3.2.3. Судова система штатів, її особливості[35]

Кожен з 50 штатів територіально поділяється на адміністративні райони, які називають містами, графствами, селами. Адміністративні райони поділяються на муніципалітети, яких наприкінці ХХ ст.

Суд першої інстанції в окремих штатах називається «вищим» (superior), в інших – «окружним» чи «районним» («регіональним») судом. Проте у Нью-Йорку суди першої інстанції називають «верховними», а головний суд цього штату та штату Меріленд – «Апеляційним» [7, с.302]. Загалом суди, які очолюють судову систему 39 штатів, мають назву «верховні», в Массачусетсі та Мені – «Верховний Юридичний Суд»; в Техасі та Оклахомі є 2 вищі суди: «Верховний Суд» (з перегляду цивільних справ) й «Апеляційний Кримінальний Суд».

Спочатку вищі суди, наголошує професор В.В.Молдован, діяли як апеляційні інстанції у штатах, але внаслідок збільшення кількості справ було створено проміжні апеляційні суди [82, с.234]. У штатах з триступеневою судовою системою апеляційні суди переглядають більшість рішень, а вищі – лише «питання важливішого значення для закону та відправлення правосуддя, ніж для сторін у справі та випадки ухвалення суперечливих рішень з одного і того ж правового питання різними суддями одного штату» [7, с.123].

У багатьох штатах існує гілка судів, що перебуває на нижчому рівні ніж суди першої інстанції. Цим судам підсудні цивільні справи, ціна позову в яких не перевищує грошової суми, встановленої законами відповідних штатів і кримінальні справи про обвинувачення у вчиненні місдімінорів.

У штатах діють спеціалізовані суди. До них належать суди з питань дорожнього руху, сімейного та земельного права, у справах неповнолітніх, рішення яких можуть бути оскаржені до апеляційного суду штату. Як спеціалізовані суди штатів діють адміністративні суди, тобто суди з питань адміністративного права у федеральних відомствах, що почали створюватися з 60-х років ХХ ст.

На нашу думку, доцент О.В.Тюріна помилково відносить суди у справах неповнолітніх, які діють як суди штатів, до федеральних [114, с.69,70]. Наприклад, 1910 р. суди у справах неповнолітніх уже діяли у штатах Колорадо, Індіана, Мічиган, Минессота, Міссурі, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Оклахома, Пенсильванія, Вісконсен [101, с.183].

Судам у справах неповнолітніх підсудні справи про встановлення опіки, піклування, накладення санкцій на батьків, розгляд майнових спорів дітей і кримінальні справи про притягнення до відповідальності неповнолітніх [114, с.69,70].

Сімейні (родинні) суди діють в окремих штатах й уповноважені розривати шлюби, призначати опікунів для дітей, аліменти на утримання дітей, вирішувати інші питання, пов’язані зі сімейними правовідносинами. Отже, юрисдикція сімейних судів може збігатися з юрисдикцією судів у справах неповнолітніх. Український дослідник В.І.Шишкін вказав, що для усунення недоліків юрисдикції судів у деяких штатах (скажімо, в Іллінойсі) здійснюють спроби об’єднати суди загальної юрисдикції та спеціалізованої в єдиний суд [138, с.33–34].

У федеральних окружних судах і судах штатів першої інстанції суддя слухає справи одноособово, деколи за участю присяжних (12 присяжних – під час розгляду кримінальних справ, 6 – цивільних) [68, с.124]. Справи у федеральних апеляційних судах і апеляційних судах штатів слухаються колегією з трьох суддів, а у вищих судах – усім складом суду (7 або 9 суддів).

У багатьох федеральних судах і судах штатів запроваджений інститут посередництва. Він став актуальним після прийняття закону «Про реформу цивільного судочинства» 1990 р. Уперше посередництво використали у сімейних спорах. Завдання посередників – пошук шляхів і переконання учасників спору в можливості його альтернативного (несудового) вирішення [114, с.69–70].

Для США характерне виникнення в середині ХІХ ст. організацій неофіційної, так званої народної юстиції, наприклад, «Руху безпеки» та інших, які чинили самосуд над конокрадами та іншими правопорушниками. Загалом ці організації винесли близько 700 смертних вироків. У другій половині ХІХ ст. виник рух «Білих капюшонів» («Ку-клус-клан» (ККК) [15, с.414]. ККК був таємною терористичною расистською організацією, створеною 1865 р. ветеранами-конфедератами Громадянської війни. ККК керувався у діяльності ідеями про перевагу білої раси. Його діяльність офіційно на загальнофедеральному рівні було заборонено 1869 р.; у 70–х роках ХІХ ст. Конгрес прийняв закони про подальшу заборону ККК. Проте ККК підпільно діяв й до завершення періоду Реконструкції в 1877 р., а згодом відновив діяльність у роки Першої світової війни [45, с.264–265]. На сучасному етапі функціонування ККК заборонено.

Доцент Н.В.Пильгун зазначає, що вказані самосуди діяли на підставі норм загального права, але не уточнює якого саме, Англії чи окремих штатів [87, с.16]. На нашу думку, ці організації так званої народної юстиції керувалися нормами загального права того штату, на території якого було вчинено злочин.

Отже, організація федеральної судової системи впродовж ХІХ – ХХ ст. постійно змінювалася, внаслідок розширення території США за рахунок приєднання нових штатів, створення нових судових районів та округів. Засновувалися спеціалізовані суди, яким було передано окрему юрисдикцію федеральних судів. Структурні зміни організації судової системи штатів відбулися внаслідок створення спеціалізованих судів.