Психофізіологічний метод дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні

Складові і особливості психіки і фізіології індивіда є основою будь-якої людської діяльності. Базуючись на знаннях психо­фізіології вчені-криміналісти мають науковий фундамент з питань психофізіології особистості для дослідження проявів антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні.

Однозначно психіка і фізіологія впливають на всі елементи діяльності учасника кримінального провадження. Невербальні прояви учасника кримінального провадження детерміновані його фізіологічним і психічним станом. Тому природно, що досудове розслідування та судове провадження не може проводитися без урахування психологічних і фізіологічних характеристик її учас­ників, оскільки вони комунікують, корелюючи різними видами криміналістичної інформації. Ще в XIX ст. стверджувалось, що судити людину, не враховуючи його психологію, - значить судити не живу особу, а труп. Тому кожен слідчий повинен не тільки знати норми закону, але й уміти спостерігати та розумітися на душевному стані особистості.^[456] Психічні процеси, що протікають у учасника кримінального провадження з моменту сприйняття нею події до засвідчення про неї, прийнято поділяти на етапи, які називають стадіями формування показань^[457].

У кримінальному провадженні мають місце такі стадії форму­вання показань його учасників, як сприйняття, запам'ятову­вання, відтворення. Проте ці стадії не вичерпують усіх психічних факторів, які впливають на повноту і достовірність показань. Для того, щоб учасник кримінального провадження міг повідомити дані про подію, він повинен її сприйняти, зберегти у своїй пам'яті і в подальшому відтворити.

На підставі аналізу матеріалів кримінальних проваджень виокремлюємо процес формування показань в кримінальному провадженні на такі стадії:

• безпосереднє (опосередковане) сприйняття інформації (вербальної та невербальної);

• опрацювання інформації (вербальної та невербальної);

• зберігання інформації (вербальної та невербальної);

• словесне оформлення та відтворення інформації (вербально та невербально);

• сприйняття показань іншим учасником кримінального провадження (вербально та невербально);

• процесуальна фіксація показань (вербальна).

Водночас при проведенні слідчої (розшукової), негласної слідчої (розшукової) дії, судової дії учасник, який надає інфор­мацію (показання), передає не тільки дані, пов’язані з конкретною подією, але й власні судження та висновки щодо окремих моментів злочинної події. В особи, яка дає показання, повинен бути достатній рівень сприйняття й уваги, тобто йдеться про сформованість здатності адекватно відображати суттєві зв’язки й відносини предметів і явищ зовнішнього світу, суттєві ознаки цих предметів і явищ у межах, необхідних для орієнтації в змісті дій, які мають значення для кримінального провадження. Примітно, що для показань свідків вирішальним є питання про можливість адекватного сприйняття не тільки фізичних тіл, а й ситуацій взає­модії інших учасників.^[459] У свою чергу, психофізіологічні особли-

Розділ 3. Система методів і засобів дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні вості визначають специфічне коло питань, які підлягають вста­новленню в процесі розслідування^[460].

З ряду проміжних ланок складається процес сприйняття, опра­цювання та зберігання інформації (вербальної та невербальної) в кримінальному провадженні, що включають:

• прийом інформації (безпосереднє (опосередковане) сприй­няття);

• структурування сприйнятої інформації;

• обробка сприйнятої інформації з її подальшим шифруванням;

• співвідношення сприйнятої інформації із відповідним образом навколишнього середовища;

• перехід обробленої інформації з короткочасної пам'яті в довготривалу;

• селективний відбір та шифрування пам'яті;

• зберігання інформації^[461].

Відповідно, психологічні основи сприйняття, опрацювання та зберігання невербальної інформації в цих процесах відбува­ються паралельно з вербальною інформацією і мають практичне значення при застосуванні психофізіологічного методу дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації в кримі­нальному провадженні.

Важливе й вирішальне значення в кримінальному провадженні має психофізіологічний стан кожного учасника кримінального провадження. Слідчий/прокурор/суддя у кожному криміналь­ному провадженні спілкується з різними людьми, які мають загальні і індивідуальні ознаки та властивості. Їхній статус у кримінальному провадженні прямо впливатиме на процесуальні дії та інші заходи, в яких вони братимуть участь. Найбільш враз­ливою є категорія потерпілих як осіб, на яких було справлено

злочинний вплив. Труднощі виникають уже під час розслідування, коли слідчий намагається встановити обставини злочинної події і стикається з показаннями потерпілого, які забарвлені його емоційним станом. Проте емоційний стан будь-якого учасника кримінального провадження залежатиме від багатьох чинників та умов, що мали місце до, під час та після вчинення злочину. Тому від своєчасного діагностування емоційного стану за допо­могою дослідження проявів антроподжерельної невербальної інформації учасника кримінального провадження залежатиме напрям та завдання не тільки по конкретному кримінальному провадженню, а й по конкретній дії на будь-якій стадії криміналь­ного провадження.

Аналіз емоційного стану учасника кримінального прова­дження можливий завдяки опрацюванню такого масиву даних, як антроподжерельна невербальна інформація. По-перше, із визна­чення, які категорії характеризують емоційний стан особи в цілому і учасника кримінального провадження зокрема, по-друге, її складові, їх аналіз і вплив на показання в ході кримінального провадження.

При наданні учасником кримінального провадження показань при проведенні процесуальних дій він повторно повертається до емоційного стану, який мав місце під час злочинної події.

Психофізіологічний метод дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні засто­совуючи поняття «емоція», «почуття», «пристрасть», «афект», «настрій», «переживання», вказує на їх відмінності. Сучасний науковий дискурс визначає ці поняття крізь призму емоційних станів:

- емоція не має об’єктивної прив'язки, виникає стосовно ситуації в цілому;

- почуття як амбівалентне відношення;

- пристрасть - клас емоційного стану, що має глибоке і усві­домлене емоційне переживання;

- афект - емоційне переживання, що сприймається особою як стан її «я» щодо навколишнього світу (інтенсивність і короткочасність);

- настрій - зовнішній загальний емоційний стан людини (інтенсивність, тривалість, невизначеність, тональність);

- переживання - суб'єктивна психічна сторона емоційних процесів людини, яка не включає фізіологічні складові^[462].

У цьому дослідженні важливо зауважити, що ці поняття є різними за змістом, але представляють собою загальну плат­форму для використання психофізіологічного методу дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації в кримі­нальному провадженні.

Загалом, емоційний стан учасника кримінального прова­дження - це психічний процес імпульсивної регуляції, заснований на чуттєвому відображенні зовнішніх і внутрішніх чинників, що формується як суб'єктивне ставлення до навколишнього середо­вища щодо події, яка мала місце. Ключовими складовими емоцій­ного стану учасника кримінального провадження є емоції, які розрізняють за декількома критеріями: забарвлення, тривалість, схематичність, ставлення до джерела впливу, потреб тощо.

Однією з ключових для психофізіологічного методу дослі­дження антроподжерельної невербальної інформації в криміналь­ному провадженні є класифікація емоцій.

Класик філософії пізнання І. Кант стверджував, що емоції залежно від причини їх виникнення слід поділяти на сенсуальні та інтелектуальні^[466]. Низка дослідників (М. І. Владиславлєв^[467], О. Кондаш^[468], А. Є. Ольшанникова^[469]) класифікують емоції залежно від потреб на первинні і вторинні, певною мірою кореспондуючи психологічній теорії З. Фрейда (S. Freud)^[470].

Т Браун (T. Browne) дотримується думки, що емоції слід поді­ляти залежно від часової ознаки: безпосередні, ретроспективні, проспективні^[471]. За ознакою виникнення й відтворення емоції прийнято поділяти на презентативні, презентативно-репрезен- тативні, репрезентативні, абстрактні.

Фундаментальною є та емоція, якщо їй властиві специфічні детерміновані нервові процеси з характерними проявами міміки обличчя і відмінною суб’єктивною якістю (ступенем, тривалістю, виразністю, інтенсивністю тощо). Усі ці компоненти емоцій у цілому формують її самостійність та утворюють специфічний процес з окремими стадіями (початкова, основна, завершальна), які містять власні окремі етапи. До фундаментальних прийнято відносити шість емоцій:

• страх;

• гнів;

• радість;

• сум;

• огида;

• подив^[472].

Деякі вчені додають до них сором, відразу, цікавість та провину (К. Ізард^[473]). Водночас кожна фундаментальна емоція має власні похідні емоції з набором унікальних якостей кожної людини окремо і навколишнього середовища в цілому.

Слід зазначити, що наведені класифікаційні підстави і види емоцій не є вичерпними. Тут мають місце дві позиції. Перша свід­чить, що створити універсальну класифікацію емоцій неможливо, друга щодо необхідності створення універсальної класифіка­ційної системи емоцій людини. Більш вірним є підтримка першої і наголошування на тому, що створення класифікації, яка здатна виконати одне коло завдань, буде недієвою при виконанні іншого кола завдань. Тобто йдеться не про єдину всеохоплюючу класи­фікацію емоційних явищ, а про їх підстави для класифікації, які підкреслюють окремі ознаки, за яких саме ці емоції об’єднуються в групи, і одночасно відокремлюються від інших видів і груп.

Особливостями емоцій учасника кримінального провадження є їхній характерний індикаторний характер, певна здатність до формування його емоційного стану до чогось/когось у вимірі минулого, теперішнього і майбутнього та їхня спроможність до узагальнення й подальшої комунікації.

Вплив на властивості емоцій можливий завдяки дослідженню, як в природних, так і в штучних умовах. Саме вони утворюють унікальність емоцій учасника кримінального провадження як окремого явища в певний проміжок часу. Кількість і види власти­востей із часом змінюються; найпоширеніші - це універсальність, динамічність, домінантність, адаптованість, суб’єктивність, зараз­ливість, пластичність, фіксованість.

У зовнішній поведінці учасника кримінального провадження на фізіологічному рівні проявляються емоції, а у внутрішньому середовищі протікають окремі процеси, які і формують зовнішню поведінку. Наприклад, при допиті підозрюваного його організм готовий до поведінки захисту, під час якого рефлекси активують мозок, посилюючи роботу органів чуття, рух крові і серця, що позначається на дихальній системі, напруженості м’язів обличчя, рук, ніг, стегон, уповільнюючи інші процеси в цей момент: трав­лення, сечовиділення, репродуктивність тощо. До того, як емоція проявиться в поведінці, вона спочатку з’являється у свідомості на рівні кори головного мозку, проходячи рівень його підкірки, далі гіпоталамуса і мигдалини, гіпокампу і досягає поясної звивини. Саме це забезпечує реакцію людського організму на прості звичні подразники. Ці фізіологічні зміни, пов’язані з емоціями, що прояв­ляються через нервову систему учасника кримінального прова­дження, мають важливе прикладне значення в науково-дослідній діяльності. Здебільшого досліджуються такі параметри нервової системи: пульс, артеріальний тиск, зіниця ока, шкірні покрови, залози зовнішньої секреції.

