Кримінально-процесуальна функція обслуговуючого рівня та її реалізація у кримінальному провадженні України

Для початку слід звернути увагу на те, що КПК України передбачає певне коло суб'єктів, які не відносяться до сторін кримінального провадження, іменуючи їх іншими учасниками кримінального провадження.

Є.В. Григорчук, підтримуючи цю точку зору, обґрунтовує, що зазначені суб’єкти, знаходячись у групі «інших» учасників кримінального процесу, не виконуючи ні функцію захисту, ні кримінального переслідування, ні вирішення справи по суті, є носієм особливої «допоміжної» функції. Їх процесуальна функція полягає у сприянні здійсненню правосуддя шляхом правдивого викладення відомих їм обставин, які мають значення для справи та сприяють належному кримінальному провадженню [199, с. 142].

Це не єдине найменування для цієї групи функцій (функції). Указується на здійснення цими суб'єктами факультативної функції [848, с. 162-163]; побічної, допоміжної або службової [1206]; побічної, допоміжної [463]; функції забезпечення кримінально-процесуальної діяльності [1106, с. 29].

У деяких джерелах диференціюються напрямки цієї допоміжної (сприяючої, факультативної) діяльності для різних учасників [38, с. 178; 73, с. 230-231; 463; 848, с. 162-163; 1191, с. 65]. Відмітимо при цьому, що, погоджуючись із специфікою статусу експерта та спеціаліста, все ж не можемо підтримати точку зору, що застосування спеціальних пізнань [38, с. 178] є самостійною кримінально-процесуальною функцією.

Як вказувалося вище, процесуальні інтереси мають усі суб'єкти кримінального провадження, і саме процесуальний інтерес визначає сутність кримінально-процесуальної функції.

Досліджувана функція охоплює функціональну спрямованість діяльності не тільки заявника, свідка, понятого, експерта, спеціаліста, перекладача, секретаря судового засідання, судового розпорядника [199, с. 142], а у цілому усіх «інших учасників кримінального провадження» (крім цивільного позивача та цивільного відповідача, їх представників та законних представників), а також не указаних у п. 25 ст. 3 КПК, однак таких, що також можуть бути віднесені до інших учасників кримінального провадження - статисти та батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи, яким передано під нагляд неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого (якщо вони не визнані законними представниками, оскільки у цьому випадку вони виконують функцію захисту). М.І. Пашковський вказує на те, що допоміжні функції здійснюють також закордонні органи зовнішніх зносин України (консульські установи та дипломатичні представництва); обмеженість цього статусу обумовлена їх епізодичною (фрагментарною) участю в кримінальному провадженні, обумовленою виконанням доручень або проведенням обмеженого кола процесуальних дій [634, с. 482]. Разом з тим, враховуючи спрямованість повноважень керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України, чи іншої уповноваженої ними службової особи, які характеризуються встановленням обставин кримінального правопорушення (у можливих межах) та особи, яка його вчинила, ці суб'єкти, як указувалося вище, реалізують функцію розслідування.

Вищевказані суб'єкти, безумовно, не здійснюють основні кримінально - процесуальні функції; вони не мають власного або представницького інтересу у вирішенні кримінально-правового конфлікту, однак мають ряд інтересів процесуальних, мають права та обов'язки, що спрямовані на забезпечення належного руху кримінального провадження та реалізації його загальних завдань, викладених у ст. 2 КПК. При цьому слід указувати саме на допоміжну функцію, а не функції, оскільки усі напрямки діяльності заявника, свідка, адвоката свідка, понятого, заставодавця, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, судового розпорядника, поручителя, батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи, яким передано під нагляд неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого (якщо вони не визнані законними представниками, оскільки у цьому випадку вони виконують функцію захисту), закордонних органів зовнішніх зносин України (крім керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України, чи іншої уповноваженої ними службової особи при реалізації повноважень, закріплених у главі 41 КПК) спрямовані на реалізацію одного завдання - забезпечення належного здійснення кримінального провадження. Однак, враховуючи специфіку їх діяльності, можна виділити певні підфункції, що здійснюються окремими суб'єктами.

У літературі зроблено спробу виділити основні ознаки допоміжної функції. По-перше, допоміжна кримінальна процесуальна функція здійснюється під час кримінального провадження, тобто під час здійснення кримінальної процесуальної діяльності. По-друге, функцію характеризує не вся діяльність, а лише її основні напрями. По-третє, ці напрями діяльності не поглинаються і не збігаються з іншими напрямами діяльності під час кримінального провадження. По-четверте, реалізація допоміжної кримінальної процесуальної функції завжди спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства. По-п’яте, прикметною рисою допоміжної функції є те, що без неї діяльність і існування останніх функцій є неможливим [199, с.

