Класифікація антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні

Положення про антроподжерельну невербальну інформацію на сьогодення стають об'єктом все ширшого кола застосування, посту­пово формуючись в самостійне вчення. Це узагальнення емпіричних даних, отриманих природним шляхом та (або) у лабораторних умовах, структурування системи знань відносно діяльності з вчинення злочинів і діяльності з розслідування злочинів, виокремлення пред­мета, принципів, функцій, законів розвитку і методів дослідження невербальної комунікації в кримінальному провадженні.

Класифікації даного предмета, які є в криміналістичній літера­турі, зводяться в основному до диференціації за різними підставами, а частіше - до простого перераховування антроподжерельних невер­бальних засобів комунікації. Подібна практика не позбавлена підстав, оскільки невербальна інформація не може бути отримана інакше, як шляхом аналізу невербальних засобів спілкування людини^[246].

М. В. Хітина називає такі невербальні засоби спілкування людини, як обличчя людини в цілому, її жести, лексика, загальний стиль поведінки, хода, манера стояти, сидіти, звичні пози, їх зміна в ході розмови, просторова орієнтація відносно партнера комуні­кації і різноманітні їх поєднання^[247]. Слід зауважити, що лексика належить до вербальних засобів спілкування. І. А. Матусевич пред­ставляє різнорівневу класифікацію невербальних засобів спіл­кування, серед яких наголошує на об'єктах активної уваги слід­чого при спілкуванні: фізичні дані людини, супутні ознаки (одяг, зачіска, прикраси тощо) і поведінку (міміка, жести, пантоміміка)^[248].

Л. А. Ермакова вважає, що основним каналом передачі невер­бальної інформації слугує зовнішній вигляд людини^[249].

А. Ю. Лаговський та інші дослідники пропонують також дворів­неву структуру невербальних засобів спілкування та одержуваної інформації, виходячи з тієї послідовності,в якій вони сприймаються й пізнаються людиною: основні (загальнофізичні властивості і загальні особливості статури) і додаткові (дрібні деталі статури і динамічні прояви) відомості про людину^[250].

Т. Ю. Рзаєв дещо відходить від традиційного підходу, пропо­нуючи покладати в основу класифікації одночасно два критерії - вираження психологічних процесів і ступінь криміналістичної значущості, і поділяючи всі засоби невербальної комунікації на дві великі групи - пози (пантоміма) і жести (міміка). Таким чином, на думку Т. Ю. Рзаєва, необхідно виділяти і враховувати серед засобів невербальної комунікації ті невербальні сигнали, які свідчать про перебіг психологічних процесів у спостережу­ваного суб'єкта, причому не будь-яких процесів, а лише тих, які найбільш важливі з криміналістичної точки зору. Маються на увазі психологічні процеси, пов'язані з брехнею, агресією, невпе­вненістю і пригніченістю.^[251] Практична цінність даного підходу виражається у, на перший погляд, спрощеному орієнтуванні у системі невербальної поведінки людини^[252]. Проте, як слушно зазначає В. В. Семенов у цьому зв'язку, не дуже обґрунтованим виглядає виділення лише двох (а по суті чотирьох) груп невер- бальних сигналів людини (поз, пантоміміки, жестів і міміки), і майже повне ігнорування інших засобів невербальної комуні­кації (просторової орієнтації, особливостей мовної жестикуляції тощо). Такий підхід може призвести до неповноти сприйняття невербальної поведінки особи і як наслідок до помилок в інтер­претації невербальної інформації. По-друге, загострюючи увагу на необхідності дослідження невербальних проявів учасника слідчих (розшукових) дій, що вказують на динаміку його психо­логічних процесів, Т. Ю. Рзаєв оминає питання вивчення інших блоків інформації про суб'єкта, які також можуть бути отри­мані шляхом спостереження за ним та несуть у собі відомості про більш стійкі психічні і функціональні стани людини, а саме відомості про особливості характеру, типи темпераменту, соці­альний статус, стан здоров'я і т. ін.^[253]

При цьому Т. Г. Морщакова вважає, що перешкодою для прийняття правильного рішення може бути психологічна уста­новка судді та емоційні стани різного роду^[254].

Види невербальної інформації в кримінальному провадженні:

1. Невербальна інформація, що наявна у речах матеріальної обстановки (навколишнього середовища);

2. Невербальна інформація, що поступає зі зовнішності учас­ника кримінального провадження;

3. Невербальна інформація у вигляді динамічних проявів почуттів, думок, які відображаються у вигляді міміки, жестів, рухів тіла, особливостей мовлення, виразу очей, що виражається і сприймається у ході комунікативного процесу.

