<<
>>

§ 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відно­син, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробля­ти і формувати правові основи державності і законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України1.

Криміналістика озброює співробітників правоохоронних органів ефектив­ними методами і засобами розкриття та розслідування злочинів, що сприяє реалізації принципу невідворотності покарання, об'єктивному використанню кримінального закону та профілактичному впливу.

Останнім часом в Україні приділяється особлива увага вдосконаленню діяльності правоохоронних органів та зміцненню науково-технічної бази про­тидії злочинності взагалі, і організованій зокрема. Сучасний рівень науки кри­міналістики і науково-технічний потенціал природничих і технічних наук до­зволяючи органам прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки та суду попереджувати, припиняти і розслідувати дуже складні злочини, тим самим сприяючи розв'язанню одного із головних завдань - зміцнення законності та правопорядку в Україні.

Криміналістика - це юридична наука, яка виникла у надрах криміналь­ного процесу у минулому столітті як сукупність технічних засобів і тактичних прийомів, а також способів їх використання для розкриття та розслідування

1 Конституція України.- Київ, 1996, ст. 3,6,7,19 та ін.

злочинів. Це означає, що криміналістика вивчає злочин. Але злочин є пред­метом пізнання інших галузей знань (соціології і філософії, кримінального, цивільного і адміністративного права, психології і статистики, та ін.), які дослі­джують деякі специфічні сторони, властивості і особливості злочинної діяль­ності для боротьби з нею та розробляють методи і засоби її протидії. У цьому аспекті наука криміналістика має свій предмет пізнання.

Предмет будь-якої науки - це властивості і відношення оточуючого світу, що виділені в процесі практики і перетворені в об'єкт дослідження для роз­криття їх спеціальних закономірностей.

Таким чином, предметом будь-якої науки є вивчення закономірностей об'єктивної дійсності, пов'язаних з її метою і завданнями. Предметом науки криміналістики виступають закономірності, що лежать у сфері судового до­слідження і вивчаються з метою встановлення істини в кримінальному судо­чинстві.

Формування предмета науки криміналістики має певний історичний ас­пект, суть якого до цього часу становить дискусійну проблему. Предмет будь-якої науки розвивається: вдосконалюються його зміст і методи у відповідності до загального накопичення наукових знань та соціальних умов розвитку су­спільства. Розвиток процесуальної думки наприкінці XIX ст. та нагальні по­треби практики створили умови до відгалуження від фундаментальних право­вих галузей знань багатьох спеціальних, які мали спочатку прикладний харак­тер. Це були судова медицина, криміналістика, судова психологія та ін.

Уперше про криміналістику як систему спеціальних знань згадав Г. Гросс у фундаментальній праці «Керівництво для судових слідчих як система кримі­налістики» (1892). Це - перша робота, в якій систематизовано накопичені так­тичні і методологічні знання про розкриття злочинів, зібрано технічні засоби, які використовувались для цього.

Г. Гросс назвав сукупність таких знань сис­темою, а галузь знання, що їх вивчає,- криміналістикою. Предмет криміналіс­тики він визначив так: ^Криміналістика по своїй суті починається там, ...де встановлюють,... яким саме способом вчинено злочини. Як досліджувати ці способи і розкривати їх, які були мотиви, що спричи­нили до злочину, яка була мета - про все це нам не говорить ні кримі­нальне право, ні процес. Все це складає предмет криміналістики».

Наступні визначення предмета криміналістики є вдосконаленням основ­них положень, які були зазначені у Г. Гросса ще понад 100 років тому.

До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про ви­значення предмета криміналістики, тобто дефініції, з якими ми зустрічаємось у криміналістичній літературі далеко не адекватні. Але оскільки основним предметом пізнання криміналістики є правопорушення, злочин, тому цей ас­пект проблеми є найбільш актуальним для наукового дослідження.

Злочин є складним соціальним явищем, яке характеризується своєю структурою, зв'язками і відношеннями між його елементами. Пізнані та кількіс­но відтворені відношення набувають властивостей закономірностей, що на­лежать саме цій структурі. Тому криміналістика досліджує злочин передусім як динамічний процес, тобто його діяльнісну сторону.

