§ 2. Правове регулювання охорони навколишнього середовища у США, Канаді та Латиноамериканських країнах

Джерелом права США є судовий прецедент, тому варто навести декілька справ, які розтлумачують і розвивають положення вище згаданих законодавчих актів: в сфері охорони повітря-справи NRDCv. Train 1976, Lead Industries Association, Inc. v. EPA 1980, American Petroleum Institute v. Costle 1981, Chevron U.S.A. Inc. v. Natural Resources Defense Council 1984, Central Arizona Water Conservation District v. United States Environmental Protection Agency 1993, National Mining Association v. EPA 1995, American Trucking Associations, Inc. v. EPA 1999, Friends of the Earth, Inc. v. Peter Watson 2005, South CoastAir Quality Management District v. EPA 1995; в сфері охорони вод і водно-болотних угідь - справи Dupont V. Train 1977, EPA v. National Crushed Stone Association 1980, Natural Resources Defense Council v. EPA 1987, Rapanos v. United States 2006; в сфері управління небезпечними від­ходами - справи American Petroleum Institute v. United States EPA 1990, Dague v. City of Burlington 1991, Chemical Waste Management, lnc., v. Guy Hunt, Governor OfAlabama, et al. 1992, City of Chicago v. Environmental Defense Fund 1994, U.S. v. Hercules, Inc. 2001¹; в сфері охорони біорізноманіття - справи Babbitt v. Sweet Home Chapter of Communities for a Great Oregon 1995, Conservation Council for Hawaii v. Babbitt 1998^{[539] [540]. В правовій системі США громадяни активно реалізують закріплене законодавчо за ними право на звернення до суду за захистом своїх екологічних прав, починаючи з середини XX ст.}

США не беруть участі в Кіотському протоколі 1997 року, однак слід відзна­чити, що саме на основі американської системи реалізації ринкових підходів до управління навколишнім середовищем, а саме — створення ринків прав на викиди, були розроблені «гнучкі» механізми Кіотського протоколу. Мова йде про запроваджену в США першу загальнонаціональну систему торгівлі квотами на викиди двоокису сірки від теплових електростанцій^[541]. Доленосною для при­родоохоронної політики США виявилась справа Massachusetts v.

В США діють Агентство з охорони навколишнього середовища, яке підпоряд­ковується президенту, певні природоохоронні функції також має Департамент внутрішніх справ, Департамент сільського господарства. Рада з якості навколиш­нього середовища, створена при Адміністрації Президента, виступає координа­ційною ланкою для всіх урядових природоохоронних програм і агенцій.

У 1970-80-х роках Канада була визнана на міжнародному рівні у якості лідера в сфері розвитку прогресивного екологічного законодавства і природо­охоронних реформ. Однак вже у 1990-х роках вона почала втрачати цей статус з низки причин, які пов'язані з особливостями федерального устрою держави, впливом неоліберальних концепцій дерегулювання на екологічну політику держави та значною вагою традиційних галузей промисловості, відповідальних за деградацію довкілля, в національній економіці^[542]. Як приклад, що ілюструє погіршення стану впровадження міжнародних правових норм у галузі охорони навколишнього середовища в національне законодавство, можна згадати по­рушення у 2008 році проти Канади «Питання імплементації» згідно з процедурою Органу із застосування Комітету з дотримання Кіотського протоколу 1997 року.

Перші законодавчі акти з раціонального землекористування та водокористу­вання було ухвалено в провінції Онтаріо ще 1946 році. Забруднення Великих Озер стимулювало розвиток як національного законодавства, так і двостороннього співробітництва із США: у 1964 році було засновано міжнародну спільну комісію, а пізніше укладено низку угод щодо боротьби із забрудненням Озер (угоди між Канадою і США щодо якості води у Великих Озерах 1972 року і 1978 року з про­токолами 1983 і 1987 років).

Закон про охорону навколишнього середовища в редакції 1999 року. Вперше цей закон було розроблено і ухвалено у 1988 році в результаті загальнонаціо­нальних громадських консультацій. Документ покликаний встановити правові заходи захисту населення від усіх форм забруднення за допомогою управління на федеральному рівні в сфері використання і поводження з хімічними речо­винами. На виконання Федеральної стратегії зі сталого розвитку у 2008 році в Канаді було ухвалено Федеральний закон зі сталого розвитку.

Спеціальне законодавство щодо боротьби із забрудненням окремих середо­вищ існування та охорони окремих природних об'єктів: закони про гірську справу, розробку континентального шельфу та геологорозвідку 1903 року зі змінами 1965 і 1967 років, охорону мігруючих видів птахів 1917 року зі змінами 1985 року, національні парки 1930 року зі змінами 1985 року, збереження лісів східного схилу Скелястих гір 1947 року, добрива 1957 року зі змінами 1970 року, сільське господарство і аграрний розвиток 1966 року зі змінами 1985 року, розвиток та дослідження лісів 1966 року зі змінами 1970 року, небезпечні речовини 1969 року зі змінами 1983 року, воду 1970 року зі змінами 1985 і 1994 років, попередження забруднення арктичних вод 1970 року, інспектування земель 1970 року, ком­пенсацію за залишки пестицидів 1970 року, рекультивацію земель у зоні прерій 1970 року зі змінами 1983 року, чисте повітря 1971 року зі змінами 1985 року, охорону рибальства у прибережній зоні 1979 року, рибальство 1985 року, охорону диких тварин і рослин та регулювання міжнародної та міжпровінційної торгівлі 1992 року, екологічну експертизу 1998 року.

Певний інтерес викликає законодавство у сфері охорони навколишнього середовища у деяких Латиноамериканських країнах. Конституції більшості держав цього регіону містять такі положення: право кожного на сприятливе (безпечне, здорове) навколишнє середовище (ст. 225 Конституції Бразилії 1988 року, ст. 41 Конституції Аргентини 1994 року, ст. 50 Конституції Коста Ріки 1949 року, ст. 118 Конституції Панами 1994 року); обов'язок держави і кожної людини забезпечувати охорону навколишнього середовища для потребтепе- рішнього і майбутнього поколінь (ст. 225 Конституції Бразилії, ст. 41 Конституції Аргентини, ст. 27 Конституції Куби 1976 року); деякі конституції передбачають не лише індивідуальне, але й колективне право на сприятливе довкілля (на­приклад, Конституція Венесуели 1999 року); деякі передбачають обов'язок здійснювати оцінку впливу на навколишнє середовище (ст. 129 Конституції Венесуели), а також обов'язок включати клаузулу про охорону довкілля та його відновлення у випадку завдання шкоди в усі угоди та дозволи, що під­писуються чи видаються державою і пов'язані з використанням природних ресурсів (Конституція Венесуели); право органів державної влади встановлю­вати обмеження на користування приватною власністю з метою збереження екологічної рівноваги (Конституція Мексики 1917 року зі змінами 1987 року), або природної спадщини (Конституція Чилі 1980 року), або здорового довкілля (ст. 334 Конституції Колумбії 1991 року); право суспільства і окремих його груп брати участь в прийнятті рішень екологічного змісту, які можуть впливати на них (ст. 79 Конституції Колумбії); право на відшкодування екологічної шкоди (ст. 80 Конституції Колумбії); право органів державної влади забороняти будь- яку небезпечну діяльність (ст.

Спеціальні закони з охорони навколишнього середовища мають такі дер­жави цього регіону: Бразилія (Закон про національну політику в сфері охорони навколишнього середовища 1981 року), Аргентина (Закон 25/675 2002 року), Ве­несуела (Закон з охорони навколишнього середовища засобами кримінального права 1991 року), Мексика (Загальний закон з екологічної рівноваги та охорони навколишнього середовища 1988 року зі змінами 1996 року), Гондурас, Панама, Чилі, Перу (Загальний закон з охорони навколишнього середовища 1993,1998, 1994 та 2005 років відповідно), Куба і Еквадор (Закон з охорони навколишнього середовища 1997 і 1976 років відповідно), Гватемала (Закон з охорони та покра­щення стану навколишнього середовища 1986 року), Нікарагуа (Загальний закон з охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів 1996 року), Сальвадор (Національний закон з охорони навколишнього середо­вища 1998 року), Колумбія (Національний кодекс з природних відновлюваних ресурсів та охорони навколишнього середовища 1977 року та Закон щодо ство­рення Національної системи охорони навколишнього середовища 1993 року). Такі держави, як Коста Ріка, Болівія, Парагвай, Уругвай, не мають єдиного коди­фікованого акту в зазначеній сфері.

У більшості країн цього регіону діють спеціальні міністерства (ради, агент­ства) охорони навколишнього середовища, деякі називаються «Міністерство охорони навколишнього середовища і природних ресурсів» (Венесуела, Мексика, Коста Ріка, Гватемала, Нікарагуа), деякі об'єднують функції охорони навколишнього середовища і функції соціального розвитку (Аргентина) або науково-технічного розвитку (Куба), або планування і територіального розвит­ку (Колумбія).

Можна відзначити загальну тенденцію щодо закріплення в положеннях конституцій та актах законодавства Латиноамериканських держав положень про суверенітет народу над природними ресурсами, порядок їх експлуатації, а також обмеження приватної власності, зокрема іноземної, у випадку реалізації державної політики з охорони навколишнього середовища. Ця тенденція по­яснюється історичними подіями періоду деколонізації, коли новостворені не­залежні держави об'єднались для лобіювання своїх інтересів і розпочали рух за право самим розпоряджатися всіма природними багатствами, які знаходяться на їх території. В результаті було ухвалено декілька резолюцій в рамках ГА ООН, а на рівні конституцій і актів національного законодавства закріплено вищезаз­начені положення.

De Aguiar Patriota A. An introduction to Brazilian environmental law I Antonio de Aguiar Patriota H The George Washington International Law Review. - 2009. - Vol. 40, No. 3. - P. 611-617.