З позиції максимальної деталізації та охоплення типів невер­бальних засобів спілкування, найдоцільнішим видається підхід В. А. Лабунської, яка виходить з притаманних людині і відповідних їй органів почуттів систем сприйняття інформації, серед яких виділяються оптична (зорова), акустична (слухова), тактильна (дотикова) і запахова (нюхова) системи^[255].

Робоча класифікація антроподжерельної невербальної інфор­мації, запропонована відповідно до цілей і завдань сучасної криміналістики, ґрунтується на базі існуючих класифікацій дослідників, включає різні види антроподжерельної невер­бальної інформації:

1. Кінесичні види антроподжерельної невербальної інформації:

• жестові;

• мімічні;

• пантомімічні;

• тактильні;

• міремічні.

2. Паралінгвістичні види антроподжерельної невербальної інформації:

• фонаційні;

• респіраторні.

В основі класифікації перебувають два класи антроподжерельної невербальної інформації: кінесичний і паралінгвістичний, до складу яких входять окремі її види. Кінесичний клас невербальної інформації отримав свою назву від терміна «кінесика», який запро­понував американський антрополог Р. Бірдвістелл (R. Birdwhistell) із метою вивчення спілкування за допомогою аналізу рухів тіла^[256]. Більшість учених уважає, що кінесика є вченням про жести, насам­перед про жести рук і пози ніг. Крім того, до її сфери включають мімічні жести, пози і знакові рухи тіла. Кінесичні види невербальної інформації є одними з найбільш вивчених. Дослідники виробили декілька типів класифікацій кінесичних засобів на семіотичні, експресивні й описові.

У рамках даного дослідження доцільно розрізняти такі види кінесичного класу невербальної комунікації: жестові^[258], мімічні^[259], пантомімічні^[260], тактильні^[261], міремічні^[262].

Важливу роль у кримінальному провадженні відіграють жести учасників кримінального провадження. Відомо, що протягом усієї своєї діяльності учасник кримінального провадження застосовує жестові канали спілкування, розуміючи й оцінюючи стан одне одного за рухами рук і ніг та тіла в цілому.

У кримінальному провадженні жести учасника кримінального провадження виконують різні функції:

1) повтор мовної інформації;

2) протиставлення мовному висловлюванню;

3) заміщення мовного висловлювання;

4) підсилення вербальних засобів;

5) доповнення вербального в змістовому плані;

6) виконання ролі «лакмуса» вербального спілкування.

Жести можна класифікувати за різними підставами. У морфо­логічній класифікації жестів основним є те, які органи людського тіла є головними в їх виконанні. Існує класифікація жестів за активними (робочими) органами і класифікація жестів за місцем здійснення, або за пасивними органами. Жести, що виконуються автономно, можна назвати соматичними, а такі, що залучають інші предмети, - комбінованими. Відповідно до класифікації, перші, які здійснюються без участі будь-яких інших осіб і матеріальних об'єктів, можна називати вільними, а останні жести - зв'язаними.^[263]

Жестикуляція є важливим засобом діагностики учасника кримінального провадження. Учасник кримінального прова­дження може жестикулювати довільно і мимоволі.

Зазвичай учасникам кримінального провадження представ­лено кілька характеристик жестів (їх направлення, форма, вид, інтенсивність, тощо). На основі сукупності цих характеристик жестикуляції в учасника кримінального провадження форму­ється загальна оцінка жестів іншого учасника. Жестикуляція являє собою сукупність рухів рук і кистей рук, виступаючи, по суті, окремим типом пантоміміки учасника кримінального провадження. У силу великого інформаційного навантаження В. В. Семенов жестикуляцію виділяє в самостійну групу виразних рухів учасника кримінального провадження, з чим, безперечно, слід погодитися.^[264] Із цього ж приводу Г. Вейнрайт зазначає, що жести дозволяють досягти того ступеня виразності і передати ті відтінки емоцій, які не підвладні іншим інструментам невер- бальної комунікації^[265]. При цьому нерідко саме здатність жестів передавати різноманітну інформацію мається на увазі, коли йдеться про мову тіла.

