<<
>>

Загранична політика Хмельницького та його> союз із Москвою.

Загранична політика Хмельницькогс мусіла рахуватися з тим фактом, що ні одна з великих держав, що належали до східної Европи або вяза- лися з нею, не мала змоги зачинати якусь полі-

т.ичнуакцію на більшускалю.Однатільки кримська Орда була здібна до того й тому Хмельницький ввернув туди свою увагу.

Союз козацько-татарський був політичною конечністю. Без нього Хмельницький не міг мати виглядів на щасливу війну з Поль- щею.Українамусіла матизабезпечений одинфронт, коли ^отіла на другім фронті провадити усп шну боротьбу, а боротьба на дврх фронтах була длж неї катастрофальною. Тому Хмельницький дер^- житься союза з Ордою і старається з нею полад- нати відносини, не зважаючи на зраду Татар під Зборовом чи під Берестечком. A в тім розірвання звязку з Ордою було для Хмельницького шезтого

IOt

«огляду непожаданим, що Орда була в звязку з Туреччиною, якої Хмельницький потрібував для Лолдавської справи. Усадовлення родини Хмельницьких на господарськім столі в Молдавії могло статися тільки за згодою Туреччини, а це була справа великої ваги для України.Династична звязь України з Молдавією дуже значно змінилаб політичне й мілітарне становище України.

Тимчасом молдавська справа не дописала, а Татари знову зрадили під Жванцем. Сутуація погіршилася дуже значно не тільки через те, що Україна зосталася без союзника, але й через те, що на політичнім овиді являвся союз польсько- татарський. Це ставило Україну перед перспективою боротьби на двох фронтах і цьому треба було за всяку ціну перешкодити. Про згоду з Польщею не було мови, зосталася Москва, з якою конечно треба було дійти до якогось порозуміння.щомогло вратувати молоденьку козацько-українську державу. Союз з Москвою 0ув для України такою самою конечністю, як колись союз з Ордою.

Хмельницький давно передбачав можливість такої ситуації, що Україна мусітиме опертися на Москву. I тому він ще в 1649 p. перед зборівською битвою зачав був дипльоматичні зносини з московським правительством при помочі єрусалимського патріярха Паісія, що відбував тоді'подорож до МосквИ. Пробував теж настрашити Москву пробною мобілізацією на московській границі в 1649 році, то знову тим, що в Чигирині дав опіку претендентові до царської корони, Тимошеві Акунди- «ові, який видавав себе за сина царя Василя Шуй- ського. Але ці заходи не довели тоді до ціли. Москва не хотіла розривати мира з Польщею.а до ^Хмельницького ставилася зовсім неприхильно. Але тепер у цій тяжкій хвилі для України Москва

в своїм власнім інтересі не могла злегковажитк собі України. Відмова союза з Україною з боку Москви могла була кинути Україну в польський, бік, а результатом цього могла бути війна Польщі, України й Криму з Москвою, бо Татарам треба було тоді конечно війни, а Польща потрібувала унеможливлення вбудуччині українсько-московської спілки. Москва мала тоді без порівнання корисніше політичне положення, як Україна, й рішила його використати. Це й змусило Хмельницького до великих уступок що до Москвй, з яких най- важнішою була та, що Україна мала признавати московського царя, своїм царем.

B жовтні 1653 року земський собор в Москві оголосив війну Польщі, а в 1654 році, з початком, січня, зїхався Хмельницький з царськими послам» в Переяславі, де скликано козацьку Раду, а було при- сутни\ 284 людий.

Там зложив Хмельницький і козацька старшина присягу. Зараз опісля вислали московські посли своїх людей по Україні з тим, щоби приводити населення до присяги цареві. Це була велика перемога московської політики. B березні 1654 уложено в Москві точки договору. Хмельницький мусів поробити уступки коштом самостійности України. Найважніші з них були такі: 1) Цризнавання власти царя, як зверхника України, 2) Право царя затверджувати гетьмана, вибраного козаками. 3) Право Москви мати в Київі й Чернигові московських воеводів.. 4) Право збирання данини московському царю з давніх коро- лівщин, панських і латинських церковних маєтків на Україні.

