Від скасування автономії Галичини в 1387 p. до повстання запорозької Січи к. 1552 року. Знищення останків політичної автономії українських земель в Польщі й на Литві. Політична боротьба української аристократії за рівноправність у литовській державі..
Рік 1387 зачинає нову добу в політичному життю України не тільки тому, що тоді знесено автономію Галичини і разом зХолмщиною прилучено до польської держави, але й тому, що він 6 орієнтаційною датою для инших подій того часу.
Два роки перед тим прийшло між Польщею і Литвою до персональної унії, яка своїм наслідком мала тісний політичний звязок між цими двома державами, а врешті упадок політичної самостійности Литви й прилучення її земель до польської держави в 1569 році. Унія з 1385 року була фактом вельми важним для історії України, бо від того часу зачалц^я польські політичні впливи на укра-їиських землях. Важною подією 8 тім самім 1385 році була також смерть волинського князя Лю- барта, якого можна вважати наслідником волинських князів, хоч спільність княжої родини' на Волині і на Лигві угворювала політичний звязок першої з литовською державою. Це мало такі наслідки, що волинську державу розбито накілька частей. Острозьке князівство відданопідзверхність польського короля, луцьку область прилучено до Литви, а тільки у Володимирі зіставлено ще осібного князя з литовсвкої родини, і тут панував довший час Свитригайло(1393—1438і 1440—1452). B Київ в 1397 році замість князя призначено намісника урядовця, а хоч опісля знову відновлено тут княжу власть, то ці князі були вже швидче урядовцями з княжим титулом, ніж князями-воло- дарями. Подібне сталося й з Поділлям, яке в 1393 році віддано польському шляхтичеві Спиткові Мельштинському. Словом, протягом десяти років, від 1387 до 1397 усунено останки політичної автономії, що.її ще мали українські землі під литовською зверхністю. Український народ *опинився почасти під польським, а почасти під литовським пануванням.
Протесту проти чужого панування з українського боку не було. Ані при окупації Галичини Польщею, ані при литовській окупації. Українська аристократія не вважала литовську державу за свого засадничого ворога, бо суспільний лад цієї держави був дуже подібний до українського.Литва взагалі була дуже близькою Українцям, бо там здобула великий вплив цивілізація, що йшла з України й Білої Руси.
Ha литовськім дворі була поширена білоруська тай українська мова; а книжна білорусько-українська мова була й надалі урядовою мовою в українських та білоруських землях.Так само поширилася навіть на княжім дворі православна віра. Наслідком того литовська держава мала зверхній вигляд почасти українсько- білоруський.
Справа з литовською державою e дуже добрим прикладом того, яку важну ролю відограють у життю народів суспільні відносини. A в тім історія середньовічної Европи теж дае виразний приклад того. Національне почуття не було тоді розвинене нігде в Европі, і гому тільки суспільний лад та віра ділили людей. A що до віри, то аристократія і цю справу не ставляла на вістрі меча, тому нема нічого дивного, що й українська аристократія поставилася пасивно до польської й литовської окупації. Вона могла бути невдоволеною з цього факту, але, щоби стати зі зброєю в руках в обороні української державности треба було заразом ворожнечі до нового політичного ладу, а цього наша аристократія не мала. Про инші суспільні кляси нема що говорити. Міщанство було в нас за слабе, а селянство занадто залежне під суспільним і політичним оглядом. A в тім, цілий провід політичного життя лежав у нас, як і всюди в руках нашої аристократії.
Але як литовське, так особливопольськепра- вительство вступили на такий політичний шлях, що мусів викликати реакцію з боку української аристократії. A аристократія стала тоді остільки міц- ніщою, що всі ті князі, чи то з давньої династії Руриковичів ЧИ TO з тих Гедиміновичів, які осівши на українських землях, були опісля позбавлені княжої власти, пристали до українського великого боярства: 3 усім тим не рахувалося ані польське ані литовське правительство, а проголошення в го- родельськім пакті, заключенім між Польщею і Литвою в 1413 році, що тільки католики мають повні
політичні права в литовській і так само в польській державі, означало пониження православних бЄз огляду на те, до якої суспільної кляси вони належали.
I тоді почалася боротьба української та білоруської аристократії за політичні права в польсько- литовській державі.
