Основні риси розвитку окремих галузей законодавства

Розвиток радянського права загалом відбувався на відомих з попередніх періодів засадах і принципах, в основі яких були централізм законодавчої політики та приматдержавних інтересів в ході Iipc^ajl1 зації надособистими.

Цивільне законодавство. Ключовими нормативно-правови актами, що лежали в основі цивільно-правового регулюванняупро довж усього післясталінського періоду історії радянської дер*³®^ сті в Україні, були Основи цивільного законодавства Союзу

союзного, так і до республіканського цивільного законодавства Зокрема, громадянам надавалися цивільно-правові можливості охорони особистих немайнових прав громадян (право на судовий захист від посягань на їх честь і гідність).

У «перебудовні» роки розвиток цивільного законодавства відбувався у напрямі розширення форм і суб’єктів права власності та створення сприятливих умов для підприємницької діяльності. Закон «Про власність в СРСР» (6 березня 1990 p.) визначав три форми власності: власність громадян (власність господарств - трудового селянського і особистого), колективна (власність орендного підприємства, кооперативу, господарського товариства, товариства чи акціонерного товариства, господарської асоціації, громадської чи релігійної організацій), державна (загальносоюзна, союзних, автономних республік, адміністративно-територіальних утворень, державних підприємств, трудових колективів і державних установ). Допускалося також існування в CPCP власності іноземних держав чи міжнародних організацій. Власність могла бути дольовою, загальною або змішаною. Сприятливі умови для підприємницької діяльності в республіці створили, зокрема, прийняті услідзасоюз- ними закони УРСР - «Про підприємництво» (7 лютого 1991 p.)i «Про інвестиційну діяльність» (18 вересня 1991 p.).

Сімеипе законодавство. Дссталізація позначилася па сфері ci- мсйно-шлюбпих відносин скасуванням 1953 p. норми про заборо- ну ішнобів між громадянами CPCP та інозсмішми. Того ж року IlBP УРСР внесла зміни до Кодексу законів нро сім’ю опіку шлюб і акги громадянського сіану УРСР(1926 p.). які передбачали обов’язок батьків утримувати своїх дітей до повноліття.

Прийнятий відповідно до Ocnim законодавства Союзу PCP і союзних респубчікщю uvaoft і сім 'ю (1968 p.) повий Кодекс n/x> ииюб то сім ю УРСР (20 червня 1969 p.) був спрямований на іміц- IicHiiH сім’ї та охоропу інгерссів магері та дигини (з численними змінами та доповненнями діяв до 10 січня 2002 p.).

Трудове законодавство у роки десіаліпізації розвивалося у напрямі демократизації й розширення трудових гарантій. Суспільство позбулося одіозних аііінгуманіїнх правових норм сіалінщинії: скорочено робочий день у передвихідні і передсвяткові дні на дві години (березень 1956 p.); скасовано кримінальну відповідальність за самовільне залишення підприємств чи установ, а також за про- іули без поважної причини (квітень 1956 p.); збільшено тривалість відпусток, шо надавалися працюючим жінкам у зв язку з вагітністю та пологами з 77 до 112 днів (квітень 1956 p.); заборонено приймати па роботу підлітків, яким не виповнилося 16 років (грудень 1956 p.); відновлено право робітника з власного бажання припинити роботу , попередивши про цс адмініс трацію за два тижні ло того (січень 1957 p.); розпочато переведення всіх робітників і службовців на 7-годинний робочий день, а для певних категорій трудяших (зайнятих на підземних робозах та у віці від 16 до 18 років) встановлювався 6-годинний робочий депь (з 1958 p.).

За своїм значенням зміни у пенсійному законодавезві у xpy- щовські часи були по суті пенсійною реформою.

Основними нормативними актами, що регулювали трудові відносини в «застійні» роки, були Основи законодавства СоюзуРСРі союзних республік про працю (1970 p.), і прийнятий відповіднодо них Кодекс законів про працю УРСР (10 грудня 1971 p.).

Кодекс законів про працю УРСР, що був введений у дію з 1 червня 1972 p., складався з вісімнадцяти розділів і містив норми, які визначали завдання і загальні положення трудового законодавства, а також норми про договори - колективний (укладався органами профспілки від імені колективу робітників і службовців з адміністрацією підприємства чи організації), трудовий (між працівниками і підприємством). Норми Кодексу спрямовувалися на регулювання тривалості робочого часу й часу відпочинку, заробітної платні, встановлювали гарантії та компенсації для різних категорій працюючих - службовців, обраних на виборні посади, при переведенні на роботу в іншу місцевість, при направленні на підвищення кваліфікації, робітників і службовців, при покладанні на них матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, організації. Зміст багатьох новел Кодексу регулював питання трудової дисципліни й охорони праці; праці жінок і праці молоді; пільгдля робітників і службовців, які суміщають роботу з навчанням; трудових спорів; державного соціального страхування; нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю тоїцо.

B умовах зміцнення командно-адміністративної системи початку 1980-х років приймалися нормативні акти, що посилювалибо- ротьбу з прогульниками та іншими злісними порушникамитрудо^ вої дисципліни.

Правовою основою реформування трудового законодавства у po- ки «перебудови» стали як заіальносоюзні (nanp., «Основи законодав- епюаСоюзуРуР і союзнихреатублік про оренду», «Про підприємства в CPCJff₄ иПро власність в CPCP»), так і республіканські (нагір «Про економічну самостійність УкраїнськоїРСР», «Про зайнятість населення» і «Про основи соцішіьноі захищеності іпвшідів в Україні>>) нормативні акти, здебільшого, 1990-1991 pp. Внесені ними зміни у трудове законодавство - оновлення порядку розроблення й укладення колективних договорів, запровадження контрактної форми прийняття на роботу, визначення випробувального терміну при прийнятті на роботу за погодженням сторін трудового договору, скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, надання жінкам додаткових гарантій трудових нрав через розширення нільг для них - в цілому оцішоються як позитивні (11. Гончаренко). Факторами, які об’гктнвно гальмували розвиток тогочасного трудового права, були: половинчастісіьскоііомічних реформ, орігш'аиія на виробництво, а пс на працівника, низький рівспь умов праці, слабкість інституту захисту трудових прав тощо.

Отже, радянське право у післясталінській УРСР залишалося одним із найбільш важливих засобів здійснення державної політики. Розвиток права залежав від сусіїільїіо-політичіюго курсу CPCP, позначався на законодавстві як системі нормативних акіів, якими регулювалися суспільні відносини, і віддзеркалював суперечливу еволюцію радянського суспільства. Ha розвиток правової системи в республіці безпосередній вплив справила Друга комплексна кодифікація радянського законодавства УРСР. Проте надмірна централізація права не залишала місця самостійній правотворчості для УРСР та інших союзних республік, зокрема в одних з найбільш важливих галузей права - цивільному, житловому, сімейному й трудовому.