Жести можуть відображати різну інформацію. Особливості жестикуляції, які спостерігаються деякий час, можуть стати однією з підстав для висновку про схильності учасника кримі­нального провадження (схильність до драматизування подій, метушливість тощо), а також для визначення характеру емоцій, які переживає учасник кримінального провадження, виявлення особливостей відносин.^[266] Останнє варто проілюструвати таким прикладом:

У кримінальному провадженні щодо вчинення вбивства прово­дився обшук у підозрюваної особи за місцем проживання. Під час обшуку підозрюваний сидів на стільці в кухні, зчепивши руки на

колінах. При приближенні слідчого до холодильника він щоразу відводив погляд, розминав пальці та трохи розвертав у зворотний бік тулуб.

Мімічні жести є окремим видом кінесичної структури невер­бальної інформації. Учасник кримінального провадження - носій великих комунікативних можливостей. При дослідженні мімічних особливостей можуть ураховуватися риси обличчя і інші фізіоло­гічні реакції (збліднення, спітніння, почервоніння обличчя або покриття червоними плямами). Вважається, що особа, яка спосте­рігається, посилає такі сигнали:

- статичні (розмір і форма обличчя, їх особливості, колір шкіри і т. ін.);

- динамічні (рух бровами і губами, зміна обрисів підборіддя і т. ін.).

Для отримання детальної інформації іноді варто розглядати всі частини обличчя окремо. Однак необхідно зазначити, що головними характеристиками міміки є цілісність і динамічність, при цьому окремі мімічні зони діють як ланки єдиної цілісної системи. Психологи зауважують, що міміка несе комунікативний потенціал, за її відсутності найчастіше спілкування виявляється неможливим. Обличчя людини і його різні вирази мають важливе значення, оскільки є основним каналом передачі людських емоцій.^[267] Окремі вчені вважають, що міміка разом з жестами не тільки можуть комбінуватися з мовою чи супроводжувати її, але навіть заміняти її повністю або частково^[268].

Міміка є динамікою виразів обличчя, зумовлених скорочен­нями м'язів обличчя і зазвичай свідчить про пережиті учасником кримінального провадження емоції або про бажання співроз­мовника приховати негативні емоції або ставлення. Однак деякі аспекти емоційного стану учасника кримінального провадження важко контролювати, наприклад миттєві вираження прихованих почуттів.

Міміка здатна передати багато відтінків переживань учасника кримінального провадження. У спеціальній літературі є понад 20 000 тис. описів виразу обличчя, що несуть те чи інше інформа­ційне навантаження. При цьому є дані, які дозволяють стверджу­вати, що в міміці основні емоції (страх, радість, біль тощо) одна­ково виявляються в представників різних культур. Щирі мімічні вирази зазвичай вкрай нетривалі в часі (не більше декількох секунд). У дорослих вони найчастіше менш виражені, ніж у дітей, і нерідко виявляються змінами тільки в одній із ділянок обличчя. Тому в ході практичної діяльності аналізувати слід не тільки мімічний вираз обличчя в цілому, але й вираз окремих його частин (чола, очей, носа і вух, рота і підборіддя).^[269]

Пантомімічні невербальні компоненти учасника криміналь­ного провадження є наступним видом кінесичних невербальних засобів.

Під пантомімікою розуміються особливості рухів тіла, харак­терні пози, особливості постави і ходи. Поза, яка є елементом пантомімічної підструктури невербальної інформації, як певне положення людського тіла в просторі - є елементарною одиницею просторової поведінки учасника кримінального провадження. Відомо більше тисячі різноманітних положень людського тіла як способів його сприйняття. Однак у силу культурної традиції і різних расових, статевих та етичних табу на певні пози їх число помітно знижується залежно від різних чинників.^[270]

Пантоміміка - це рухи голови, ніг, тулуба, прийняті пози і постави, а також хода. Більшою мірою пантоміміка зумовлена культурним середовищем виховання учасника кримінального провадження. У силу цього елементи пантоміміки нерідко вико­ристовуються учасником кримінального провадження для свідомої передачі тієї чи іншої інформації, що не залишається без уваги слідства чи суду.^[271]

