Загальні положення тактики використання антроподжерельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні

Для визначення самостійних основних напрямів тактики використання антроподжерельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні зупинимося на ключових складових криміналістичної тактики.

Криміналістична тактика - це наукові положення щодо опти­мальної діяльності учасників кримінального провадження з метою виконання проміжних завдань із дослідження події злочину та її обставин на досудовому розслідуванні.

Забезпечення досконалої організації діяльності з розсліду­вання злочинів досягається завдяки її плануванню і управлінню^[509]. В. Г. Лукашевич у свою чергу, підкреслив, що розслідування злочинів - це складний, багатобічний інформаційно-пізна­вальний процес^[510].

До структури криміналістичної тактики входять рекомендації, операції, комбінації, прийоми, система яких складається з:

1) загальних положень (поняття, об'єкт, предмет, функції, завдання, джерела, принципи, власний категоріальний апарат, місце та взаємозв'язок з іншими розділами криміналістики та окремі вчення і теорії криміналістичної тактики та ін.);

2) тактики проведення дій та заходів на досудовому розсліду­ванні (тактика слідчих (розшукових) (гласних і негласних) дій, тактика використання спеціальних знань, тактика взаємодії на досудовому розслідуванні та ін.);

3) тактики проведення дій та заходів у судовому провадженні (тактика судового провадження в першій інстанції, тактика судового провадження з перегляду судових рішень, тактика в особливих порядках кримінального провадження та ін.).

Аналіз криміналістичної літератури показує, що багато авторів розглядають питання проведення слідчих (розшукових) дій, формуючи рекомендації щодо їх підготовки, проведення та використання результатів^[511], деякі зосереджують наукову увагу на особистості учасника кримінального провадження^[512], інші на застосуванні психологічних знань в кримінальному провадженні^[513].

Поняття та структура криміналістичної тактики формують її завдання. Завдання криміналістичної тактики поділяємо залежно від її функціонального навантаження на досудовому розсліду­ванні на три великі групи:

• загальне завдання (сприяння діяльності на досудовому розслідуванні);

• окреме завдання (розроблення рекомендацій щодо діяль­ності на досудовому розслідуванні);

• спеціальні завдання (розроблення тактичних прийомів, операцій та комбінацій на досудовому розслідуванні).

З урахуванням цих завдань, а також поняття і структури кримі­налістичної тактики можна виокремити такі функції:

1. Загальні (пізнавальна, комунікативна, інформаційна, орга­нізаційна, регулятивна, діагностична);

2. Окремі (залежно від конкретних дій або заходів у межах досудового розслідування і судового провадження);

3. Спеціальні (прогностична, профілактична та ін.).

Отже, на підставі вищеозначених завдань і функцій можна сформулювати напрями тактики використання антроподже­рельної невербальної інформації в криміналістичній тактиці в такому вигляді:

1. Загальні:

• тактика використання антроподжерельної невербальної інформації при проведенні дій на досудовому розслідуванні;

• тактика використання антроподжерельної невербальної інформації при проведенні заходів на досудовому розслідуванні.

2. Окремі (на підставі складових криміналістичної тактики):

• вчення про тактичний ризик;

• вчення про тактичне рішення;

• вчення про слідчу ситуацію;

• вчення про тактичні прийоми (комбінацію, операцію);

• вчення про технологію процесуальних дій та ін.

Виділивши ці напрями дослідження тактики використання антроподжерельної невербальної інформації в криміналістичній тактиці, розглянемо теоретичні засади тактики використання антроподжерельної невербальної інформації.

Використання антроподжерельної невербальної інформації в криміналістиці найбільш яскраво виявляється щодо такого тактичного рішення, як прийняття окремого рішення щодо засто­сування методів, прийомів та засобів у межах досудового розслі­дування з урахуванням впливу на їх перебіг і ймовірний результат.

Тактику використання антроподжерельної невербальної інформації при прийнятті тактичного рішення розглядаємо відпо­відно до його складових:

• організаційно-діяльнісний;

• інформаційно-діяльнісний;

• діяльнісний.

Посилаючись на розробки В. В. Тіщенка щодо криміналіс­тичних технологій в теорії і практиці розслідування аргумен­туємо набуття технологічного характеру використання антропо- джерельної невербальної інформації за допомогою відповідних алгоритмів дій^[514]. Інші вчені акцентують свої висновки на можли­востях використання такої інформації^[515].

Наступною широко вживаною категорією є тактичний ризик як спеціальний наслідок^[516], на який повинен зважати кожен слідчий/ прокурор при прийнятті тактичного рішення. Тактичний ризик представляє собою обрання та застосування тактичного рішення з урахуванням можливих негативних ризиків при проведенні процесуальних дій і заходів у межах досудового розслідування та судового провадження^[517]. Застосовуючи антроподжерельну невербальну інформацію під час прийняття тактичного рішення слідчий/прокурор матиме можливість своєчасно виявити істинне відношення інших учасників до обставин кримінального прова­дження, що надалі надасть можливість обрати вірний напрям розслідування, скорегувати криміналістичну версію щодо злочинної події та засоби щодо її перевірки тощо.

Чинний КПК України містить розширення процесуальних прав та можливостей сторони захисту, з чим частково погоджується І. В. Гловюк, враховуючи передбачені КПК права підозрюваного (обвинуваченого), закріплення сторони захисту як учасників, введення права сторони захисту щодо залучення експерта, упов­новажених збирати докази, отримання тимчасового доступу до речей і тощо^[518].

Учасник кримінального провадження є джерелом кримі­налістичної інформації (вербальної і невербальної), суб'єктом ідеальних відображень, слідів при розслідуванні злочинів. Будь-яка слідча (розшукова) дія або негласна слідча (розшукова) дія в основі має людську комунікацію. Інакше неможливе було б її фактичне проведення та фіксування. Важливою умовою одер­жання повних і достовірних даних при проведенні вищезазна­чених дій є вивчення проявів антроподжерельної невербальної інформації учасника кримінального провадження. Саме це надає можливість обрати відповідну слідчу (розшукову) дію, негласну слідчу (розшукову) дію в тій чи іншій криміналістичній ситу­ації, визначити послідовність її проведення, обрати ефективні прийоми, засоби, способи впливу на учасника кримінального провадження, оцінити одержані дані.^[519]

За думкою Б. В. Щура, в юридичній літературі мають місце різні підходи щодо розуміння розслідування, так найбільш розповсю­дженим є діяльнісний підхід до розслідування^[520]. В. С. Кузьмічов вказує, що діяльнісний підхід застосовується при дослідженні слідчої діяльності, так і слідчих дій зокрема^[521]. Варто погодися з рядом положень щодо тактичних основ розслідування злочинів, сформованих Є. Д. Лукьянчиковим^[522]. При розслідуванні злочину на початковій стадії особа, яка проводить розслідування, органі­зовує цілісний складний процес, який являє собою один із різно­видів її діяльності - пізнавальну. Суть якої полягає у вчиненні таких дій:

• виявленні джерел матеріальної та ідеальної інформації про учасника кримінального провадження, про подію злочину, обстановку його вчинення, об'єкт та предмет посягання, механізм вчинення (способи підготовки, вчинення, приховання), слідову картину, причини й умови вчинення саме цього злочину;

• фіксації даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;

• дослідженні даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;

• оцінці даних джерел матеріальної та ідеальної інформації;

• використанні даних джерел матеріальної та ідеальної інформації^[523].

С. В. Ківалов підкреслює, що законодавець називаючи розслі­дування «досудовим» вказує на його співвідношення з основною частиною судового розгляду - судовим слідством^[524]. Метою управ­ління розслідуванням, зазначає В. В. Тіщенко, є створення опти­мальних умов для швидкого, повного і об’єктивного дослідження події^[525]. У своїх дослідженнях Ю. П. Аленін розкриває шляхи вдоско­налення початку досудового розслідування^[526]. В. Ю. Шепітько та В. А. Журавель підкреслюють, що підвищення ефективності діяль­ності слідчих органів залежить від якості розроблених криміна­лістикою методів, прийомів та засобів здійснення досудового розслідування^[527]. Д. Б. Сергєєва зазначає, що слідчі (розшукові) дії мають пізнавальний характер та розшукову спрямованість, сутність якої полягає у намаганні процесуальної особи розшу­кати й належним чином зафіксувати у відповідних процесу­альних джерелах фактичні дані, що мають значення для кримі­нального провадження^[528]. Однак, необхідно вивчати і розробляти не тільки тактичні прийоми і рекомендації, але й комплекси орга­нізаційних, процедурних, технічних засобів і положень у формі програм і алгоритмів, що можна визначити як технологію підго­товки і проведення слідчих (розшукових) дій^[529]. Крім того, не слід виключати і мовну комунікацію, під час якої також автоматично проявляються невербальні прояви.

Межі необхідного обсягу інформації про учасника криміналь­ного провадження визначаються завданнями кожного з етапів розслідування злочину та процесуальним становищем цієї особи в конкретному кримінальному провадженні: свідок; потерпілий; підозрюваний. Виділяємо дві групи джерел інформації в кримі­налістиці. До першої групи входять матеріально фіксовані дані, тобто матеріальні об'єкти: предмети; документи; відображення в слідах пальців рук, ніг, тулуба, почерку, виділення організму, татуювання; інше. До другої групи джерел інформації в кримі­налістиці належить ідеальна інформація, тобто її носіями є учас­ники, які володіють певними відомостями про кримінально-реле- вантну подію, а зберігають вони її у формі розумового (уявного) образу у своїй пам'яті.

Викладене вище свідчить, що існує досить розгалужена система джерел даних про злочинну подію, за допомогою яких особа, яка проводить розслідування, може одержати вербальну і невербальну інформацію, необхідну для забезпечення повного і всебічного вивчення злочинної події, ефективного і швид­кого розкриття злочину та доведення істини в кримінальному провадженні^[531]. Зокрема, А. М. Іщин зазначає, що в сучасних умовах успішна боротьба зі злочинністю залежить від здатності право­охоронних органів ефективно використовувати інформацію, проводити значну роботу щодо збору та переробки інформації, її розумінню та аналізу^[532].

Антроподжерельна невербальна інформація в порівнянні з іншими видами інформації відіграє в кримінальному провадженні багатофункціональну роль, одночасно сприяючи виконанню цілого комплексу завдань. Про наявність і необхідність її дослідження і використання в кримінальному провадженні свідчить аналіз кримі­нального процесуального законодавства, практика досудового розслідування та судового провадження. Однак, для детального й повного дослідження такої неоднозначної категорії, як «антропо­джерельна невербальна інформація» у кримінальному провадженні, треба розпочати процес її вивчення відповідно до стадій криміналь­ного провадження, поділивши його на окремі сфери діяльності.

Відповідно до змісту КПК України можна класифікувати антро- поджерельну невербальну інформацію, яку застосовують щодо заходів забезпечення кримінального провадження, досудового розслідування, судового провадження у першій інстанції, судо­вого провадження з перегляду судових рішень, міжнародного співробітництва під час кримінального провадження та ін.^[533] Вищевказані елементи при дослідженні необхідно розглянути більш детально, поділивши їх на елементи вивчення. Наприклад, сферу застосування антроподжерельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні поділити під час:

• слідчих (розшукових) дій;

• негласних слідчих (розшукових) дій;

• повідомлення про підозру;

• зупинення досудового розслідування;

• закінчення досудового розслідування;

• звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

• оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.

Доречним є також застосування антроподжерельної невер­бальної інформації відповідно на досудовому розслідуванні злочинів (форма - досудове слідство) і кримінальних проступків (форма - дізнання в порядку, передбаченому КПК України)^[534]. В. В. Тіщенко визначив одним із завдань криміналістики розробку «науково обґрунтованих рекомендацій з оптимізації проведення слідчих дій, що сприятиме здобутку максимального обсягу якісної й об’єктивної доказової інформації стосовно обставин події, що розслідується. Указане завдання традиційно вирішувалося в такому розділі криміналістики, як криміналістична тактика, а відповідні рекомендації охоплювалися тактикою слідчих дій»^[535]. У свою чергу, застосування антроподжерельної невербальної інформації під час проведення процесуальних дій можна дослід­жувати окремо у межах:

• допиту;

• пред’явлення для впізнання;

• проникнення до житла чи іншого володіння особи;

• обшуку;

• огляду;

• слідчого експерименту;

• освідування особи;

• отримання зразків для експертизи.

В. К. Весельський вважає, що серед вказаного «арсеналу» засобів, методів і прийомів діяльності ключове значення для встановлення обставин кримінального провадження саме мають слідчі (розшукові) дії^[536].

У процесі розслідування через певний час учасники слідчої (розшукової) дії та негласної слідчої (розшукової) дії стикаються з різними змінами інформації, таким як:

• навмисна зміна показань;

• ненавмисна зміна показань.

