<<
>>

Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності слідчого

Діяльність слідчого за своїм характером та спрямуванням є неоднорідною, що спричинило наявність діаметрально різних підходів щодо визначення її функціонального спрямування [17, с.

162; 27, с. 22; 34; 42; 74, с. 188; 99, с. 79; 103, с. 89-91; 124; 196, с. 79, 86, 88, 95, 181; 208; 220, с. 23; 231, с. 25; 232; 254; 264, с. 63; 296; 380, с. 35; 382; 409, с. 40; 451, с. 90; 461, с. 12; 478, с. 10; 479, с. 74, 75; 484, с. 24; 497; 520; 533, с. 125-127; 537, с. 114; 576, с. 83; 580, с. 15; 615, с. 6; 633, с. 38-39; 722, с. 50; 766, с. 72; 814; 834, с. 104; 855, с. 15; 856, с. 149; 1105, с. 40; 1128, с. 375; 1154; 1170; 1191, с. 59].

Респонденти вказали на реалізацію слідчим таких функцій: кримінальне переслідування (обвинувачення) - 24%, розслідування - 69,5%, обвинувачення, захист та вирішення справи - 5%. У КПК України 2012 р. слідчий віднесений до сторони обвинувачення[13] [14], це характерно і для КПК Грузії, КПК Азербайджанської Республіки, КПК Республіки Молдова*. У Модельному КПК для держав-учасниць СНД слідчого віднесено до органів кримінального переслідування, та, відповідно, до сторони обвинувачення. У КПК Республіки Таджикистан, КПК Туркменістану, КПК Республіки Білорусь слідчого визнано суб'єктом, який здійснює кримінальне переслідування.

Таким чином, навіть короткий перелік підходів до визначення функціональної спрямованості діяльності слідчого репрезентує остаточну невирішеність цього питання і у законодавстві, і у кримінально-процесуальній доктрині, що не в останню чергу зумовлено історичними змінами у нормативній регламентації статусу органів досудового розслідування в України [137; 209], а також незавершеністю реформи системи досудового розслідування в Україні.

Відмітимо, що ряд пропонованих у літературі функцій насправді не мають ознак останніх внаслідок відсутності: самостійного характеру (припинення злочинів [220, с. 23; 461, с.

104], кримінологічна функція [34, с. 153], розшук обвинуваченого [38, с. 147; 220, с. 147], захист [537, с. 14], огородження громадян від необгрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину [220, с. 23], застосування слідчим при розкритті та розслідуванні злочинів науково-технічних засобів [208], виконавча функція [254]), правового характеру (процесуальне керівництво та вирішення справи [461, с. 12]), процесуального характеру (координаційна функція [34, с. 167]).

До прийняття КПК 2012 р. у національній доктрині достатньо поширеною була думка про те, що слідчий є суб'єктом функції розслідування [17, с. 162; 766, с. 72; 814] (хоч вона і не була єдиною, оскільки указувалося на те, що слідчий є суб'єктом здійснення функції обвинувачення [746, с. 50]). Ця думка ґрунтувалася на положеннях ст. 22 КПК 1960 р., у відповідності до якої прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Ніде у тексті КПК 1960 р. слідчий прямо не відносився до сторони обвинувачення.

Актуалізацію дискусій щодо кримінально-процесуальної функції (функцій) слідчого в Україні надало прийняття КПК 2012 р., у якому слідчий віднесений до сторони обвинувачення. І це підтримується деякими вченими [853, с. 175]. Складно погодитися повністю із цим, адже ч. 2 ст. 9 та ч. 5 ст. 223 КПК 2012 р. знову ж указують на обов'язок слідчого збирати виправдувальні докази. Більше того, на думку деяких вчених, не можна погодитися з тим, що віднесення слідчого до сторони обвинувачення означає його націленість тільки на збирання обвинувальних доказів [648, с. 56]. З іншого боку, у новітніх дослідженнях знову робиться висновок про здійснення слідчим функції розслідування [60, с. 15; 422, с. 18; 724].