7

Злочин у діяльнісному плані - це динамічна система, яка має різні форми взаємодій об'єктів живої і неживої природи. В структуру її елементів входять: суб'єкти злочину (люди); предмети, за допомогою яких вчиняється злочин; спосіб вчинення злочину (способи підготовки, вчинення і приховування); ре­зультат злочину, тобто матеріальні та ідеальні відображення, а також інші обставини місця, часу, поведінка осіб, причетних до вчиненого злочину, або які випадково стали його очевидцями.

Елементи динамічної системи в процесі вчинення злочину взаємодіють між собою, створюють сукупність послідовних процедур, які називаються механізмом злочину. Останній є однією зі сторін злочину, яку вивчає кримі­налістика.

Механізм вчинення злочину, з одного боку, можна подати як низку певних дій, які відбуваються у часі, прийомів, процедур діяльності суб'єктів злочину в матеріальному середовищі, а з іншого - як обов'язкову появу слідової картини, незалежно від наслідків злочинної діяльності, тобто відображення механізму злочину у вигляді системи матеріальних та ідеальних слідів-відображень.

Механізм злочину є системою взаємодій реальних об'єктів матеріального світу і тому він охоплює явища, події і сракти реальної дійсності, моменти і відрізки часу, людей, ділянки місцевості та простору, предмети, речі, механіз­ми і комп'ютерні системи, тварин, об'єкти рослинного світу тоф, які є елемен­тами механізму злочину. Вони причинно взаємопов'язані, а їх взаємодія від­бувається на основі загальних закономірностей, форм руху матерії - механіч­ного, фізичного, хімічного, біологічного і психічного.

Усвідомлення механізму злочину в процесі його розкриття є одним із важ­ливих завдань, тому що не встановивши динаміки події - як, коли і при яких обставинах, якими засобами і в якій послідовності розгорталася картина зло­чину на місці його вчинення, не можна зрозуміти його мотивів і причин, дати йому кримінально-правову оцінку, і, зрештою, скласти уявлення про зовнішній вигляд злочинця та сконструювати динамічну модель його поведінки.

Предмет безпосереднього посягання закономірно пов'язаний з особою злочинця, його віком, фахом, деякими рисами особистості. Так, з фотовідділу великого універмагу зникли два фотоапарати «Зеніт - ТТЬ, кілька пачок фо­топаперу і проявника.

Відділи, розташовані поряд, в яких продавались годин­ники і готовий одяг, злодія не цікавили. Була висунута версія, що крадіжку вчинив неповнолітній, який цікавиться фотографією і можливо раніше відвіду­вав фотогурток. Перевірка цієї версії дала такі результати: на вокзалі затри­мали школяра, який втік з дому і став бродяжити. З'ясувалось, що він перед закриттям універмагу залишився в ньому, вночі взяв два фотоапарати, а вран­ці, коли відчинили універмаг, неповнолітній злодій непомітно вийшов. Хлопчик навчався у 8 класі і відвідував фотогурток.

Спосіб вчинення злочину - це спосіб діяльності суб'єкта, його поведінка на місці вчинення злочину, а також використання предметів - засобів діяль­ності.

Злочинець і спосіб його діяльності пов'язані з місцем вчинення злочину і особою потерпілого. Відомо, що при вчиненні убивства особою, яка перебу-

8

ває з потерпілим у близьких стосунках (родич, близький друг, знайомий), зло­чинець найчастіше намагається сховати труп, знищити сліди на місці події, приховати зникнення убитого, створити неправдиве алібі тощо. В такому разі за слідами злочину звичайно висувають дві типові версії «Злочинець - свій», «Злочинець - чужий», тобто незнайомий з потерпілим.

