Логіко-філософські підходи щодо феномену невербальної інформації в криміналістиці

Розглядаючи як предмет дослідження невербальну інфор­мацію в криміналістиці, важливо пізнати її крізь призму філософії та логіки. Усвідомлюючи всю глибину, обсяг та історичну ґенезу існуючого доробку в цій сфері, вважаємо доречним дослідити їх розвиток саме останніми роками.

Цікавими для вивчення процесу інтегрування невербальної інформації в криміналістику стали праці таких авторів, як М. М. Непийвода щодо формалізації неформалізованих понять^[120], В. М. Попова щодо занурення класичної логіки у паралогіки^[121], В. Х. Хаханяна про властивість поділу у класичній пропозиційній логіці^[122], Н. Л. Архієреєва щодо трикутника протилежностей^[123], В. Л. Васюкова про нефрегевські ігри і контекстуальність^[124] та ключ до гіперсилогістики Д. Д. Мордухай-Болтовського^[125], Ю. В. Івлєва та В. Ю. Івлєва про об’єктивний зміст логічних знань^[126] та Ю. В. Івлєва щодо логічної характеристики питань^[127], Т. О. Шиян щодо сучасного становлення математики, філософії і логіки у Стародавній Греції^[128], О. В. Попова про номіналістське трак­тування висловлювань науки і проблему інтерпретації умовних висловлювань^[129], Д. В. Зайцева про інтенсивну кон’юнкцію і сліду­вання^[130] та змістовну семантику системи Е, поняття реального й ідеального типу і питання про експлікацію протиріччя пізнання в методології науки^[131]. Однак більш змістовне розуміння логіко- філософського сприйняття невербальної інформації в кримі­налістиці вбачається в працях Г. Х. Врігта, О. Д. Смирнової та Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein).

Фінський логік та філософ фон Г. Х. Врігт (G. H. Wright, у деяких джерелах фон Райт) у своїх працях у сфері логіко-філософських досліджень зазначав, що плодом його досліджень із теорії дії був інтерес до аналізу норм і оцінок та формально-логічних аспектів поняття «діяння».

Проводячи паралелі з доробком фон Г. Х. Врігта (G. H. Wright) щодо невербальної інформації, отримуємо тлумачення поняття «невербальна інформація» у вузькому і широкому значенні та його різне тлумачення іншими вченими залежно від сфери засто­сування і поставлених ними цілей. Як наслідок, отримуємо різне наповнення терміна «невербальна інформація», яке суттєво відрізнятися одне від одного, унаслідок цього різні дослід­ники говорять про різну кількість його складових. При цьому у вужчому і спеціалізованому розумінні поняття невербальної інформації відносять до явищ, які відрізняються від мови.^[133] Цими явищами є міміка, жести, пози, положення тіла. У більш широкому розумінні в термін «невербальна інформація» вклю­чається також безліч аспектів мовлення (паралінгвістичні або голосові явища: основний частотний діапазон і діапазон інтен­сивності, мовленнєві помилки або паузи, швидкість і тривалість мовлення).^[134] Вбачається не обґрунтованою, висловлена думка Я.

В останні роки простежується тенденція включення до струк­тури невербальних засобів спілкування навколишніх соціаль­но-побутових умов, інтер'єру, архітектурного стилю, кольору, температури, шуму, музики; об'єктів, які використовуються особою для зв'язків із навколишнім світом: одягу, супутніх пред­метів, косметики, прикрас та ін.^[137]. Це свідчить про ще більш розширене тлумачення поняття «невербальна інформація», яке не слід ототожнювати з поняттям «невербальна комунікація»^[138] або «невербальна поведінка»^[139].

Однак це не заважає його різносторонньому використанню. Навпаки, це дає можливість побачити нові горизонти застосу­вання невербальної інформації в майбутньому. У той же час непра­вильним буде бачення лише термінологічної різниці, оскільки кожен наведений авторський термін матиме свої компоненти, які будуть своїм змістом наповнювати його. Одні вчені підкреслю­ватимуть одні сторони невербальної інформації, інші намагати­муться зосередитися на протилежних, маючи власні причини та переслідуючи поставлену теоретичну та практичну мету.

