Міжнародно-правова база

Принцип недискримінації є загальноприйнятим у міжнародному праві; за­борона дискримінації підтверджується цілим арсеналом міжнародних та регіональних правових інструментів. У випадках внутрішнього переміщен­ня необхідно враховувати два особливі аспекти недискримінації: (1) захист ВПО від дискримінації на підставі того, що вони є переміщеними; (2) захист ВПО від дискримінації на будь-яких інших підставах (зокрема расова належ­ність, релігійні переконання тощо).

(1) Захист ВПО від дискримінації на підставі того, що вони є переміщеними

В Принципі 1(1) Керівних принципів зазначається:

Переміщені всередині держави особи користуються, на основі повної рівності, тими ж правами і свободами (передбаченими міжнародним правом і національним законодавством), якими користуються інші особи в їхній країні.

Ця норма «є реалізацією принципу рівності та недискримінації і чітко під­креслює те, що закладено в міжнародному праві: внутрішньо переміщені особи мають користуватися тими ж правами і свободами, що й інші особи в їхній країні. Будь-яка дискримінація проти внутрішньо переміщених осіб заборонена».^[82] Зазначена заборона дискримінації буде порушена у випадку, коли ВПО позбавляються будь-яких переваг лише на підставі того, що вони є переміщеними особами.

Важливо розуміти, що принцип недискримінації не включає в себе питання, які стосуються особливих вимог ВПО або певних груп ВПО, зокрема дітей переміщених осіб.^[83] Дійсно, як визнала Рада Європи (див. нижче), принцип недискримінації може «тягнути за собою зобов’язання передбачити осо­бливі заходи із метою задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб».^[84] Як зазначено у Керівництві для законодавців і високопосадовців:

Принцип рівного ставлення є основним підходом, що застосовується в Керівних принципах з питання про переміщення осіб всередині країни.

42

кримінаційні; скоріше, вони є необхідними відповідно до основного принципу, за яким слід по-різному ставитися до того, що відрізняється, за умови, коли таке ставлення є реакцією на прояви вразливості і трива­ють не довше, ніж це необхідно для їхнього вирішення.^[85]

Принцип недискримінації є основоположним правом ВПО під час всіх ета­пів переміщення. У Принципі 29(1) зроблено додатковий акцент на цьому праві у конкретному контексті опрацювання довготривалих рішень питан­ня переміщення:

Внутрішньо переміщені особи, які повернулися до своїх домівок або до місць постійного проживання чи переселилися в будь-яку іншу час­тину країни, не можуть підлягати дискримінації внаслідок їхнього пе­реміщення. Вони мають право приймати всебічну і рівноправну участь у веденні державних справ на всіх рівнях і мають рівний доступ до по­слуг держави.^[86]

(2) Захист від дискримінації на будь-якій іншій підставі та захист враз­ливих груп

Принципом 4(1) Керівних принципів підтверджується загальний принцип недискримінації, зокрема в тому, що Принципи застосовуються «без дис­кримінації за будь-якою ознакою, зокрема за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або віросповідання, політичних чи інших переконань, на­ціонального, етнічного або соціального походження, правового або соціаль­ного статусу, віку, інвалідності, майнового стану, народження або за будь- якими іншими подібними критеріями».

У Принципі 24 Керівних принципів зазначається: «Уся гуманітарна допомо- 43 га надається відповідно до принципів гуманності та неупередженості і без будь-якої дискримінації». Як зазначено у Керівництві для законодавців і ви­сокопосадовців: «Внутрішньо переміщені особи можуть належати до різних верств населення, і важливо переконатися в тому, що ставлення до них не відрізнятиметься».^[88] Водночас у Принципі 4(2) Керівних принципів зазна­чається:

Деякі внутрішньо переміщені особи, такі як діти, особливо неповноліт­ні особи без супроводу, вагітні жінки, матері з малолітніми дітьми, жін­ки, які очолюють домашні господарства, особи з обмеженими можли­востями та особи похилого віку, мають право на необхідні для їхнього становища захист і допомогу, а також на ставлення, яке враховує їхні особливі потреби.^[89]

У Поясненнях до Керівних принципів визначається, що, відповідно до норм міжнародного права з прав людини і міжнародного гуманітарного права, «відповідне особливе ставлення до деяких груп внутрішньо переміщених осіб не порушує принципу рівності, оскільки об’єктивно неоднорідні ситу­ації не можуть сприйматися однаково і необхідно брати до уваги конкретні прояви вразливості».^[90] Керівництво для законодавців і високопосадовців до­датково деталізує це питання, зокрема у тому, що «увага до захисту враз­ливих за суттю груп має бути абсолютним пріоритетом під час будь-якого внутрішнього переміщення», і підкреслюють, що до груп, які зазвичай ви­магають найбільшої уваги, належать: батьки-одинаки, зокрема у випадку до- могосподарств, очолюваних жінками; неповнолітні, особливо без супроводу дорослих; літні люди, особливо без супроводу або без підтримки сім’ї; особи з обмеженими можливостями, хронічними захворюваннями або ВІЛ/СНІ- Дом; травмовані особи; вагітні жінки або жінки, що годують дитину; пред­ставники етнічних і релігійних меншин, і корінних народів.^[91]

B.