Основні етапи розвитку Київської держави

Формування й розвиток відносно єдиної Київської держави були складним процесом, який можна розділити на кілька етапів. Основним змістом першого етапу були становлення та еволюція державних структур Русі.

Більш або менш стійка й тривала державна організація на Pyci встановилася з припиненням походів князівських дружин із метою полюддя та із законодавчою регламентацією відносин київського центру з підвладними племінними княжіннями. Першим серйозним поступом до цього з боку центральної влади стало проведення княгинею Ольгою адміністративно-фінансової реформи. Встановлення більш суворого порядку збирання данини, визначення його терміну і певних місць (погости), регламентація податків (уроки) були вирішальними кроками на шляху «одержавлення племінних княжінь і перетворення їх, земель на державну територію Київ- ськоїРусі» (M Копшяр). Важкосказати, чи було підкріплено ці рішучі дії Ольги на законодавчому рівні.

Отже, за політичною організацією на першому етапі свого розвитку (до князювання Володимира Великого) Київська Русь залишалася своєрідною політичною асоціацією «світлих і великих» князів, що перебували під «рукою» у великого князя київського.

Своєрідністю суспільного поступу східних слов’ян стало збереження племінних княжінь ще більш як на століття потому, як виникла Руська земля. Лише Володимир Святославович, провівши з приходом до влади адміністративну (державну) реформу, остаточно приєднав землі племінних княжінь до складу держави. Ця акція ознаменувала другий етап у розвитку державності Київської Русі. Він припав на князювання Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого (остання чверть X — середина XI ст.) і характеризується завершенням складання Кисво-Руської держави і водночас найбільшим ії піднесенням. Суть Володимировоїадміністративної реформи полягала у ліквідації влади племінних князів (місцевих династій) і заміною їх практикою посадження у землях Pyci посадників (своіх синів). Крім адміністративної, Володимир здійснив судову й військову реформи. Усе це привело до концентрації держави, розширення її кордонів. Родоплемінне суспільство стало переростати у ранньофеодальне. Запровадження християнства як державної релігіі у Київській Pyci - другої з головних реформ князя

IR

Володимира — було ідеологічним опертям централізаторських зу- сшь князя, зміцнило його авторитет і владу, сприяло розбудові держави. Християнізація Pyci означала також легітимацію Київської держави у тогочасному християнському світі. Проте візантійська православна традиція призвела й до притаманного православ’ю консерватизму мислення. Вона певною мірою спричинила подальше поширення на Pyci феодальних міжусобиць. (На Заході Папа Римський був до деякої міри регулятором суспільних процесів, ОСКІЛЬКИ від його волі залежало визнання чи невизнання того чи іншого монарха). Володимир запровадив державну символіку.

У часи князювання Ярослава було остаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія й кордони, вдосконалився державний апарат. Від часу Ярослава можемо говорити про дипломатію як про один із напрямів політики Кисво-Руської держави. Ta головне, князь виступив ініціатором кодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з’явився перший письмовий звід норм давньоруського права - «Руська правда».

Отже, на другому етапі розвитку Київська Русь стала відносно централізованою державою. Зміни в структурі державної влади виявлялись у зростанні економічної та політичної могутності великого князя, концентрації його влади та поширенні сфери дії централізованого державного апарату примусу в межах усієї території Русі.

Головний зміст третього етапу Кисво-Руської держави - її політичний занепад, що проявився у вигляді феодальноїроздробле- чості. Причини феодальної роздробленості, яка була закономірним етапом у розвитку середньовічної державності, випливали з характеру соціально-економічного розвитку Київської Русі, і виявляли себе головно в економічних (система натурального господарювання, що сприяла ізоляції окремих господарських одиниць - сім’ї, громади, князівства), соціально-політичних (боярство перетворювалося з військової еліти у землевласників - феодалів, прагнуло політичної самостійності) та зовнішньополітичних факторах. До останніх належали знищення стародавнього торгового шляху «із варяг у греки» та вторгнення монголо-татар.

Ознаки цього етапу розвитку Київської Pyci - кризи великокнязівської влади й трансформації держави в систему князівських уділів - стали помітними з другої половини Xl ст. У літературі підкреслюється, по роздробленість була історично суперечливим явиїцем.

Більшість істориків кінцеву межу етапу феодальної роздробленості Київської Pyci окреслюють навалою монголо-татар (1240 p.). Але слушним видаються також висновки тих дослідників (Лев Вой- тович), які вважають, щоудільний етап розвитку руської (української) державності тривав протягом XII XVJ cm. Пройшовши шлях від територіально-адміністративних одиниць до феодальних держав, вони поступово, мірою поглинання їх Польсько-Литовською та Московською державами, позбувалися державних ознак. Удільні князівства .мали сталі території, розвинені адміністрацію й судочинство. свою митну й податкову політику, свос військо та символік}>. їхні князі вели самостійну політику в інтересах своїх князівств, підпорядковуючи цим інтересам свої шлюбні зв’язки. До 1240 p. їх розвиток і діяльність відбувалися в рамках Київської Русі. Надалі окремі з них були пов’язані із Золотою Ордою та її васалами. Великим князівством Литовським і Московською державою. Значна частина з них на різних етапах своєї історії були повністю незалежними.