Українські аристократи скори- стали з того, що між литовськоюкняжою родиною не було згоди. Свитригайло, молодший брат польського короля Ягайла, був невдоволений з того, що княжий стіл на Литві діс'ґав його стриєч- ний брат Витовт, а не він. I тому підняв проти Витовта повстання, заручившися поміччю у православних панів. Боротьба стала збройною, провадилася завзято і тревала з певними перервами від 1409 до 1435 року. Смерть Витовта в 1730 році промостила Свитригайлові шлях до велико-княжого стола у Вильні, але невдовзі опісля литовська аристократична партія, невдоволена з того, що мусіла ділитися властю в державі з православними панами, покликала на княжій стіл Жигмонта, брата Витовтового. Зачалася дальша боротьба, в якій цілий час брали участь українські і білоруські маґнати. Вони сподівалися, що за поміччу Свитригайла будуть могли здобути в литовській державі рівні права з католицькими панами. Але все попсувала битва під Вилькомиром в 1435, що скінчилася поражкою Свитригайла. СвиГригайло не здобув литовського Стола, навіть тоді, як князя Жигмонта вбили православні аристократи в 1440 році. Ha місце Жигмонта, литовські пани в порозумінню з польськими посадили Казимира Ягайло- вича, молодшого брата польського короля Володимира III. Свитригайлові зісталася тільки Волинь. Політичний звязок між Польщею та Литвою удержався на далі.Ta програна Свитригайла була заразом і програною політики православної аристократії. He маючи ні звідки підпори, вона мусіла на якийсь час притихнути, зіставляючи дальший порахунок з литовською аристократією на пізніще. Але так думала тільки одна частина. Друга вдалася в опортуністичну політику, сподіваючися при тім осягнути все ж таки якісь особисті вигоди, а врешті третя переходила на латинство, щоби поставити себе на рівні з панами католиками. Це робило, розуміється, великі спустбшення між - православною, білоруською й українською аристократією. Зачалася латинізація виїцих українських і білоруських суспільних верств, яка підготовила грунт під польо- нізацію.
Давня українська аристократія, колишнє могутнє боярство стало тратити силу, навіть там, де воно було найміцніще на Волині і в Галичині. Зовсім зрозуміло, що в таких обставинах українська аристократія без якогось голосніщого протесту приняла й поділ Поділля між ПольщеюйЛи- твою. прилучення Волині до Литви по смерти Свитригайла. і врешті назначення в Київі в 1470 році воєводою Литвина Мартина Ґаштовта на місце ще раз поставлених там князів з литовського роду. Це була остаточна ліквідація давнього y- країнського державного життя.Повстання МихайлаГлинського в литовській державі 1507 року й повстання в Галичині та політичне положення східної Европи.
Антиукраїнська політика литовського й польського правительства поставила перед українською суспільністю питання про це, яким способом належало б на те зареаґувати. I на це питання була
відповідь як на Литві, так і в Польщі. Провідники української політики бачили, що тут конечною була би збройна розправа. Ta заразом вони бачили, що сама українська суспільність не зможе вже виступити збройно з більшою силою. Ha це треба було організації, а її вже не було в українській суспільности. I тому українська аристократія на Литві зачала орієнтуватися на Москву і там шукати підпори. Тим шляхом пішов між иншим ' український маґнат князь Михайло Глинський,якпй покликавши на поміч москоЬського царя, підняв повстання проти Литви в 1507 році. Московські війська дійсно прийшли на поміч, але замість піти на Україну, де був операційний терен Глинського, пішли на Білу Русь. Це було- причиною, що на Україні повстання не могло розвинутися як слід. He зібравши достаточних сил, Глинський уступив перед польськими і литовськими військами, якими доводив польський король Жиґмонт I і український маґнаг, князь Константин Острозький, і подався на московську територію. Таким чином ціла акція Михайла Глинського скінчилася нещасливо. Вона показала зовсім виразно, що українське панство «е було вже здібне до якоїсь збройної акції. Між ним не було холідарности.найііпшим доказомчого € та обставина, що коли на чолі українського повстання стояв один український князь-маґнат, то на чолілитовського війська) що йшло душити українське повстання, стояв другий український «нязь-маґнат.