В. В. Семенов наводить такі приклади застосування невер­бальної інформації, яку можна отримати із пантоміміки: «постава, що надає загальний вигляд фігурі і зумовлена положенням корпусу і голови учасника кримінального провадження, часто вказує на ті чи інші міжособисті взаємини, на соціальне становище взаємодіючих суб'єктів, а також на їхній фоновий емоційний стан. Хода також здатна збагатити загальне враження про учасника кримінального провадження. Зокрема, вивчення ходи дозволяє встановлювати загальний психологічний стан учасника кримі­нального провадження (наприклад, пригніченість, радість тощо), її фізичне здоров'я, іноді характер перенесених нею захворювань, можливий рід занять (хода моряка, військова постава тощо). Рухи голови (кивки, нахили) зазвичай виступають супровідниками слів і висловлюють підтвердження, схвалення, прагнення до продов­ження розмови, інтерес або, навпаки, заперечення, несхвалення, прагнення до припинення контакту, відсутність інтересу. Рухи ніг (маються на увазі рухи, що супроводжують стан спокою учасника кримінального провадження, тобто ситуації, коли він сидить або стоїть), як правило, несуть інформацію про ставлення учасника кримінального провадження до іншого учасника (наприклад, про наявність або відсутність інтересу до нього), про здійснення само­контролю при спілкуванні або про відсутність такого».^[272] Дійсно, такі дані можуть мати цінність для пізнання у кримінальному провадженні, тому пантоміміку не слід вважати другорядним засобом невербального спілкування.

Пози, як і інші жести (з якими поза тісно пов'язана), по-різному характеризуються, класифікуються й оцінюються. У змістовому відношенні пози сприяють передачі між учасниками криміналь­ного провадження взаємин та емоцій. Слід зазначити, що часто поза сприймається разом з іншими невербальними засобами (із поглядом і виразом обличчя, із жестами рук і ніг сукупно). Проте, поза - найменш підконтрольний невербальний засіб людської свідомості. Постійне спостереження за позами учасника кримі­нального провадження дає важливі дані про його стан (напруже­ність, розкутість і т. ін.).

Іншим елементом кінесичної структури, пов'язаним із позою, уважається хода. Характеристика ходи свідчить про фізичний і психічний стан учасника кримінального провадження. Елементи ходи: постановка ступні, довжина кроку, тиск на поверхню, ритм, повторюваність, швидкість. Прийнято розрізняти кілька типів ходи: ритмічна, рівномірна; швидка, повільна; широкі кроки, короткі кроки; підкреслено широка і повільна; напружена, розслаблена; сильна, слабка; човгаюча, важка і «горда», тверда, незграбна, ходульна, неприродно рвучка та ін.

Тактильний вид невербальної комунікації є наступним видом кінесичної форми невербальної поведінки. Фізичний контакт у вигляді дотику, погладжувань, поплескувань є важливим джерелом взаємодії учасника кримінального провадженні.

Дотик - є формою поведінки. Його трактування залежить від контексту ситуації, характеру взаємовідносин учасників кримі­нального провадження і манери виконання. Використання учас­ником кримінального провадження в спілкуванні тактильного виду невербальної поведінки визначається декількома факто­рами: статус учасників кримінального провадження, вік, стать, ступінь знайомства тощо. У цілому, найбільш поширеними, в теорії, вважаються такі типи дотиків: легке поплескування, що виражає схвалення, тичок кулаком, щипок, погладжування, стру­шування, утримування, обійми, зчеплення, накладення, стусани, лоскіт. Розрізняються культурні та побутові види дотиків. В остан­нього виду дотиків в межах кримінального провадження виділя­ються кілька функцій в акті комунікації:

• вираження підтримки, співчуття або турботи;

• відображення ставлення;

• відображення керуючого становища на певних процесу­альних діях.^[273]

Таким чином, до тактильних невербальних компонентів в кримінальному провадженні належать жести вітання і прощання, а також ситуації, коли учасник кримінального провадження утримує когось або щось, погладжує.

Наступним класом невербальної поведінки є міремічні невер- бальні компоненти. Термін «міремічний» взято з дослідження X. Шерера, який пропонує назвати погляд міремою^[274].

Очі є важливим у фізіологічних, психологічних, соціальних та багатьох інших відносинах органом не тільки тому, що учасник кримінального провадження сприймає ними приблизно 80% усіх своїх вражень, а й насамперед як орган прояву емоцій, почуттів. Для дослідження і правильного декодування поглядів як невербальних проявів у кримінальному провадженні мають значення як статичні параметри, так і їх зміна. У дослідженнях із психології приділяється увага ступеню розплющення очей. Так виділяються широко розплющені (вирячені очі) і середньо розплющені, повністю розплющені, прикриті, примружені, заплющені. Очі своїми рухами і реакцією зіниці сигналізують про емоційний, психологічний і фізичний стан індивіда. Рухи очей учасника кримінального провадження мають бути об'єктом пильної уваги слідчого/прокурора/судді. Загально-визнано, що сигнали очей відображають ступінь щирості особи, а щире спілку­вання супроводжується контактом очей протягом тривалого часу. Крім того, досягнення нейрофізіології останніх років свідчать, що по рухах очних яблук можливо достовірне судження про процеси, що протікають у психіці людини.^[275]

