ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення та нове визначення наукового завдання, що полягає в аналізі становлення й розвитку Верховного Суду США, оцінці його місця і ролі в державно-політичній системі країни у 1787 р.

1. Становлення конституційного ладу США розпочалося з прийняттям Конституції 1787 р., але задовго до цього почався процес формування її правових підстав. Першою з них стала Резолюція ІІ-го Континентального конгресу від 10 травня 1775 р., яка надала колоніям право впроваджувати форми правління, які б сприяли політико-правовому та економічному розвиткові, проголосила принцип суверенітету американського народу, який відобразився у Декларації незалежності від 4 липня 1776 р. Резолюція мала важливе політико-правове значення, оскільки після її ухвалення колонії почали приймати конституції, найдемократичнішою з яких стала Конституція Віргінії від 12 червня 1776 р., тому її положення поклали в основу Декларації незалежності США 1776 р.

Кожна з американських колоній політично й економічно розвивалися самостійно, отже, користуючись певним суверенітетом щодо вирішення питань місцевого значення ще до здобуття незалежності, повинна була б мати право на нього і після її проголошення. Щоправда, здобуття незалежності наприкінці ХVІІІ ст. було спільним здобутком усіх 13 американських колоній. Отже, будучи незалежними, вони мали підпорядковуватися законам, які забезпечували єдність і стабільність їхнього союзу. З цією метою 15 листопада 1777 р. Континентальний конгрес прийняв Статті конфедерації, схвалення яких усіма колоніями відбулося внаслідок того, що вони передбачали перетворення колоній на незалежні штати.

У прийнятій 1787 р. Конституції США зазначалося, що штати зобов’язані підпорядковуватися нормам федерального праву держави. Безумовно, визнання принципу підпорядкування федеральному праву кожним із штатів було цілком добровільне, оскільки Конституція 1787 р. набула чинності лише після ратифікації її 9 із 13 штатів.

Конституція США 1787 р. вирішувала проблеми створення інституту Президента США та багато інших, актуальних на той час, але водночас, містила недоліки щодо організації федеральної судової влади, обмежуючись у статті 3 створенням лише Верховного Суду США й інших судів, а також визначенням підвідомчості питань федеральній судовій владі, не зазначаючи навіть видів судів. Найбільшим недоліком була відсутність прямих положень про орган конституційної юрисдикції як гарант стабільності Конституції США.

2. Вивчення положень Конституції США та дослідження джерел з історії її прийняття дають змогу стверджувати, що 1787 р. учасники Конституційного конвенту найменш значущою проблемою вважали організацію судоустрою, беручи до уваги лаконічний виклад статті 3 порівняно зі статтями, котрі регламентували повноваження Конгресу та Президента, відсутність положень про вагомі повноваження судової влади, за якими остання була б дійсною противагою в системі органів державної (федеральної) влади. Одночасно, закріплення за вищим судом держави – Верховним Судом США функції конституційного контролю, що полягала б у перевірці не стільки законів Конгресу, скільки законів штатів на предмет їхньої відповідності федеральній Конституції, радше перешкодило б її ратифікації штатами.

Зважаючи на реалії часу, лаконічний виклад статті 3 Конституції США 1787 р. пояснювався тим, що автори з метою її наступної ратифікації вважали необхідним визначення питання про організацію судової системи у законах Конгресу, який складається з представників від різних штатів, котрі закономірно, повинні були враховувати загальнодержавні інтереси й інтереси штатів. Однак наприкінці ХVІІІ ст. у складі Конгресу США переважали представники політичної партії федералістів. Вони вважали США незалежною державою, повноправним членом міжнародної спільноти, а не конфедерацією незалежних штатів. Тому кожен штат, який ратифікував Конституцію США, зобов’язаний підпорядковуватися федеральним законам, а особисте ставлення парламенту, губернатора чи судів такого не впливає на чинність закону. Тобто, легіслатури штатів не ратифікують федеральні закони, але ратифікують поправки до Конституції США.

3. Конгрес, урахувавши недоліки Конституції США 1787 р., прийняв конституційний закон – Судовий акт 1789 р., який, крім питань щодо видів, назв і кількості федеральних судів, кількісного складу суддів у них, призначення судових службовців, створення інституту Генерального атторнея США та інших, головне передбачав повноваження Верховного Суду США здійснювати перевірку правових актів органів влади стосовно їхньої відповідності Конституції (стаття 25). Недоліком цього положення було те, що не зазначалося, в який спосіб повинен здійснюватися конституційний контроль.