Михайло Глинський міг думати про відбудування української держави за чужою по- міччу, але більшість української аристократії стала вже тоді на ґрунті литовської дер- жавности. Повстання князя Михайла Глинськог-> було останньою збройною акцією української apw~ стократії в литовській державі. Виявилося, ш-.українська аристократія не лцла вже сили до збудування української держави.ПовстанняГлинськоп> було першим яскравим прикладо^ політичного москвофільства на українських землях. Воно було наслідком йочування, іцо українська суспільність нб зможе бама власнимн силами вибороти собі політичну незалежність.
Коли в литовській державі українська аристократія відчувала своє покривдження що до полі- тичнихправ, то ще гірше під тим оглядом представлялася справа в Галичині, що перебувала під безпосереднім польським пануванням, довше, ніж українські землі під Литвою. Тай зрештою Польща була державою старшою і ліпше сконсолідованою, ніж литовська. Тому в Галичині міцніще зазначилися польські впливи, а польська політика йшла тут сміліщими кроками, як литовська. Над Сяном стрінулися два етноґрафічні елєменти, один український з Галичини і другий польський з Мало- польщі. Один і другий були може найліпше виробленими як під політичним, так і національним оглядом у порівнанню з иншими українськими чи польськими землями. Відомо, яку визначну політичну ролю відогравали галицькі бояре, але те саме треба сказати про малопольських панів. Ma- лопольські пани стояли на чолі польської політики ще перед часами короля Ягайла. їх ділом була унія з Литвою і ціла польська політика на сході. A ця політика йшла полініїпольськоївиключности, нетолєранції супроти православних, та понижування їх віри. Українські бояре не мали ршних прав з католицькими панами. Вони бачили переслідування православної иіри, понижування її і разом з тим своєї кляси. Галицьке бгярстводужешвидко переконалося, що польська держава для них нете, що українська. Воно дуже помилялося, думаючи,
що політичне становище боярства в польській державі може бути рівне становищу польської шляхти.
Такі випадки, як забрання катедральної церкви в Перемишлі і віддання її латинникам на костел та викинення костей перемиських князів з гробниць в 1412 році мусіло неприхильно настроїти галицьку українську суспільність до польських порядків, до польської держави. Що до міщанства, то відколи було постановлено, що православні не могли мати рівних прав з католиками по містах з німецьким правом, відтоді міщанство поставилося ворожо до нових' польських порядків. Що й селянство не могло бути вдоволене з суспільно-політичного ладу, про це нема що говорити. Його доля й за українських часів не була надто світла, а під польським пануванням зачала iue погіршуватися, особливо з кінцем XV і початком XVI століття. Таким чином в Галичині нагромадилося дуже багато пального матеріялу, який готов був кождої хвилі вибухнути і він таки вибухав кілька разів, особливо з кінцем XV і з початком XVI століття.Дуже велика шкода, щоне маємо якихось до- кладніщих вістей про ці повстання в Галичині. 3 них все таки видко, що повстання в Галичині o- пкралися на ширшій підставі, ніж повстання української аристократії на Литві. B них брали участь як селяне, так і боярство, а мабуть також і .міщанство. Найголосніщим повстаннем було повстання якогось Мухи в 1490 році. Він підняв повстання на Покуттю мабуть зводоськ< юпідме гпозібрзв- ши коло 9000 війська, зложеного з селян а почасти також із шляхти. Повстання видко мало популярність у людносін й тому Myxa легко опанував Галичину по Рогатин. Але при переході через Дністер напали на нього Поляки й цілком знищиліг
його ,військо. Є також звістка, що молдавський во- езода Стефан вислав до Галичини якогось претендента на княжий галицький стіл, але той попався у польські руки. 3 усього видко, що повстання в Галичині були підтримувані Молдавією і на цю державу, яка з кінцем XV і початком XVl століття .дійшла до більшого значіння, рахувала галицьла людність. Але всі ці повстання Поляки давили. Молдавія видко дала замалу поміч українським повстанцям, а без того повстання не могло мати ви- глядіВчна успіх. Кінець ХѴ Століття застав уже y- країнську суспільність у Галичині здеорґанізова- ною. Великого боярсїва вже ке було, бо воно почасти спольонізувалося, а почасти потратило свої маєтки ще підчас довгої боротьби між Польщею w Литвою за галицько-волинські землі в XIV століттю. B рахубу входило тільки дрібне соярство і збідніле українське міщанство, яке не могло видержати конкуренції чужинців, Поляків, Німців та янших, що сиділи по містах на німецькім праві і мали привілеї в промислі і торговлі. A повстання це тільки що не принесли ніякої політичної «ористи, але ще більше підкопали значіння y- країнського елементу у Галичині.Поздушеннюб'ов- стання переводжувано репресії на його учасниках, і передовсім конфісковано їх маетки. Тоді багато польської шляхти захопило давню боярську землю. Українське боярство зійшло на дальший плян, а селика земельна власність перейшла виключно з y- країнських у польські руки. Це був один з найва- жнїщих наслідків польської окупації Галичини, я- кий ще й тепер можна дуже добре сконстатувати.
Таким чином, усі повстання як у Галичині, так і на литовсько-українських землях скінчилися невдачею. Українська суспільність була за слабо ^зорґанізована.щобимогладати собі раду і зПоль-
шею i з Литвою. A зовнішня поміч теж завела, A в тім політична ситуація в східній Европі так y- кладалася, що визволення України й. збудування на ново української держави натрапляло на дуже великі перешкоди. Дуже некорисною обставиною було найсамперед те, що політичний звязок між Польщею і Литвою ставав чимраз міц- ніщим. B інтересі обох держав лежало задержати українські землі при собі й тому обі вони підтримували себе взаїмно що до політики в українській справі. Проти Михайла Глинського йшли яклигов- ські, так і польські війська, Польща в унії з Лит^ вою представляла велику політичну силу, яка ві- догравзла першорядну ролю в політиці, східної Ев- ропи. З такою силою боротьба небула'легкою.Не- корисним фактом було й розбиття німецького Ордену в 1466 році, що було спільним ділом Польщі й Литви. Таким чином давня комбінація україн- сько-німецькогосоюза, звернена чито проти Польщі чи Литви, була тепер неможлива. Але найбільшим нещаатямбуло те, що в другій половині XV століття почалися дуже сильні напади Татарів на українські землі.
Золота Орда, що розсілася на степах між Доном іУралом, невдовзі після великих походів з половини XIII століття почала підупадати. Вона втратила сиду, яку так виразно показала за часів Бату і Бурундая. Похід з 1259 був останнім що до розмірів і великих татарських успіхів. Тим пояснюється, що Орда не втручалася в справи галицько-волинської держави. Татарська зверхність була більше ноМінальна, ніж дійсна. Найліпше це видко в часах розбиття галицько-волинської дер* жави. Татари взяли тільки дуже малу участь у боротьбі за західно-українські землі і то тільки за часів Дедька. Ще менше енерґГі показали Татари
підчас окупйції східно-українських земель Литвою. Побиті Олмердом мусіли виректися цілої східної України. Зріст татарської сили коло 1400 року був тільки коротким епізодсм, після якого татарська Орда ще більше підупала, як перед тим. Для українських земель вийшла з того велика користь, бо Татари замішані у внутрішні війни не мали часу й сили піднімати рабівничі походи на українські землі. Але в другій половині XV століття настала важна зміна. Золота Орда розпалася на тричасти, з яких найбільше могутньою стала Орда на Кримі. Ця кримська Орда добре сконсолідувалася і тоді стала дуже- небезпечною для українських земель тай взагалі для Польщі й Литви. Тепер почалися постійні татарські напади на українські землі, а це мало той наслідок,' що населення* цих земель шукало підпори в литовській і польській державі. Що в таких обставинах плян відірвання українських земель відПольщійЛитви і утворення осібної української дер- жавцне міг мати багато приклонників, особливо там, де стояла, раз-у-раз перед очима татарська загроза, це зовсім зрозуміле. B таких обставинах могло здаватися, що всякі мрії про політичну самостійність зовсім без- виглядні. Тоді ніхто не міг припускати, що там далеко на степах східної України псвс^авало щось гаке, що мало стати початком.політичноїсамостій- кости України. Цим фактом було повстання козаччини й заснування запорозької Січи коло 1552 p. A ці події мали опісля таке велике значіння, що з тим роком треба зачинати зовсім нову добу в історії України.