ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й вирішення наукової проблеми, яка полягає у розкритті природи юридичних фактів і їх ролі в регулюванні сімейних відносин. До найбільш важливих наукових висновків належать такі.

1. Розвиток теорії юридичних фактів у сімейному праві одним із своїх завдань має формування загальних положень щодо встановлення межі правового

зміни або припинення відповідного виду відносин) в позитивному праві. Однак слід враховувати, що позитивне право: а) має піддаватися критичній оцінці на предмет його відповідності об’єктивним межам правового регулювання; б) може підлягати різному тлумаченню, якщо суспільні відносини внаслідок свого розвитку вимагають іншої моделі поведінки. Крім того, в певній частині держава може санкціонувати норми, створені інститутами громадянського суспільства (статут громадської організації, наприклад), надаючи їм тим самим статусу правових. Життєві обставини, що обумовлені такими нормами як підстави виникнення, зміни або припинення сімейних відносин, набувають статусу юридичного факту.

2. Найбільш затребуваною класифікацією юридичних фактів, у тому числі в сімейному праві України, є класифікація за вольовою ознакою. Так, серед юридичних фактів виокремлюють: 1) юридичні діяння, які можуть мати правомірний характер (юридичні акти і юридичні вчинки) і неправомірний (правопорушення, об’єктивно протиправні діяння, зловживання правом); 2) юридично значимі події, що можуть бути абсолютними і відносними; 3) факти- стани, що мають велике значення для розвитку сімейний відносин у країні.

3. Юридичні факти, що мають особливе значення для виникнення, зміни або припинення сімейно-правових відносин або для відповідного правового статусу, підлягають державній реєстрації (народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, смерть).

4. Основними характеристиками юридично значущих дій та бездіяльності, що виконують роль юридичних фактів у сімейному праві, є: 1) такі дії обов’язково мають охоплюватися предметом регулювання сімейного права; окреслення кола відповідних юридичних фактів великою мірою залежить від розсуду держави, культурних традицій того чи іншого суспільства, історичного етапу розвитку, ставлення суспільства до тієї чи іншої проблеми (особливо складними питаннями стають ті, з приводу яких немає консенсусу в суспільстві, і часто останньою інстанцією, яка має визначити, чи є ті або інші дії та бездіяльність у сфері сімейних відносин юридичним фактом, виступає суд; це так звані hard cases (складні справи), такі як визнання одностатевих шлюбних відносин, надання таким парам правової можливості усиновлювати дітей, правові наслідки зміни статі, визнання норм релігійного права в регулюванні шлюбно-сімейних відносин у світських країнах, якщо спір виникає між представниками відповідного віросповідання, тощо); 2) юридичні діяння знаходять прояв у формі дій або бездіяльності, завжди носять вольовий і усвідомлений характер, володіють ознакою суспільної значущості. Наведені ознаки одночасно виступають певними обмежувальними критеріями для держави, яка не може поширити юридичний вплив на ті діяння які, хоча й вчиняються у сфері сімейних відносин, але не відповідають названим вище ознакам.

5. Особливого значення в сімейному праві набувають юридичні акти як різновид юридичних фактів, серед яких слід відрізняти: 1) юридичні акти, які вчиняються самими учасниками сімейних відносин (а отже, є формою безпосередньої реалізації їх прав і обов’язків), зокрема, надання нотаріально завіреної довіреності на представництво жінки і (або) чоловіка для подання заяви про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану; відмова від реєстрації шлюбу; укладення подружжям між собою договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їх особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; укладення договору про надання утримання одному з подружжя, в якому визначаються умови, розмір і строки виплати аліментів; 2) акти, що походять від третіх осіб - уповноважених державою суб’єктів, які безпосередніми учасниками сімейних відносин не виступають (а отже, має місце правозастосування), наприклад, реєстрація шлюбу; рішення суду про надання права на шлюб особі, яка досягла шістнадцяти років, але не досягла шлюбного віку, за її заявою; рішення суду про надання права на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним; рішення суду про визнання шлюбу недійсним тощо.

6. Ознаки юридичних актів яскраво представлені в конструкції договору, який у сімейному праві може: а) конкретизувати норми сімейного права; б) доповнювати регулювання, межі якого окреслені нормами сімейного права, що прямо вказують на регламентацію відносин шляхом досягнення згоди між їх учасниками і її закріплення в договорі; в) встановлювати права і обов’язки, відмінні від тих, що передбачені нормами сімейного права, у випадках, коли це прямо допускається; г) виступати єдино можливою підставою для виникнення індивідуальних сімейних правовідносин. В усіх наведених вище випадках ті чи інші сімейні правовідносини могли виникнути не тільки за договором, а й за іншими юридичними фактами; д) заповнювати прогалини, залишені законодавцем у регулюванні сімейних відносин. Виявлення прогалин у правовому регулюванні, особливо коли йдеться про приватноправову сферу (а отже, сферу, де у більшості випадків матиме місце не прогалина, а кваліфіковане мовчання законодавця), є завданням надзвичайно складним. Головним критерієм наявності прогалини стає судова практика.

7. Підставою виникнення сімейних прав і обов’язків, а також відповідних правових статусів у сімейному праві можуть виступати не одиничні юридичні факти, а фактичні склади. Останній визначається існуванням елементів, що до нього входять. Елемент відрізняється від частини за внутрішніми і зовнішніми характеристиками. З внутрішнього боку, елементи являють собою єдине, завершене, цільне утворення. З зовнішнього - для елемента характерною є відносна незалежність від системи, певна функціональна самостійність. У фактичному складі існує як поділ на елементи, так і особливий спосіб зв’язку між ними. Фактичний склад хоча і містить у собі певну кількість юридичних фактів, але не є їх сумою. Різні факти, що його утворюють, неоднозначні і взаємопов’язані один з одним. Це проявляється у тому, що кожен з елементів фактичного складу становить певний вид юридичного факту (дія або подія, стан, конкретне волевиявлення тощо), що лише у сукупності призводить до виникнення відповідного суб’єктивного права.

8. Як система фактичний склад набуває нової якості, яка не властива його елементам. Такою якістю є правовий наслідок. Лише всі елементи складу у сукупності зумовлюють настання правового наслідку. Окремі елементи фактичного складу такої властивості не мають (наприклад, при оформленні опікунства). Факти-стани можуть бути поділені на такі основні групи: 1) ті, що виникають тільки після їх державної реєстрації чи юрисдикційного способу встановлення; 2) ті, наявність яких фіксується уповноваженим органом постфактум; 3) факти-стани, що не потребують встановлення уповноваженим органом за спеціально визначеною процедурою, якщо немає спору щодо їх наявності або юридичних наслідків, які вони за собою мають тягнути; 4) факти-стани, які виникають автоматично на підставі встановлення інших фактів.

9. Співвідношення між фактами-станами і правовими статусами може мати такі основні форми: 1) існування фактів-станів, відмінних від правових статусів (наприклад, факт-стан спільного проживання); 2) наявність правових статусів, які лише гіпотетично можуть виконати роль факту-стану за наявності інших юридично значущих обставин; 3) наявність правових статусів, які самі по собі виступають фактами-станами упродовж всього періоду свого існування (такі правові статуси вказують на особу як на сторону відповідних триваючих правовідносин, а саме батьки, усиновлювачі, опікуни тощо, й виконують роль факту-стану саме в межах цих правовідносин).

10. Юридико-фактична роль фікцій у регулюванні сімейних правовідносин знаходить прояв у виконуваних юридичними фікціями функціях у регулюванні сімейних правовідносин, які розділено на три групи: 1) загальні функції, виконувані будь-яким нормативним структурним елементом права (регулятивно-динамічна і регулятивно-статична); 2) функції, що є специфічними для юридичних фікцій як особливої форми формулювання правового припису (усунення юридичної невизначеності у суспільних відносинах, що підлягають правовому регулюванню; забезпечення оптимізації юридичної практики); 3) власні функції фікцій у сімейному праві (забезпечення інституційної можливості втілення міркувань гуманності, насамперед до дітей).