Установлено, що звернення до різних видів пам'яті (зорової, слухової, тактильної та ін.) зумовлює збудження різних ділянок мозку, які у свою чергу безпосередньо пов'язані з рухами очей. Ураховуючи, що для вирішення того чи іншого питання учасник кримінального провадження змушений звертатися до власної пам'яті, тобто до того обсягу інформації, який нагромаджено впро­довж злочинної події, спостереження за окоруховими реакціями учасника кримінального провадження дозволяє з високою часткою ймовірності робити судження про його внутрішню стратегію отри­мання й організації інформації, про напрям його розумової діяль­ності, зрушення в результаті повідомлення йому якихось відомо­стей і, зокрема, про те, чи пригадує він події, що насправді мали місце.^[276]

Не менш важливим виявляється дослідження погляду учас­ника кримінального провадження. Напрямок погляду в процесі спілкування між учасниками кримінального провадження зале­жить від його функціональної спрямованості. У напрямку погляду розрізняють прямий, знизу або знизу вгору, збоку й ухилення.

У рамках антроподжерельної невербальної інформації виділяємо п'ять функцій погляду учасника кримінального провадження:

1) регулювання процесу комунікації в кримінальному провадженні;

2) перевірка зворотного зв'язку;

3) відображення когнітивної активності учасників криміналь­ного провадження;

4) вираження емоцій учасників кримінального провадження;

5) вираження характеру міжособистісних взаємин учасників кримінального провадження.

Спираючись на виділені функції очей і поглядів, можна виокре­мити такі смисли, які передаються учасниками кримінального провадження в процесі комунікації:

• готовність до комунікації;

• придушення волі або вплив іншого і контроль над процесом комунікації та над поведінкою іншого учасника кримінального провадження;

• бажання встановлення контакту.

Наступним класом невербальних компонентів є паралінгвіс- тичний вид невербальних компонентів учасників кримінального провадження. Необхідно зазначити, що різні фахівці вкладають різний зміст у термін «паралінгвістика», трактуючи його в широ­кому і вузькому розумінні. Так до паралінгвістичних явищ належать «властивості звукової фонації, а також міміка, жести й інші виразні рухи, що супроводжують мовне висловлювання і несуть додаткову до його змісту інформацію»^[277]. Однак первородним явищем паралінгві- стичного виду є фонація (властивості голосового апарату і фонема­тичні властивості мовлення) учасника кримінального провадження.

Г. Є. Крейдлін пропонує тлумачити паралінгвістику як науку, предметом якої є парамова - додаткові до мовлення звукові коди, включені в процес мовної комунікації, що можуть переда­вати в зазначеному процесі змістову інформацію^[278]. Уявляється доцільним виділити в класі паралінгвістичних невербальних компонентів два види: фонаційні невербальні компоненти та респіраторні невербальні компоненти.

Основними фонаційними (тобто акустичними) засобами пере­дачі різних видів невербальної інформації є: тембр голосу, мело­дика мовлення (висота голосу), енергетична характеристика (його сила, зростання). Ритміко-інтонаційні явища мовлення (висоту, тривалість, гучність голосового тону, силу, тембр, інто­націю) відносять до просодичної структури, яку відрізняють від екстр алінгвістичної.^[279]

Загальні фонаційні властивості (сила, тон, тембр, висота, гучність та ін.) за своєю природою пов'язані з фізіологічними особливостями учасника кримінального провадження і залежать від його психологічного стану в цілому та емоційного, зокрема. Отже, голос є важливим засобом вираження цілого діапазону суб'єктивних почуттів і смислів, та поряд з особою він сприй­мається як найбільш персональний, тісно пов'язаний з особи­стістю учасника кримінального провадження канал. Так висота голосу і її зміна під час мовлення виступає носієм таких видів антроподжерельної невербальної інформації, як вікова, статева і індивідуально-особистісна.

Антроподжерельна невербальна інформація успішно може бути закодована акустичним чином щодо основних емоцій (страх, гнів, радість, сум, подив і т. ін.) і емоційних станів (доброзичливість, тривожність, упевненість і т. ін.). При цьому для оцінок емоційної експресії учасника кримінального провадження найбільш важли­вими факторами виявлялися темп і висота.

Різні психофізіологічні прояви (плач, кашель, сміх, зітхання, шепіт тощо) віднесені до екстралінгвістичної системи^[280]. До поняття респіраторних антроподжерельних невербальних компонентів відносяться такі елементи парамови, у виробленні яких бере активну участь дихальна система учасника кримі­нального провадження. Отже, до цього виду невербальних компонентів належить глибокий (можливо утруднений) вдих повітря, нехарактерне для нормального стану дихання, різного роду пирхання або гучний видих, покашлювання, заїкання, схлипування та ін. Такий вид невербальних компонентів, що виділяються в паралінгвістичному класі, отримав у рамках даного дослідження назву респіраторних. Як окремий вид невербальних компонентів у кримінальному провадженні він поданий у науковій розробці вперше, проте важливість його використання в процесі комунікації беззаперечна.^[281]

Труднощі психологічного вивчення сприйняття слідчим/ прокурором/суддею окремих характеристик антроподже­рельної невербальної інформації полягає в тому, що всі вони подаються в процесі спілкування одночасно і тісно переплетені один з одним, унаслідок чого виділити ключову комунікативну складову якого-небудь одного параметра досить важко.

Однак, необхідно зазначити, що в процесі вивчення антро- поджерельної невербальної поведінки дослідники, як правило, виділяють окремі види невербальних компонентів, призна­чених для передачі будь-якої інформації від одного комуніканта іншому. Проте в реальній комунікації невербальні компоненти рідко вживаються ізольовано. Наприклад, жести в природі прак­тично не існують в ізольованому вигляді. Більш складна комуні­кація включає одночасне використання декількох каналів: голо­сового, мімічного, жестового та ін.

Так у роботі І. Н. Горєлова виділено групу змішаних невер- бальних компонентів, тобто таких, які можуть включати фона­ційні, мімічно-жестові і пантомімічні засоби^[282]. Поєднання декількох видів невербальних компонентів відоме під терміном «внутрішній синтаксис жестів», який передбачає комбінато­рику або особливості сполучуваності й упорядкування жестових елементів різних видів при утворенні комплексних жестових виражень словосполучення. Дана проблема є важливою, оскільки саме розгляд різних видів невербальних компонентів в їх сукуп­ності, а не ізольовано один від одного, дозволяє досліднику отри­мати правильні відомості про ситуацію в цілому і про стан самого учасника кримінального провадження.

При розгляді антроподжерельної невербальної інформації порушується суттєва проблема її декодування або інтерпретації, складність якої зумовлюється особливостями самої невербальної інформацією: її багатокомпонентністю і великою різноманіт­ністю процесів, за допомогою яких вона формується. Із точки зору психології, правильне декодування невербальних сигналів сприяє вірному розумінню стану учасника кримінального провадження. В антроподжерельній невербальній комунікації важливі натяки можуть бути виявлені швидше, ніж у словах, оскільки учасники кримінального провадження часто реагують раніше, ніж опиня­ються готові або здатні висловитися вербально. Необхідно врахо­вувати унікальність антроподжерельної невербальної інфор­мації при декодуванні невербальних сигналів; неможливість уникнення протиріч між вербальним і невербальним супрово­дженням; мінливість засобів антроподжерельного невербального вираження.

Дослідники також можуть підходити диференційовано до різних засобів антроподжерельної невербальної інформації, ураховуючи ряд контекстуальних змінних. Як відомо, контекст справедливо вважається вирішальним фактором і умовою для виявлення й розуміння антроподжерельних невербальних компо­нентів; тільки в контексті уточнюються значення і функції, що беруть участь у комунікативному процесі кримінального прова­дження. Такий підхід дозволяє говорити про мінливість психоло­гічної однозначності антроподжерельного невербального коду учасника кримінального провадження.

Слід додати, що спеціалісти в галузі антроподжерельної невер- бальної комунікації при декодуванні різних компонентів антро- поджерельної невербальної поведінки уважають за необхідне враховувати ступінь контролювання учасником кримінального провадження каналів, по яких передаються антроподжерельні невербальні повідомлення. Даний факт було враховано в ряді робіт П. Екмана (P. Ekman) і колег при розробленні концепції про невербальні витоки інформації.^[283]

Аналіз літератури з психології спілкування призводить до висновку, що найбільш інформаційно значимими є виразні рухи тіла, що представляють собою певні сприймані і описувані власти­вості загальної моторики тіла в цілому і окремих його частин (обличчя - міміка, усього тіла - пантоміміка, рук і кистей рук - жестикуляція, а також очей)^[284]. Дані засоби невербальної комуні­кації вивчені досить глибоко, що забезпечує високу надійність їх інтерпретації.

Вираз обличчя, як правило, узгоджується з мовленням. О. В. Аграшенков зазначає, що слухач безперервно коментує те, що чує, ледь помітними рухами брів, губ (висловлюючи збентеження, здивування, незгоду, задоволення тощо). Мовець також супрово­джує своє мовлення мімікою, яка ілюструє, що мається на увазі: смішне, серйозне, важливе.^[285]

У кримінальному провадженні варто розглядати міміку кожного учасника як джерело отримання значимої інформації про неї і про її ставлення до подій. Об'єктами спостереження слідчого/прокурора/судді мають виступати також ознаки додаткового оформлення (іміджу) зовнішності учасника кримінального провадження, серед яких можуть бути виді­лені такі засоби передачі невербальної інформації, як зачіска, макіяж, прикраси, татуювання, одяг (покрій, колір), взуття, а також автомобіль, дизайн квартири, оформлення робочого місця і т. ін.

На думку В. В. Семенова, значна частина рухів тіла учасника кримінального провадження має не тільки просторовий вимір, але й звукове забарвлення, тобто супроводжується різними шумами - стуком, скрипом, стогоном тощо. Для цих рухів можуть вико­ристовуватися як частини тіла учасника (плескіт у долоні, удари по стегнам тощо), так і оточуючі предмети (удари по предметам, грюкання дверима тощо). Такі рухи одночасно можуть сприйма­тися зором і слухом, і у психології отримали назву авербальних, тобто фактично поєднують у собі невербальну і вербальну (звукову) складову. З'являючись одночасно з іншими яскраво вираженими невербальними сигналами, авербальні дії висту­пають досить точними сигналами сильного, іноді навіть хворо­бливого, емоційного збудження, причому їх поява є результатом свого роду саморозрядки організму, іноді свідченням прийнятого рішення.^[286]

Просторова організація поведінки, рухів учасників кримі­нального провадження відіграє значну роль у ході самого прова­дження. В. В. Семенов у її структурі виділяє дві основні групи невербальних сигналів:

1) орієнтація учасника кримінального провадження при спілкуванні;

2) відстань між учасниками кримінального провадження.^[287]

Займані при спілкуванні позиції, тобто як учасники криміналь­ного провадження сидять або стоять один відносно одного, досто­вірно відображає ступінь їхнього знайомства, статусу, характер міжособистісних взаємин і т. ін. При цьому інформаційно значиме взаємне розташування не тільки самих учасників у цілому, але і їх частин тіла (голови, тулуба, колін тощо).^[288]

Між учасниками кримінального провадження відстань завжди виступає фактором, що суттєво впливає на взаємини між ними. Дослідження Е. Холла та інших фахівців показують, що між людьми, які спілкуються, тобто навколо них утворюються унікальні просто­рові зони, окреслюються певні невидимі психологічні кордони, яких слід дотримуватися залежно від взаємин сторін, комуніка­тивної ситуації, соціального статусу партнерів і т. ін.^[289]

Виділяють чотири основні просторові зони комунікативної ситуації, які повністю зіставлені відповідно кримінального провадження:

1) інтимна зона (складова простору приблизно 45 см), до неї допускаються лише близькі люди, тобто ті, кому надається особлива довіра;

2) особиста або персональна зона (простір радіусом від 45 до 120 см), використовується під час спілкування в офіційній або неофіційній обстановці;

3) соціальна зона (простір радіусом 120-400 см), найчастіше дотримується при діловому спілкуванні;

4) громадська зона (простір від 400 см і більше) дотримується під час виступів перед групами людей.^[290]

Як слушно зауважує В. В. Семенов, особливості психології окремих людей, їх належність до тої чи іншої культури можуть призводити до зміни (збільшення або зменшення) розмірів зон, однак у всіх випадках недозволене вторгнення стороннього в особисту, а особливо інтимну, зону учасника кримінального провадження призводить до виникнення сильних негативних емоцій^[291].