Процес формування показань учасника кримінального прова­дження відбувається в критичній ситуації кримінально-реле- вантної події, що викликає в нього сплеск емоційних реакцій. Емоційні реакції, викликані кримінально-релевантною подією, різноманітні та прямо залежать від умов і чинників, що сприяли вчиненню злочину, механізму події та наслідків, які настали. Саме вони впливають на процес формування показань та механізми відтворення обставин події (позитивно, негативно), одночасно можуть мобілізувати і демобілізувати учасника кримінального провадження.

Негативні емоційні стани поділяються на стрес, афект, фрустрацію, про які і піде мова далі. Учасник кримінального прова­дження, особливо потерпілий при вчиненні щодо нього злочину зазнає впливу і як результат отримує один з цих негативних емоційних станів: стрес, афект або фрустрацію. Ці стани взаємоза­лежні та можуть розглядатися як самостійно, так і в системі.

Стрес - це психічна реакція нервового перенапруження живого організму, викликана сильним зовнішнім або внутрішнім подраз­ником і є відповідною реакцією нервової системи. Термін «стрес» ввів у 1932 р. У Б. Кеннон (W. B. Cannon) у своїх роботах із фізіо­логії і психології^[474], а подальший широкий розвиток даний термін отримав у працях фізіолога Г. Сельє (H. Selye)^[475].

Для учасника кримінального провадження в стресовому стані є характерним надзвичайно підвищене емоційне напру­ження. Чинники походження стресу учасника кримінального провадження різноманітні: фізичні, анатомічні, психічні, хімічні, соціальні. Чинником стресу є надсильний травмуючий вплив (учинення конкретних злочинних дій або злочинна бездіяль­ність). Не залежно від того, який тип реагування обере учасник кримінального провадження, її першою реакцією на незаконні дії буде мобілізація функціональних властивостей.^[476]

Однак не тільки негативні чинники викликають стрес, тобто є результатом порушення або знищення. Стрес можуть викликати і позитивні чинники (повернення викрадених коштів, затримання винуватих, виявлення важливого речового доказу). До речі, в обох випадках реакція організму буде однаковою.

Негативні емоції в організації роботи суддів можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої впевненості в значу­щості виконуваної роботи, в її високій суспільній корисності, задоволення, що впливає на вирішення завдань по здійсненню правосуддя^[477].

Надмірний травмуючий вплив є чинником стресу (небезпека, перевантаження, екстренні ситуації). Проте слід відповісти на запитання: яким чином стрес впливає на учасника криміналь­ного провадження? Які має форми, обсяги? Чим зумовлюється (чинники, умови, причини і т. ін.)? Як його дослідити (виявити, зафіксувати, піддати детальному аналізу, оцінити тощо)?

Важливо знати, які дані (подія) є стресогенними для учас­ника кримінального провадження з метою виявлення причин та наслідків. На початковій стадії процесуальної дії важливо виявити ознаки стресу та підготувати механізм перетворення цих ознак з емоційної сфери негативу на сферу нейтралітету, а далі - пози­тиву, і тим самим пом’якшити або ліквідувати можливі негативні наслідки та результат.

Слід зупинитися на стресі як на психічній реакції нервового перенапруження організму, яке викликане сильним зовнішнім або внутрішнім подразником, що є відповідною реакцією нервової системи. Для учасника кримінального провадження в стресовому стані характерне надзвичайно підвищене емоційне напруження, що виражається в гальмуванні психічних, вегетативних, ендо­кринних і репродуктивних процесів. Стрес викликає дезоргані­зацію і зміни практично в усіх його функціях, одночасно акти­вуючи її пасивно-оборонно-адаптаційні рефлекси.

Негативні емоційні стани учасника кримінального прова­дження, зокрема стрес, мають серйозний вплив на процес отри­мання від нього інформації щодо вчиненого проти нього злочину. Стрес може набувати різних форм, впливаючи на формування показань (погіршення уваги; розосередження; помилки в сприй­нятті дійсності; погіршення адаптованості до обстановки, зміни в емоційно-поведінкових складових; налаштованість на нега­тивний результат і наслідки). Тому важливо для слідчого/проку- рора/судді зрозуміти, який із видів стресу зазнав учасник кримі­нального провадження (фізіологічний, психоемоційний) та на якій стадії стресу перебуває у певний момент. Розуміння цього надає можливість вивести учасника кримінального провадження зі стресового стану або, принаймні, допомогти йому в подоланні стресу самостійно, що здійснюється за допомогою чотирьох груп методів: методів самодопомоги, методів руху, методів профілак­тики, професійних психологічних, психотерапевтичних або психі­атричних методів.

Види стресу учасника кримінального провадження поділяємо на два види:

- фізіологічний, що пов’язаний з об’єктивними чинниками навколишнього середовища (клімат і мікроклімат, тиша і шум, вібрація і тремор, техногенні і природні стихійні лиха тощо);

- психоемоційний, що пов’язаний із суб’єктивними чинни­ками (внутрішніми і зовнішніми)^[478].

