Запорозька Січ під польським пануванням від 1638 до 1648 року. — Пляни Володислава IV.

Десять років по козацькім погромі 1638 p. були роками найбільшого тріюмфу Польщі на українських землях. Ніколи ні перед тим, ні по тім польське панування не зайшло так далеко в українські степи, як саме в тих часах.

I дійсно реєстровці вислуговувалися Польщі. Здавалося, що український народ не зможе вже виступити самостійно під політичним поглядом, а Січ, колишній осідок незалежної козацької власти, перестане яко така, істнувати. Але показалося, що так воно не буде. Степи були занадто пригожим тереном для розвитку козаччини, щоби•вона там далі не розвивалася, а Польща не мала настільки сили, щоб опанувати українські степи. Що не вдалося зробити київській чи литовській державі, не могло вдатисятакож і польській державі.Тільки одно могла осягнути Польша.Вона могла по части знищити хліборобську козаччину.А тоді козаччина осталася б на далі тільки степовим проявом, як було давніше. Що йшло дійсно до того, видко з цілої поведінки Запорозьців по 1638 році. He маючи спроможности запровіянтувати себе як слід із хліборобської України, Запорозьці шукають наживи деінде. Вони розвивають на більшу міру морські походи на турецькі й татарські міста на побережах Чорного й Озівського моря. Цікаво, що ці походи вони відбували дуже часто разом із донськими козаками. Такі спільні походи Запорозьців і Донців відбулися між иншим в 1639,1640 і 1641 році.

Але таким чином справа українських степів не була розвязана. Як що тут мав запанувати правильний державний лад, то перш за все му- сіла б бути знищена кримська Орда. A поки цього не було, мусів істнувати між культурноуУкраїною і Ордою „невтральний пояс“, знаний нам добре з історії давньої київської держави, і мусіла істнувати людність, що не признавала ніякої власти з виїмком тієї, що зродилася на степах, себ то Запорозької Січи. I більше далековидні польські політики додумалися до того. Вони в своїх писаннях проповідували велику війну з кримською Ордою з тим, щоб її знищити, а Польща оперлася би тоді о береги Чорного Моря. Значить, справа українських степів стояла на овиді деяких польських політиків. Цю справу бачив теж і польський король Володислав IV і його канцлер Осолінський. їх спосіб розвязання цієї справи відріжнявся від инших лише тим, що вони хотіли до того втягнути козаків. Вони плянували велику війну з Турками й Татарами, ціллю якої мало бути знищення кримської Орди й вигнання Турків з північних берегів Чорного Моря. Але вони' бачили, що без козаків Польща не могла б успішно провадити цібї акції. He тільки тому, що козаки могли й на суші й на морі підпомогти Польщу під мілітарним поглядом, але ще й тому, що війна Польщі з Туреччиною й Кримом викликувала можливість козацько- татарського союза, який вже нераз в тяжких часах козаччини стояв на овиді козацьких політиків. Тому то між Володиславом IV і Запорозьцями прийшло до переговорів, які в 1646 році пішли вже так далеко, що король виплатив Запорозьцям грошеві суми одержані від Венеції і призначені на узброєння січовиків. Велика війна Польщі й козаччини, з музулманським світом, в якій мала брати участь також і Венеція, висіла у повітрі.

Але справа не дійшла до кінця.

Польські маґнати не хотіли ніякої спілки з козаччиною, яку вона призначила на знищення, та£не хотіли також взагалі ніякої великої війни, бо боялися зросту королівської власти в Польщі.

Таким чином справа не розвязалася по думці Володислава IV. і канцлера Осолінського, а також і козаків, які булиби радо взяли участьутурецько- татарській війні по польськім боці. Це означало, що польська держава не була здібнадорозвязання великих політичних питань. Давня так звана „ста- ро-шляхоцька“ партія в Польщі, що змагала до зреформування польської держави і взагалі до активности у внутрішній і зовнішній політиці, була вже давно розбита. „Молодо-шляхоцька“ партія мала вже цілковиту перевагу, а їїпрограмою було: оборона стану посідання шляхоцько-маґнатської верстви підполітичним і суспільно-економічним поглядом. Це був вершок політичноїідеольоґії польської шляхти в польській республиці. Але така політика не могла принести спокою польській державі, хоч як цього бажали шляхоцькі ідеольоги. Козаччи-на не була зовсім розбита, і її знищити не могла Польща, не зважаючи на свою побіду в 1638 році. Козаччина мусіла пробувати розірвати залізний перстень, що стискав її з усіх боків. He було мо- жности в союзі з Польщею кинутися на Турків і Татарів, так вона мусіла скорше чи пізніше шукати союзу в турецько-татарськім світі, (як це пробувано без успіху давніше) проти польсько- шляхоцького панування на Україні.Требапіднести, що навіть між реєстровими козаками зачав витворюватися настрій неприхильний до Польщі. I от замість війни з Ордою і Туреччиною висіла тепер у повітрі війна Польщі з козаччиною. Це дуже добре бачили деякі розумніші польські політики, а найбільше страхав їх козацько-татарський союз йроти Польщі. Але голос їхзнехтовано,бопольські маґнати, рахуючи на силу польської зброї, вважали себе на Україні безпечними.