Загальні засади міжнародно- правової охорони навколишнього природного середовища

Правова охорона довкілля не є проблемою окремих країн. Вона виходить за межі національних кордонів і набуває глобального характеру.

Міжнародне право навколишнього природного середовища — це сукупність правових норм, що регулюктгь міжнародні відносини між суб’єктами з приводу охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічноїбезпеки.

Принципи міжнародного права навколишнього природного середовища поділяються на дві групи: а) загальні (принципи міжнародного права) і б) спеціальні (безпосередньо принципи міжнародного права навколишнього природного середовища). До першої групи належать: незастосування сили або погрози силою; суверенна рівність держав; невтручання у внутрішні справи; непорушність державних кордонів; мирне врегулювання спорів; співробітництво; добросовісне виконання міжнародно-правових зобов’язань. Другу групу принципів становлять: охорона довкілля на благо нинішнього та майбутнього поколінь; право людини на сприятливе навколишнє природне середовище; суверенітет держав над власними природними ресурсами; недопущення негативного впливу надовкілля; прийняття заходів перестороги з метою захисту навколишнього природного середовища; міжнародне природоохоронне співробітництво; обмін інформацією у сфері охорони довкілля; спільна, але диференційована відповідальність держав за погіршення стану навколишнього природного середовища та ін.

398

Основними об’єктами міжнародно-правової охорони довкілля є Світовий океан, внутрішні води, флора і фауна, атмосферне повітря, космічний простір, об’єкти загальнолюдського надбання (Антарктида, Місяць).

Суб’єктами міжнародно-правовоїохорони навколишнього природного середовища виступають держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації. Серед спеціалізованих установ Організації Об’єднаних Націй, діяльність яких так чи інакше пов’язана з вирішенням екологічних проблем, можна виділити Продовольчу та сільськогосподарську організацію OOH (ФАО, рік заснування — 1945); Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, 1946 p.); Європейську економічну комісію OOH (ЄЕК OOH, 1947 p.); Економічну та соціальну комісію OOH для Азії і Тихого океану (ECKATO, 1947 p.); Міжнародну організацію стандартиза- ni'i(MOC, 1947 p.); Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ, 1948 p.); Міжнародну морську організацію (MMO, 1948 p.); Всесвітню метеорологічну організацію (BMO, 1950 p.); Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ, 1957 p.); Конференцію OOH з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД, 1964 p.); Програму розвитку OOH (IIPOOH, 1965 p.); Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО, 1966 p.); Програму OOH з навколишнього cepe- довища(ЮНЕП, 1972 p.),

Міжнародними неурядовими природоохоронними організаціями є Міжнародний союз охорони природи (МСОП, 1948 p.); Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП, 1961 p.); Грінпіс (1971 p.); Всесвітній альянс екологічного права; Центр міжнародного права навколишнього середовища.

До джерел міжнародного права навколишнього природного середовища належать угоди, договори, конвенції, резолюції, директиви, хартії, програми дій тощо.