Л. Баркай зауважує, що основна увага до невербальної комунікації в правовій сфері полягає в читанні мови тіла в залі суду. Однак дослідження свідчать, що невербальна комунікація може суттєво вплинути на якість професійних відносин. Обрання правильної стратегії невербальної комунікації є більше ніж необхідною для будь-якого представника юридичної професії.[112] Я. В. Коміссарова, В. В. Семенов під невербальною комунікацією при розслідуванні злочинів розглядають процес передачі, прийому, інтерпретації і перетворення інформації, що здійснюється учасниками кримінального провадження за допомогою немовних засобів спілкування[113].
Таким чином, варто погодитися з важливістю розвитку дослідження невербальної комунікації в кримінальному провадженні та особливо невербальної комунікації кожного окремо взятого слідчого, прокурора чи судді. Такий висновок випливає, перш за все, із того, що саме невербальна комунікація є джерелом первинної інформації про особистість учасника кримінального провадження.
Засновниками напряму дослідження невербальної інформації в судовому провадженні можна назвати П. Д. Бланка (P D. Blanck) та Р. Розенталя (R. Rosenthal), які чи не першими почали наголошувати на важливості невербальної інформації в судовому провадженні. Дослідники у своїх перших роботах окреслили особливості невербальної поведінки судді та присяжних[114], згодом зробили більш загальне дослідження невербальної поведінки в судовому засіданні.[115]
П. Д. Бланк (P. D. Blanck) та Р. Розенталь (R. Rosenthal) дійшли висновку, що поведінка судді може впливати на рішення суду присяжних, що позбавляє підсудного конституційного права на справедливий і неупереджений судовий розгляд. У дослідженні автори запропонували й емпірично підтвердили загальну модель для вивчення залежності вироків присяжних від вербальної і невербальної поведінки суддів. Дослідники виявили, що очікування присяжних за результатами судового розгляду передбачають словесну та невербальну поведінку суддів, і ця поведінка також пов'язана з вироками присяжних. Такі дослідження можуть допомогти в розробленні стандартів судового розгляду, які дадуть судам змогу більш систематично оцінювати допустимі межі вербальної і невербальної поведінки та надати керівництво для майбутнього вивчення суддями, присяжними та захисниками наслідків комунікативної поведінки в судовому засіданні.[116]
Практичної точки зору на роль невербальної інформації в судовому провадженні дотримуються Дж. Л. Хоффман (J. L. Hoffman) та Е. Вейнер (A. Weiner). Автори розглядають невербальну інформацію в першу чергу як засіб впливу на присяжних, описуючи випадки з власної практики. Якщо, за словами авторів, судове засідання порівнювати з театральним дійством, то, наприклад, показання свідка є «сценою», а супроводжуючі невербальні прояви є в такому разі «за лаштунками», присяжні ж є головними «глядачами». Але, на відміну від театру, у судовому засіданні присяжні можуть безперешкодно оцінювати невербальні прояви кожного з присутніх, незалежно від того, чи говорить ця особа зараз. З іншого боку, саме таке становище призводить до можливого невербального впливу на присяжних.[117]
Продовжуючи проблематику невербального спілкування в судовому провадженні, слід приділити увагу працям М. С. Ремланда (M. S. Remland). Інтерес для даної наукової праці становить дослідження важливості невербальної комунікації в судовому засіданні. Автором обґрунтовується роль невербальної інформації в декількох судових діях та основні патерни поведінки учасників судового провадження. М. С. Ремланд (M. S. Remland) дає рекомендації щодо невербальної комунікації в судовому засіданні, зокрема щодо поведінки захисника, судді, присяжних тощо. Також дослідник пропонує умовні моделі невербальної комунікації учасників судового провадження і дотримується гіпотези про вплив у першу чергу зовнішнього вигляду (серед інших невербальних проявів) на рішення суду присяжних.[118] Так, О. Г. Тимофеев акцентує увагу на різних аспектах мови сторін у кримінальному провадженні[119].
Отже, зважаючи на вищеозначені аспекти теоретичного і практичного дослідження невербальної інформації, доцільно виділити певні етапи формування й утвердження наукових підходів до розробки проблематики, пов’язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці:
I етап - поява окремих досліджень медичної та психологічної спрямованості, які заклали основи для введення поняття «невербальна інформація» в науковий обіг;
II етап - екстраполяція і адаптація методів та засобів наукового пошуку (технічних, психологічних, медичних та інших наук) в криміналістичних дослідженнях;
III етап - введення в криміналістичну термінологію і методологію нетрадиційних концепцій, зокрема застосування невер- бальної інформації для вирішення завдань кримінального провадження.
Вищеозначені етапи формування наукових підходів до розробленості проблеми, пов’язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці знайшли своє відображення у таких трьох напрямах:
- психологічному;
- кримінальному процесуальному;
- криміналістичному.
У рамках першого напряму розкривається широке коло питань вивчення психічних явищ та поведінки особистості, що виходить далеко за межі правозастосовної діяльності та даного дослідження. Проте, слід відзначити, що значною мірою заявлена проблематика, пов'язана з дослідженням невербальної інформації розглянута в наукових працях, які відображають психологічні дослідження інформаційної комунікації.
Другий напрям розкриває особливості кримінального процесуального забезпечення сприйняття та використання невербальної інформації (В. В. Семенов, С. Б. Россинський, О. І. Мотлях).
Третій напрям має в розробці низку проблем, пов'язаних з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці, які потребують системного вивчення й вирішення. Він висвітлений лише деякими вітчизняними та зарубіжними дослідниками, а саме: Т. Р. Морозовою, П. Ю. Тимошенком, О. В. Бєлюшиною, Я. В. Коміссаровою, І. Ф. Машленко, Л. І. Полтавцевою,
С. В. Поповичевим, І. І. Чистяковим; В. К. Кирвельом;
C. Б. Коваленком, П. Д. Бланком (P D. Blanck), Р. Розенталем (R. Rosenthal), Дж. Бургуном (J. K. Burgoon), С. Фіжнаутом (C. J. C. F. Fijnaut), А. Кноесоном (A. L. Knoesen), Е. ЛеВан (E. A. LeVan), Л. Л. Левенсоном (L. L. Levenson), Н. Оту (N. Otu), М. С. Ремландом (M. S. Remland), Дж. Вальтманом (J. L. Waltman) та іншими.
У подальшому питання, які потребують вирішення в рамках даної проблематики, пов'язані з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці та мають теоретичний і практичний рівні.
На теоретичному рівні вирішення проблематики, пов'язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці слід зосередити на вивченні таких двох напрямів, як:
1. Визначення та характеристика основоположних засад щодо невербальної інформації в криміналістиці;
2. Формування наукових положень щодо сприйняття та використання невербальної інформації у кримінальному провадженні.
На практичному рівні вирішення проблематики, пов'язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці слід зосередити на вивченні таких двох напрямів, як:
1. Визначення та характеристика змісту найбільш ефективних методів і засобів дослідження невербальної інформації в криміналістиці;
2. Розробка тактичних рекомендацій щодо використання невербальної інформації в кримінальному провадженні.
1.2.
Еще по теме Наукова розробленість проблеми, пов'язаної з дослідженням невербальної інформації в криміналістиці:
- Логіко-філософські підходи щодо феномену невербальної інформації в криміналістиці
- Психофізіологічний метод дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Формування наукових положень щодо невербальної інформації у кримінальному провадженні
- Технічні засоби і методи дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Загальна характеристика системи методів і засобів дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Чуттєво-раціональні методи дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Інноваційні методи дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Традиційні методи і засоби дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Валідація антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні
- Верифікація антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні