Автономічна Галичина у звязку з Угорщиною. Кінець автономії Галичини і прилучення її до Польщі в ‘1387 році. Литовська окупація східно-українських земель.

B перших двох роках по прилученню Галичини до Угорщини управляли нею угорські урядовці. Але слідом за тим угорський король Людвик Великий, який був одночасно польським королем, надав Галичину шлезькому князеві з роду Пясто- вичів, Володиславові.Такимчингм Галичинадістала ще-раз князя.

СправаГаличини наблйжаларядо свого остаточного вирішення. Під впливом малопольських панів вирушила польська королева Ядвіґа з військом до Галичини в 1387 році. 3 боку Угорщини проти цього протесту не було, бо на Угорщині були тоді заворушення. Bci міста піддалися Ядвизі добровільно, тільки 'Галич, де була міцна угорська залога, держався добре. Тоді прийшли на поміч литовські війська, вислані до Галичини королем Ягайлом. Перед такою перевагою треба було уступити і тому угорський воєвода в Галичі Бене- дикт піддався, уважаючи зрештою, що споава Галичини й так у.трачена для Угорщини.

Це був остаточний оезультат розвалу галицько-волинської держави. Рік 1387 творить епоху в історії західної України. Давня українська земля дїСталася під чуже панування, втративши на довгі часи свою політичну незалежність. 1 коли на сході України повстала в XVII століттю нова українська держава, то навіть тоді Галичина не увійшла в її склад, а зісталася надалі під польським, а пізніще під австрійським пануванням. I щойно по розвалі Австрії повстала з днем 1 листопада 1918 року на території Галичини українська держава. Це було відновленням втраченого в XlV століттю.

B цих часах і східна Україна перейшла важні зміни. Вище було сказано., що Литва, особливо за Гедемина, иочала провадити експанзивну політику на сході і поробила територіяльні здобутки на українських землях. За Ольґерда справа пішла далЬше у цьому напрямі, а ситуація .для Литви була остільки корисною, що Орда погіадала в чим раз більший розстрій і нічого було боятися її виступлення проти литовської акції на Україні. Иншої перешкоди вже не було, бо галицько-волинська держава, яка теж могла виступити активно

в справах східної України, як це було колись за Романа Великого і короля Данила, лежала ьже розвалена. A що до перешкод на самій східноукраїнській території, то їх не було чого боятись^ Ми знаємо, іцо Київщина і Переяславщина були зовсім розбиті на політичні атоми, а Чернигівщина, де ще задержалася давня родина Руриковичів, була поділена на багато дрібненьких князівств. B такій ситуації окупація Литвою східно-українських земель пішла дуже легко. Приблизно у 1352 році посадив Ольґерд у Київі свого сина Володимира на місці якогось Федора,, що сидів там разом з татарським баскаком. B тім часі ціла західна Чернигівщина дісталася під власть Литви, а князі східної Черни- гівщини теж признали над собою зверхність литовського великого князя. За Київщиною пішла Переяславщина тай ціле Пониззя або Поділля, себто ціла територія між Дністром і Дніпром, яку прилучив Ольґерд до литовської держави.

Так витворився на сході Европи новий політичний лад. Повстала велика держава, яка .опиралася у своїй будові на трьбх етнічних ґрупах. Була це литовсько-білорусько-українська держава. Її можна було так назвати тому, що вплив Білої Pyci й України на політичний устрій Литви буа дуже великий. Але був це вже початок нової доби в історії України, відмінної зовсім від попередньої, доби, коли< український народ не мав вже своєї держави.

Ґеоґрафічні обставинита їх вплив на політичний розвиток України. НаселенняУкраїни 1 його ваняття. Етнічний склад.

Недостача природних границь усе була, в історії України одною з дуже нёкористних ґео- ґрафічних обставин. Наслідки цього будо видно на сході' а татарська інвазія була ще одним і то- найяркіщим доказом цього. Політичний розклад східної України був теж у великій мірі наслідком неозначених східних границь. Ha иншому місці було вже сказано, що істнування невтральпого пояса міжукраїнською державою і Ордами демЬ- ралізувало людність і призвичаювало її до непри- знавання взагалі ніякої державної власти. Звідси пбширялася деморалізація скрізь по східній Україні.

Але в цій добі і західні границі показали теж свій темний бік. Вони були відкриті і тому улег- шували інвазію і .з цього боку. Тому-то не з по— лудня, .де були доброю стратеґічною границею'- Карпати, прийшла небезпека для галицькб-володи- мирської держави, а саме від тих відкритих^- західних границь.

Але заки прийшло до того, галицькб-володи- мирська держава стояла перед ріжними перспективами. Ha сході вона, правда, втратила усте- Дунаю і безпосередній звязок з Чорним мсрем,- але за те зблизилася до Балтійського моря. Відколи над його пббережами розсівся німецький' Орден і надбалтійські краї піднеслися під економічним оглядом, почала там концентруватися торговля. Західно-українська держава увійшла тоді в круг цівї торговлі, чому сприяли Сян і Буг.

^jJHM раз дальше на захід. Вона відчужувалася від східної України й Чорного моря і ставала чисто західно-українською державою. Всеукраїнського характеру з часів Романа і Данила вона в цім часі вже не мала. Її ґеоґрафічне положення вязало її з Польщею, Литвою і надбалтійськими краями. Це виступило виразно в цій добі, і. в цілі велика зміна в порівнанню з попереднім.

Але звязок західної України з Балтійським морем мав у собі небезпеку, бо активна політика західно української держави на заході мусіла викликати конфлікти ,з Литвою і Польщею.Положення західної України почало погіршуватися. Втрата дорогичинсько-берестейськоїземліка користьЛитви, а Люблина на користь Польщі були вельми важними подіями. Галицько-волинську державу відсунено від Балтійського моря. Це був початок катастрофи, що настала по см^рти Болеслава-Юрія Il в 1340 році. Ґеоґрафічне положенпя західно-української держави стало таким некорисним, що треба було багато людського зусилля, щоби вдержати західню Україну при політичній незалежности.

Великим щастям було, що в цій добі істну- вала ще незалежна західно-українська держава. бо тим способом український елемент міг далі сво- в польськім правительстві, а населення українських земель такої опіки вже н'е мало.