1.1 Основні тенденції розвитку суспільства та виникнення держави і права

Розуміння держави і права, їхнього взаємозв’язку, ролі та місця в житті сучасного суспільства не можливе без усвідомлення того, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму становленні, які причини впливали на їхні утворення, розвиток, розмаїття форм і зміс­ту.

Суспільство в широкому розумінні означає організовану сукуп­ність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку.

У

Первісне суспільство охоплюється періодом від виникнення лю­дини до утворення перших держав (близько п’яти тисяч років тому).

Суттєвий внесок у розуміння особливостей цієї доби зробив ви­датний американський етнограф, соціолог, історик Л. Морган. Своїми дослідженнями, оформленими в 1877 році в книзі «Стародавнє суспі­льство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації», він фактично заснував наукову теорію первісного суспільства, положення якої посіли чільне місце в історич­ній науці.

Ще з часів первісного ладу люди прагнули до колективних форм життя. Вони разом виробляли примітивну зброю, полювали, добува­ли їжу, виготовляли одяг із шкур тварин, об’єднуючись у невеликі групи - первісне стадо.

У процесі еволюції люди навчилися виробляти досконаліші зна­ряддя праці, будувати житло, добувати й готувати різноманітну їжу, одомашнювати диких тварин, обробляти землю та вирощувати необ­хідні для харчування рослини. Первісне стадо поступилося місцем більш досконалим формам суспільної організації - родовій общині, яка на стадії розкладання первісного ладу перетворюється на прото- селянську общину (первісну сусідську общину).

* Родова община - це група людей, які мали кровні зв’язки (по­ходили від одного пращура), спільно проживали і вели колективне господарство.

Певні території, знаряддя праці, господарське начиння, житло були спільною власністю всіх членів роду, яка ще не мала ознак юри­дичного закріплення. Вироблені сумісною працею продукти спожи­вання розподілялися нарівно між усіма членами роду.

Поступово відбувається розвиток форм шлюбних стосунків, у яких починає переважати екзогамна сім’я^[1]. Перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду привели до актив­ного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони стали об’єднувались у племена на основі мовної, економічної, територіаль­ної та шлюбної спільності. Із ускладненням суспільних зв’язків вини­кають і починають розвиватися інститути соціальної влади.

Влада як соціальна категорія відображає здатність її носія підкоряти своїй волі інших, визначати варіанти поведінки підв­ладного і домагатися здійснення такої поведінки. Влада в суспі­льстві здійснюється через соціальне управління і соціальне регу­лювання (систему соціальних норм).

Організаційну основу життя первісного суспільства становили первісні форми соціальної влади та первісні соціальні норми, які вті­лювались у звичаях, традиціях і табу (заборонах).

Основні риси соціальної влади в первісному суспільстві:

• ґрунтувалася на родових відносинах і виражала загальну волю;

• була єдиною (завдяки властивій роду взаємодопомозі та відсутнос­ті в ньому соціальних протиріч);

• не мала розподілу за функціями і спеціального апарату управління та примусу, що зумовлено простотою економічної і соціальної структури первісного суспільства;

• переконання переважало над примусом, який застосовувався рідко та мав на меті суспільний осуд і виховання.

Управління в первісному суспільстві здійснювалося:

1) загальними зборами дорослих членів роду, які вирішували ос­новні питання життєдіяльності і водночас виконували функції суспі­льного суду над порушниками канонів родового життя, а також ви­рішували спори між окремими особами;

2) старійшинами (радами старійшин), влада яких забезпечувала­ся власним авторитетом, досвідом, мудрістю і не давала їм ніяких ма­теріальних привілеїв;

3) вождями, яких обирали на загальних зборах для здійснення повсякденного керівництва, а також військового управління під час ведення воєн між племенами;

4) жерцями, які були основними носіями релігійних звичаїв, ви­конувачами обрядів, служителями культу.

При цьому найвища соціальна влада в первісному суспільстві належала загальним зборам, які називаються первісною демократією.

Соціальні норми первісного суспільства:

- виникали і формувалися поступово із розвитком суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;

- виражали волю та інтереси всього роду або племені;

- однаково поширювалися на всіх, не розділяючи людей за інте­ресами і соціальним положенням;

- не мали зовнішнього закріплення, передавалися з покоління в покоління і зберігалися в пам’яті людей;

- ґрунтувалися на внутрішньому переконанні й узгодженості по­глядів членів роду;

- забезпечувалися переважно засобами суспільного впливу, си­лою звички, традицій (примус виражався в зауваженнях, необхідності вибачатися, відновляти пошкоджені речі тощо; найвищою мірою примусу було вигнання з роду або племені).

Із плином часу і розвитком людини як особистості відбулося ро­зшарування суспільства за інтересами, видове і кількісне зростання суспільних відносин, посилення ролі інститутів соціальної влади із виділенням апарату примусу, що зумовило зміни форм соціального управління й регулювання, спричинило виникнення і розвиток дер­жави та права.

Соціальна влада в сучасному розумінні - це спосіб управління суспільством, що виражається в системі публічно-вольових ві­дносин між людьми з приводу організації їхньої взаємодії, дося­гнення спільних цілей та забезпечення загального інтересу.

Еволюція всіх життєво важливих сфер суспільних відносин зу­мовлена впливом соціальної влади. Відповідно, у складній структурі соціальної влади можна виділяти політичну (і як її різновид - дер­жавну), економічну, ідеологічну, духовну та інші види влади.

До загальних ознак соціальної влади належить передусім те, що вона:

- є організаційною властивістю суспільства, способом його управління і втілення інтересів впливових соціальних груп, що пе­редбачає поєднання вольового (силового) й управлінського начал;

- складається природно-історичним шляхом, починаючи з пер­вісного суспільства, народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага (цінності);

- виробляє загальні для суспільства орієнтири і цінності;

- здійснюється у формі владних (публічно-вольових) відносин між владними і підвладними суб’єктами, які формуються на основі відповідних соціальних норм;

- ґрунтується на верховенстві, самостійності владного суб’єкта у прийнятті рішень, обов’язкових для виконання підвладними суб’єктами, а також на можливості за необхідності нав’язувати свою волю, забезпечувати і контролювати виконання покладених зо­бов’язань;

- здійснює управління за допомогою широкого спектру засобів і методів, серед яких авторитет, переконання, заохочення, співпраця, координація, узгодження, а також примус у різних його формах (пси­хічний, фізичний, юридичний).

Держава і право - нерозривно взаємопов’язані суспільні явища. Як форми втілення соціальної влади вони виникають і розвиваються в конкретних історичних умовах, залежно від тенденцій і ступеня ро­звитку суспільства.

Кожен народ, суспільство проходять власний унікальний шлях державного і правового розвитку. Однак серед усієї сукупності при­чин, що визначили зародження держави і права в різних народів, ви­діляються найбільш загальні їх групи, які називають факторами ви­никнення держави і права. До основних із них належать інтелектуальний, економічний, політичний та організаційний фактори.

Фактори виникнення держави і права

Інтелектуальний фактор. Із розвитком особистості людина стає відносно самостійним членом суспільства із власними інтереса­ми, які можуть не збігатися з інтересами інших або суперечити їм. Зростають потреби у спілкуванні і взаємодії людей як у межах своєї родової групи, так і поза нею. Ускладнення суспільних відносин по­чало перевищувати регулятивні можливості первісних звичаїв, які не враховували індивідуальності людини. Тому виникла необхідність встановлення зрозумілих усім та обов’язкових для всіх обмежень (правил) поведінки, які б змогли забезпечити співіснування людей, що стало неможливим без нових, більш універсальних соціальних ре­гуляторів та засобів забезпечення їх обов’язковості.

Економічний фактор. Перехід від привласнювального до вироб­ничого господарства, розподіл і спеціалізація праці, поява надлишко­вого продукту, торгівлі і приватної власності викликали розвиток економічних зв’язків, які будувалися на нових принципах і виходили далеко за межі окремої родової общини. З’явилася потреба в закріп­ленні статусу товаровласника та визначення загальних для всіх прин­ципів господарювання. У цих умовах первісні соціальні норми і владні інститути вже не були спроможні забезпечувати стабільність відно­син та зростаючі потреби економічної організації суспільства.

Політичний фактор. Інтелектуальне й економічне зростання спричинило структурні зміни первісного суспільства, яке все більше стає неоднорідним. Відбувається його розшарування за майновим і соціальним становищем. Формуються соціальні верстви з протилеж­ними інтересами, що посилює соціальні суперечності й конфлікти як усередині окремих племен, так і між цілими племенами, спричиняю­чи війни. Вирішити ці суспільні проблеми в умовах родоплемінної організації життя було вже неможливо. Починає розвиватися політи­ка як сфера реалізації власних інтересів найбільш впливовими соціа­льними групами з відповідними їй засобами впливу на суспільство.

Організаційний фактор. В умовах активного розвитку суспіль­них відносин і зростання кількості населення первісні норми та ін­ститути соціальної влади втратили свою ефективність. По-перше, во­ни були примітивними і сталими, а динамічне суспільне життя вимагало організаційних механізмів, які могли б швидко адаптувати­ся до соціальних змін. По-друге, об’єднання людей із різними звича­ями, традиціями, ціннісними орієнтирами вимагало нових, більш уні­версальних і розвинутих регулятивних та управлінських форм і засобів. По-третє, розвиток писемності зумовив виникнення зовніш­ніх форм закріплення соціальних норм та управлінських рішень, що значно спрощувало доведення їх до людей.

1.2