Закономірності, що вивчає криміналістика, входять в її предмет як елемен­ти. Подія злочину розкриває діяльність суб'єктів у матеріальному середовищі, в результаті якої виникають сліди злочину - джерела доказової інформації. У природі все взаємозв'язане і взаємозумовлене. Злочинна діяльність - не виняток. Сліди-відображення виникають за загальними законами діалектики і мають необхідний і повторюваний, тобто закономірний характер. Давно помі­чено, що в соціальній діяльності люди розрізняються за способом дії, предме­тами і прийомами, їхнім застосуванням, які при масовому спостереженні на­бувають закономірного характеру причини та наслідків.

Виникнення слідів при вчиненні злочину - процес динамічний, і всякий рух, а також взаємодія супроводжуються відображенням, тобто появою змін у матеріальному середовищі. Цей процес відбувається у будь-якому історично­му періоді і має загальну закономірність, суть якої точно відтворена в народ­ній мудрості так: «Немає злочину без слідів», тому, що немає руху без утво­рення слідів. На підставах загальної закономірності Р. С. Бєлкін сформулював часткові закономірності, які зустрічаються в процесі вчинення злочину і є пе­редумовами утворення слідів. Розглянемо їх.

Закономірність, тобто відповідність закону - діяльність, яка відповідає де­яким правилам, нормам. Стосовно події злочину, закономірність означає не тільки відповідність утворення інформації об'єктивним законам руху і відо­браження матерії, але і можливість керування і передбачення появи джерел інформації, цілеспрямованого використання їх у правоохоронній діяльності. Р. С. Бєлкін визначив п'ять закономірностей утворення слідів злочинів: 1) по­вторюваність процесу виникнення слідів; 2) зв'язок між діями злочинця і отри­манням злочинного результату; 3) зв'язок між способом вчинення злочину і слідами, які виникають як наслідок використання цього способу; 4) залежність вибору способу від конкретних обставин; 5) зникнення доказів (тобто слідів злочинів). Доцільно об'єднати їх у три групи.

До першої групи закономірностей належать:

а) повторюваність. За наявності тих самих причин виникають однакові наслідки, наприклад, при доторку до гладкої поверхні пальцем щоразу утво­рюється потожировий відбиток. Якщо поверхня шорстка, то він невидимий, а якщо полірована, то ледь видимий;

б) зв'язок між дією і результатом. Суть цієї закономірності полягає в то­му, що наявність злочинного результату свідчить про наявність протиправної діяльності. Зв'язок між дією та її результатом може бути представлений ма­тематично. Але цей зв'язок опосередкований багатьма обставинами. Так, недостача матеріальних коштів на складі не завжди є наслідком крадіжки або розтрати, при торканні пальцем предмета - не завжди лишається відбиток. Зв'язок носить кореляційний характер і може бути представлений кількісно,

що використовується для побудови криміналістичних характеристик окремих видів злочинів;

в) закономірне зникнення слідів-відображень. Суть цієї закономірності по­лягає у тому, що будь-який слід-відображення (матеріальний або ідеальний) після виникнення змінюється у часі і, нарешті, зникає. Таким чином, сліди злочинів після їх утворення «старіють», кількість відображеної інформації зменшується, а тому їхнє доказове значення поступово зменшується. Знання закономірностей зберігання в часі окремих слідів злочину дозволяє своєчасно їх знаходити і фіксувати.

Друга група закономірностей включає три види зв'язків

1. Зв'язок мис способом 3/7 / слідами злочину полягає в тому, що однакові взаємодії при інших рівних умовах приводять до однакових наслідків. Якщо вчинено крадіжку з приміщення закритого складу, то обов'язково утворюються такі сліди: немає в наявності майна або його частини, зламані перешкоди, зачиняючі пристрої, виявлення злочинця на місці події тощо. Якщо труп зна­ходять висячим у зашморгу, то обов'язково виникають специфічні сліди (на шиї - странгуляційна борозенка, язик прикушений, крововилив у капілярних судинах тощо), що дозволяє відрізнити самоповішення від його інсценування\ Використання вогнепальної зброї спричинює появу слідів пострілу - утворен-ня вогнестрільних пошкоджень на перешкоді, на місці події залишаються гіль­зи, кулі, кіптява, неспалені порошинки, пижі тощо. Разом з тим виразність слі­дів не завжди буває очевидною, відбитки можуть бути невидимими, погано видимими, а їх знаходження вимагає використання технічних засобів.