Вплив стресу на формування показань учасника криміналь­ного провадження може проявлятися в таких формах:

- погіршення обсягу уваги, можливості зосередження, пере­ключення на різні подразники;

- помилкове відображення дійсності (неправильна оцінка якості і кількості об’єктів, їхніх просторових і часових характе­ристик);

- погіршення адаптованості до навколишньої обстановки, можливість впливати на неї або уникнути негативних наслідків;

- очікування певних негативних наслідків та результату;

- зміни в емоційно-поведінкових складових внаслідок стресу. Слід виділити ознаки стресового напруження учасника під час кримінального провадження:

• неможливість зосередження на будь-чому довше декількох секунд;

• помилки в показаннях;

• погіршення пам'яті (прогалини; нові деталі злочинної події, зокрема у зовнішності інших учасників);

• загальне погіршення стану здоров'я;

• окремі гострі болі в голові, грудях, спині, шлунку;

• дуже швидке мовлення або навпаки повільне (що не є влас­тивим і звичним);

• перестрибування з однієї думки на іншу, з описання одного моменту до іншого, не закінчивши думку;

• неможливість описати звичні буденні речі;

• опис злочинної події з вказівкою на негативний результат на все подальше життя учасника кримінального провад­ження;

• викривлення або тимчасова втрата почуття гумору;

• збільшення кількості викурених сигарет (якщо учасник кримінального провадження палить);

• збільшення кількості випитої води;

• безпідставне відчуття голоду або переїдання.

Можуть мати різне походження причини стресу учасника кримінального провадження, як і різний ступінь впливу на нього самого. Загалом причинами стресу учасника кримінального провадження є таке:

• злочинна подія, що сталася, як дія (бездіяльність);

• дії (бездіяльність) злочинців під час злочинної події;

• наслідки та результат злочинної події;

• нерозкриття всіх обставин злочинної події, що мала місце;

• недовіра з боку інших учасників кримінального провадження;

• дії (бездіяльність) слідчого/прокурора/судді при вико­нанні ним професійних обов’язків; дії (бездіяльність) інших учас­ників кримінального провадження (свідків, спеціалістів, експертів тощо);

• учасник кримінального провадження робить те, що йому не хотілося робити в даний час;

• очікування негативного результату розсліду­

вання і розкриття злочину та не притягнення винуватих до відповідальності;

• неможливість повернутися до звичного життя після злочинної події;

• погіршення стану здоров’я (соматичні хвороби, ішемічна хвороба серця, психічні розлади, артеріальна гіпертензія, вираз­кова хвороба тощо)^[479].

Від особистості учасника кримінального провадження зале­жить вплив стресу на характер, стан фізіологічного й психоло­гічного здоров’я, професійних обов’язків та займаної посади, сімейного життя та особистих стосунків з особами протилежної статі.

У своїх працях Г. Сельє (H. Selye) виділяє три стадії розвитку стресового стану.

Перша стадія. Стадія тривожності, що має зовнішні і внутрішні показники та складається із шокового етапу і протитокового. Друга стадія. Стадія резистентності, що супроводжується розу­мовою діяльністю та рухами тіла. Організм мобілізується та готовий до подолання незвичних обставин та ситуацій, розви­вається підвищена стійкість. Третя стадія. Стадія виснаження, коли вплив стресового фактору не припиняється, вона занадто сильна та має триваючий характер, і організм людини втом­люється, його фізичні та психічні показники погіршуються, а при тривалому впливі сили організму вичерпуються, розви­ваються патологічні процеси, які можуть призвести до його загибелі.^[480]

У кримінальному провадженні всі ці етапи та їх стадії мають вирішальне значення для виконання окремих завдань прова­дження (наприклад, при проведенні огляду: визначення місця і часу, тривалості, запрошення спеціалістів та експертів, вибір тактичних прийомів з врахуванням тактичних ризиків та ін.). У процесі розслідування злочинної події і при підготовці до прове­дення слідчих (розшукових) дій необхідно враховувати, що трав­муючий вплив стресу на учасника кримінального провадження не обмежився тільки вчиненням злочину, але має триваючий характер та поширюється в часі. Його дія та тривалість також залежатимуть від результату та наслідків злочинної дії.

З урахуванням емпіричних даних, отриманих при анкетуванні слідчих, прокурорів, суддів, експертів, аналізу кримінальних проваджень різних видів злочинів виокремлюються ключові умови успішного подолання стресового стану учасників в кримі­нальному провадженні:

1. Час (дата і термін її проведення): чим раніше процесуальна дія буде проведена та буде менш тривала в часі, тим більше зможе учасник кримінального провадження повідомити даних про подію, тим менше часу в нього буде на усвідомлення події, її аналізу та покриття «пилом суб’єктивізму» як власного, так і інших обізнаних про подію осіб. Завдяки врахуванню даного елемента слідчий/прокурор/суддя має можливість вчасно отримати повні та правдиві показання учасника кримінального провадження;

2. Стадія стресового стану (тривалість, етапність). Перша стадія характеризується початком та розвитком стресового стану, що негативно впливає на фізіологічний та психологічний стан учасника кримінального провадження, а отримання даних від нього ускладнено ще й іншими обставинами злочинної події. З усіх трьох стадій найбільш продуктивною є друга, коли учасник кримінального провадження перебуває в стані резистентності. Саме на цій стадії він мобілізується та готовий до зіткнення й опору негативним обставинам події та дії факторів стресу. На третій стадії спостерігається виснаження учасника криміналь­ного провадження як у результаті злочинних дій, так і дій з уста­новлення обставин злочинної події. Звідси випливає, що першо­черговим завданням слідчого/прокурора є спрямування учасника кримінального провадження зі стану резистентності на стадію виснаження, запобігаючи розвитку стресового стану.

Вищезазначене є правильним, якщо має місце стресовий вплив високого ступеня інтенсивності й тривалості на учас­ника кримінального провадження, а з моменту злочинних дій не минуло й години. Саме в даний період, коли самостійний перехід учасника кримінального провадження з однієї стадії розвитку стресу в іншу ускладнений, і необхідна допомога спеціаліста-пси- холога або спеціаліста, який знає як подолати цей стан, усунути вплив стресу і знизити емоційне напруження як результат злочинного посягання, установити психологічний контакт та ефективно провести процесуальну дію або інший захід. Слідчий у разі необхідності самостійно приймає рішення про долучення такого спеціаліста до участі в підготовці та проведенні процесу­альної дії або іншого заходу на основі даних про подію злочину, про емоційний стан її учасників. У подальшому він може додат­ково отримати висновок щодо аналізу ходу та оцінки резуль­татів проведеної процесуальної дії або заходу з виокремленням та поясненням обставин події.

Якщо поряд немає психолога і немає можливості в найближчий час залучити його до розслідування, слідчому/прокурору термі­ново і самостійно необхідно визначити стан особи за зовнішніми ознаками впливу стресу і встановити стадію його розвитку для визначення можливості втручання в коло стресових факторів. Залежно від стресового стану учасника кримінального прова­дження слідчому/прокурору рекомендується вживати інших заходів;

3. При виявленні ознак вчинення злочину та встановлення особи злочинця при дефіциті первинної інформації про нього перше опитування слід спрямувати на можливість установлення та затримання зловмисника по «гарячих» слідах, а деталі події перенести на більш стресостійкий момент;

4. Усунути травмуючі та подразнюючі чинники, передчасно запобігти негативному впливу об’єктивного характеру та впливу інших осіб, також і учасників кримінального провадження. З урахуванням обставин злочинної події можлива повна або част­кова ізоляція учасника кримінального провадження (зміна місця проживання або роботи, використання процедури захисту свідків і потерпілих);

5. Витримати певний проміжок часу з метою адаптації учас­ника кримінального провадження до навколишньої обстановки, дочекатися переходу стресового стану з першої стадії до другої перед підготовкою та проведенням будь-яких процесуальних дій;

6. При підготовці і проведенні слідчих дій та інших заходів майже завжди наявний дефіцит даних для висування версій у кримінальному провадженні, або ці дані можуть бути супере­чливими та неправдивими. У таких ситуаціях показання учас­ника кримінального провадження є часто єдиним первинним джерелом ідеальної інформації, яке є в розпорядженні слідчого, і, спираючись саме на них, він має в подальшому висувати та переві­ряти версії щодо події злочину в цілому або окремої обставини.^[481]

Таким чином, слід виділити три групи методів виведення учас­ника кримінального провадження зі стресового стану, ґрунту­ючись на дослідженні його проявів антроподжерельної невер- бальної інформації:

1. Перша група - методи самодопомоги (налагодження звич­ного режиму життя та відпочинку, відвідування нових місць та знайомства з новими людьми, збільшення сну, дотримання дієти за необхідності тощо);

2. Друга група - методи руху: релаксація, ауторегуляція дихання, аутогенне тренування, концентрація;

3. Третя група - методи профілактики: релаксація, концен­трація, аутогенне тренування, аутоаналіз;

4. Четверта група - професійні методи, які використовує психолог (психотерапевт, психіатр): гіпноз, фітотерапія, гімна­стика, ванни, електросон та застосування антидепресантів та інших лікарських засобів^[482].

Афект - надмірне збудження, що раптово виникає під час гострої конфліктної ситуації і проявляється в тимчасовій дезор­ганізації свідомості та в крайній активізації імпульсивних дій^[483]. У деяких літературних джерелах підкреслюється, що під час психологічного дослідження здійснюється діагностування фізіо­логічного афекту^[484].

Причиною виникнення афекту є вплив сильного і несподіва­ного подразника (наприклад, для потерпілого є злочин, який учиняється проти нього). Важливим є й момент дії подразника: це має відбуватися в умовах дефіциту інформації, необхідної для буденної поведінки, відповідної ситуації, коли людина не підго­товлена до продуманої реакції на вплив подразника. Про афект говорять як про емоційний вибух. «При афекті поведінка спону­кається навіть не почуттям, а вітальною емоцією (емоцією, що пов'язана з інстинктом самозбереження)»^[485]. Другою причиною афекту може бути спогад про травмуючу подію. Слідчому/проку- рору/судді необхідно враховувати, що спогад про криміналь- но-релевантну подію може мати місце і перед процесуальною дією, безпосередньо передувати йому, що може суттєво усклад­нити саму дію. Виникнення афекту в даному випадку зумов­лене явищем сумації - накладення почуттів. Привід же для цього може бути найнезначнішим, що необхідно враховувати слід- чому/прокурору/судді на досудовому розслідуванні і судовому провадженні. Б. В. Сидоров зазначає, що афект - є надзвичайно сильним, бурхливим переживанням - коли гнів переходить у лють, страх до жаху, а туга досягає розпачу.^[486] Прикладами різно­видів афекту можуть бути (за М. І. Єнікеєвим) страх, гнів, відчай, спалах ревнощів тощо^[487].

На формування показань вплив афекту розрізняється залежно від конкретного виду афекту, який мав місце в учасника кримі­нального провадження. Найчастіше мають місце порушення ясності свідомості, афекти супроводжуються амнезією, розладами пам'яті, порушенням здатності до встановлення взаємозв'язків між явищами, спостерігається т. зв. «звуження свідомості» - явище домінування у свідомості якогось одного, найчастіше перекруче­ного уявлення.

Страх є найбільш поширеною реакцією учасника криміналь­ного провадження на злочин, який учиняється проти нього. Г. Г. Доспулов та Ш. М. Мажитов наводять такі дані: «Майже всі потерпілі в момент нападу на них злочинців у більшому чи меншому ступені відчували почуття страху. Однак, як видно з аналізу вивчених проваджень, більшість потерпілих (78,3%) під час слідства змогла викласти обставини нападу на них, половина ж (50,6%) правильно описала зовнішність злочинців, а згодом упізнала їх».^[488] Науковцями запропоновано декілька визначень страху. Зокрема, А. В. Алексеев зазначає, що страх - це пережи­вання скутості та безпорадності перед конкретною небезпекою, виражене прагненням не вступати в боротьбу з нею та її подо­лати, а позбутися ситуації небезпеки, уникнути її»^[489]. Є. Є. Центров лаконічно визначає страх як емоційне відображення небезпеки^[490].