Однак тоді законодавчі збори штатів не надали великого значення положенням статті 25 Судового акта 1789 р., оскільки, ще до його прийняття, такі ж повноваження мали вищі суди всіх штатів, окрім Род-Айленду. Проте історико-правового значення ця стаття набула після прийняття Верховним Судом США рішення у справі «Мербюрі проти Медисона» 1803 р. Згідно з ним, гарантами конституційного ладу держави стали також інші федеральні суди та суди у штатах.

4. Аналіз положень статей Конституції США і поправок до неї дає підстави стверджувати, що у ній не визначено поняття «конституційний лад».

Дослідження положень Конституції 1787 р. США та поправок до неї, прийнятих Конгресом і ратифікованих парламентами штатів упродовж 1791–1992 рр., положень окремих федеральних законів, а також певних рішень Верховного Суду США дає змогу стверджувати, що формування конституційного ладу США становить собою постійний динамічний процес.

Нормотворчість Верховного Суду США щодо тлумачення конституційних положень зумовлена тим, що останні викладені досить лаконічно. Тому положення Конституції 1787 р., зокрема такі, які визначають засади конституційного ладу США, вимагали наступної правової регламентації не тільки у конституційних законах, але й у роз’ясненнях, які містяться у рішеннях Верховного Суду США.

Загалом, незалежність судової влади та збалансованість державної влади у США забезпечувалася через здійснення Верховним Судом конституційного контролю (судового нагляду чи судового перегляду) за виконавчою та законодавчою владою.

5. Дослідження історії становлення й розвитку судової системи США дають підстави стверджувати про її дуалістичний характер, оскільки паралельно функціонує федеральна судова система та судова система штатів, у тому числі територій, котрі вільно приєдналися до США, але не мають правового статусу штатів. Еволюція судової системи американських штатів розпочалася ще в колоніальні часи під впливом Англії. Відтак, після здобуття незалежності 1776 р., суди у штатах засновувались на підставі законів законодавчих зборів відповідних штатів.

6. Окремі сучасники Судового акта 1789 р. дотримувалися хибної думки про недоцільність застосування у США норм загального права Англії. Однак, на підставі аналізу окремих рішень Верховного Суду США й іншої юридичної літератури, можна стверджувати, що продовження його застосування було зумовлено реаліями часу, оскільки перші юридичні заклади освіти у США з’явилися лише на початку ХІХ ст. і до цього часу дійсно бракувало кваліфікованих юристів. Окрім цього, загальне право Англії створило юридичне підґрунтя для розвитку загального права у кожному з 50 штатів.

7. На підставі аналізу низки нормативних актів, ми пересвідчилися, що протягом 1787 р. – наприкінці ХХ ст. у США не існувало жодного закону, в якому би висувались вимоги до особи – кандидата у судді, в тому й числі Верховного Суду США. Однак необхідно уточнити, що більшість суддів Верховного Суду до зайняття посади були суддями судів у штатах, а чимало з них – відомими політичними діячами (так, наприкінці ХVIII ст. – лише окремі федералісти, члени континентальних конгресів і Конституційного конвенту, згодом – колишні парламентарі, губернатори, міністри).

З огляду на фактично довічне перебування суддів Верховного Суду США на посадах, тобто до того часу, поки їхня поведінка бездоганна, отже, немає юридичних підстав для порушення процедури імпічменту, вони є незалежніші ніж судді у штатах, які обираються населенням або призначаються губернатором на визначений термін. Встановлення законами штатів відповідного порядку обрання чи призначення суддів пояснюється конституційним правом штатів вирішувати питання місцевого значення.

8. Дослідження федеральної судової системи США дає підстави стверджувати, що вплив Президента та Конгресу на федеральну судову систему виявляється лише у призначенні суддів, а Конгресу безпосередньо – у випадку затвердження цих суддів на посадах і притягнення їх до відповідальності, а також прийняття ним і ратифікацією парламентами штатів поправок до Конституції США.

9. Юрисдикція Верховного Суду США була підтвердженням його вагомого становища в системі органів федеральної влади, а діяльність – належно організована (за винятком негативної практики залучення його суддів до участі в роботі федеральних окружних судів до кінця ХІХ ст.).

Позитивним вважаємо вплив на Конгрес (щодо формування юрисдикції Верховного Суду США вже на початку ХХ ст.) Головного судді В.Г.Тафта, що сприяв прийняттю 1925 р. Біллю судді, згідно з яким Верховний Суд отримав право дискреційного вирішення питання про прийняття певних категорій справ до свого провадження.

10. Аналіз діяльності Верховного Суду США у 1790 р. – наприкінці ХХ ст. дав змогу встановити позитивний і до певної міри негативний вплив Верховного Суду США на становлення і розвиток конституційного ладу держави.

Зокрема, наприкінці ХVIII ст. Верховний Суд США розпочав впливати на формування системи прецедентного права, яке у державах англо-американської правової системи є засобом пристосування норм права до реалій часу.

На нашу думку, позитивне значення діяльності Верховного Суду США під головуванням Дж.Маршалла (1801–1835) у становленні та розвитку конституційного ладу держави полягало в тому, що: 1) 1803 р. у рішенні у справі «Мербюрі проти Медисона» було роз’яснено право судів здійснювати тлумачення Конституції 1787 р., право судів штатів тлумачити положення конституцій своїх штатів, а також застосовувати конституційний контроль; 2) 1807 р. у рішенні в справі «США проти Бера» визнавалося право підсудного збирати докази про свою невинуватість, а 1812 р. роз’яснено, що особа може бути засуджена лише на підставі законів про кримінальну відповідальність, а не судових прецедентів; 3) в низці рішень підтверджено верховенство федеральних законів над законами штатів.

На підставі дослідження результатів окремих рішень Верховного Суду США, відзначимо його прихильне ставлення до закріплення на федеральному рівні інституту рабовласництва, згодом – до расової сегрегації, оскільки до середини ХІХ ст. Суд прирівнював афроамериканців до об’єктів права власності, а до середини ХХ ст. – до осіб, які за фізіологічними ознаками відрізняються від білих, тому не можуть мати рівних з ними конституційних прав.

Відсутність демократичного характеру рішень Верховного Суду США у тлумаченні соціально-трудових гарантій працівників простежується аж до кінця 30-х років ХХ ст., оскільки Суд прирівнював трудовий договір до цивільного, отже органи державної влади не могли втручатися у внутрішні відносини роботодавців і працівників.

Зауважуючи демократичність положень VІ поправки 1791 р. до Конституції США про право особи на правову допомогу адвоката, відзначимо, що Верховний Суд лише в другій половині ХХ ст. у своїх рішеннях вказав, що вона передбачає право на безоплатну правову допомогу в будь-якій кримінальній справі та з моменту затримання підозрюваного.

Такий негативний вплив Верховного Суду США на еволюцію конституційного ладу держави підтримувався Конгресом, оскільки не було внесено відповідних конституційних поправок, що формально скасовували б правові прецеденти, встановлені в рішеннях Суду.

У зміні правової позиції Верховного Суду США в 1953–1969 рр. зазначимо вагому роль Головного судді Е.Воррена, оскільки в цей час відбувся перегляд раніше встановлених судових прецедентів щодо конституційних прав громадян.

Наприкінці ХХ ст. найвідомішою справою, рішення в якій фактично наголосило на рівнозначному місці судової гілки влади в системі органів федеральної влади, стала справа «Джонс проти Клінтона» 1997 р. Рішення Верховного Суду США в цій справі викликало порушення процедури імпічменту проти діючого Президента США.

11. Дослідження діяльності Верховного Суду США дозволяє стверджувати про наявність певного позитивного досвіду, який може бути використаний у реформуванні сучасної судової системи України. Наприклад, щодо порядку та процедури призначення суддів, що довів на практиці ефективність, характер демократичності та гласності. З метою забезпечення незалежності суддів і судової гілки влади України, забезпечення рівної участі Верховної Ради України та Президента України у процесі призначення в Україні суддів, запропоновано призначати суддів на довічний термін Президентом України з наступним затвердженням Верховною Радою України. Це вимагає внесення змін до частини 1 статті 128 Конституції України 1996 р., що зумовлено, на нашу думку, суперечностями положень частини 1 статті 128 («всі інші судді... обираються Верховною Радою України безстроково...») та пункту 2 частини 5 статті 126 Конституції України 1996 р. («суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі досягнення суддею 65 років»).

Актуальний для України й досвід США у питанні створення при Верховному Суді США спеціальної колегії адвокатів, які мають право представляти у ньому інтереси фізичних і юридичних осіб. Це обґрунтовано доцільністю відбору найдосвідченіших адвокатів.