У рамках даного дослідження, підтримуючи та розкриваючи думку В. А. Лабунської, виділяємо такі системи сприйняття антро­поджерельної невербальної інформації учасників кримінального провадження:

І. Оптична система сприйняття. За її допомогою здійснюється фіксація рухової активності об'єкта дослідження, просторової і часової організації його поведінки, особливостей його зовніш­ності й її оформлення (іміджу). Вона дає можливість, серед іншого, реєструвати також ті психофізіологічні реакції учасника кримі­нального провадження, які зумовлені змінами, що відбуваються під впливом пережитих емоцій у нервовій системі. Ці реакції проявляються як внутрішньо - змінами у здійсненні ряду функцій організму (дихання, кров'яного тиску та інше), так і ззовні (зміна кольору обличчя (почервоніння, збліднення), поява поту, тремор кінцівок). Дані реакції мають значення та обробляються з метою отримання інформації не тільки на професійному, але й на буден­ному рівні.

Наприклад, при проведенні слідчого експерименту в криміналь­ному провадженні щодо незаконного виготовлення та збуту нарко­тичної речовини (макової соломки) підозрюваний при відтворенні обстановки вчинення злочину поводився тривожно, торкався різного посуду на місці події, нервово відкривав та закривав шухляди, пітнів. Слідчий не заважав йому, тільки уважно спосте­рігав, аналізуючи всі деталі його поведінки. В один із моментів слідчий помітив зміни в його поведінці. Він випростався, опустив плечі та продовжив свої дії більш повільно. На цьому його слідчий зупинив та, провівши огляд останнього периметру та самого підо­зрюваного, виявив у його кишенях розфасовану наркотичну речо­вину (героїн);

II. Акустична (слухова) система сприймає звукові сигнали (пере­важно голос), які надходять від учасника кримінального прова­дження. Власне голос у контексті його значення для вивчення антроподжерельної невербальної інформації є сукупністю всього того, що утворює мовлення, окрім слів. Характеристики голосу (тон, сила звуку, наголоси, тембр, паузи, ритм, інтенсив­ність, темп), а також звукові явища, що супроводжують їх (плач, кашель, сміх, зітхання), утворюють специфіку мовлення учас­ника кримінального провадження, сприяють розпізнаванню його станів, виявленню психологічної індивідуальності. У цілому такі сигнали виконують функції доповнення, заміщення, передування мовному висловлюванню, регулювання мовленнєвого потоку, акцентування уваги на тій чи іншій частині антроподжерельного вербального повідомлення;

III. Тактильна (дотикова) система сприйняття надає менше антроподжерельної невербальної інформації про зовнішній світ у порівнянні, наприклад, із зором, однак, при спілкуванні тактильні відчуття від дотиків зазвичай відображають взаємини між учасни­ками кримінального провадження. Невірне, некоректне викори­стання дотиків у відносинах з учасниками кримінального прова­дження, особливо їх демонстративний прояв, може призвести до складних конфліктних ситуацій та непорозумінь з одного боку; проте з іншого боку, адекватне застосування дотикових реакцій може позитивно вплинути на поведінку учасника кримінального провадження;

ZV. Запахова (нюхова) система дозволяє сприймати таку частину антроподжерельних невербальних сигналів, як запахи, які хоча і не мають такої переваги у порівнянні із зором чи слухом, все ж відображають в першу чергу психофізіологічні реакції учасника кримінального провадження і виявляють свою детермінуючу силу тільки при дуже специфічних обставинах, таких як ситуації соціальної, сенсорної ізоляції, близького (інтимного) спілкування і т. ін.^[292]

Під час кримінального провадження важливо враховувати ступінь участі свідомості учасника кримінального провадження у прояві його відношення до певної події. Тому, залежно від ступеня усвідомлення власних реакцій, усі антроподжерельні невербальні прояви доцільно класифікувати на такі, що свідомо контролю­ються суб'єктом спілкування, і такі, що не контролюються свідо­містю учасника (довільні і мимовільні відповідно). Крім того, за характером набуття антроподжерельні невербальні прояви можуть поділятися на вроджені (характерні для особи чи групи осіб з народження) та набуті (отримані особою в результаті спіл­кування у певній групі осіб - культурній, етнічній тощо). Саме сприйняття антроподжерельних невербальних проявів породжує їх поділ на власне сприйняті та передані в залежності від суб'єкта, тобто учасника кримінального провадження. У свою чергу, сприйняті невербальні прояви доцільно поділити на сприйняті природно та сприйняті з використанням інструментів.^[293]

Звісно, такі класифікації антроподжерельної невербальної інформації носять досить умовний та декларативний характер, і більш того, не є вичерпними. Проте, деякі з наведених підстав класифікації антроподжерельної невербальної інформації є важливими з огляду на їх практичну цінність та можливість засто­сування у практичній діяльності вже сьогодні.

2.3.