Лекція 20 Розшукова діяльність слідчого

План

1. З історії розшуку та розшукних установ.

2. Поняття, правові підстави та об’єкти розшукової діяльності слідчого.

3. Засоби розшукової діяльності слідчого.

4. Тактичні основи розшукової діяльності слідчого відповідно до типових ситуацій.

Література

1. Аверьянова Т. В. Криминалистика : учеб. для вузов / Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. ; под ред. засл. деятеля науки РФ, проф. Р. С. Белкина. - М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2001. - 990 с.

2. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учеб. Пособие для вузов. - 3-е изд., дополненное. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. - 837 с.

3. Криміналістика: навчальний посібник / за заг. ред. Є.В. Пряхіна. - Львів: ЛьвДУВС, 2010. - 540 с.

4. Криминалистика : учеб. пособие в схемах / под ред. проф. А. Г. Филиппова. - 2-е изд. перераб. и доп. - М. : Юриспунденция, 1999. - 240 с.

5. Криминалистика: Учебник, 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В.А. Образцова. М.: Юристь, 2002. - 735 с.

6. Крылов И. Ф. Розыск, дознание, следствие : учеб. пособие / Крылов И. Ф., Бастрыкин А. И. - Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. - 217 с.

7. Макаренко Є. І. Розшук і затримання осіб, підозрюваних у наркобізнесі : навч. посіб. / Макаренко Є. І., Тертишник В. М. - Д. : Юрид. акад. МВС. 2003. - 124 с.

8. Оперативно-розыскная деятельность : учеб. / под. ред. К. К. Горяинова, В. С. Овчинского, А. Ю. Шумилова. - М. : ИНФРА-М, 2002. - 794 с.

9. Шурухнов Н.Г. Криминалистика: Учебное пособие. - М.: Юристь, 2002. - 639 с. ^[76]

розшуком злочинців. Судові повноваження, поряд з виконанням інших функцій, покладались і на слуг князя (представників княжої адміністрації), яких називали «вирник», «емец» (пізніше - «доводчик»).

Згідно Судебника 1497 року певні повноваження по виконанню дій щодо розкриття та розслідування злочинів (обшук, вилучення майна, окремі розшукові функції) мали за дорученням князя «доводчики», «недельщики» та «пристави».

Ці особи не були штатними поліцейськими чинами. Зокрема, пристави виконували покладені на них функції тимчасово, з метою провадження слідства у конкретній справі.

В 16 столітті Іван Грозний створює систему органів управління державою, яки назвали «приказами». Виконання судово-розшукових функцій по всій державі було покладено на Розбійний приказ. На місцях формувались виборні органи управління - губні ізби, що були судово-поліцейською владою в уїздах (до складу губних ізб входили губні старости, котрі вибирались з дворян на декілька років). Розбійний приказ мав певні контрольні функції щодо губних ізб (затверджував на посаді та контролював діяльність губних старост, целовальників та д’яків). До розшукових дій чи методів, що застосовувались тоді, можна віднести: «повальні обшуки» (опитування кожного з місцевих жителів на території проведення розшуку); «полічное» (виявлення та вилучення у особи викраденого майна та інших речових доказів); особисте зізнання підозрюваного (його отримували шляхом катування або при проведенні очних ставок з заявником чи свідками). Крім того, з метою затримання особливо небезпечних злочинців об’являли їх розшук, який представляв собою розсилання по селах та містечках письмових вказівок з описом прикмет розшукуваного. За затримання злочинця платили винагороду¹.

Під час царювання Петра 1 розшук покладався на різні урядові установи. У 1701 р. скасовуються посади губних старост та створюється Преображенський приказ, а функції боротьби зі злочинністю покладаються на воєвод. За вказівкою царя у місця, де дії злочинців носили найбільш небезпечний характер, надсилали військові команди. Відповідно до чинної тоді інструкції (1719 р.) їх створювали для розшуку біглих драгун, солдат, матросів, рекрутів, для викоренення крадіїв, розбійників та їх посібників. Влада, надана офіцерам розшукових команд, була дуже великою. Вони могли залучати до розшуку любих осіб та при викритті у вчиненні злочину страчувати винного. В 1718 році для ведення політичного розшуку Петро 1 заснував Таємну розшукних справ канцелярію.

В 1724 році для особливо важливих проваджень створили Контору розшукних справ, у котрої не було власного штату, а за необхідності до розшуку залучались чиновники сенату^[77] ^{^[78]. Перша спеціальна кримінально-розшукова установа виникла в Російській імперії у 1763 році, коли в Петербурзі було засновано Розшукову експедицію, котрій доручалось ведення справ «татинныя, разбойныя и убивственныя». Основним нормативним актом того періоду (стосовно розшукової діяльності) вважається Устав благочинія (або Поліцейський), виданий у 1782 році. Ним були скасовані Розшукові експедиції, функції котрих перейшли частково до Управи благочинія та частково до Палати кримінальних справ. Функцію розкриття та розслідування злочинів виконували пристави кримінальних справ. Уставом передбачалась можливість використання негласних методів в їх діяльності^[79].
Починаючи з другої половини XIX століття, спочатку в Петербурзі (1873 р.), Москві (1881 р.), а потім по всій імперії у 89 губернських та найбільш значних уїзних містах (зокрема й у Києві) при поліцейських підрозділах були створені розшукові відділення. В своїй роботі розшукова поліція спиралась на околоточних наглядачів, які повинні були негласно, користуючись знанням мешканців закріпленої ділянки, збирати дані щодо осіб, розшукуваних та запідозрених у вчиненні злочинів. Негласно інформацію щодо неблагонадійних та підозрілих осіб повинні були збирати й поліцейські урядники (помічники приставів). Агенти розшукової поліції в своїй діяльності почали використовувати такі методи, як особистий розшук, таємне спостереження, легендовані опитування, залучення до конфіденційного співробітництва представників кримінального світу тощо. Іноді співробітники поліції під виглядом бродяг чи інших представників соціального дна вели розвідувальний пошук у криміногенних місцях, самостійно впроваджувались у оточення підозрюваних осіб для отримання доказової інформації. Слід констатувати, що методи, використовувані поліцією, не завжди були об’єктивні та законні. Щодо підозрюваних могли застосовували обмани, катування тощо. Серед основних нормативних актів, що були чинними у той час, варто вказати: Тимчасові правила про устрій поліції в місті та уїздах губерній (1862 р.), Інструкція околоточним наглядачам (1867 р.), Інструкція поліцейським урядникам (1878 р.), Положення про негласний поліцейський нагляд (1882 р.).
У 1908 році Державна Дума прийняла Закон «Об организации сыскной части», що став юридичною базою для створення єдиної державної системи органів кримінального розшуку. Зокрема вказаним актом передбачалась можливість надання прокурорами та судовими слідчими доручень розшуковим відділенням щодо проведення розшуку. ^[80]
З тих часів методи розшукової діяльності відчули суттєвих змін, набули нових форм. Значно розширився арсенал розшукових дій.
2.}

<< | >>

↑

Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Лекція 20 Розшукова діяльність слідчого:

- Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Обеспечение следствия - Основы криминалистики - Проблемы криминалистики - Работа с микрообъектами - Судебная медицина - Судебная экспертиза -