Однак, аналізуючи ознаки вищенаведеної допоміжної функції, можна стверджувати, що вони стосуються будь-якої кримінально-процесуальної функції і не відображають специфіку допоміжної функції. Аналогічні зауваження можна зробити і щодо визначення поняття допоміжної функції: допоміжна кримінальна процесуальна функція - це не співпадаючий з іншими напрямами кримінальної процесуальної діяльності такий напрям діяльності учасників кримінального судочинства, який обумовлений їх роллю і призначенням і яка здійснюється з метою вирішення завдань кримінального провадження [199, с. 142].

Для визначення поняття допоміжної функції та її підфункцій слід звернутися до класифікації інших учасників кримінального провадження [9, с. 27; 422, с. 150-162]. Виділена таким чином у доктрині різниця у способі сприяння здійсненню кримінального провадження у діяльності вище перелічених учасників, що дає можливість виділити певні підфункції допоміжної кримінально-процесуальної функції.

Ця функція не пов'язана із вирішенням основного питання кримінального провадження, має епізодичний характер, а її реалізація ініціюється, як правило, іншими суб'єктами. Наприклад, свідок здійснює допоміжну кримінально- процесуальну функцію, сутність якої полягає у забезпеченні збирання та перевірки доказів шляхом давання показань, пояснень, участі у проведенні слідчих (розшукових) дій.

Межами дії цієї функції є усі стадії кримінального провадження, вона може реалізовуватися і до внесення відомостей до ЄРДР (у разі подання зави про вчинене кримінальне правопорушення, залучення спеціаліста до огляду місця події, проведення процесуальних дій у порядку ст. 520 КПК).

Аналіз кримінально-процесуального статусу учасників кримінального провадження, які є суб'єктами реалізації цієї функції, указує на те, що виконання загального завдання - сприяння кримінальному провадженню здійснюється цими учасниками у різних формах, що дозволяє виокремити деякі підфункції як складові допоміжної функції. Так, вважаємо, слід виділити такі підфункції: забезпечення отримання доказів (свідок, експерт, спеціаліст, заявник, закордонні органи зовнішніх зносин України (консульські установи та дипломатичні представництва)); сприяння проведенню слідчих (розшукових) дій та судового провадження (поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, статисти, секретар судового засідання, судовий розпорядник); сприяння реалізації прав учасників кримінального провадження (адвокат свідка); участь у реалізації запобіжного заходу (заставодавець, поручитель, батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи, яким передано під нагляд неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, закордонні органи зовнішніх зносин України (консульські установи та дипломатичні представництва)).

У літературі на основі положень КПК 2012 р.

Разом з тим на деякі аспекти регламентації правового статусу цих суб'єктів, які можуть негативно вплинути на реалізацію їх прав і обов'язків, слід звернути увагу.

Так, наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66 КПК передбачає право свідка ознайомлюватися з протоколом допиту та заявляти клопотання про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі доповнення і зауваження; виникає питання, чому б не надати свідку право самостійно викладати свої показання у протоколі, якщо він цього бажає. Достатньо непослідовним є вирішення питання, коли доповнення і зауваження свідок власноручно робити може, а повністю викласти свої показання у протоколі - ні. При цьому щодо перекладача п. 2 ч. 2 ст. 68 КПК передбачає лише право знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження; про право викладення їх власноруч КПК не згадує, що також викликає питання щодо доцільності такої різниці у викладенні прав свідка та перекладача (хоча із відсутністю права перекладача на доповнення протоколу через специфіку його участі у кримінальному провадженні погоджуємось повністю).

Частина 3 ст. 66 КПК, яка регламентує, що особа, яку залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або яка стала очевидцем таких дій, зобов’язана на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії, взагалі не вкладається у контекст статті, адже регламентує обов'язок понятого та осіб, які не є суб'єктами кримінального провадження.

Є ряд запитань і щодо формулювання прав експерта. Експерт має право заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 69 КПК); разом з тим, кому він має право заявляти таке клопотання, закон не уточнює. Шляхом системного тлумачення цього положення із положенням ч. 4 цієї ж статті, у відповідності до якої експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи, можна зробити висновок про особу, яка залучила експерта або доручила йому проведення експертизи. Вважаємо за необхідне уточнити положення п. 2 ч. 3 ст. 69 КПК і чітко визначити коло суб'єктів, яким може бути заявлене клопотання.