М. І. Єнікеєв розкриває поняття страху крізь призму фізіо­логічного та психологічного сприйняття: «Страх - це безумов­но-рефлекторна емоційна реакція на небезпеку, що проявляється в різкій зміні життєдіяльності організму»^[491].

Найбільш вдалим слід уважати визначення А. В. Алексєєва, яке повно й чітко відображає зміст указаного емоційного стану та його прояву зовні в ситуації насильницького посягання. Ґрунтовною та поширеною є думка, що причинами страху, який відчувається учасником кримінального провадження, у ситуації події злочину є невизначеність ситуації, його невіра у свої сили, відсутність інфор­мації про сприятливий вихід з обстановки, що склалася.^[492] Як писав П. В. Симонов, «страх виникає за браку інформації, що вимагається для організації своєї поведінки та успішного захисту»^[493].

В учасників кримінального провадження страх є астенічною емоцією. Він викликає афектогенний ступор, нерухомість, заці­пенілість чи пониження м'язового тонусу, обличчя учасника кримінального провадження набуває маскоподібний вираз, сухість у роті, різке прискорення пульсу, підвищення цукру в крові. Страх супроводжується сильним симптоматичним розрядом: крик, гримаси тощо. Такою є узагальнена картина впливу страху на учасника кримінального провадження.

Стан страху в учасника кримінального провадження в процесі вчинення злочину може набувати різних форм, ступенів та відтінків. Можуть бути виділені астенічна та стенічна форми. Г. Г. Доспулов виділяє також третю форму страху - стан стенічного збудження. Це є доволі спірним, оскільки механізм дії та вплив на формування показань у цьому випадку настільки специфічний, що дозволяє виділити стан стенічного збудження як окремий психічний стан та розглядати його окремо як особливий різновид афекту.^[494]

Астенічна форма страху, що виникає в учасника кримі­нального провадження, характеризується короткочасністю і може перерости в стенічну форму страху або в стан стенічного збудження. Зовні астенічна форма проявляється як зціпеніння, скутість, тремтіння, а також недоцільні вчинки, що вчиняються потерпілим при посяганні на нього. Астенічна форма страху, будучи пасивно оборонним рефлексом учасника кримінального провадження, паралізує його волю, надає відчуття стану розгу­бленості, відчаю, безпорадності. Усе вищезазначене призводить до викривленого сприйняття та помилковим запам’ятовуванням обставин події злочину учасником кримінального провадження. Вплив астенічної форми страху на процес формування показань учасником кримінального провадження виражається в перебіль­шенні ним небезпеки. Наприклад, потерпілий перебільшує сили нападників, недооцінює свої, применшує можливість уникнути посягання. Як доречно вказує Є. Є. Центров, «неадекватне відо­браження ситуації, перебільшення небезпеки призводить вреш­ті-решт і до збільшення сили страху».^[495]

При стенічній формі страху потерпілі намагаються чинити опір злочинцям, часто активний. Як зазначають В. В. Печерський та С. Ю. Ревтова: «Усі їхні сили віддаються в цей час боротьбі з особою чи особами, які скоюють напад, розумова діяльність спрямована на оцінку обстановки, обрання засобів боротьби та прийняття найбільш прийнятного рішення»^[496]. При даній формі страху участь свідомості пов'язана з активною розумовою діяль­ністю, спрямованою на пошук різних способів запобігання пося­ганню. Тому слід не погодитися із Г. Г. Доспуловим, який уважає, що ця форма страху погано пов'язана чи зовсім не контролюється свідомістю.^[497]

Вищеперераховане і визначає специфічний вплив стенічної форми страху на формування показань учасника криміналь­ного провадження. Увага учасника кримінального провадження при даній формі страху концентрується звичайно на окремих моментах події злочину, зокрема на діях, спрямованих на спротив злочинцю чи втечу від переслідування злочинцем, чітко викар­бовуючи їх у свідомості. У цьому випадку, природно, численні суттєві деталі залишаються не сприйнятими чи погано сприйня­тими учасником кримінального провадження.

Слід також зазначити особливу важливість, що має місце при стенічній формі страху, об'єктивних умов формування показань учасника кримінального провадження, а саме складності, корот­кочасності чи високої інтенсивності сприйняття події злочину, недостатнього висвітлення в ході процесу сприйняття тощо. Їх наявність може часто призводити до суттєвих викривлень у пока­заннях учасника кримінального провадження. Причиною цього є сполучення відсутності концентрації уваги і поганих умов сприй­няття. Коли динаміка злочинних дій відрізняється швидкістю, тобто швидкими діями злочинця, інші учасники події викривлено запам'ятовують його прикмети та послідовність його дій, а при сприйнятті нападу групи осіб важко запам'ятати дії кожного.

Таким чином, будь-які форми страху викликають зниження рівня пізнавальних процесів (сприйняття, мислення, пам'яті), увага сприймаючого захоплюється небезпекою, що виникла, а це спричиняє зниження повноти й точності відображення, звуження свідомості та неправильність оцінки ситуації.