Дослідження невербальної інформації в криміналістиці найбільш ефективне при застосуванні невербальної інформації у таких двох ракурсах:

1. Невербальна інформація, де її джерелом/засобом пере­дачі даних є особистість (тобто антроподжерельна невербальна інформація);

2. Невербальна інформація, де її джерелом/засобом передачі даних є навколишня обстановка (тобто енвайроментджерельна невербальна інформація).

У даному дослідженні, у відповідності до мети і поставлених завдань, розкривається зміст першого ракурсу, як один з найбільш складних, інформаційно об'ємних і змістовних елементів в кримі­налістиці та відповідно до якого в криміналістиці поки відсутнє комплексне монографічне дослідження.

У межах дослідження невербальної інформації в криміналіс­тиці виявляється цікавою також праця О. Д. Смирнової «Логіка і філософія»^[140], де на основі досягнень сучасної логіки досліджу­ються філософські проблеми онтології і теорії пізнання та роль логіки в обґрунтуванні теоретичного знання. О. Д. Смирнова розкриває своє бачення проблеми онтології і теорії пізнання та роль логіки через:

• формальні обчислення, мову і логічні системи (історичні передумови виникнення загальної теорії знакових систем; синтак­сичний, семантичний і прагматичний аспекти мови; штучні та природні мови; конструктивні об'єкти, обчислення літер алфа­віту; багатошарові конструктивні об'єкти; використання терміна «мова» в логіці);

• теорія семантичних категорій і поняття логічної форми (логічні мови без операторів; логічні мови з операторами; мови з невизначено-місцевими функторами; класифікація мов);

• істинність у референціональній семантиці, виразні і дедук­тивні можливості формалізмів (класичне поняття істинності та його роль у логіці; референціональна семантика для першопо- рядкових мов; виразні і дедуктивні можливості формалізмів; філософський зміст теорем про виразні і дедуктивні можливості формалізмів);

• зростання знання, конкретність істини, семантика можливих світів і мови з інтенсіональними предикатами (істин­ність тверджень про майбутнє, можливе і необхідне; реляційна семантика інтуїціоністської логіки і проблема зростання і нагро­мадження знань; семантика можливих світів і інтенсіональні контексти; мови з інтенсіональними знаками; семантика першо- порядкової інтенсіональної логіки; проблема конкретності істини в логічній семантиці);

• нестандартні семантики і проблеми семантичних пара­доксів (розширення неортодоксальної семантики; семантика з перенасиченими оцінками; модальні і релевантні імплікації; неортодоксальні розгляди семантичних антиномій);

• мова, семантика і онтологія (структура формалізованих мов і онтологічні припущення, семантика і питання обґрунту­вання логічних систем).^[141]

У рамках проведених О. Д.

У той же час, невербальна інформація крізь призму логіки та філософії найбільш адаптовано буде сприйматися як положення, що структурно відповідає відомому трактату Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein)^[142]. Учений у своїх роботах запропонував прин­ципово нову філософію мови з власною системою пояснюючих термінів. Головна ідея його праць полягає у вирішенні філософських проблем через співвідношення мови і світу. У цьому значенні ним виділено сім тверджень, які можна розглянути в такому вигляді:

• мова і світ - центральні поняття всієї філософії Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein). У «Трактаті» вони віддзерка­люють одне одного: мова відображає світ, оскільки логічна побу­дова мови повторює онтологічну структуру існуючого світу;

• світ є сукупністю простих і складних фактів, а не об'єктів;

• об'єкти у взаємодії утворюють факти і мають свою логічну форму - сукупність властивостей, які дозволяють їм вступати у ті чи інші відносини;

• у мові прості факти описуються простими реченнями, які є простими мовними одиницями, а складним фактам відповідають складні речення;

• уся мова - це повний опис навколишнього світу, тобто всіх його фактів;

• мова також допускає опис можливих фактів, така уявна мова підпорядковується законам логіки і піддається формалізації;

