A. Міжнародно-правова база

Цілий розділ Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині краї­ни присвячено питанню захисту від переміщення. Як загальна рекомендація, яка ґрунтується на нормах міжнародного права з прав людини та міжнарод­ного гуманітарного права, в Принципі №5 зазначається: «Усі органи влади та міжнародні організації зобов'язані за будь-яких обставин виконувати і за­безпечувати виконання своїх зобов'язань за міжнародним правом, правом з прав людини та гуманітарним правом, з тим щоб запобігати і уникати ситуа­цій, які можуть привести до переміщення осіб».

34 будинку або місця постійного проживання.^[55] Заборона примусового перемі­

щення поширюється, але не обмежується, переміщенням за таких обставин:

(a) що ґрунтуються на політиці апартеїду, «етнічних чисток» або анало­гічній практиці, метою або результатом якої є зміна етнічного, релі­гійного чи расового складу відповідної групи населення;

(b) під час збройних конфліктів, якщо необхідність у цьому не виклика­на вимогами щодо безпеки цивільного населення або надважливими причинами військового характеру;

(c) у випадках здійснення широкомасштабних проектів у сфері розвитку, які не виправдані з точки зору найважливіших і пріоритетних інтере­сів населення;

(d) під час стихійних лих, за винятком випадків, коли необхідність в ева­куації викликана міркуваннями безпеки і здоров'я осіб, які постраж­дали від стихійного лиха; та

(e) коли такі заходи використовуються як колективне покарання.^[56]

У Принципі 7 зазначається, що перед тим, як прийняти будь-яке рішення про переміщення осіб, відповідні органи влади мають забезпечити розгляд «всіх можливих альтернативних рішень, щоб взагалі уникнути переміщен­ня». Якщо «жодних альтернативних рішень не існує, то вживаються всі за­ходи для зведення переміщення та його несприятливих наслідків до мініму­му».

а) видається спеціальна постанова державним органом влади, який від­повідно до законодавства може виносити рішення про здійснення за­значених заходів;

б) приймаються адекватні заходи для надання переміщуваним особам вичерпної інформації про причини і порядок їх переміщення, а та­кож, у відповідних випадках, про компенсацію та переселення;

в) вживаються заходи для отримання вільної і усвідомленої згоди пере­міщуваних осіб;

г) відповідні органи влади мають докласти зусиль для залучення переміщу­ваних осіб, особливо жінок, до планування та здійснення їх переселення;

д) рішення про правозастосовні заходи, якщо вони необхідні, приймаються та впроваджуються компетентними правоохоронними органами; і

е) має забезпечуватися право на ефективні засоби правового захисту, в тому числі перегляд зазначених рішень відповідними судовими орга­нами.

У будь-якому випадку, переміщення не повинні здійснюватися у такий спо­сіб, який би порушував право на життя, повагу до людської гідності, свободу та безпеку.^[58] Крім того, на держави покладається «окреме зобов’язання захи­щати від переміщень корінних жителів, представників меншин, селян та осіб, що займаються скотарством, а також інші групи, які перебувають в особли­вій залежності від своїх земель і прив’язані до них».^[59] Будь-яке переміщен­ня «не повинно тривати довше того часу, ніж вимагається обставинами».^[60]

Принципи Пін’єйру

Принципи ООН щодо реституції житла та майна в контексті повернення біженців та переміщених осіб («Принципи Пін’єйру») віддзеркалюють фор­мулювання, надане в Керівних принципах з питання переміщення осіб всере­дині країни, зокрема щодо права на захист від переміщення.^[61] У цьому кон­тексті, у принципах Пін’єйру зазначається, що «держави повинні включити заходи щодо захисту від переміщення у національне законодавство у відпо­відності до міжнародного права з прав людини і гуманітарного права, а та­кож пов’язаних з ними стандартів, та мають поширювати ці заходи на кожну людину, що перебуває під їхньою законною юрисдикцією або ефективним контролем».^[62] Держави «мають заборонити примусове виселення, знесен­ня будинків і знищення сільськогосподарських районів, а також свавільну конфіскацію або експропріацію землі як міру покарання або як метод ве­дення війни».^[63] Держави мають вжити заходів для забезпечення того, щоб

36 жодна особа не піддавалася переміщенню, незалежно від того, проводиться воно державними чи недержавними суб’єктами.

Крім того, кожна людина має право на захист від свавільного або незакон­ного втручання в її приватне життя та від такого ж втручання у недотор­канність її житла.^[65] Принципи Пін’єйру вимагають від держав забезпечення того, щоб кожній людині надавалися належні процесуальні гарантії від сва­вільного або незаконного втручання в її приватне життя і від свавільного або незаконного посягання на недоторканність її житла.^[66] Держави також забез­печують захист осіб, які тимчасово займають житло первинних власників, від свавільного або незаконного примусового виселення, а у випадках, коли ви­селення таких осіб вважаються обґрунтованими і неминучими, то вони ма­ють проводитись згідно з міжнародним правом з прав людини і міжнародни­ми стандартами.^[67]