Ці точки були тяжким нарушенням незалеж- ности України у відношенню до Москви, але булж заразом остаточним, формальним розірванням всякої політичної спілки з Польщею. Всеж таки

Хмельницький поставив границю, за яку не міг перейти в відношенню до Москви. Ця границя була показана в точках договору, поставлених Хмельницьким московському союзникові. Важніші точки були такі:

1) Ha чолі України стоїть гетьман, вибраний козацьким військом. 2) Гетьман і військо запорозьке можуть приймати посольства від чужих держав. 3) Козацького війська має бути 60.000.

4) Виборні суди козацькі й виборні уряди міські мають далі свобідно існувати.б^Пр'ава й. вільности всякого стану людей на Україні не можуть бути нарушені.

Коли спинитися над їочками українсько- московського порозуміння з березня 1654 року, або як це названо в історії неправильно „переяславським догововом", то перш за всевпадае вочі неясність, а то й суперечність навіть головних точок. Бо, як погодити точку, де гетьманові признається права начальника держави,(а саме. право приймати послів чужих держав) з тим,, що в Київі й Чернигові мали бути царські воєводи? Тай взагалі в договорі не сказано, де кінчиться, власть гетьмана, а де зачинається власть царська, I тому дуже тяжко було би зрозуміти відношення України до Москви, як би опиратися на цімпереяславськім договорі. Загально взявши це була би унія двох держав, гіолучених особою монарха.

Але річ у тім, що „переяславська унія“, так як вона представлялася в документах, мала тільки теоретичне значіння. Точки „переяславської унії“ булй дезидератами московського правительства, а формуловані вони були на взір зборівських точок> Москва хотіла мати Україну в такім відношенні? до себе, в якім була Україна до Польщі на підстаМ зборівського договору Але за цих пять рбтл.

українська державність зробила такі великі поступи, що завернути Україну до 1649 року не було можливо. Так звана „переяславська унія“ зісталася між документами й не увійшла в життя. Це видко передовсім з того, що гетьман поводився по переяславській унії не як васаль московського царя, а як незалежний володарь української держави.

Всеж таки „переяславська унія“ мала велике значіння, бо вона звязала обі держави: Москву й Україну політичним і мілітарним союзом. Такий союз був корисний для обох сторін,' бо Україні уможливляв боротьбу на двох фронтах, на польськім і на татарськім, а Москві уможливляв підняти війну з Польщею, для відплати за попередні поразки, що їх дізнала Москва від Польщі.

Україна незалежною державою в 1655-1657 pp.

Українсько-московський союз змінивне тільки політичне.але і мілітарнеположення дуже на неко- ристь Польщі. B хвилі, заключення. цього союзу мілітарна ситуація на Україні стояла під знаком нерішучости. Ha східному Поділлю йшла боротьба між польськими військами й військами козацькими, що стояли під командуванням полковника Богуна, але ні одна ні друга сторона не виказувала рішучих успіхів. Польща не була в силі виставити якогось більшого війська, а Хмельницький теж не зачинав офензиви, поки не уложено з Москвою пляну спільного ділання проти Польщі. Щойно, коли Москва, звязавшись з Хмельницьким оголосила війну Польщі,, мусіла вовнна акція набрати більшого розмаху:

Уложено плян такий, що Москва мала провадити офензиву на Литві, а Хмельницький іти.

на західну Україну, щоби звідси вигнати польські війська. I так воно дійсно сталося. Московські війська увійшли на Литву й на Білу Русь, а разом з ними козацькі війська, прислані Хмельницьким у поміч союзникові, під командою наказного гетьмана Івана З^лотаренка. He зустрівши сильнішого Бідпору, ці війська протягом року заняли цілу Литву й Білу Русь і цар у липні 1655 року вїхав у столицю Литви.

