ВИСНОВКИ

Коли формуються основи правової держави, то зростає значення моральних вимог у регулюванні суспільних відносин, в тому числі і національні правові звичаї. Якщо мораль і право, як це існує у звичаєвому праві єдині, то і держава є високоморальною і правовою водночас.

Звичаєве право має глибоке коріння, воно вивчається і освоюється людиною від дня її народження спочатку в сім”ї, потім у суспільстві, використовується нею у повсякденному житті, переноситься законодавцями у юридичне писане право, і не завжди усвідомлюється самою особою, що вона живе за звичаєвим правом.

Норми звичаєвого права – це не окрема категорія, а міра життя, яка існує лише в самій людині, що є носієм права, совісті, честі.

Переміщення акценту поваги не до матеріального багатства, а на виховання у кожної людини поняття матеріального достатку і духовного багатства, збереження матеріальних цінностей, які забезпечують фізичне буття людини – землі, надр, вод, лісів, повітря для своїх нащадків.

Звичаєве право, як складова частина життя, регулювало і зараз регулює відносини в суспільстві незалежно від майнового стану його членів.

Порушення норм звичаєвого права призводило до втрати честі, поваги зі сторони членів родини та громади. За звичаєвим правом вважається: головне не багатство, а честь, добра слава, взаємодопомога, які набуваються працелюбством, бережливістю, розсудливістю. Знання та виконання звичаєвого права надають людині внутрішню самоповагу, гордість, яка не має нічого спільного з пихою.

Звичаєве право осуджує марнотратство, розпусту, пияцтво, гульбища. Тому людина честі спиртні напої не вживала, а на святах використовувались легкі напої узвари настояні на меду, травах та інші.

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО ПРИНОСИТЬ ДОБРО ЛЮДЯМ І ЗА СВОЄЮ СУТТЮ Є ДОБРИМ.