Політичне становище Петра Дорошенка. Війна України з Москвою у 1668—1669 p. Упадок Брюховецького. Східна Україна в руках Дорошенка. Глухівський договір 1669 p.

Тимчасом як на лівобережній Україні гетьманував Брюховецький, на правобежній по уступленю Тетерій польських військ насталоцілковитебезлад- дя. He було гетьманської власти, яка єдииила би цілу українську суспільність в одно.

Гетьман Петро Дорошенко розумів дуже добре, що его становище дуже тяжке. Лівобережний гетьман загрожував становищу Дорошенка, бо була небезпека, шо амбітний Брюховецький готов при помочі Москви сягнути рукою й по Правобережну Україну. Від заходу стоялавсе польськанебезпека, бо хоч Польща не мала сили п,^г.оти волі зєдиненої України вдержатися на українських землях аж по Дніпро, проте не було виключене,що прироздвоєн- ню України це могло й удатись. Ішло тільки про те, що сказалиб на це Москва й Кримська Орда, яким не було байдужним, хто є господарем на Україні.

B такій ситуації була вказана велика обережність у веденню політики. Треба признати, що Дорошенко дійсно провадив спочатку дуже обережну політику. Він хоч і звязався з Татарами і потайки провадивпереговоризТуреччиною,проте рівночасно провадив переговори з Польщею й видавав себе ніби то за приклонника порозуміння з нею. Так само він листувався з московським правительством, бажаючи порозуміння з ним ціною повалення Брюховецького.

Але наступили події, які змусили Дорошенка відкрити свої карти і виступити рішучо. Першою такою подією був андрусівський договір 1667 p. між Польщею й Мссквою, коли ці держави поділилися українськими землями, а другою — була війна Лівобережної України з Москвою у 1668 p. Андрусівський договір показав, що порозуміння України як з Москвою, такі з Полыцеюнеможливё*

Сбі ці держави андрусівським договором показали себе ворогами соборної української держави, хоч би вона була навіть в унії з котрою небудь із них. Це мусіло, розуміється, вплинути на дальшу політику Дорошенка. Але заким він міг думати про політику на велику скалю, треба було покінчити справу з Брюховецьким.

A цей тимчасом зірвав зовсім з Москвою і почав з нею війну. Ця війна, що бўла популярною у населення Лівобережжя, мала зміцнити становище Брюховецького на гетьманстві. Але йому навіть і це не помогло.Опозиція проти нього була така велика, що про порозуміння між нею й Брюховецьким для спільної акці.і годі було й думати. Це використав Дорошенко,й увійшовши з військом на Лівобережжя, зажадав від Брюховецького,щоби він зрікся гетьманства. Поява Дорошенка на Ліво- бережжу відразу осмілила противників Брюховецького. Коли зійшлися обидва війська, козаки Брюховецького збунтувалися проти нього і видали його Дорошенкови. Цей наказав привязати Брюховецького до гармати й тоді козаки кинулися й y- били його.

Дорошенко зоставсяодинокимгетьманомУкра- їни. Це була перша відповідь на андрусівський договір, другою було те, що цей гетьман звдйненої України підняв зараз війну з Москвою на Лівобе- режжу, що її зачав ще Брюховецький.

Але скоро справа попсувалася на некористь України. He знаємо напевно чому.але припускають, що відносини в Дорошенковій родині були причиною, що він покинув Лівобережжя й пішов до Чигирина. Ha своїм місці заставив Дорошенко наказного гетьмана Демяна Многогрішного і цей мусів взяти на себе оборону України перед московськими військами, які тимчасом знов увійшли на Сіверщину. Тим разом московські сили мусіли бути дуже значні, бо Демян Многогрішний не відважився стати до рішучого бою. Він дожидав помочі від Дорошенка, але вона не приходила, атим- часом переражене населення почало піддаватися Москалям. Ситуація стала відразу грізною, і тоді старшина рішила йти на уступки. Між нею взяла перевагу думка. що дальша боротьба з Москвою безнадійна особливо в північнійчастиЛівобережжя на Сіверщині. Щоби ратувати Сіверщину, рішено зробити політичний переворот. Скликано Раду Старшини, на якій в ібрано Многогрішного, гетьманом і рішено увійти назад в унію з Москвою. Многогрішний приняв титул „сіверського' гетьмана" а слідом за тим приступлено до переговорів. Геть- май Многогрішний і старшина торгувалися досить довго з Москвою і хотіли вибороти як найбільші користи для України, але остаточно мусіли уступити. B березні 1669 року між „сіверським" nps- вительством і Москвою складено договір уГлухові, яким означувано відношення Сіверщини доМоскви. Сіверщина могла мати свого гетьмана, якого затверджував цар, своє українське військо, зложене з козаків (60.000) і осібне правительство, яке Maj о адмініструвати краєм. Але всеж таки московсьг військо мало перебувати в Київі, Переяслав', Ніжині, Чернигові й Острі.

Таким чином Сіверщина з Київом, а далі полки: Переяславський і Прилуцький увійшли знову в унію з Москвою.

Такий був наслідок другої війни України з Москвою. Україна не змогла як Слід оборонити себе перед московською інвазією і замість єдности до чого змагав Дорошенко, поділилася на три части: Правобережна Україна з Дорошенком, Північна, Лівобережна з Многогрішним іЗапорозька Січ укупі з полудневою частю Лівобережжа під Ханен- ком. Руїна української держави ставала чим раз нагляднішою. Але тимчасом виступив ще один чинник, що мав відограти визначну ролю в найбли- щих роках по глухівським договорі, це турецька держава.