He так гладко йшла справа на Україні. Тут Хмельницький не дуже спішився з офензивою, бо недозваляло на це мілітарне положення. Поляки були тут у кориснішому положенню, бо кримська Орда стала по їх боці й вислала свої війська на Україну. Союз татарсько-польський був відйовідю на союз українсько-московський. I саме це не лоз- валяло Хмельницькому рушити на захід та змусило його до дефензиви. Це використали Поляки й увійшли в глибину України, де получилися з татарськими військами. Під Охматовом дійшловсічні 1655 p. до битви, яка не рішила справи, а знеохочені тим.Татаре покинули Поляків. Це ослабило позицію Поляків і вони не могли нічого зробити, а далі й вийшли із східної України наслідком того, що проти Польщі виступив новий дуже грізь- кий противник—Швеція. Це знову змінило цілу мілітарну ситуацію Польщі. Вона вислала свої головні сили проти Шведів але це не помогло, бо польські війська булипобиН, а що найважнійше: польська шляхта відступфа масово від свого короля й лучилася з шведським королем Карлом X. Ґуставом.

Щойно тепер почав і Хмельницький нову офензиву на Польщу, накликуваний до того шведським королем, який стояв уже ТОДІ B спілці зі семигородським князем Ракочієм. Накликування шведського короля не було чимось несподіваним для Хмельницького. Вже давніше.бо ще перед переяславським актом, провадив Хмельницький переговори то зі Швецією, то зі Семигородом. Він хотів обі ці держави втягнути у війну з Польщею, але це йому тоді не вдалося й гетьман мусів шукати опори в Москві. Але тепер стояла справа зовсім інакше. Швеція і Семигород сподівалися, що їм удасться здобути користи в Польщі, зваживши, що ціла Литва й Біла Русь були вже в московсько-українських руках. Над Польщею висіла гроза війни зі Швецією і Семигородом.

Тоді й Хмельницький пішов офензивою на Польщу разом з московськими військами. Він вирушив на західну Україну. Пішов на Поділля* на Камянець, обложив Львів, який і цим разом окупився, бо Хмельницький не хотів його добувати, і розбив польські війська під Городком. B тім часі козацькі відділи разом з московськими військами змусили Люблин до здачі (жовтень 1655). Але на цьому й скінчилася офензива Хмельницького проти Польщі. Довідавшися, що Татари, намовлені Поляками, наскочили на Україну, вернув Хмельницький на Україну, а з ним. пішли туди й московські війська. Ця подія мала одначе не тільки військові, але й політичні причини.

Українсько-московський союз 1654 року не мав ознак тревалости. Березневі статті 1654 року були дипльоматичним актом з бокуХмельницького і нічим иншим. Вони були обраховані на те, щоби конечно втягнути Москву в українеько-польську війну, але Хмельницький ніколи не думав про те, щоби ці статті мали колинебудь реальне значіння. Тимчасом московське правйтельство тільки тому дало себе втягнути в українсько-польську війну, що мало надію зреалізувати зміст березневих стат- тей. При такому відмінному розумінню українсько- московської спілки не могло бути мови про дійсне порозуміння між союзниками, і між обома сторонами дуже скоро виступив антагонізм. Це була видко насамперед на українськім боці. Як тільки став відомий українсько-московський договір, таю зараз проти нього виступила опозиція. До неї належала передовсім часть козацькоїстаршини,аміж нею Полковник Богун«і Гладкий, які таки не зложили присяги московському цареві. Але й між рядовим козацтвом знайшлися противники присяги. Полки Брацлавський і Полтавський не зложили присяги, а козаки з кропивнянського та полтавського побили московських урядників. Так само київські,, чорнобильські й переяславські міщани тільки під примусом зложили присягу. B такій поставі одної части української суспільности можна бачити дві головні причини. Одна з них та, що- українська суспільність боялася присяги через те* щоби це не було 'кінцем самостійности Україна й поворотом чужого панування.тепер московського замість польського. Найясніше здавала собі справу з цього безперечно козацька старшина, зложена з потомків давнього козацтва й української шляхти* Друга причина лежала певно в незорґанізованостй української суспільности, яка взагалі стояла в ono-1 зиції до всякої власти, привчена до того опозицівю, в якій стояв український народ до польських властей на Україні перед повстанням козацько-української держави.Вонаслухала тільки одногоХмель- ницького, як того, що саме скинув з українського народу чуже панування, і на тій підставі -признавала його вяасть. Інакші мотиви мало українське духовенство, яке теж не хотіло зложити присяги. Воно боялося, що присяга цареві може спровадити залежність української православної церкви від московського патріярхату, а через те втрату її автономії. A звязь з московським патріярхатом бу- паби спровадила відірвання православної церкви на західно-українських землях від київської митрополії, що було би напевно програмою польського правительства, яке не стерпілоб вмішування московського патріярхату в справи православної деркви в Польщі.

Але найяркіше виступи^ українсько-московський антагонізм на Білій Руси, де козацькі війська провадили воєнні операції побіч військ московських. Там керував українськидіи війсками наказний гетьман Іван Золотаренко. Він в часі від червня до вересня 1654 p. заняв був своїми військами частину Білої Руси, а саме теперішню полудневу частину могилевської губернії. Решту Білої Руси й Литву заняли були московські війська при допомозі також і козацьких війск. I от між

у.країнською владою і московськими воєводами почалися зараз дуже великі непорозуміння. Хто був ініціятором цих непорозумінь, годі сказати, але звістки, які маємо, вказують, що козаки були активнішою стороною під цим оглядом. B козацькім таборі принято з дуже великим невдоволенням, що Могилів дістався в московські руки, бо Золотаренко мав намір взяти його під свою владу, і це €увби дуже цінний вклад у ту територію, що її мали в своїх руках козацькі війська на Білій Руси. Взагалі видко було, що Золотаренко мав у пляні створити на Білій Руси. нову гетьманщину, яка сталаб складовою частю козацько-української держави. Таке поширення українського панування на Білій Руси не могло бути в інтересі московської держави і тому“між обома союзниками витворилася колізія. Москва була дуже невдоволена з того, що Золотаренко відіслав 400 міщан і шляхтичів до

Хмельницького, щоби вони на руки гетьмана зложили присягу московському цареві. Московська влада на Білій Руси стояла на тому, що вони повинні зложити присягу цареві на руки московських властей з поминенням гетьмана. Одна й друга сторона випереджувалися взаїмно в опануванню території й дійшло навіть до того, що союзники відбирали одні в одних здобуту землю. При тім доходило до боїв між обома військами, а в 1656- році ці бої дійшли навіть до більших розмірів, бо тоді начальники українських військ, а передовсім полковники: Нечай і Яременко вже отверто перейшли доборотьби з московськими військами.

Так само й на полудневім фронті виникали конфлікти між українськими й московськими військами. 6 звістки, що підчас українсько-московської офензиви в 1655 році гетьман наказав своїм, козакам розігнати московські війська, які штурмували Гусятин. Так само відомо, що підчас другого- походу на Львів гётьман перестерігав львовян, а під Люблином виник гострийконфлікт між московським та українським командантом через те, що московський комендант Потьомкин хотів привести Люблин до присяги на царське імя, а український комендант Данило Виговський не хотів на це згодитися.

Це все показувало, що про дальшу спілку України з Москвою не могло бути мови. Розрив- здавався недалеким і на це мусіли приготовитиСИ обі сторони. Хмельницький в тім часі вів переговори з Туреччиною і зТатарами, а наслідком цього було, що гетьман полишав московські війська на Україні їх власній долі. Позбавлений української підмови воєвода Бутурлін опинився в дуже скрутнім положенню і мусів зложити великий O- куп Татарам. Зближення України з Туреччиною ї Кримом розбивало союз польсько-татарський.икий зрештою не мав значіння для Орди, від коли Польща -розвалювалась під шведськими ударами. Але найбільше значіння мало те що Швеція брала -цілковиту перевагу над Польщею.Польськийфронт не представляв тодідлягетьмана небезпеки і стра-. тегічне становище Українипоправилося на стільки, що Хмельницький відкинув усякі переговори 3 Польщею, які пропоновано йому з польського божу, а страхаючи МосквусоюзомУкраїни з Кримом, відбирав Москві всяку свободу в політиці що до України. Політичне становищеУкраїни поліпшилося ще більше; коли між Україною й Швецівю відновилися дипльоматичні зносини в 1655 роЦі. Тоді ще не дійшло до повного порозуміння, але Ha білоруськім фронті українсько-шв&ьке зближення пішло вже так далеко, ще наказний гетьман Іван Золотаренко вислав на поміч Шведам 10.000 війська.

Таким чином на політичнім овиді зачинала зявлятися можливість союза України зі Швеціэю, ■а що семигородський князь Ракочій H був уже тоді в порозумінню з шведським королем, а цей знову з Бранденбургією, то зачинала витворюватися нова політична система, яка загрожувала обом противникам України: Польщі і Москві.

Це змусило обі ці держави до рішучої зміни свобї політики. Обі воюючі досі сторони: Москва й Польща прийшли до переконання, що їм треба погодитися. Це довело до договору між Польщею 1 Москвою під Вильною у вересні 1656 p. на підставі якого Москва зріклася своїх здобутків на Литві її Білій Руси, а Поляки обіцяли за те вибрати своїм королем царя на місце Івана Казимира. Рівночасно цар зобовязувався кинути свої війська йа Шведів.

Таким чином порозуміння під Вильною озиа- чало союз польсько-московський. Він був корисний для обох сторін. Поляки сподівалися, що при помочі Москви зможуть вигнати Шведів з Польщі, а коли цар стане польським королем, тоді впровадить польських магнатів до їх посілостей на Укра- їні.ДляМосквицей союз був тим більше корисним, що унія Москви з ослабленою Польщею ставляла би Польщу в залежність не тільки від царя, але також і від московської держави. B такій ситуації Москва могла би думати про здобуття надбалтій- ських шведських провінцій, які мали для московської держави велике значіння.

Польсько-московський союз змінив знову політичну ситуацію на сході Европи, яка взагалі тоді змінялася дуже часто. Він був звернений як проти Швеції.так протиУкраїни.Тільки Хмельницького ця нова політична констйдяція не заскочила, бо він саме тоді, з початком вересня 1656 p. заклю чив союз зі семигородським князем, Ракочіем, а зі Швецією стояв ' переговорах. Союз з Москвою став дуже скоро безвартісним для України. Замість того оба противники України подали собі руки. B такій ситуації скликав гетьман велику нараду до Чигирина, в якій взяли участь, крім генеральної старшини, також полковннки, осавули і сотники українського війська. Ha цім зібранню, яке сучасники назвали „соймом" ухвалено було боронитися солідно проти кождого ворога України. Що ця ухвала була звернена не тільки проти Польщі, але й проти Москви це ясне івона означала формальне зірвання союзу України з Москвою.За- мість того увійшла Україна в зовсім інакшу політичну систему, що складалася' з великої коаліції, вяку входили крім України: Щвеція, Семигород, Молдавія, ВолощинайБранденбургія-Прусія. До цеї коалїції.втягнено також і Литву.яка мала бутивід- діленавідПольщі.Головнуролю мали відіграти,розу- міється.Україна і Швеція. Між ними спочатку не могло прийти до порозуміння, бо Швеція не хотіла признати Україні всіх західно-українських земель, але переговори провадилися все таки далі і в 1б57,недовго перед смертю Хмельницького, Швеція згодилася на р:шуче жадання Хмельницького що до західно-українських земель.

B такій ситуації Україна стала незалежною державою і першорядним політичним чинником в політиці східної Европи. Чигирин, де перебували посли усіх союзних і заприяз- нених держав, та куди й невтральні держави, а саме Австрія, теж висилали свої посольства, був якийсь час осередком цілої східно-европейської політики. Це сталося наслідком геніяльности Великого Гетьмана, що в своїх руках держав під шахом вєі^ східно-европейських політиків.А його пляном було визволити всі українські землі аж по Перемишль і Ярослав з під польського панування, скінчити війну з Польщею рішучо, щоби могти опісля бути готовим на збройну розправу з Москвою. 3 цього вийшли остаточні переговори Хмельницького зі Швецією і Семигородом, які мали на ціли поділ Польщі між Україною й цими двома державами. Відповідно до договорів між цими трьома державами признано Україні всі українські землі й полудневу частину Білої Руси, Швеція мала дістати північну етнографічну Польщу, крім цього Курляндію, Ливонію, частину Литви й північну Білу Русь а її союзник, Бранденбургія мав дістати західні краї Польщі. Решту Литви мав дістати Богуслав Радзівіл, як осібне князівство, а полудневуПольщу разом з польською королівською короною tyaB дістати Семигородський князь. Активну . участь мали взяти також: господар молдавський і. во-

лоський, які мали вислати поміч Ракочому в його поході на Польшу. Ракочій дійсно вдаривнаПоль- щу, а тоді Хмельницький вислав йому на поміч військо під проводом Ждановича.якому опісля вислано в підмогу нововибраного гетманського на- слщника, сина старого гетьмана, — Юрія. Але військо Ждановича збунтувалося проти військової старшини, а тоді Жданович покинув Ракочія. Це причинилося дуже до того, що ціла акція семиго- родського князя в Польщі скінчилася нещасливо. Цей бунт у війську в такій рішаючій хвилі та інтриги козацької старшини проти старого гетьмана й майбутнього його наслідника, геті манича Юрія, так дуже вразили гетьмана, що він, уже й так хорий від довшого часу, вмер нагло дня 27. липня 1657 року.

Смерть Богдана Хмельницького була великим ударом для молодої української держави. He стало чоловіка, який потрапив був так повести політику, що Україна стала не тільки незалежною державою, але здобула дуже поважне становище в політичній системі східної Европи. A ця система виглядала тепер зовсім інакше, як у 1648 році. До східно-европейських держав прибула тепер нова українська держава. Її істнування означало кінець великодержавного становиша Польщі й перечерку- вало давню програму московських царів що до збирання земель, які колись належали до держави Руриковичів. I тому українська держава стала в опозиції як до Польщі, так і до Москви. Це становище України зрозуміли дуже добре в обох цих державах і воно було одною з головних причин польсько-московського союза заключеного під Вильною у 1656 році. Це був початок . пізнішої польсько-московської акції в ціли знищення української держави, 1 в цім була велика небезпека

для України, Богдан Хмельницький звязав Україну, з великою коаліцією держав, в якійпобіч України головну ролю грала Швеція й Семигород, але саме в послідній хвилі життя Великого Гетьмана ця коаліція була дуже захитана, бо семигородський князь Ракочій був зовсім побитий в Польщі. Це означало для України втрату найближчого союзника. Саме тоді вдарили на Україну Татари. Треба було дальше дуже зручної політики, щоби вдержати політичне становище України в цілости, як це було за Богдана Хмельницького. Таке завдання мав сповнити наслідник Великого Гетьмана.

<< | >>
Источник: ОМЕЛЯН ТЕРЛЕЦЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. TOM I. КНЯЖА ДОБА. BИДABHИЦTBO ЧAPTOPИЙCЬKИX. H Ь Ю - Й O P K. 1972

Еще по теме Загранична політика Хмельницького та його> союз із Москвою.:

  1. Загранична політика Хмельницького та його> союз із Москвою.
  2. ЗМІСТ:
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -