§ 1. Основні законодавчі вимоги щодо раціонального використання та ефективної охорони водних об'єктів та їх ресурсів

Води є найважливішим компонентом навколишнього середовища, що від­творюється, обмеженим і уразливим природним ресурсом. Значення вод скла­дається у тому, що вони виконують екологічні, економічні й культурно-оздоровчі функції.

Використання и охорона вод як природного ресурсу потребує правового регулювання. Серед чинників, які впливають на особливості правового регулю­вання охорони вод, є: обмеженість і вразливість вод; нераціональне викорис­тання; втрата значною частиною водних об'єктів природноїчистоти й порушення здатності до самоочищення; масштабне забруднення водних об'єктів сполуками важких металів, азотом, сульфатами, нафтопродуктами й фенолами.

Правова охорона вод включає закріплену в законодавстві систему держав- нихта суспільних заходів, спрямовану на запобігання забрудненню, засміченню, вичерпанню вод та організацію раціонального використання водних ресурсів для задоволення потреб народного господарства і забезпечення матеріальних, екологічних і культурно-оздоровчих інтересів населення, а також на ліквідацію негативних явищ і поліпшення стану вод².

Правові відносини, пов'язані з охороною водних ресурсів, складають са­мостійну сферу правового регулювання екологічного права України в ранзі

Див.: Екологічне право України. Академічний курс: Підручник І За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - Друге видання. - К.: Юридична думка, 2008. - С. 353-368.

Див.: Природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды : учебник / Под ред.

правового інституту. Правові відносини у галузі використання та охорони вод­них ресурсів регулюються Водним кодексом України, Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про питну воду та питне водопостачання» від 10 січня 2002 року¹ та іншими актами чинного законодав­ства^{[288] [289]. На вирішення окремих питань охорони водних об'єктів, забезпечення сталого водопостачання спрямований ряд загальнодержавних програм, зо­крема: Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року[290]; Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджена Законом України від 22 бе­резня 2001 року[291]; Загальнодержавна програма розвитку водного господарства затверджена Законом України від 17 січня 2002 року[292] з наступними змінами і доповненнями, Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2011-2020 роки, затверджена Законом України від 3 березня 2005 року[293] в редакції Закону № 3933-VI від 20 жовтня 2011 року та інші.}

До джерел законодавства у галузі охорони водних ресурсів також варто віднести і відповідні міжнародні договори, обов'язковість по яких прийняла на себе Україна. До них належать: Конвенція про охорону та використання тран­скордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року^[294] з Протоколом про воду та здоров'я^[295],’Конвенції про захист Чорного моря від забруднення 1992 року^[296], Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай 1994 року (Конвенція про охорону ріки Дунай)^{[297] [298], Угода між Україною та Росій­ською Федерацією про спільне використання та охорону прикордонних водних об'єктів 1992 року, Угода між Урядом України та Урядом Угорської Республіки з питань водного господарства на прикордонних водах 1993 року, Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки з питань водного господар­ства на прикордонних водах 1994 року11, угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про спільне використання та охорону прикордонних вод 1994 року, угода між Кабінетом Міністрів України та урядом Республіки Білорусь про спільне використання та охорону транскордонних вод 2001 року1.}

Завданням водного законодавства є регламентація правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запо­бігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Перелік основних заходів у галузі охорони водних ресурсів містить Водний кодекс, який є базовим кодифікованим джерелом водного за­конодавства.

Юридичне поняття водвключає всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.Води зосереджуються у водному об'єкті- природному або створеному штучно елементі довкілля (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Таким чином, вода, зосереджена у водному об'єкті, є особливим природним ресурсом. Води є об'єктом правової охорони, якщо вони входять до складу природних ланок кругообігу води. Води, вилучені із природного стану, а також вода, яка не є при­родним благом, а виступає структурним елементом інших природних об'єктів (атмосферна волога, вологість ґрунту), не є об'єктом правового регулювання цих відносин².

Об'єми поверхневих, підземних і морських вод відповідноїтериторії ство­рюють водніpecypcu(cτ. 1 ВКУ). В преамбулі Водного кодексу вказано, що водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу та є обмеженими й уразливими природними об'єктами. Водний кодекс закріплює особливе правове становище цих природних об'єктів як національне надбання всього народу України. Це їх особливе природне становище спирається на по­єднання специфічних характеристик вод як: частини навколишнього природного середовища; природного об'єкта; об'єкта права власності³.

Об'єктом водних відносин є водний об'єкт чи його частина. Поверхневі води і землі, покриті ними і сполучені з ними (дно і береги водного об'єкта), розглядаються як єдиний водний об'єкт.

Усі води на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Водний кодекс підрозділяє водні об'єкти на водні об'єкти загальнодержав­ного і місцевого значення(ст. 5 ВКУ). До водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їхні притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також ті, що належать до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області та які не належать до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Детальний перелік основних водоохоронних заходів, що утворюють цілісну систему, спрямовану на охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, та їх раціональне використання містить Водний кодекс. Вони сконцентровані як у спеціальному розділі IV, так і в інших розділах чинного Водного кодексу.

До основних водоохоронних заходів належать: утворення водоохорон­них зон (ст. 87 ВКУ), прибережних захисних смуг (ст.

Серед них до заборонних приписів належать: заборона введення вдію під­приємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан вод; заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; заборона забруднювати, засмічувати поверхні водозборів, льодового покриву водойм, водотоків, а також морів, їхніх заток і лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими.

До заходів запобіжного характеру належать охорона підземних вод; охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних; запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин; умови розміщення, про­ектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод; умови розміщення, про­ектування, будівництва, реконструкції і введення вдію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан рибогосподарських водних об'єктів; охорона внутрішніх морських вод та територіального моря та ін.

Таким чином, заходи щодо охороні вод, які закріплені у розділі IV Водного кодексу, можна підрозділити на: особливий порядок надання їх у користуван­ня, а також використання земель водного фонду (ст. ст. 85, 86 ВКУ); створення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів, зон санітарної охорони (ст. ст. 85, 86, 87, 88, 91, 92 ВКУ); за­кріплення особливого правового режиму водних об'єктів, віднесених у встанов­леному законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 94 ВКУ); водоохоронні вимоги до виробничо-господарської діяльності по недопущенню забруднення, засмічення і вичерпання вод (ст. 95-106 ВКУ); запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідація їх наслідків (ст. 107-108 ВКУ)^[300].

Основними організаційно-правовими інструментами забезпечення раці­онального використання й охорони вод і одночасно функціями державного управління в даній сфері є: планування раціонального використання водних об'єктів; здійснення контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; введення державного моніторингу вод, державного водного кадастру і здійснення державного обліку вод; проведення екологічної експертизи об'єктів, пов'язаних з використанням вод; стандартизація і нормування в галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів.