§ 1. Поняття методологічних засад криміналістики

Теорія пізнання є загальною методологією, теоретичним фундаментом усіх галузей знання, в тому числі і юридичного, що включає науку криміналіс­тику. Діалектика як теорія пізнання виконує три основні функції: світоглядну, гносеологічну і методологічну.

Світоглядна функція передбачає розробку системи наукових поглядів на світ, наприклад, переконання, що в природі все взаємопов'язане, всі яви­ща та факти доступні пізнанню, що всякий злочин залишає сліди, які допома­гають розкрити його тощо.

Науковий світогляд дозволяє краще орієнтуватися в навколишній дійс­ності, правильно оцінювати конкретні соціальні явища, проникати в їх суть і активно впливати на їх появу та розвиток. Думка, що будь-яка протиправна дія пізнається і може бути попереджена, створює впевненість громадян і правоохоронних органів у тому, що злочинність як соціальне явище може бути ліквідована не тільки каральною діяльністю, але і профілактичною ро­ботою.

Гносеологічна функція розкриває суть пізнавальної діяльності, закони, на основі яких вона здійснюється, і, таким чином проектує їх на профілактичну пізнавальну діяльність взагалі та правоохоронну зокрема. Знання законів і закономірностей пізнавальної діяльності дозволяє цілеспрямовано діяти в реальних ситуаціях, планувати кінцевий результат, а сам процес, скажі­мо розслідування злочинів, зробити більш творчим, більш доцільним, керо­ваним.

Методологічна функція діалектики як теорії пізнання складається з орієн­тації людей в їх предметноперетворювальній діяльності. Будь-який суб'єкт у своїй пізнавальній діяльності так чи інакше перетворює, змінює дійсність: ін­женер конструює новий прилад, слідчий розкриває злочин, лікар лікує хворо­го, селянин обробляє землю тощо. Суб'єкт, ґрунтуючись на законах діалекти­ки, створює прийоми і засоби для пізнання і діяльності у конкретній галузі знання, яка для неї є частковою методологією.

Методологія у широкому розумінні - це система ідей, вчення про принци­пи побудови, форми та способи наукового пізнання.

Уперше з криміналістів до діалектики як теорії пізнання звернувся профе­сор С. М. Потапов. Це був сміливий крок застосування матеріалістичної діа­лектики для пізнання конкретної науки. Він писав, що діалектика ставить пе­ред науковим дослідженням завдання як зрозуміти та відобразити дійсність -реальний предмет у його реальних відносинах.

Висловивши правильне теоретичне положення взагалі, С. М. Потапов звів усю методологію науки до методу ідентифікації як методології науки криміна­лістики. Звичайно, ця концепція зазнала критичного аналізу. Методологію науки не можна замикати на одному окремому методі, яким є теорія іденти­фікації. Метою методології є дослідження і аналіз методів і засобів, які до­зволяють пізнавати об'єктивну реальність як на теоретичному, так і на емпі­ричному рівнях. Вузьке та однобічне розуміння криміналістичної методології піддав серйозній критиці Р. С. Бєлкін, який запропонував поняття загальної теорії науки криміналістики. Він довів, що методологія криміналістики є сис­темою принципів, теоретичних концепцій, категорій і понять методів і зв'яз­ків, що застосовуються у криміналістиці. До її складу входять вчення про механізм злочину, закономірності збирання, дослідження, оцінки та викорис­тання доказів, а також часткові теорії, такі, як криміналістична ідентифікація, вчення про механізм слідоутворення, про спосіб вчинення злочину тощо. Одним із фундаментальних елементів загальної теорії є вчення про закони її розвитку.

28