У кримінальному провадженні важливе з’ясування причин та умов, що породжують неадекватне відтворення дійсності, визначення якісно-кількісного співвідношення між прав­дивим і неправдивим, достовірним і недостовірним. Питанню неправдивих показань та брехні в цілому, боротьбі з нею приділяв увагу в своїх дослідженнях такий вчений, як О. О. Закатов^[537]. Неправдиві показання створюють несприятливу ситуацію кримінального провадження. Результатом є одна з форм протидії слідству, а боротьба з нею залежить від того, наскільки слідчий опанує психологічними закономірностями комунікації та зуміє проникнути в мотиваційну сферу об’єкта з метою одержання правдивих показань^[538]. З цією метою слідчий повинен сформувати комплекс даних про психологічні, фізіоло­гічні, соціальні і моральні характеристики учасника криміналь­ного провадження. Отриманню цих даних сприяє аналіз антро­поджерельної невербальної інформації.

Експертне дослідження у формі судово-психологічної експер­тизи, предметом якого є факти, що належать до психічної діяль­ності людини полягає в отриманні нових фактів щодо точного і об’єктивного оцінювання індивідуальних особливостей психічної діяльності підозрюваних, потерпілих і свідків, ґрунтуючись на практичному застосуванні спеціальних психологічних знань і методів дослідження^[539].

Порядок використання доказів у кримінальному провадженні регламентується кримінальним процесуальним законодавством, яке складається з окремих положень Конституції України, міжна­родних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, КПК України та інших законів України. Однак у жодному із цих нормативних актів не закріплено доказове значення антропо- джерельної невербальної інформації, що унеможливлює викори­стання її як окремого доказу в кримінальному провадженні.

Закріплюючи дефініцію доказів, у ст. 84 КПК України указу­ється, що показання, речові докази, документи, висновки експертів є процесуальними джерелами доказів. Із цього приводу доцільно було поставити запитання щодо можливості результатів дослідження антроподжерельних невербальних проявів учасника кримінального провадження стати доказами по кримінальному провадженню. Більшість респондентів попри явну схильність до отримання та власного використання антроподжерельної невер- бальної інформації вважає, що результати дослідження антро- поджерельної невербальної інформації не можуть стати дока­зами в кримінальному провадженні (152 судді, 204 прокурори, 12 експертів, 159 слідчих та 329 студентів). Проте на противагу їм 77 суддів, 147 прокурорів, 7 експертів, 106 слідчих та 137 студентів припускають, що результати дослідження невербальної інфор­мації зрештою можуть набути статус доказу в кримінальному провадженні (див. діаграму 4).

Звісно, більшість опитуваних виявила несприйняття резуль­татів дослідження невербальної інформації як доказів у кримі­нальному провадженні. Слід погодитися з думкою більшості, що хоча за сучасних умов подібні поведінкові прояви і не можуть бути покладені в основу процесуальних рішень, оскільки не є доказами, проте їх зважена оцінка здатна надавати матеріал для

Діаграма 4. Результати дослідження невербальної інформації як докази у кримінальному провадженні?

виконання багатьох практичних завдань: висунення криміналіс­тичних версій і припущень, вибору тактичних рішень і тактичних прийомів, визначення лінії поведінки слідчого/прокурора/судді, побудови планів конкретних дій та заходів і т. ін.

При проведенні слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій у слідчого (прокурора) виникає необхідність фіксації криміналістичної інформації. Питання підвищення ефек­тивності розслідування злочинів безпосередньо пов'язане з правильним виявленням, фіксацією та використанням доказової інформації.

У зв'язку зі зростанням та постійною зміною характеру злочинності пріоритетною є діяльність не тільки з виявлення доказів, але й із правильної їх фіксації у відповідних процесу­альних документах. Належне закріплення і збереження даних, отриманих під час слідчої (розшукової) дії та негласної слідчої (розшукової) дії, дає можливість використовувати їх для обґрунтування висновків по кримінальному провадженню як самим слідчим, так і іншими учасниками провадження. Фіксація доказової інформації є важливою ланкою збору доказів^[540]. Тому з урахуванням можливостей використання антроподже­рельної невербальної інформації для встановлення істини по кримінальному провадженню важливого значення набувають повнота, достовірність її відображення в процесуальному доку­менті, тобто інформації, що виходить від свідка/потерпілого/ підозрюваного в ході проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів.

На закінчення зазначимо, що порушені питання, безумовно, потребують подальшого опрацювання, ураховуючи складність теоретичних положень тактики використання антроподже- рельної невербальної інформації в кримінальному провадженні і необхідної оптимізації криміналістичних рекомендацій щодо використання антроподжерельної невербальної інформації. Таким чином, розглянуті теоретичні положення тактики викори­стання антроподжерельної невербальної інформації на досудо- вому розслідуванні дозволяють побудувати ефективні тактичні комплекси використання антроподжерельної невербальної інформації на досудовому розслідуванні.

4.2.