Жах і паніка, за яких проходить гіперболізація небезпеки (відбувається непомірне розростання страху) виражається в різкій зміні психічної діяльності, порушенні логічного мислення, розладах орієнтації в навколишньому середовищі. Ураховуючи, що страх є різновидом афекту, говорити про самостійні афективні форми не зовсім доцільно. Ці стани є різновидами двох вищенаве- дених форм страху, що характеризуються високим ступенем сили та глибини.

Переляк - психічний стан, схожий зі страхом, але, на відміну від страху, є наслідком раптового дефіциту відомостей про джерело та розміри несподіваної загрози. Розмежування між страхом і пере­ляком проводиться не за джерелом - причиною виникнення, а за моментом виникнення даного різновиду афекту. Установлено, що переляк гнітюче впливає на запам'ятовування сприйнятого. Після переляку коло уявлень учасника кримінального провадження звужене і зосереджується на пережитому враженні, а також на пов'язаних із ним обставинах. Свідомість учасника криміналь­ного провадження постійно повертається до пережитого, і при цьому він погано сприймає те, що з ним відбувається в даний момент часу. При такому емоційному стані порушується увага, а після пережитих емоцій сприйняття не отримує достатньої кіль­кості різноманітних зв'язків, необхідних для якісного запам'ято­вування пережитого. Цим і пояснюються прогалини в показаннях учасника кримінального провадження.

Острах, тривога, занепокоєння - ці схожі між собою стани передують страху, як певне очікування небезпеки, коли конкретна небезпека ще не настала і результат ситуації ще не відомий. Саме тому ситуація і непокоїть учасника кримінального провадження, оскільки він усвідомлює можливість такої зміни обстановки, яка може вимагати адаптації до неї. Усвідомлення цього може викли­кати сумнів у будь-якого учасника кримінального провадження в його здатності адаптуватися до обстановки. Виникає стан невпе­вненості, який породжує почуття остраху.

М. Д. Левітов визначає занепокоєння так: «Занепокоєння, тривога - такий стан, який викликається можливими чи ймовір­ними неприємностями, неочікуваністю, змінами у звичній обста­новці та діяльності, затримкою приємного, бажаного та такого, що виражається в специфічних переживаннях (побоювання, хвилю­вання, порушення спокою тощо) та реакціях»^[498]. Хоча, за думкою А. Ф. Коні підсудний майже ніколи не перебуває в стані спокою^[499].

Особливістю цих емоцій є те, що вони присутні і впливають на формування проявів антроподжерельної невербальної інфор­мації учасника кримінального провадження, як на досудовому розслідуванні і судовому провадженні, так і в момент вчинення злочину. Причиною виникнення подібних емоцій у період часу після вчинення злочинів є соціальні наслідки злочину. Зниження в результаті злочину почуття особистісної цілісності порушує суб’єктивне уявлення учасника кримінального провадження про себе, призводить до втрати душевної рівноваги, занепокоєння. На практиці це часто знаходить своє вираження у відсутності в учас­ника кримінального провадження впевненості в успішних резуль­татах роботи правоохоронних органів, особливо в тих випадках, коли поведінка потерпілого стала причиною вчинення злочину (за віктимної поведінки потерпілого).

Наприклад, потерпілий, побоюючись розголошення компро­метуючих його відомостей та втрати поваги оточуючих, на фоні соматичних та психічних наслідків посягання відчуває пригні­чення, глибоку емоційну напруженість. Усі ці фактори і викли­кають психічні стани невпевненості, пригнічення, занепокоєння, тривоги. Цей негативний емоційний фон може суттєво вплинути на його прояви антроподжерельної невербальної інформації, вира­жаючись у зниженні рівня їх об’єктивності. Установивши наяв­ність таких емоцій у потерпілого в процесі розслідування, слідчий має спробувати усунути їх причину - вселити в нього упевненість, роз’яснити корисність його участі в процесі розслідування.

У свою чергу, негативні емоції в діяльності судді обумовлені рядом чинників: необхідність ухвалення рішення; психічні і фізичні навантаження через велику кількість розглянутих прова­джень; аритмічність праці^[500].

Усі вищезазначені негативні емоції - страх, переляк, острах, тривога, занепокоєння - пов’язані з небезпекою настання для учасника кримінального провадження негативних і шкідливих наслідків. Самі по собі, об’єктивно, ніякі дії не можуть викликати переживання небезпеки. Тільки будучи усвідомленими і зрозумі­лими, вони (подразник, ситуація) і можуть викликати ці почуття. У такому випадку, якщо небезпека учасником кримінального провадження не усвідомлюється, такі почуття не виникають. До того ж, небезпека не завжди пригнічує розумову діяльність. Можливою є поява реакції, що має поступовий характер, реакції активно-оборонної. Прикладами таких реакцій можуть бути стенічне збудження та гнів.

Стенічне збудження (його також називають стенічне «бойове» збудження) активізує психічну діяльність учасника криміналь­ного провадження. Причинами виникнення даного психічного стану вважають великий самоконтроль та прагнення подолати небезпеку. Г. Г. Доспулов уважає, що при стенічному збудженні страх залишається, але діяльність визначається мисленням і волею, а людина здатна напружити всі зусилля для подолання небезпеки^[501]. Цей стан характеризується тим, що поведінка особи регулюється свідомістю і спрямована на подолання небезпеки і придушення страху. Учасник кримінального провадження пере­буває в стані емоційного підйому, він холоднокровний, ясно сприймає та розуміє ситуацію, швидко і правильно орієнтується в ній. Як пише Є. Є. Центров, «практиці відомо чимало прикладів, коли потерпілим у подібному стані вдавалося уникнути нападу чи значно його ослабити»^[502].

Стенічне збудження позитивно, звичайно, впливає на продук­тивність сприйняття та запам’ятовування, їхню повноту та об’єк­тивність. Із точки зору цінності показань для кримінального провадження, показання учасника кримінального провадження, сформовані в стані стенічного збудження, є найбільш повними й об’єктивними. Тому завданням слідчого/прокурора в даному випадку буде якомога більш детальне відтворення криміналь- но-релевантної події із метою запобігання викривленню пока­зань у подальшому.

Гнів - другий різновид активно оборонної реакції на пося­гання. Страх - пасивна оборонна реакція на небезпеку, що похо­дить від сильнішої особи. Якщо ж загроза походить від слабшої особи, то реакція набуває активно оборонний характер - гнів. У такому стані учасник кримінального провадження схильний до миттєвої, часто імпульсивної дії. Перебуваючи в стані надмірно підвищеного м’язового збудження, учасник кримінального прова­дження при недостатньому самоконтролі може вчинити активні, дуже агресивні дії, іноді спрямовані на неживі предмети. Гнів супроводжується агресивною мімікою та позою. Це є наслідком того, що процес сприйняття в особи, яка відчуває гнів, утруднений, оскільки при гніві відбувається збудження у вузькій сфері мозку, що гальмує всі інші його ділянки, поєднуючись із мало контро­льованими діями. Усе це може суттєво змінити, навіть викривити прояви антроподжерельної невербальної інформації.

Фрустрація (цей стан також називають «розгубленість») - стійкий і глибокий негативний емоційний стан, викликаний порушенням значної та близько досяжної мети, зрив стратегічних планів особи, що супроводжується, як правило, агресивними проявами щодо фрустратора. При фрустрації причиною висту­пають зовнішні фактори, що дезорганізовано впливають на увагу й мислення. Тобто вона - наслідок даних процесів, похідна від порушень уваги й мислення. У стані фрустрації може перебувати потерпілий, який не зумів відбити напад злочинця. Фрустрація є складно переборним психічним станом, оскільки особа не може усунути причини цього стану. У стані фрустрації учасник кримі­нального провадження шукає будь-які компенсуючі виходи чи несвідомо робить неадекватні дії. На формування проявів антроподжерельної невербальної інформації цей стан впливає негативно і на практиці дуже складно досліджується слідчим/ прокурором.^[503]

Фрустрація, як триваючий у часі стан, продовжує негативно впливати на особу і після вчинення злочину - у ході досудо- вого розслідування та судового провадження. Зокрема, це знахо­дить вираження при допиті потерпілого, де фрустрація значно ускладнює адекватну оцінку обставин кримінального прова­дження потерпілим та вибір ним раціональної моделі поведінки. Із цього приводу А. В. Петровський зазначає, що фрустрація веде до різних змін у поведінці особи, які можуть проявлятися в агре­сивних діях чи різного роду заміщеннях діяльності^[504]. У пове­дінці учасників кримінального провадження та їхніх показаннях агресивність може проявлятися у більш різкій оцінці здійсне­ного злочинного посягання та перебільшенні його наслідків. Слід погодитися з Є. Є. Центровим, який уважає, що позитивним моментом зазначеного стану може бути велика нетерпимість до вчиненого злочину та більш стабільна позиція учасника в ході розслідування^[505].

Деякі вчені висловлюють думку, що на формування показань може впливати і настрій учасника кримінального провадження. Наприклад, Г. Г. Доспулов уважає, що характерною особливістю настрою є те, що в ньому проявляється ставлення не до одного факту, а до всього, що сприймається, осмислюється в тому відрізку часу, на якому зберігається даний настрій^[506]. Якщо щодо формування показань свідка із впливом настрою можна пого­дитися, то для потерпілого це дуже спірно. При вчиненні пося­гання потерпілий переживає сильні, вибухові емоції, які, по суті, і детермінують його настрій. Настрій - це ситуативно зумовлене домінування певної емоції, що може посилювати чи послабляти психофізіологічну діяльність упродовж більш чи менш трива­лого періоду часу. Відповідно вплив настрою прямо пов’язаний із вищерозглянутими емоційними станами, які можуть виступати як домінуючі. Таким чином, виокремлення настрою як емоцій­ного фактору впливу на прояви антроподжерельної невербальної інформації мають практичне значення.

Розглянувши психофізіологічні засади дослідження антро- поджерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні, слід зробити ряд висновків щодо застосування психофізіологічного методу дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні.

Психофізіологічні складові учасника кримінального прова­дження мають зовнішнє відображення в його проявах антропо- джерельної невербальної інформації зокрема, і в його поведінці в цілому.

На досудовому розслідуванні слідчому/прокурору необ­хідно встановити, під впливом яких емоцій, як характеризувався психічний та фізичний стан кожного учасника кримінального провадження та які прояви антроподжерельної невербальної інформації мали місце. Отримані в результаті відомості можуть бути використані як при обранні тактичних прийомів проце­суальних дій, так і в наступній перевірці та криміналістичному аналізі даних із метою оцінки їх достовірності.

Виявлено вплив злочинного посягання на емоційний стан потерпілого і його віддзеркалення у вигляді негативних емоційних реакцій, які можуть мати короткочасний або триваючий характер та впливати на суб’єктивну оцінку події, що мала місце.

Застосування психофізіологічного методу дослідження антроподжерельної невербальної інформації в кримінальному провадженні сприяє встановленню психологічного контакту з учасниками кримінального провадження і обранню тактики, із використанням слідчим/прокурором прийомів переконання в правильності обраної позиції на початку досудового розсліду­вання та дозволяє слідчому/прокурору закріпити цю позитивну установку та забезпечити активну участь учасника криміналь­ного провадження в ході досудового розслідування.