Пункт 13 ст. 3 КПК України 2012 р. визначає обвинувачення як твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому кодексом.

Моментом висунення обвинувачення є затвердження прокурором обвинувального акта або складання нового обвинувального акта (оскільки, у відповідності до ч. 4 ст. 110 КПК, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування); тобто обвинувачення за новим КПК починається з моменту затвердження або складання обвинувального акта прокурором. Таким чином, складно стверджувати про здійснення слідчим обвинувачення. Більш коректним, як уявляється, є віднесення слідчого до суб'єктів здійснення кримінального переслідування (у вузькому значенні).

Однак, незважаючи на пряме і однозначне віднесення слідчого до сторони обвинувачення, ч. 2 ст. 9 КПК указує на те, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Крім того, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК). Слідчий повинен збирати не тільки обвинувальні докази: у разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов’язаний провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 223 КПК).

Навіть короткий виклад цих норм указує на те, що КПК не повністю відмовився від ідеї покладення на слідчого функції розслідування кримінальних правопорушень, яка, на думку Ю.П. Аленіна, полягає у вжитті всіх заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення як обвинувальних, так і виправдувальних, а також обтяжуючих і пом'якшуючих вину обставин і з'ясування всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі [17, с. 162].

Таким чином, слід підкреслити певну умовність віднесення слідчого до сторони обвинувачення, оскільки функціональна спрямованість його діяльності є значно ширшою. З моменту отримання інформації про кримінальне правопорушення слідчий реалізує функцію розслідування з метою встановлення обставин кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. При цьому слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Надалі, у разі, якщо наявні достатні докази для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий (за погодженням із прокурором) повинен здійснити повідомлення про підозру. З моменту складення слідчим повідомлення про підозру починається функція кримінального переслідування у формі підозри стосовно визначеної особи. При цьому слідчий знову ж зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, слід звернути увагу на те, що у відповідності до ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» [706], розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Це дозволяє стверджувати, що за кримінальним процесуальним законодавством України слідчий також здійснює реабілітаційну функцію.

Крім того, слідчий має деякі повноваження, пов'язані із здійсненням міжнародного співробітництва. Деякі з них, пов'язані, зокрема, із складанням запитів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, прохання про тимчасову передачу може здійснюватися як у межах функції розслідування, так і у межах функції кримінального переслідування - залежно від етапу досудового розслідування. Складення клопотання про видачу особи (екстрадицію), клопотання про передання кримінального провадження іншій державі, здійснюється у межах функції кримінального переслідування. Однак у випадку, коли на орган досудового розслідування у порядку ст.ст. 558-561 КПК покладено виконання запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу, то слідчий здійснює функцію міжнародного співробітництва, оскільки власне кримінальне провадження на території України не здійснюється, а реалізується юрисдикція проведення процесуальних дій на території України для іноземного кримінального провадження.

2.3.

<< | >>
Источник: ГЛОВЮК Ірина Василівна. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ФУНКЦІЇ: ТЕОРЕТИКО- МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ І ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності слідчого:

  1. Тема 8. Козацько-гетьманська держава і право
  2. Тема 15. Радянська державність і право в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.
  3. Психологічні основи взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів
  4. ЗМІСТ
  5. Методологічні основи вчення про кримінально-процесуальні функції
  6. Система кримінально-процесуальних функцій
  7. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності прокурора
  8. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності слідчого
  9. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності керівника органу досудового розслідування
  10. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності оперативних підрозділів
  11. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної суду та слідчого судді
  12. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача
  13. Функціональна спрямованість кримінально-процесуальної діяльності свідка та його адвоката
  14. Функціональна спрямованість діяльності кримінально-процесуальної представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження
  15. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  16. Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України
  17. ВИСНОВКИ
  18. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -