3.2.2. Федеральні суди США: організаційно-правові основи їхньої діяльності[26]

У першій половині ХІХ ст. територія США зросла в кілька разів за рахунок купівлі земель та прямої агресії. У 1803 р. за 15 млн. доларів було придбано величезну колишню французьку територію (тепер штат Луїзіана).

На думку професора Д.Карлена: «Сьогодні структура та функціонування судової системи США настільки складні, що пересічним американцям надзвичайно важко зрозуміти її сутність та контролювати її». Щоправда, ми не погоджуємося з думкою автора про «відсутність відповідальності суддів за неналежне здійснення судочинства» [52, с.36], оскільки у випадках, визначених Конституцією США, Конгрес може притягти будь-яку посадову особу федерального органу влади до відповідальності в порядку імпічменту, що є винятковою процедурою, складність застосування якої щодо суддів зумовлена гарантіями їхньої незалежності.

Федеральний закон – Судовий акт від 13 лютого 1801 р. (Midnight Judge Act of 1801)^[27] передбачив функціонування федеральної судової системи вже не в складі 3, а 16 окружних судів. Отже, всі судді Верховного Суду США брали участь у роботі окружних судів аж до 1891 р., що негативно впливло на його діяльність. Наприклад, на час відкриття його чергової сесії у жовтні 1890 р. в залишку знаходилося 1800 справ. Професор Г.В.Перрі Мол. пояснив це прийняттям у 1869 і 1875 рр. федеральних законів, які розширили юрисдикцію федеральних судів.

У 1891 р. було прийнято федеральний закон – Апеляційний акт (Appeal Act of 1891) про створення апеляційних судів, згідно з яким Конгрес скасував участь суддів Верховного Суду США у роботі окружних судів. Передбачалося створення 9 апеляційних судів, що складалися з двох окружних суддів і судді районного суду. Окружні суди ліквідували 1911 р., а справи, які були підсудні останнім, стали підсудні районним судам [168, с.299; 196].

Упродовж ХІХ – ХХ ст. відбулися докорінні зміни організації федерального судоустрою США, сформованого 1789 р. На підставі федеральних законів було створено, крім судів «загального права» (Верховного, окружних, апеляційних, районних), спеціалізовані суди, які розглядають справи, наприклад, щодо відповідальності держави, порушення вимог податкових, митних, патентних законів [30, с.393].

Станом на 2008 р. територія США складається з 94 судових районів: кожного з 50 штатів (1–4 райони), федерального округу Колумбія (1), Пуерто-Рико, Східного Самоа, Гуам, Віргінських і Північно-Маріамських островів^[28]. До федеральної судової системи належить Верховний Суд США; 13 апеляційних: один з яких Апеляційний Суд США федерального округу (U.S. Court of Appeals for the Federal Circuit) (або федеральної юрисдикції); один Апеляційний Суд федерального округу Колумбія (District of Columbia Court of Appeals); по одному апеляційному суді (courts of Appeals) у кожному з 11 апеляційних округів, які охоплюють 3–10 штатів^[29]; 94–х районних судів (district courts), у тому числі суд першої інстанції федерального округу Колумбія (District of Columbia Superior Court), низки спеціалізованих судів, так званих судів-магістратів^[30] (інколи зустрічаються назви «комісари» чи «мирові судді») [7, с.1208; 68, с.123; 82, с.227]. У юридичній літературі федеральні суди першої інстанції часто називають терміном «окружні», але дослівний переклад терміна «district courts» – «районний суд» [38, с.164].

Федеральним судам загальної юрисдикції підсудні цивільні справи, які повинні вирішуватися на підставі Конституції, законів і міжнародних договорів США. Більшість федеральних справ у США розглядаються судами штатів, які повинні керуватися нормами федерального права. Зазвичай, лише 5–10% федеральних справ розглядають федеральні суди [68, с.122].

Районні суди є судами першої інстанції, створені в кожному з 94 районів США, різних за розміром. У великому за площею штаті може бути 3–4 райони, в малонаселеному – один. Наприклад, Нью-Йорк складається з Південного, Північного, Східного та Західного району, а штат Монтана – з одного. Кожен федеральний районний суд складається щонайменше з 2 суддів, але районний суд Південного району Нью-Йорку – з 46 [7, c.304–305]. Ці суди розглядають кримінальні й адміністративні справи щодо порушення (недотримання) вимог федеральних законів [8, с.123; 82, с.233].

У складі районних судів, окрім названих суддів, на постійній основі працюють судді-магістрати, які здійснюють підготовчі дії до розгляду справ і контролюють виконання судових рішень. Магістрати можуть самостійно розглядати кримінальні справи про обвинувачення у вчиненні малозначнихзлочинів^[31], за умови, що підсудний не наполягає на слуханні справи суддями [8, с.123].

Будь-яке рішення районного суду може переглядати апеляційний суд відповідного округу, який також розглядає скарги на рішення адміністративних органів, наприклад, Національної ради з трудових відносин, міністерств і соціальних служб. Апеляційний Суд США федерального округу розглядає скарги на рішення федеральних спеціалізованих судів.

Найменше суддів діє в складі Апеляційного Суду США І округу (північний схід країни) – 10 осіб, а найбільше – у складі Апеляційного Суду ІХ округу (західні регіони й Аляска), де 2004 р. налічувалося 48 суддів [7, с.306]. Головою федерального апеляційного суду є суддя, який найдовше перебуває на посаді, але не досяг 70-річного віку. Зазвичай, справи в апеляційних судах розглядаються колегією з 3 суддів [8, с.123].

З другої половини ХІХ ст. у США на підставі федеральних законів почали створювати суди спеціалізованої – обмеженої юрисдикції (limited jurisdictions): 1855 р. – Суд США з претензій до федерального уряду, 1924 р. – Податковий Суд США, 1926 р. – Митний Суд США (1980 р. перейменований на Суд США у справах зовнішньої торгівлі), 1951 р. – Апеляційний Суд США у Збройних силах, 1968 р. – інші військові суди, 1972 р. – Тимчасовий Надзвичайний Апеляційний Суд, 1978 р. – Суд з нагляду за іноземною розвідувальною діяльністю, 1978 р. – суди банкрутства, 1988 р. – Апеляційний Суд США у справах ветеранів [114, с.68; 150, с.767].

Суд США з претензій до федерального уряду (U.S. Court of Federal Claims), або Палата претензій, як наголосив доцент М.В.Кравчук, було створено «для того, щоб поведінка уряду в спорах з громадянами була справедливою» [62, с.83]. Спочатку він розглядав вексельні справи, згодом, на підставі Акта від 3 березня 1963 р., Конгрес схвалив пропозицію Президента А.Лінкольна (1861–1865), надавши судові право виносити остаточні рішення, які може переглядати Верховний Суд США у визначених випадках. Наприкінці ХХ ст. цей суд складався з 18 суддів, у тому числі голови та його заступника.

Юрисдикція Суду США з претензій до федерального уряду передбачена у федеральному законі – Акті Такера 1887 р. Цей суд розглядає справи щодо: 1) грошових претензій, які не стосуються податкових зобов’язань та обґрунтовані положеннями Конституції, законів, нормативних актів Президента й уряду США; 2) позовів про невиконання чи неналежне виконання контрактів, укладених між урядом і фізичними чи юридичними особами; 3) позовів про незаконне обмеження права власності як порушення V поправки до Конституції; 4) питань про порушення авторського та патентного права; 5) претензій індіанських племен до уряду про порушення меж їхніх територій та про сплату на їхню користь компенсації за шкоду, заподіяну їхнім землям і резерваціям. Згодом йому стали підсудними справи про оспорювання проведення тендерів (згідно з федеральним законом 1982 р.), спори щодо грошових виплат (до 20 тис.

У 1924 р. було засновано Податкову апеляційну колегію – незалежний федеральний орган виконавчої влади, до якої платники податків оскаржували акти податкових відомств про заборгованість за податковими платежами без попередньої оплати і наступних позовів про відшкодування^[32]. У 1942 р. її перейменували на Податковий Суд США (U.S. Tax Court), але зміна назви не супроводжувалася змінами правового статусу аж до 1969 р., коли йому надали правового статусу федерального апеляційного суду. Податковий Суд розміщений у м. Вашингтон, але здійснює виїзні засідання в 60 містах.

Основна функція Податкового Суду США – перегляд нарахувань сум податкових заборгованостей за зобов’язаннями платників податків, які можуть бути оскаржені, якщо: 1) заборгованість є визначена відповідним податковим відомством; 2) про це повідомлений платник; 3) платник подав до цього суду позов у визначений строк. Сторони у справі та суд повинні дотримуватися названих процесуальних правил. Суд може відмовити у розгляді позову, навіть коли немає правових підстав для цього^[33].

Податковий Суд США складається з 19 суддів, яких призначає Президент за погодженням Сенату терміном на 15 років. Окрім цих суддів, у складі суду діють спеціальні процесуальні судді (тобто, судді-магістрати), що можуть ухвалювати рішення у справах, ціна позову в яких не перевищує 10 тис. доларів, розглядати інші справи та виносити проекти рішень. Після цього матеріали справи й проект рішення передаються судді, який може погодитись з думкою процесуального судді чи відхилити її [135, с.19–20].

Суд США у справах зовнішньої торгівлі (U.S.

Справи у цьому суді розглядаються зазвичай суддею одноособово, але якщо необхідно визначити конституційність актів або діяльності, керуватися положеннями федерального законодавства чи якщо справа має загальнодержавне значення, привертає увагу громадськості, то голова Суду призначає слухання справи у складі трьох суддів [136, с.60].

3 лютого 1972 р. як спеціалізований було створено Тимчасовий Надзвичайний Апеляційний Суд, який розглядає апеляції у справах про порушення правил використання енергії. Наступним спеціалізованим судом є Суд США з нагляду за іноземною розвідувальною діяльністю (Foreign Intelligence Surveillance Court)^[34], суб’єктом звернення до якого є Генеральний атторней США про надання дозволу на встановлення апаратури підслуховування та відео-фіксації в інтересах національної безпеки. Суддями цих судів є судді інших федеральних судів, які призначаються Головним суддею США на час розгляду справи [136, с.60–61].

У США діє система федеральних спеціалізованих військових судів: Апеляційний Суд США у Збройних силах (U.S. Court of Appeals for the Armed Forces) розглядає апеляційні скарги на рішення військових судів і Апеляційний Суд США у справах ветеранів (U.S. Court of Appeals for Veterans Claims) –скарги колишніх військовослужбовців на рішення Адміністрації у справах ветеранів щодо грошових виплат [82, с.227,233; 7, с.305]. Згідно із законом «Про військову юстицію» 1968 р., було створено суди військового нагляду як суди першої інстанції при міністерстві армії, військово-повітряних силах і військово-морському флотові [29, с.26].

Апеляційний Суд США у справах ветеранів, розглядаючи спори колишніх військовослужбовців до Адміністрації у справах ветеранів про сплату грошових виплат, здійснює тлумачення положень федерального законодавства, визначає відповідність рішень цієї Адміністрації його вимогам, встановлює юридичні факти. Суд може визнати неконституційними рішення, висновки, правила, прийняті Адміністрацією, якщо вони порушують конституційні права особи, винесені з порушенням юрисдикційних повноважень або процесуальних норм.

Особа, яка подає скаргу на рішення цієї Адміністрації повинна звернутися до суду в 120-денний термін після дати, якою позначене відправлене рішення. Судове рішення може бути оскаржено до Апеляційного Суду США федерального округу. Останньою інстанцією перегляду його рішення є Верховний Суд США. Рішення Апеляційного Суду США в справах ветеранів про грошову винагороду послуг адвокатів є остаточним і не може переглядатися жодним судом (параграф 4063 (д) Зводу законів США) [136, с.59].

Від 1978 р. у межах федеральних районних судів почали створювати спеціалізовані суди в справах про банкрутство [68, с.123], які розглядають питання: 1) визнання суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами; 2) оскарження дій урядових органів влади, юридичних або фізичних осіб, що своїми нормативними актами чи діями створили умови, що призвели до банкрутства; 3) оскарження порядку й інших дій у процесі реалізації майна осіб, визнаних банкрутами тощо [136, с.60]. Ця категорія справ розглядається на підставі норм федерального законодавства, але судді можуть керуватися законами штату, на території якого виник спір [8, с.182]. Рішення цих судів можуть переглядати федеральні окружні суди, апеляційні суди чи спеціальні засідання суддів відповідних судів [136, с.60].

Суддів спеціалізованих судів (за винятком Суду США у справах зовнішньої торгівлі та Суду з нагляду за іноземною розвідувальною діяльністю) називають «суддями І статті Конституції», а ці суди – «судами І статті». На відміну від федеральних суддів, які призначаються в суди загальної юрисдикції фактично безстроково, суддів спеціалізованих судів призначають на визначений термін, наприклад, суддів Апеляційного Суду США у Збройних силах – на 15 років, а суддів судів у справах про банкрутство – на 14 років [7, с.306]. Така практика, однак, на нашу думку, суперечить положенням статті 3 Конституції США 1787 р. про те, що федеральні судді обіймають свої посади «до часу, поки поводять себе бездоганно» [177, с.12].

Отже, на сучасному етапі федеральна судова система США надзвичайно складна, що пояснюється функціонуванням судів загальної юрисдикції та спеціалізованої. Наприкінці XVІІІ ст. федеральна судова система, яку було засновано на підставі Судового акта 1789 р., відтворювала, немовби, судову систему більшості штатів. Однак, згодом, створення спеціалізованих судів, відповідно до вузької спеціалізації, довело на практиці свою ефективність, сприяло поліпшенню якості судочинства, відновлення прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, створювало умови для швидкого й кваліфікованого розгляду справ.