Аналіз національного законодавства

Конституція України визначає загальні принципи бюджетного процесу на державному та місцевому рівнях. Виключно Законом про Державний бю­джет України визначаються будь-які видатки держави (ст.

Всі правила державного бюджетного процесу повинні бути встановлені ви­ключно законами, прийнятими парламентом, у повній відповідності до Бю­джетного кодексу України. Бюджетний кодекс регулює процеси розробки, розгляду і затвердження державного бюджету, а також його виконання, звіт­ність про його виконання, контроль за дотриманням бюджетного законо­давства, а також відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Бюджетний кодекс також визначає правові засади формування та виплати державного та місцевого боргу.

Спеціальні положення, що стосуються джерел фінансового забезпечення ре­алізації прав і свобод ВПО, встановлені статтею 15 Закону «Про забезпечен­ня прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». На додаток до відсилання, що фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за ра­хунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до зазначеного вище бю­джетного законодавства, Закон про ВПО проголошує, що заходи щодо за­безпечення соціальних прав і гарантій ВПО, зокрема щодо прийому, проїз­ду, розміщення та облаштування, є видатковими зобов’язаннями України та органів місцевого самоврядування.

Єдиним документом, який містить прямі зобов’язання за видатками на про­грами щодо ВПО, є Основні напрями вирішення проблем зайнятості вну­трішньо переміщених осіб на 2015-2016 роки, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ), від 8 липня 2015 року № 505. З точки зору бюджетних асигнувань, цей акт визначає загальні напрямки інвести­ційної політики, використання комунальної і державної власності для по-

треб ВПО, створення нових робочих місць, приватно-державного партнер­ства, а також вдосконалення законодавства. Хоча цей документ не передба­чає прямого виділення державних коштів чи коштів місцевих бюджетів, деякі з його положень встановлюють фінансові зобов’язання з боку держави, на­приклад компенсації підприємствам — роботодавців ВПО, гранти безробіт­ним ВПО для початку підприємницьких проектів і т.д. (див. також розділ про зайнятість та соціальний захист).

У той же час і інші програми для вирішення проблем ВПО були прийняті уря­дом без виділення ресурсів, необхідних для їх реалізації. 16 грудня 2015 року КМУ прийняв Комплексну державну Програму щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово оку­пованої території України та районів проведення антитерористичної опе­рації в інші регіони України, на період до 2017 року. Ця програма передбачає координацію органів державної влади на всіх рівнях і залучення органів міс­цевого самоврядування, освітніх і культурних організацій, неурядових орга­нізацій в рішенні ключових проблем ВПО. Проте, як і у випадку вищезгада­них Основних напрямів, програма діє до кінця 2016 року, а бюджет на 2016 рік не передбачає додаткових ресурсів для реалізації положень програми.

Більше того, сама програма не передбачає будь-яких фінансових ресур­сів для вирішення проблем внутрішнього переміщення. Це є порушенням встановлених національним законодавством правил щодо державних про- грам^[522]. Крім того, це суперечить зобов’язанням КМУ прийняти комплексну державну програму цільової підтримки соціальної адаптації ВПО, яка має визначити джерела та обсяги фінансування такої підтримки в разі масово­го (більше 100 000 чоловік) переміщення громадян України або якщо обста­вини, що викликали переміщення, зберігаються протягом понад 6 місяців^[523]. Враховуючи відсутність інших державних програм чи стратегій, прийнятих з метою фінансування вирішення проблем ВПО і довгострокового вирішен­ня внутрішнього переміщення, існує значний розрив між зобов’язаннями за законом і фактичним виділенням державних ресурсів для реалізації програм щодо внутрішнього переміщення.

Єдиним видом прямої фінансової підтримки ВПО з боку держави є «що­місячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покрит-

тя витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних по­слуг», відповідно до Постанови КМУ від 1 жовтня 2014 року № 505.

За відсутності достатніх ресурсів, що виділяються національним урядом, місцева влада несе особливо важкий фінансовий тягар вирішення проблем ВПО. Це створює серйозний фінансовий тиск на місцеві ресурси, що неми­нуче позначається на ефективності і різноманітності послуг і підтримки, до­ступної для ВПО. Це також може бути підставою для напруженості у відно­синах з приймаючими громадами.

У 2015 році велика частка допомоги ВПО надходила не від українського уря­ду, а від міжнародних неурядових організацій (НУО), таких як Норвезька та Данська ради у справах біженців, «People in Need», «Save the Children», уста­нов ООН, а також національних НУО, таких як БФ «Східне Серце», і Фонд Ахметова (див. також розділ про співпрацю з міжнародними партнерами).

Ще однією проблемою, встановленою Постановою КМУ № 505 є те, що ВПО обмежені у своєму праві вибирати банк, через який вони можуть отри­мати щомісячну державну пенсію і адресну допомогу. В даний час вони ма­ють право на отримання такої допомоги тільки через Державний ощадний банк України. Це обмеження банківських установ виключно державним банком посягає на правоздатність і свободу вибору ВПО. Більше того, до

184 ВПО ставиться вимога погодитись надати обов’язковий дозвіл банку роз­кривати всі особисті дані ВПО без будь-яких обмежень для одержувачів та­кої інформації. Це порушує гарантії банківської таємниці і створює ризики передачі цієї інформації до органів державної влади, не уповноважених на управління пенсійними справами, і, можливо, навіть неавторизованим ко­ристувачам.

C.