11. Вплив прецедентної практики Європейського суду з прав людини на окреслення кола юридичних фактів в сімейно-правовій сфері відносин розкривається, зокрема, у таких його правових позиціях: 1) встановлення негативного обов’язку держави не втручатися до сфери сімейного життя людини, крім обмеженої кількості випадків, коли таке втручання спрямовано на досягнення легітимної мети, передбачено законом і обсяг втручання є співрозмірним із тією метою, з якою воно здійснюється (заборона свавільного втручання держави); 2) окреслення позитивних зобов’язань держави в ситуаціях, коли втручання держави є необхідними для ефективного забезпечення поваги приватного або сімейного життя; 3) положення, відповідно до якого приватний вибір жінок щодо планування і складу їх сімей не повинен залежати від розсуду медичних фахівців або установ, які визначають розподіл ресурсів охорони здоров’я або прагнуть просувати норми для статей, що засновані на релігійних або культурних ідеологіях, шляхом відмови в доступних діагностичних послугах із метою перешкоджання вчиненню дій, не схвалюваних ними, тощо; 4) у сімейних спорах, що зачіпають інтереси дітей, пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне спиратися на належні й обґрунтовані підстави задля захисту інтересів дитини і для подальшого об’єднання сім’ї; передача дитини під публічну опіку повинна мати тимчасовий характер, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов’язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз’єднанню дітей зі своїми біологічними батьками.

Констатовано, що поняття «сімейне життя» постійно еволюціонувало упродовж всього часу дії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і продовжує розвиватися з урахуванням сучасних змін соціальних і культурних моделей сімейного життя.

12. Перелік передбачених Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 р. № 3307/5 фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану, підлягає доповненню таким фактом, як зміна статі.

13. Необхідним є внесення змін до норм Сімейного кодексу України, що регулюють припинення шлюбу, якщо один з подружжя здійснив юридичну зміну статі, зокрема, варто включити до тексту Сімейного кодексу норму: «Шлюб припиняється за рішенням суду, яке набрало законної сили, якщо один з подружжя здійснив юридичну зміну статі».

14. Необхідним є внесення змін до норм Сімейного кодексу України: Стаття 7-1 СК «Загальні засади регулювання сімейних відносин»

Сімейні права та обов 'язки виникають на підставі юридичних фактів у осіб, пов 'язаних відповідними сімейно-правовими зв 'язками, внаслідок вчинення ними певних дій (щодо реєстрації шлюбу, його розірвання, укладення шлюбного договору чи іншого сімейного договору), для задоволення інших сімейного характеру інтересів, настання того чи іншого правового стану, набуття статусу (дружини, чоловіка, батька, матері, члена сім 'ї тощо), настання юридично значимої події (народження дитини, смерті людини та інші.).

15. Необхідним є внесення змін до ч. 4 ст. 31 СК України шляхом її доповнення абзацом такого змісту: «У разі, якщо відмова від шлюбу одним із наречених зумовлена протиправною, аморальною поведінкою другого з наречених, приховуванням ним обставин, що мають істотне значення, особа, яка відмовляється від шлюбу звільняється від обов’язку повернення подарунків, одержаних у зв’язку із майбутнім шлюбом.»

16. Необхідним є вилучення із п. 3 Медико-біологічних і соціально- психологічних показань для зміни (корекції) статевої належності, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03.02.2011 р. № 60, таких підстав відмови для зміни (корекції) статевої належності, як наявність дітей віком до 18 років, грубі порушення соціальної адаптації (відсутність роботи, постійного місця проживання, алкоголізм, наркоманія, антисоціальна поведінка тощо).

17. Надано рекомендації щодо внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і розподіл спільного майна подружжя» № 11 від 21.11.2007 р., зокрема, формулювання такого положення: «... зважаючи на ч. 2, 3 ст. 61 СК, якщо внесок до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на половину ринкової вартості частки, що існувала на момент розірвання шлюбу».