У п. 4 ч. 3 ст. 69 КПК зазначається, що викладення у висновку експертизи виявлених в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання, є правом експерта; це передбачено і у ч. 3 ст. 102 КПК.

Разом з тим, враховуючи, що ці відомості мають значення для кримінального провадження, та рівень значимості правильного встановлення елементів предмета доказування у кримінальному провадженні, вважаємо можливим запропонувати сформулювати це положення не як право, а як обов'язок експерта.

Невизначеним у КПК залишися предмет допиту експерта, адже якщо у п. 1 ч. 5 ст. 69, ст. 356 КПК указується на роз'яснення висновку, то у ч. 7 ст. 101 вказується на роз'яснення та доповнення висновку. Однак доповнення висновку є необхідним при його неповноті, а це вже є підставою для призначення додаткової експертизи [260, с. 54]. Тому пропонуємо виключити елемент доповнення з предмета допиту експерта у ст. 101 КПК.

Крім того, є право ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні (п. 5 ч. 3 ст. 69 КПК). Однак такої групи осіб КПК ніде не перелічує. Тому з метою уніфікації термінології положення «особам, які беруть участь у кримінальному провадженні» слід замінити на «учасникам судового провадження».

Таким чином, для удосконалення реалізації допоміжної кримінально- процесуальної функції пропонуємо внести до КПК, крім вище сформульованих щодо п. 5 ч. 3 ст. 69 КПК, зміни та доповнення.

Висновки до розділу 4

1. Функція розслідування характеризується такими ознаками: завданням є

встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК), у обсязі, достатньому для повідомлення конкретної особи про підозру, та особи, яка його вчинила; починається з моменту, коли слідчому, прокурору стало відомо про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, із заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення або інших джерел, у тому числі і при безпосередньому виявленні цих обставин, а завершується складенням слідчим повідомлення про підозру; суб'єктами є слідчий та оперативні підрозділи (у межах делегованої компетенції), підрозділ детективів та підрозділ внутрішнього контролю Національного

антикорупційного бюро України, слідчі підрозділи, керівник органу досудового розслідування - у разі особистого здійснення досудового розслідування, а також службові особи, уповноважені на вчинення процесуальних дій у порядку глави 41 КПК.

2. Кримінально-процесуальна функція прокурорського нагляду

здійснюється у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке являє собою регламентовану нормами кримінального процесуального законодавства цілеспрямовану діяльність прокурора із організації ефективного та оперативного процесу розслідування для всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження,

спрямування процесуальних дій та забезпечення дотримання вимог закону при провадженні процесуальних дій та прийнятті процесуальних рішень з метою досягнення завдань кримінального провадження та завдань нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування (дізнання та досудового слідства) шляхом прийняття процесуальних рішень та забезпечення їх виконання.

3. Сутність кримінально-процесуальної функції відомчого процесуального керівництва досудовим розслідуванням полягає у вжитті

процесуальних заходів впливу на діяльність слідчого для забезпечення законного, неупередженого, оперативного та ефективного розслідування кримінальних правопорушень органами досудового розслідування.

4. Кримінально-процесуальна функція забезпечення законності та обґрунтованості обмеження прав та свобод учасників кримінального провадження та інших осіб здійснюється шляхом реалізації дозвільних повноважень (пов'язаних із вирішенням питань про проведення слідчих (розшукових) дій, які обмежують конституційні права особи, або спеціального розслідування) та повноважень із забезпечення законності та обґрунтованості застосування заходів кримінально-процесуального примусу.

5. Функція судового контролю має багатостадійний характер, тому суб'єктами її реалізації є слідчий суддя (у досудовому розслідуванні), суд першої інстанції у підготовчому судовому провадженні та судовому розгляді, суд апеляційної інстанції - в апеляційному провадженні, суд касаційної інстанції - у касаційному провадженні, Верховний Суд України - у провадженні із перевірки судових рішень Верховним Судом України, суд у провадженні із перевірки судових рішень за нововиявленими обставинами.

6. Суб'єктами кримінально-процесуальної функції міжнародного співробітництва є Центральні органи України (Г енеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України, Національне антикорупційне бюро України); регіональна прокуратура; прокурор; орган досудового розслідування; керівник органу досудового розслідування; слідчий; слідчий суддя; суд.

7. Суб'єктами допоміжної кримінально-процесуальної функції є заявник, свідок, адвокат свідка, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник, поручитель, батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи, яким передано під нагляд неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, закордонні органи зовнішніх зносин України.