2. Зв'язок способу, яким було вчинено злочин, з особою злочинця. Хоча спосіб, яким було вчинено злочин, іноді називають «почерком злочинця», але за ідентифікаційною значущістю його не можна порівнювати з реальним по­черком особи, який дозволяє її ототожнювати. Сам спосіб як упорядкована сукупність послідовних процедур (прийомів, засобів, що використовуються) залежить від великої кількості різноманітних чинників, які не завжди можуть бути точно визначені. Тому цей зв'язок має ймовірний характер і реально ви­являє себе лише при спостереженні масових явищ. Разом з тим він є однією з ознак, за якою створюються криміналістичні обліки, автоматизовані банки даних (АБД), що використовуються для розслідування злочинів.

3. Залежність способу від конкретних умов. Хоча діяльність злочинця і має відносно стійкий характер, але вона не може щоразу повторюватися в усіх деталях, оскільки кожен злочин вчиняється за конкретних об'єктивних обставин. Тому злочинець діє залежно від ситуації, що складається на місці злочину, Ситуації можуть бути зовсім різними, і врахувати їх під час дослі­дження їа огляду місця події дуже важко. Тому цей зв'язок має різний ступінь кореляції'.М все залежить від характеру конкретних обставин, а також їхнього впливу на злочинця.

Третя група містить закономірності, що відтворюють виникнення і перебіг явищ, пов'язаних зі злочином, характеризуються суб'єктивними діями учасників злочину, насамперед самого злочинця, потерпілого, свідків. До них належать такі дії суб'єктів:

10

- таємність підготовки і вибору засобів вчинення злочину. Підготовка до вчинення злочину досить часто становить собою явище, що міститься в механізмі злочину. Злочинець обирає об'єкт, час, готує технічні засоби. У разі групової злочинності ватажок формує злочинну групу, розподіляє ролі, готує і відпрацьовує план дій. Особлива таємність підготовки спостерігається при організованій злочинності, боротьба з якою стає все складнішою та важчою;

- рекогносцировка місця вчинення злочину - це підготовча таємна діяль­ність злочинця. Злочинець оглядає входи до приміщення і виходи із нього, визначає, хто зможе в цей час доби побачити або почути результати злочин­них дій, обирає шляхи відходу, місця, де потрібно розташувати спостерігачів тощо. Внаслідок того, що злочинець попередньо був на майбутньому місці злочину, не виключена можливість появи випадкових свідків, які бачили і за­пам'ятали злочинця. При розслідуванні за «свіжими» слідами ці обставини треба мати на увазі;

- раптовий відї'зд, зміна зовнішності і місця проживання, роботи тощо часто є наслідками вчинення злочину, тому ці факти треба виявляти і ретель­но встановлювати їх причину. Зрозуміло, що раптовий від'їзд або зміну зачіс­ки не можна вважати прямим наслідком якої-небудь протиправної дії. Однак слідча і судова практика свідчать, що після вчинення злочину злочинці нерід­ко переховуються, змінюють місце проживання (від'їжджають у гості, будинки відпочинку, вербуються на роботи у віддалені райони тощо);

- наявність нестандартної поведінки - настороженість, дратівливість, скритність. Природно, що така закономірність може виявлятися лише за на­явності багатьох фактів. При розслідуванні вона має орієнтовне значення і її належить перевіряти у кожному конкретному випадку.

Наведені закономірності характеризують механізм злочину і діяльності злочинця, створення якого становить лише одну частину розслідування. Інша частина - це діяльність слідчого, яка полягає в збиранні, дослідженні, оціню­ванні та використанні зібраного матеріалу в процесі доказування.

Процес доказування в інформаційному плані - це рух інформації, який підпорядковується певним закономірностям інформатики. Останні відобра­жають суть руху інформації у будь-якій пізнавальній діяльності, в тому числі і в правоохоронній, зокрема при доказуванні у кримінальних справах. Цей про­цес охоплює виникнення, пошук, фіксацію, зберігання, оброблення та переда­чу інформації адресату. У кримінальному процесі, стосовно до процесу дока­зування, прийнято розрізняти такі етапи: збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів.

Збирання доказів як діяльність складається з таких процедур:

а) пошук джерела інформації, тобто таких об'єктів, які «були присутні» на місці події і причинно пов'язані з подією злочину. Джерелами ідеальних відо­бражень є люди, а матеріальних - усі тверді, сипучі, рідино- та газоподібні тіла;

б) фіксація джерел інформації, тобто застосування технічних засобів і так­тичних прийомів для отримання відбитка джерела інформації у формі, доступ­ній для його сприйняття об'єктами доказування;

11

в) вилучення джерела інформації з матеріального середовища і процесу­альна фіксація в протоколі слідчої дії;

г) зберігання джерела інсрормації, тобто вживання заходів і застосування технічних засобів для створення штучних умов, за яких усуваються природні фактори, що здатні руйнувати структуру матеріального джерела.

Досл/дження джерел інформації підпорядковуються певним закономір­ностям і охоплюють процедури пізнання їх слідчим, особою, яка провадить ді­знання, судом, прокурором та експертом з метою встановлення наявності відображеної інсрормації, можливості віднесення її до факту, який потребує доказування, і того, наскільки вона узгоджується з іншими доказами.

Оцінювання доказів - це логіко-психологічний процес, у ході якого в суб'єкта формується уявлення (впевненість) щодо інформаційної значущості фактичних даних, тобто інформації, що міститься в її матеріальних носіях, а також щодо причинних зв'язків усіх джерел інформації і достатності сформо­ваного комплексу доказів для прийняття процесуального рішення.

Використання доказів слід розуміти як процедуру оперування ними в доказуванні, тобто надати суб'єктам можливість ознайомитись із джерелом інформації, оцінити ті фактичні дані, що в ньому містяться, перевірити закон­ність та обґрунтованість вилучення, фіксації, збирання інформації та процесу­ального її закріплення. Все це дає змогу кожному учаснику процесу на свій розсуд використовувати джерела в доказуванні (доведенні).

Вивчення криміналістичної закономірності вчинення злочину та його ме­ханізму є лише однією стороною, іншу складають методи та засоби збирання, дослідження, подання, використання доказової інформації для розслідування та запобігання злочинам. Розроблені на основі пізнання закономірностей вчи-нення злочину технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації для роботи з доказами дістали назву криміналістичних засобів.

Розрізняють технічні, тактичні та методичні криміналістичні засоби, кожен з них розглядається у відповідних розділах науки криміналістики. Криміналіс­тичні засоби та методи можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад за суб'єктами застосування - засоби слідчого, дізнавача, судді, експерта, оперативного працівника, але цей поділ умовний.

Таким чином, розглянуті закономірності вчинення злочину, його механізм, криміналістичні засоби та методи збирання доказів складають елементи предмета науки криміналістики, визначення якої можна сформулювати так.

Криміналістика - наука про закономірності механізму вчинення зло­чину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, зако­номірності збирання, дослідження, оцінювання та використання доказів і розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і ме­тодів судового дослідження і запобігання злочинів (за Р. С. Бєлкіним).

Криміналістика є юридичною наукою і виконує соціальну функцію - сприяє державним структурам і правоохоронним органам в розбудові незалежної суве­ренної держави Україна, створенні її правових основ, зміцненні державності та законності. У цей період нерідко зростає злочинність, про що свідчить історич­ний досвід (саме тепер боротьба зі злочинністю потребує особливих зусиль).

12

Наука криміналістика не розкриває і не розслідує злочинів. Однак вона своїми рекомендаціями, специфічними методами та засобами виявлення, фік­сації, дослідження та використання доказів сприяє правоохоронній діяльності, підвищує її ефективність у боротьбі зі злочинністю, і тим самим допомагає ви­конанню загального завдання, що стоїть перед правоохоронними державними структурами. Це завдання не тільки науки криміналістики, але й інших галузей права - кримінального, цивільного, адміністративного, а також суспільних і при­родничих наук, які так чи інакше займаються вивченням злочинності.

Завдання криміналістики поділяються на загальні та окремі (спеціальні).

Загальні завдання сформульовані на основі:

а) Конституції України;

б) законів Верховної Ради України;

в) указів Президента України;

г) постанов Уряду України.

Загальне завдання є основою для визначення часткових (спеціальних) завдань для кожної юридичної науки, у тому числі криміналістики.

Спеціальні завдання характеризують окрему юридичну науку, є орієнти­ром і програмою її розвитку і вдосконалення. До таких завдань належать:

1) подальше вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, на яких ґрунтується механізм вчинення злочину, виникнення джерел доказової інфор­мації, які є складовими елементами предмета криміналістики; розвиток тео­ретичних засад для розробки нових методів і створення технічних засобів судового дослідження і попередження злочинів;

2) розробка нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних за­собів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослі­дження, оцінювання та використання доказів;

3) розробка заходів щодо припинення вже розпочатого злочину та по­передження того, що готується;

4) розробка слідчих, експертних методів та прийомів виявлення причин злочинності, визначення на їх основі головних напрямів криміналістичної ді­яльності;

5) розробка і вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього та судового слідства;

6) активне вивчення й узагальнення слідчої та судової практики, а також розробка автоматизованих інформаційних баз знань для забезпечення при­йняття рішень під час розслідування і попередження злочинів.

Спеціальні завдання криміналістики - динамічні, вони змінюються залеж­но від соціальних змін у суспільстві і повинні служити потребам практики бо­ротьби зі злочинністю, зміцненню законності і правопорядку. Конкретні зав­дання, у свою чергу, визначаються стосовно тих напрямків практики, що спрямовані на боротьбу зі злочинністю.

Наприклад, посилення боротьби з організованою злочинністю внесло до порядку денного питання про створення нових структурних підрозділів, роз­роблення нових технічних засобів, удосконалення кримінального і криміналь-

13

но-процесуального законодавства, зокрема використання як самостійних до­казів оперативних матеріалів відео-, звукозапису, кінозйомки. Тому розробка спеціальних засобів відеозапису, звукозапису, нових ідентифікаційних мето­дик ототожнення джерел звукової інформації - все це є конкретними сучас­ними завданнями криміналістики.

Боротьба з організованою злочинністю, рекетом, охорона особистих і майнових прав громадян у ринкових умовах окреслили окреме завдання -дослідження методів і технічних засобів експлуатації вибухонебезпечних об'єктів, які все частіше використовуються мафіозними структурами. Сучас­ний стан боротьби зі злочинністю вимагає використання нових нетрадиційних джерел доказової інформації про сліди запаху, звуку, дослідження відбитків на молекулярному і атомарному рівнях - все це висуває нові часткові завдан­ня перед наукою криміналістикою, яка, використовуючи останні досягнення природничих і технічних наук, пристосовує ці методи та засоби для розв'я­зання окремих завдань, трансформує їх у криміналістичну практику.

<< | >>
Источник: П. Д. Біленчук та ін.. Криміналістика: Підручник. / За ред. П. Д. Біленчука- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Атіка,2001.- 544 с.. 2001

Еще по теме § 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики:

  1. Основні поняття і терміни
  2. Система криміналістики
  3. Історія розвитку криміналістики
  4. Лекція 2 Методологічні основи криміналістики. Криміналістична ідентифікація та діагностика
  5. Поняття, об’єкти та види криміналістичної ідентифікації
  6. Групофікація як окремий метод науки криміналістики
  7. Криміналістична діагностика
  8. Лекція 3 Концептуальні положення криміналістичної техніки
  9. Засоби криміналістичної техніки
  10. Лекція 11 Загальні положення криміналістичної тактики
  11. Поняття криміналістичної методики, її система, завдання, принципи та місце в криміналістичній науці
  12. Структура окремої криміналістичної методики. Поняття типової слідчої ситуації
  13. § 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -