<<
>>

Історія розвитку криміналістики

Будь-яка наука або вид діяльності проходить у своєму розвитку певний шлях становлення. Окремі криміналістичні рекомендації з розкриття злочинів були відомі людству задовго до виникнення криміналістики як науки.

Проте бурхливий розвиток наукових знань простежується наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Розвиток процесуальної думки у цей період та потреби практики обумовили відокремлення криміналістики, яка мала спочатку прикладне значення, від фундаментальних правових знань. Вперше криміналістику як систему спеціальних знань було визначено Г. Гроссом у фундаментальній праці «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики», яка була опублікована у 1898 р. та неодноразово перевидавалась.

Історія криміналістики тісно пов’язана з діяльністю експертних установ. Так, у 1864 р. з введенням на території Російської імперії судової реформи, яка слугувала поштовхом для активного впровадження наукових досліджень, передусім у хімії та судовій медицині, в практику боротьби зі злочинністю активно проводяться дослідження у цих напрямках.

Слід звернути увагу, що налагоджену систему закладів дореволюційної Росії становили кримінально-реєстраційні підрозділи саме поліції. Вперше на Україні так звану «антропометричну станцію» було створено у 1892 р. в Одесі. Основна її функція полягала в реєстрації й ототожненні злочинців за допомогою антропометричних вимірювань за методикою А. Бертильйона. Наприкінці 1901 р. антропометричний кабінет було організовано у Києві при розшукній частині міської поліції. За перший рік роботи кабінету, тобто протягом 1902 р., антропометричне вимірювання було застосоване до 2787 затриманих осіб (1563 чоловіків і 1224 жінок), а в 1903 р. - до 3687 (2265 чоловіків та 1422 жінок). Департамент поліції докладав багато зусиль до розширення мережі антропометричних кабінетів, але централізованого обліку за лінією розшукної поліції у масштабах імперії до 1908 р. не існувало.

Виникнення та розвиток судової фотографії пов’язується з діяльністю видатного вченого Є.Ф. Буринського, який у 1889 р. заснував першу судово- фотографічну лабораторію. В Україні перше поліцейське фотографічне ательє з’явилося в 1864 р. у м. Бобринці Кіровоградської області та було організоване з метою виготовлення фотокарток осіб і приєднання їх до поліцейських справ. До складу зазначених довідково-реєстраційних бюро також входив фотосалон з антропометричним і дактилоскопічним кабінетом. У картковій реєстратурі зберігались реєстраційні картки злочинців з фотокартками та антропометричними даними, при отриманні яких застосовувалася методика опису прикмет злочинців за системою словесного портрета, дактилоскопічні характеристики, дані про судимість і про утримуваних у місцевих в’язницях, відомості за поточними наглядами; альбоми злочинців та інших підозрілих осіб, колекція почерків, злодійських інструментів тощо.

Але процедура кримінальної реєстрації була надто складною. Тільки в основній реєстраційній картці значилося 120 пунктів, які необхідно було заповнити. Тому департамент поліції, здійснюючи в 1913 р. реформу у сфері кримінального розшуку, спростив кримінальну реєстрацію. Класифікацію злочинців за словесним портретом замінили дактилоскопічною реєстрацією, а антропометрію залишили тільки для впізнання рецидивістів, зареєстрованих у розшукних відділеннях до 1908 р.

Впровадження новітніх методів у практичну діяльність поліції з розслідування злочинів пов’язано з ім’ям колезького секретаря Г. Рудого, який у серпні 1901 р. очолив розшукну поліцію Києва. Йому належить створення першої «валізи слідчого», котра використовувалась на місці події, організація діяльності дактилоскопічного кабінету (1904 р.), введення інших новітніх технологій у діяльність поліції. Важливим аспектом стало застосування знань криміналістичної одорології з використанням собак-шукачів.

Перші кабінети науково-судових експертиз з’явились у Москві, Києві та Одесі протягом 1912-1924 рр. Експертна діяльність цих кабінетів була достатньо широкою. Згідно із законами від 28 липня 1912 р. і 4 липня 1913 р. кабінети науково-судових експертиз призначалися для досліджень у кримінальних і цивільних справах за допомогою фотографії, дактилоскопії, хімічного й мікроскопічного аналізів та інших прийомів, за винятком досліджень, які здійснювали лікарські відділення губернських управлінь, а також для сприяння в особливо важливих випадках слідчій владі у виявленні винних і з’ясуванні злочинів або встановленні невинності підозрюваного. Діяльність кабінетів регламентувалася спеціальною інструкцією.

По всій території України, практично при всіх обласних і губернських апаратах карного розшуку, в цей період часу також були створені науково- технічні кабінети. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнані засобами дактилоскопування та фотографування. В Україні було сформовано єдину дактилоскопічну десятипальцеву картотеку, де картки класифікували за основною й додатковою формулою Гальтона-Генрі. У 1923 р. було запроваджено реєстрацію всіх покараних позбавленням волі та примусовою працею.

Поряд з експертною службою ОВС розвивались і судово-експертні установи міністерства юстиції. Історія діяльності цих установ починається з прийняттям 10 липня 1923 р. Радою Народних Комісарів УРСР «Положення про обласні кабінети науково-судової експертизи», яким зазначалося: «для проведення різного роду науково-технічних досліджень по судових справах засновуються в містах Києві, Харкові і Одесі обласні кабінети науково-судової експертизи».

