C. Аналіз національного законодавства

В статті 51 Конституції України проголошено: «Сім'я, дитинство, материн­ство і батьківство охороняються державою». Базовим законом, що регулює правовідносини в сфері сімейного життя, є Сімейний кодекс України.

92 норми, спрямовані на додатковий захист сім'ї та регулювання сімейних від­носин зустрічаються і в інших законах та підзаконних актах, наприклад з пи­тань соціального захисту, освіти, цивільного права і т.д.

При цьому в нормативно-правових актах національного законодавства не­має узгодженості стосовно складу сім'ї. Відповідно до статті 3 Сімейного ко­дексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. А в статті 1 Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» використовується більш широке визначення сім'ї, а саме — це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.^[233] Інакше ви­значають сім'ю інші національні закони та підзаконні акти, наприклад, подат­кового законодавства, законодавства щодо біженців. Така невідповідність створює проблеми в сфері застосування норм щодо захисту сім'ї. До того ж зазначене вище обмеження щодо утворення сім'ї лише на підставах, які не суперечать моральним засадам суспільства, є неконкретним, суб'єктивним та суперечить основним міжнародним нормам в цій сфері.

24 грудня 2015 року парламент затвердив зміни до Закону України «Про за­безпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в яких, зокрема, прого­лосив, що кожна ВПО має право на єдність сім'ї, в тому числі на сприяння ор­ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб'єктами приватного права у пошуку і возз'єднанні членів сімей, які втратили зв'язок внаслідок внутрішнього переміщення.^[234] В статті 11 зазначеного закону та­кож передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує дер­жавну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), а саме Державна мі­граційна служба, сприяє возз'єднанню сімей внутрішньо переміщених осіб шляхом надання інформації внутрішньо переміщеній особі про місце фактич­ного перебування її членів сім'ї. Проте спеціальні заходи для допомоги дітям без супроводу дорослих або розлученим із сім'ями, а також іншим уразливим групам законом не передбачені.

На Міністерство соціальної політики України покладається обов'язок щодо створення та ведення Єдиної бази даних внутрішньо переміщених осіб.^[235] Разом із цим відсутність конкретних механізмів координації між цим мі­ністерством та Державною міграційною службою та можливе дублюван­ня повноважень в цій сфері не сприяє ефективній реалізації заходів щодо возз'єднання сімей. Зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24 грудня 2015 року покращили правове регулювання в сфері запровадження Єдиної бази даних ВПО. Однак проце­дури створення, підтримання та доступу до неї мають бути врегульовані Ка­бінетом Міністрів України. На момент проведення цього аналізу такий до­кумент не прийнятий.

Інформація про персональні дані внутрішньо переміщених осіб за згодою ВПО може передаватися до агентств ООН та Міжнародного комітету Чер­воного Хреста. Такий обмін інформацією є позитивним кроком на шляху за­хисту сімейних прав, зокрема щодо возз'єднання сімей. Разом із тим меха­нізм доступу ВПО до інформації про втрачених членів сімей та отримання державної допомоги для возз'єднання сімей взагалі не встановлений, як не встановлені і інші механізми та інструменти захисту сімей ВПО.

Також необхідно відмітити, що для фінансування вищенаведених правових положень держава взагалі не виділяє додаткового фінансування.