§ 1. Історичні етапи становлення і розвитку науки теорії права і держави

У стародавні часи не існувало глибокої диференціації наук за предметом їх дослідження. Існували такі науки, як медицина, математика, астрономія, етика, логіка і деякі інші. Дослідження питань, пов’язаних із виникненням, розвитком і функціонуван­ням права і держави, відбувалося в рамках такої науки, як філо­софія (з грец.

Ураховуючи те, що філософія є однією з форм суспільної сві­домості, яка зрештою визначається економічними відносинами суспільства, а основним питанням філософії є проблема відно­шення мислення до буття і свідомості до матерії, природною ви­дається та обставина, що вчення про право і державу в працях різних учених змінювалося залежно від тієї історичної, еконо­мічної, політичної, соціальної обстановки, в якій вони жили.

Цей процес відбувався на тлі буржуазних революцій, що охопили Європу. З удосконаленням засобів виробництва і ви­робничих відносин наука стала активним чинником самого ви­робництва. Її завдання вже не обмежувалися лише пізнанням оточуючої людину дійсності, а й включали вироблення нових конструктивних пропозицій щодо вдосконалення суспільства, порядку і способів управління ним, реформування державно- правової матерії.

Проте філософія не є точною наукою - вона лише ставить перед собою загальні, глобальні питання, не торкаючись спе­цифічних проблем, які цікавлять правознавство. Про філософію іноді кажуть, що вона дає розпливчаті відповіді на нерозв’язні питання. Представників філософії права мало цікавили питан­ня, що ставили перед собою юристи-практики, тоді як юристи- практики мало занурювалися в ті проблеми, якими перейма­лися філософи. Інакше кажучи, філософи не могли спуститися на землю, а юристи не хотіли відірвати свої очі від землі. Тому постійно відбувався пошук науки, яка б задовольняла потре­би юристів-практиків, узагальнювала теоретичні та практичні знання у галузі юриспруденції. У зв’язку з цим виникла нагаль­на потреба у створенні засадничої, базової юридичної науки, до предмету якої входив би аналіз державно-правових явищ і яка піднімала б і вирішувала проблеми, що цікавлять юриспруден­цію. Таку потребу неодноразово підкреслював Г. Ф. Шершеневич (1883-1912) - російський родоначальник теоретичних наук про державу і право. За таких умов було зроблено низку спроб щодо

створення науки про державу і право. Так з’явилася «Енцикло­педія права».

Утім «Енциклопедія права» в тому вигляді, в якому вона була задумана, існує і зараз. Вона є довідником, що ввібрав у себе і розкрив головні державно-правові категорії, що містить перелік і огляд основних відомостей про право.

Наступним кроком на шляху створення науки про державу і право стала поява «Соціології права». Як випливає вже з самої назви даної науки, вона є симбіозом соціології та правових дис­циплін, наукою, яка спроектована на дослідження соціальної природи права, його соціальної спрямованості.

Далі відбулося створення «Політології права». Ця наука об’єднала в собі знання про державу і право. Але наголос було зроблено на вивченні ролі держави в політичній системі суспіль­ства, права як регулятора політичних процесів.

У результаті подальших наукових пошуків з’являлися такі розділи науки, як «Загальна теорія права», «Загальне вчення про державу», «Вчення про суть права і правової зв’язаності держави» та ін. Внаслідок узагальнення знань про державу і право, зібра­них вказаними науками, приблизно в 20-х роках XX століття виникла наука, що отримала назву «Теорія держави і права».

Ця назва залишалася незмінною протягом усієї «радянської» доби існування науки. Проте в другій половині 80-х років XX сто­ліття у зв’язку з демократичними перетвореннями в нашій дер­жаві, у зв’язку з тим, що знову стали серйозно вивчати проблеми природного права, правової держави, меж втручання держави в управління громадянським суспільством, знову вони набули актуальності, намітилася тенденція щодо зміни назви названої науки. Її все частіше стали іменувати «Теорія права і держави». Причому, ця зміна назви не має суто схоластичного характеру і не є випадковою, а містить у собі глибокий сенс. Вже в самій назві виражено важливу засаду, а саме - примат права над державою, твердження, що держава повинна в усіх своїх діях керуватися правом. При цьому під правом розуміють не тільки нормативне (позитивне) право, а й природне право, існування якого довгий час заперечувала радянська юридична наука, стверджуючи, що

право є похідним від держави, яка його творить на свій розсуд. Гадаємо, що дана назва науки про право і державу поступово ввійде до повсюдного наукового обігу.