§ 6. Система екологічного права та його співвідношення з іншими галузями права

Під системою екологічного права як галуззю права розуміють сукупність його інститутів, розташованих у визначеній послідовності відповідно до їх внутрішніх закономірностей функціонування.

-,!Предметом науки екологічного права є: еколого-правова доктрина; еколого- правовГнОрлигекологічні правовідносини; історія і динаміка розвитку еколо­гічного законодавства; екологічне право зарубіжних країн та його порівняння з вітчизняною галуззю права; правові форми міжнародного співробітництва у сфері екології; міжнародне екологічне право (право навколишнього природного середовища) тощо.

Систему екологічного права як навчальної дисципліни складає цілісна, по­слідовна і взаємообумовлена сукупність теоретичних положень, ідей і поглядів на екологічне право, його місце в системі вітчизняного права, власну структуру і зміст юридичних норм відповідних правових інститутів, що регулюють однорід­не коло екологічних суспільних відносин. У навчальній дисципліні екологічного права виділяють загальну, особливу і спеціальну частини.

У загальній частині розглядаються питання: науково-методологічних основ екологічного права; предмету, методу, принципів і функцій екологічного права; правової природи еколого-правових норм та екологічних правовідносин; системи екологічного права; джерел й історії галузі права; змісту та реалізації екологічних прав й обов'язків громадян і держави; щодо екологічних аспектів права власності на природні об'єкти та права користування ними; правових основ управління у сфері екології; правового регулювання стандартизації, нормування, обліку, прогнозування та інформування в сфері охорони навколишнього природного середовища; питання еколого-правового статусу особистості, еколого-правової освіти й формування еколого-правової культури; загальних підстав і умов юри­дичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

В особливу частину екологічного права включаються питання правового режиму використання й охорони окремих природних об'єктів, їх ресурсів і при­родних комплексів, виходячи з принципу їх поресурсової значимості, змісту і засад еколого-економічного й організаційно-правового механізму охорони певних об'єктів екологічного права, правової охорони природного середовища міст та інших урбанізованих територій, правового регулювання охорони при­родного середовища в промисловості, енергетиці, на транспорті, сільському господарстві та інших галузях господарської діяльності, правового режиму територій і зон надзвичайних екологічних ситуацій та подолання наслідків негативного природного та антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, правових засад проведення екологічної експертизи та реалізації її висновків, правового забезпечення екологічної безпеки для життя і здоров'я населення країни тощо.

Спеціальна частина екологічного права поєднує питання охорони навко­лишнього природного середовища у зарубіжних країнах та основних засад міжнародно-правової охорони навколишнього середовища. Вона відкриває можливості для порівняльного аналізу вітчизняного екологічного права із зару­біжним екологічним законодавством та правовими форми міжнародного спів­робітництва держав у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Співвідношення екологічного права з іншими галузями права засноване на близькості і взаємозв'язку визначеного кола суспільних відносин, регульованих нормами відповідних галузей права. Перш за все, це стосується співвідношення екологічного права з земельним, гірничим, водним, лісовим та іншими складови­ми природноресурсового права. Спектр наукових поглядів на проблему співвід­ношення екологічного права із земельним та іншими «ресурсовими» галузями права настільки широкий, що потребує окремого спеціального розгляду. Проте тут можна позначити лише декілька найбільш розповсюджених точок зору.

Найбільш розповсюдженими є дослідження земельного права як самостій­ної галузі права, що регулює суспільні відносини щодо використання земельних ресурсів як засобу виробництва і просторово-операційного базису, у той час як екологічне право регулює суспільні відносини з приводу землі як природного об'єкта й екологічної цінності. Цієї позиції дотримуються галузеві дослідники земельного права та значна кількість представників теоретико-правової науки¹.

Слід зазначити, що у свій час професор С. С. Алексеев включав екологічне право до числа профілюючих (фундаментальних) галузей права^{[13] [14]. Така позиція обґрунтовується тим, що екологічне і земельне право, маючи дещо співпадаючі об'єкти правового регулювання, все ж таки наділені різними предметами, тобто регулюють різні суспільні відносини, що складаються з приводу співпадаючих об'єктів. Якщо предметом екологічного права є природоохоронні відносини, то предметом земельного права й інших природноресурсових галузей права є «ресурсові» відносини, тобто по суті, господарські економічні відносини. Усе сказане про співвідношення екологічного і земельного права певною мірою може бути поширено і на співвідношення екологічного права з водним, гірни­чим, лісовим та іншими природноресурсовими галузями права, а також із самим природноресурсовим правом як комплексною галуззю права.}

Незважаючи на зростаюче поширення поглядів на екологічне право як са­мостійну фундаментальну правову галузь в українській правовій системі, така точка зору не стала загальновизнаною.

Традиційні галузі вітчизняної системи права також певним чином співвід­носяться з сучасним екологічним правом. З одного боку, вони складають осно­ву для формування норм права та правових інститутів екологічного права, а з іншого - норми екологічного права є засадничими підставами для екологізації інших галузей права. Так, конституційне право закріплює основні цілі, завдання та напрями охорони навколишнього природного середовища, зокрема, шляхом встановлення належності та вимог щодо використання й охорони окремих об'єктів екологічного права, визначення повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних, правозастосовчих та контрольних органів у сфері охорони довкілля.

Інститути адміністративного права, а саме: інститути правового регулювання управління, здійснення контролю, адміністративного припинення, адміністратив­ної відповідальності та інші, є складовими еколого-правового механізму охорони навколишнього природного середовища. У свою чергу норми екологічного права впливають на вказані інститути адміністративного права через їх екологізацію, тобто через внесення у норми, що регулюють адміністративні відносини, еко­логічних вимог щодо охорони об'єктів екологічного права.

Цивільне право із своїм сучасним змістом виконує стосовно екологічного права у встановлених випадках і обсягах компенсаційну функцію. У зв'язку з цим, для екологічних відносин цивільно-правовий інститут відшкодування шкоди, за­подіяної навколишньому природному середовищу, має принципове значення. Все більшого значення в екологічному праві набуває також цивільно-правовий договір як форма регулювання екологічних відносин.

Поряд з адміністративним і цивільним правом охоронну функцію стосов­но екологічних об'єктів виконує кримінальне право. Його норми закріплюють склади екологічних злочинів як види суспільно небезпечних діянь, що завдають найбільшої шкоди об'єктам екологічного права. Чинний Кримінальний кодекс виділяє їх в окремий розділ Особливої частини з назвою «Злочини проти до­вкілля» і закріплює у даний час кримінальну відповідальність за скоєння таких злочинів у понад 20 статтях.

Співвідношення екологічного права з міжнародним правом і зокрема з міжнародним екологічним правом, базується на включенні міжнародних дого­ворів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, до складу національного законодавства. У даний час налічується більше ЗО міжнародних договорів, конвенцій та інших угод в сфері охорони довкілля, ратифікованихукра- їнським парламентом, що застосовуються у нашій країні. Проте слід зазначити, що міжнародне екологічне право чи міжнародне право охорони навколишнього середовища не є складовими системи вітчизняного екологічного права.