У жовтні 1925 р. кабінети науково-судової експертизи були реорганізовані в інститути науково-судової експертизи. З цього часу, власне, й розпочинається плідна науково-дослідницька та експертна діяльність українських експертних установ, у надрах яких сформувалася перша українська школа криміналістів - професорів М.С. Бокаріуса, В.П. Колмакова, М.П. Макаренка, С.М. Матвєєва, М.О. Петрова, Ю.С. Сапожникова, С.І. Тихенко, В.І. Фаворського та ін. У свою чергу, зазначені вчені підготували другу плеяду українських криміналістів - професорів В.Г. Гончаренка, А.М. Колесниченка, В.О. Коновалову, В.К. Лисіченка, Г.А. Матусовського, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая та ін., дехто з яких і дотепер працюють в експертно-криміналістичних установах і юридичних навчальних закладах України.

Створені в Україні криміналістичні експертні підрозділи не зупиняють своєї діяльності й у часи Великої Вітчизняної війни. Сьогодні в системі Міністерства юстиції України функціонують сім НДІСЕ - Харківський, Київський, Одеський, створені ще в 1925 p., Донецький, Львівський - відкриті у 1995 р., Кримський і Дніпропетровський - в 2002 р.

Найбільшу власну мережу експертно-криміналістичних підрозділів має МВС України. Зокрема, у центральному апараті - Державний науково-дослідний і експертно-криміналістичний центр МВС України, в обласних і міських УМВС функціонують науково-дослідні та експертно-криміналістичні центри, а у РВВС - відділення чи групи з криміналістичного забезпечення. В цих експертних установах проводяться: 1) криміналістичні дослідження (дактилоскопічні, трасологічні, почеркознавчі, холодної зброї та інші); 2) спеціальні дослідження (наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, нафтопродуктів, вибухових речовин тощо).

Значний внесок у формування криміналістичних знань зроблено працями В. Лебедєва «Мистецтво розкриття злочинів» (1909-1912), П. Семеновського «Техніка розслідування злочинів» (1923), С. Потапова «Судова фотографія» (1926), А. Вінберга «Криміналістична експертиза письма» (1940), М. Селіванова «Судово-оперативна фотографія» (1955), Р. Бєлкіна «Теорія і практика слідчого експерименту» та «Криміналістика: проблеми, перспективи» (1987), С. Митричева «Теоретичні основи радянської криміналістики» (1965), О. Васильєва та М. Яблокова «Предмет, система і теоретичні основи криміналістики» (1984), колективу авторів за редакцією Р. Бєлкіна «Криміналістика. Підручник для вузів» (1998), колективу авторів за редакцією В. Шепітька «Криміналістика» (2001), М. Салтевського «Криміналістика (у сучасному викладі)» (2004), колективу авторів за редакцією А. Волобуєва «Криміналістика» (2011) та багатьох інших.

У наш час у галузі криміналістичної техніки на базі широкого використання досягнень природничих наук та творчого прилаштування їх для потреб практики протидії злочинності активно відбуваються процеси диференціації та спеціалізації засобів дослідження, що полягають у створенні нової апаратури, інструментів та ін.

У криміналістичній тактиці відбувається новий підйом та розвиток, обумовлений необхідністю подальшого вдосконалення методів розслідування. З’явилась потреба в теоретичному обґрунтуванні деяких тактичних рекомендацій, формуванні тактичних комбінацій, тактичних операцій. Розробляються наукові, правові основи слідчої тактики.

Сучасна методика розслідування злочинів розглядається за рахунок вивчення криміналістичних особливостей різних видів кримінальних правопорушень, способів вчинення суспільно небезпечних діянь, формування типових моделей злочинної діяльності, типових слідчих ситуацій відповідних етапів розслідування, узагальнення досвіду розслідування нових видів злочинів.

Таким чином, криміналістика забезпечує потреби правоохоронців у вдосконаленні діяльності з розкриття, розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття криміналістики.

2. Значення і завдання криміналістики.

3. Система криміналістики.

4. Зв’язок криміналістики з іншими галузями знань.

5. Історія розвитку криміналістики.

<< | >>
Источник: М. Ю. Будзієвський. Криміналістика (курс лекцій) : навчальний посібник / М. Ю. Будзієвський,О. В. Лускатов, І. В. Пиріг, В. М. Плетенець, К. О. Чаплинський, Ю. А. Чаплинська. - Д. : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2013. - 397 с.. 2013

Еще по теме Історія розвитку криміналістики:

  1. Виникнення кримінальної юстиції
  2. Хронологія розвитку, напрямки, поняття, система і дисциплінарний ____ статус одорології____
  3. Аналітично-пошукові можливості сучасних інформаційних систем та використання результатів аналізу в кримінальному провадженні
  4. Лекція 1 Предмет, система і завдання криміналістики
  5. Система криміналістики
  6. Історія розвитку криміналістики
  7. Предмет судової балістики та об’єкти балістичних досліджень
  8. Лекція 11 Загальні положення криміналістичної тактики
  9. § 1. Поняття, предмет і завдання криміналістики
  10. § 2. Система криміналістики
  11. § 3. Закони розвитку науки криміналістики
  12. § 2. Злочин як суспільне небезпечнедіяння
  13. § 1. Історія розвитку і становлення криміналістичної характеристики злочинів та періодизація її дослідження
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -