Особливості правової системи Галицько-Волинської держави

Як і в усіх інших князівствах і землях Русі, в Галицько-Волинській Русі продовжували діяти норми Руської Правди, які регулювали питання права власності на майно та земельні володіння, укладення договорів.

Правотворення в Галицько-Волинській Русі має свої особливості, які виявляли себе у: а) внесенні змін в існуючі руські джерела (збірники) права, та у б) створенні нових законодавчих актів. Зміни в праві були зумовлені еволюцією соціально-економічних відносин та особливостями суспільно-політичного розвитку Галицько-Волинського князівства. Вони розвивалися у напрямку посилення регулятивної ролі юридичних актів. Це здійснювалося загалом за рахунок збільшення кола об’єктів феодального господарства, які захищалися законом та посиленням санкцій (у церковних уставах). Останні були встановлені на основі принципів феодального права - привілею.

Зберіглося лише кілька пам’яток правотворчості князів Галицько-Волинської держави, які дають уявлення про особливості її правової системи. Найдавніша - 1134 року - ’’Грамота князя Івана Берладника ”. Як пам’ятник права, вона регламентувала правове становище окремих іноземних купців при їх приїзді на землі князівства. Наприклад, встановлювались пільги для болгарських купців (звільнялись від сплати мита, коли привозили в Малий Галич товари ”на ізклад”). ”Рукописання” (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права спадщини феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, а також - про порядок передачі князями права експлуатації феодально-залежного населенням своїм спадкоємцям. Одночасно ”Рукописання” дає матеріал для вивчення організації управління селами і містами князівства, вказує на купівлю землі як один з способів набуття феодальних землеволодінь. “Грамота володимир-волинського князя Мстислава

Даниловича ” (1289) дає уявлення про розміри і форми феодальних повинностей міського населення на користь державної влади.

В останній період існування Галицько-Волинської держави тут появляються початки організації міського самоуправління, більш відомої як Магдебурзьке право. Спочатку воно стосувалося тільки німецького населення, а згодом поширювалося на усіх міщан. Магдебурзьке право прийшло на західноукраїнські землі разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Галицький і його наступники забезпечили їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Одним з перших міст, в якому німецька людність була виведена з-під юрисдикції місцевої адміністрації був Володимир-Волинський (бл. 1324), а першим містом, що отримало повне Магдебурзьке право був Сянок (1339). Грамота останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава наділяла міщан цього міста привілеями, і, зокрема, звільняла їх від податків на 15 років.

Серед відомих документів юридичного характеру, складених у ХІУ столітті були грамоти, договори (зокрема, міжнародні), доручення тощо. У переважній більшості ці документи містять відомості про деякі інститути права власності і права зобов’язань. Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися у літописах. У них можна знайти ті чи інші згадки про міжнародні договори, законодавчу діяльність князів та деякі нові моменти в галузі кримінального права. Зокрема, йдеться про самостійність такого виду злочину, як змова проти князівської влади; застосування таких суворих покарань як смертна кара, тюремне ув’язнення, вигнання, конфіскація майна. У спеціальній літературі є припущення про існування збірника постанов галицько-волинських князів, а також збірника церковних “навчань"" про правосуддя.