• речення, що порушують закони логіки або не стосуються спостережуваних фактів, є безглуздими: речення етики, естетики і метафізики.^[143]

Розглядаючи положення про невербальну інформацію крізь призму тверджень Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein), отримуємо новий креативний погляд на сутність та значення невербальної інформації в криміналістиці, який полягатиме в такому:

• мова (у формі вербальної та невербальної інформації) і навколишній світ віддзеркалюють один одного, де вербальна та невербальна інформація онтологічно відображають навколишній світ, а кореляційно навколишній світ відображає вербальну та невербальну інформацію;

• оточуючий світ складається з існуючих та новостворених фактів, які можна класифікувати за різними підставами (ознаки і властивості фактів розкриваються за допомогою вербальної та невербальної інформації);

• об'єкти, які вступають у взаємодію, володіють властивос­тями в логічній формі в навколишньому середовищі та утво­рюють або змінюють є самі ці факти (вони шифруються-дешиф- руються за допомогою вербальної та невербальної інформації);

• у мові факти описуються простими та складними речен­нями (невербальну інформацію також, можна дешифрувати та описати ними);

• різним фактам відповідають різні речення (за допомогою яких теж можна описати невербальну інформацію);

• уся мова - є повним описом усього, тобто всіх фактів (також і невербальної інформації);

• мова, в свою чергу, містить опис можливих і уявних фактів;

• уявна мова діє відповідно до законів логіки, піддаючись формалізації (тобто під час дешифрування невербальної інфор­мації може відбуватися опис можливого її значення).

Ця філософія Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein) є робочим набором методів для відокремлення невербальної інформації від вербальної й дослідження на цій підставі можливості її більш ефективного застосування в криміналістиці, хоча окремі твердження представ­ляють складність в інтерпретації до сучасних практичних реалій.

Різниця між поглядом Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein) та традиційними думками філософів полягає в тому, що, на думку других, нерозв’язані проблеми філософії необхідно вирішити з використанням логічного аналізу, Л. Вітгенштайн (L. Wittgenstein) же причину виникнення нерозв’язаних проблем філософії бачив у неправильному використанні самої мови. Можливо, в його працях слід бачити розуміння більш глибокого значення мови, ніж сьогодні передається з виокремленням її видів (сучасна класифі­кація), та значення для людства.

Наприклад, на погляд Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein), мова нерозривно вплетена в тканину життя і як складова частина цієї тканини вона працює порівняно без проблем. Філософські проблеми виникають тоді, коли мову змушують покинути власний простір і відправляють у метафізичне середовище, де всі звичні й потрібні складові та контекстуальні підказки відсутні, можливо навмисне усунуті з причин, які здаються для філософів розумними, але саме з яких, за Л. Вітгенштайном (L. Wittgenstein), випливають труднощі.^[144]

Л. Вітгенштайн (L. Wittgenstein) описує метафізичне сере­довище як крижану ковзанку без тертя, де здавалося б існують ідеальні умови для філософської й логічно досконалої мови (мови «Трактату»), де всі філософські проблеми можна розв’я- зати без плутанини й неясності щоденного контексту, але де, саме через відсутність тертя, мова власне не може взагалі вико­нати жодної корисної роботи. В його «Трактаті» часто говориться про «холостий хід» і про те, що мова «на канікулах», або виступає просто «прикрасою» - усе для того, щоб виразити ідею відсут­ності того, чого бракує в філософському контексті. Щоб розв’язати зазначені проблеми, на думку Л. Вітгенштайна (L. Wittgenstein), філософ повинен покинути крижану ковзанку й повернутися на «грубу землю» буденної мови, тобто філософ повинен повернути словам щоденний вжиток, відмовившись від метафізичного.^[145]

Саме таке логіко-філософське бачення і надає підґрунтя для використання невербальної складової як обов’язкового елементу спілкування в криміналістиці без додаткового його філософ­ського обвантаження. Де мова уявляється системою знаків, що передає певну інформацію, як окремо вербальну і невербальну, так і їх сукупність.

1.3.