<<
>>

Аналіз національного законодавства

Конституція України визначає загальні принципи бюджетного процесу на державному та місцевому рівнях. Виключно Законом про Державний бю­джет України визначаються будь-які видатки держави (ст.

95). Щороку Ка­бінет Міністрів готує проект Закону про Державний бюджет України на на­ступний рік. Державний бюджет затверджується Верховною Радою (пар­ламентом) щорічно на період з 1 січня по 31 грудня або при особливих обставинах на інший період. На регіональному рівні місцеві ради затверджу­ють бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Держа­ва бере участь у формуванні доходів бюджету місцевого самоврядування та фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, які випливають з рішень державних органів, повинні бути компенсовані державою.

Всі правила державного бюджетного процесу повинні бути встановлені ви­ключно законами, прийнятими парламентом, у повній відповідності до Бю­джетного кодексу України. Бюджетний кодекс регулює процеси розробки, розгляду і затвердження державного бюджету, а також його виконання, звіт­ність про його виконання, контроль за дотриманням бюджетного законо­давства, а також відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Бюджетний кодекс також визначає правові засади формування та виплати державного та місцевого боргу.

Спеціальні положення, що стосуються джерел фінансового забезпечення ре­алізації прав і свобод ВПО, встановлені статтею 15 Закону «Про забезпечен­ня прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». На додаток до відсилання, що фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за ра­хунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до зазначеного вище бю­джетного законодавства, Закон про ВПО проголошує, що заходи щодо за­безпечення соціальних прав і гарантій ВПО, зокрема щодо прийому, проїз­ду, розміщення та облаштування, є видатковими зобов’язаннями України та органів місцевого самоврядування.

Стаття 15 також передбачає можливість залучення коштів приватних підприємств, установ та міжнародних організа­цій у вигляді благодійної, гуманітарної, матеріальної та технічної допомоги, а також благодійної допомоги від фізичних та юридичних осіб, спрямованої на забезпечення задоволення потреб та реалізації прав і свобод ВПО. Крім того, стаття 22 Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» пе­редбачає, що Кабінет Міністрів України за погодженням з Комітетом Вер­ховної Ради України з питань бюджету має здійснювати розподіл резерву ко­штів освітньої субвенції, медичної субвенції, а також нерозподілених видат­ків цих субвенцій для територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в по­вному обсязі свої повноваження, між місцевими бюджетами, а також пере­розподіл таких субвенцій між місцевими бюджетами для забезпечення обслу­говування ВПО. Не заперечуючи проти важливості зазначених положень, слід зазначити, що вони носять декларативний характер і не забезпечують нормативну базу для забезпечення належного фінансування потреб ВПО.

Єдиним документом, який містить прямі зобов’язання за видатками на про­грами щодо ВПО, є Основні напрями вирішення проблем зайнятості вну­трішньо переміщених осіб на 2015-2016 роки, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ), від 8 липня 2015 року № 505. З точки зору бюджетних асигнувань, цей акт визначає загальні напрямки інвести­ційної політики, використання комунальної і державної власності для по-

треб ВПО, створення нових робочих місць, приватно-державного партнер­ства, а також вдосконалення законодавства. Хоча цей документ не передба­чає прямого виділення державних коштів чи коштів місцевих бюджетів, деякі з його положень встановлюють фінансові зобов’язання з боку держави, на­приклад компенсації підприємствам — роботодавців ВПО, гранти безробіт­ним ВПО для початку підприємницьких проектів і т.д. (див. також розділ про зайнятість та соціальний захист).

Проте державний бюджет на 2016 рік не передбачає жодних конкретних ресурсів для фінансування заходів, передба­чених цими Основними напрямами.

У той же час і інші програми для вирішення проблем ВПО були прийняті уря­дом без виділення ресурсів, необхідних для їх реалізації. 16 грудня 2015 року КМУ прийняв Комплексну державну Програму щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово оку­пованої території України та районів проведення антитерористичної опе­рації в інші регіони України, на період до 2017 року. Ця програма передбачає координацію органів державної влади на всіх рівнях і залучення органів міс­цевого самоврядування, освітніх і культурних організацій, неурядових орга­нізацій в рішенні ключових проблем ВПО. Проте, як і у випадку вищезгада­них Основних напрямів, програма діє до кінця 2016 року, а бюджет на 2016 рік не передбачає додаткових ресурсів для реалізації положень програми.

Більше того, сама програма не передбачає будь-яких фінансових ресур­сів для вирішення проблем внутрішнього переміщення. Це є порушенням встановлених національним законодавством правил щодо державних про- грам[522]. Крім того, це суперечить зобов’язанням КМУ прийняти комплексну державну програму цільової підтримки соціальної адаптації ВПО, яка має визначити джерела та обсяги фінансування такої підтримки в разі масово­го (більше 100 000 чоловік) переміщення громадян України або якщо обста­вини, що викликали переміщення, зберігаються протягом понад 6 місяців[523]. Враховуючи відсутність інших державних програм чи стратегій, прийнятих з метою фінансування вирішення проблем ВПО і довгострокового вирішен­ня внутрішнього переміщення, існує значний розрив між зобов’язаннями за законом і фактичним виділенням державних ресурсів для реалізації програм щодо внутрішнього переміщення.

Єдиним видом прямої фінансової підтримки ВПО з боку держави є «що­місячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покрит-

тя витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних по­слуг», відповідно до Постанови КМУ від 1 жовтня 2014 року № 505.

Пе­редбачена щомісячна допомога в таких розмірах: для пенсіонерів і дітей в сумі 884 грн. на одну людину; для інвалідів — 1074 грн.; для працездатних осіб — 442 грн на особу. Загальна сума допомоги на сім'ю розраховуєть­ся як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї і не може перевищу­вати 2400 грн.[524] Державний бюджет України на 2016 рік передбачає ко­шти в розмірі 2 886 992 700 грн. для таких платежів. На сьогоднішній день тільки це бюджетне призначення передбачене в 2016 році.[525] Необхідно від­значити, що його розмір у понад шість разів більший від суми, запланованої КМУ. Проте сучасні українські реалії характеризуються послабленням еко­номіки, високою інфляцією, знеціненням національної валюти і проблемами на ринку праці. Відповідно до повідомлень, недостатня фінансова підтрим­ка призводить до того, що деякі ВПО в районах, контрольованих урядом, по­вертаються до неконтрольованих територій навіть за відсутності адекватних умов для безпечного і гідного повернення[526]. Крім того, держава не виділяє коштів на реалізацію довгострокового вирішення проблем ВПО.

За відсутності достатніх ресурсів, що виділяються національним урядом, місцева влада несе особливо важкий фінансовий тягар вирішення проблем ВПО. Це створює серйозний фінансовий тиск на місцеві ресурси, що неми­нуче позначається на ефективності і різноманітності послуг і підтримки, до­ступної для ВПО. Це також може бути підставою для напруженості у відно­синах з приймаючими громадами.

У 2015 році велика частка допомоги ВПО надходила не від українського уря­ду, а від міжнародних неурядових організацій (НУО), таких як Норвезька та Данська ради у справах біженців, «People in Need», «Save the Children», уста­нов ООН, а також національних НУО, таких як БФ «Східне Серце», і Фонд Ахметова (див. також розділ про співпрацю з міжнародними партнерами).

Ще однією проблемою, встановленою Постановою КМУ № 505 є те, що ВПО обмежені у своєму праві вибирати банк, через який вони можуть отри­мати щомісячну державну пенсію і адресну допомогу. В даний час вони ма­ють право на отримання такої допомоги тільки через Державний ощадний банк України. Це обмеження банківських установ виключно державним банком посягає на правоздатність і свободу вибору ВПО. Більше того, до

184 ВПО ставиться вимога погодитись надати обов’язковий дозвіл банку роз­кривати всі особисті дані ВПО без будь-яких обмежень для одержувачів та­кої інформації. Це порушує гарантії банківської таємниці і створює ризики передачі цієї інформації до органів державної влади, не уповноважених на управління пенсійними справами, і, можливо, навіть неавторизованим ко­ристувачам.

C.

<< | >>
Источник: ВДОСКОНАЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ. Проект Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», червень 2016. 2016

Еще по теме Аналіз національного законодавства:

  1. C. Аналіз національного законодавства
  2. C. Аналіз національного законодавства
  3. C. Аналіз національного законодавства
  4. C. Аналіз національного законодавства
  5. Аналіз національного законодавства
  6. C. Аналіз національного законодавства
  7. Аналіз національного законодавства
  8. Аналіз національного законодавства
  9. C. Аналіз національного законодавства
  10. Аналіз національного законодавства
  11. C. Аналіз національного законодавства
  12. Аналіз національного законодавства
  13. Аналіз національного законодавства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -