Тема 2. ДЕРЖАВНІСТЬ ДОБИАНТИЧНОСТІ І РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

'ОЯВУ найдавніших.держав на карті сучасної України, очевидно, слід датувати серединою II тис. до н.е., відколи на землях Північного Причорномор'я та Криму з'явилися кіммерійці.

вання з ранньослов'янськими племенами, а отже, опосередковано, участі останніх у державотворчих процесах у ту далеку добу.

Проте основне вістря військовополітичної діяльності кіммерійців було спрямоване в райони найбільшої тогочасної геополітичної активності. Йдеться про середземноморську цивілізацію, де особливо активно діяли ще Стародавньоєгипетське царство, Мідійська держава тощо. На горизонті з'являлися перші ознаки майбутньої еллінської цивілізації. Перебуваючи в тісному контакті з цими передовими для свого часу державами, в своєму державницькому процесі кіммерійці природно наслідували ті форми суспільнополітичного ладу, які набули своєї довершеності серед країн Середземномор'я.

З точки зору етногенезу питання про походження народу Кіммерії є дещо загадковим. Зокрема, «батько історії», якому ми завдячуємо першими повідомленнями про кіммерійців, вважав їх вихідцями з Азії. Ця думка поділяється переважною більшістю істориків минулого й сучасності.

Проте ми не можемо не сказати, що дехто з українських істориків заперечує цю Думку, вважаючи, що кіммерійці походять із середньої Наддніпрянщини, де вони спочатку займалися землеробством і вели осідле життя.

Тема г.

ЖЛВНІСГЬ ДОБИ АНТИЧН РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧ

48

НАРИСИ I ІСТОРІЇ VKI'Alllf. '.KOMI ДП'ЖЛВОТВОЇ'ШІІЯ

49

6ІЛЯ ВИТОКІВ

Дунаю до Кубані та, зрештою, і Кримського півострова.

Щоправда, не зовсім з'ясованою є причина, яка спонукала кіммерійський етнос змінити свій попередній стереотип господарської діяльності. Це робить висловлене припущення щодо автохтонності кіммерійців, в кращому разі, гіпотезою.

ЗІ

Скіфія

С"

Vc

Що ж до особливостей державної системи кіммерійців, то, як зазначає Н.ПолонськаВасиленко, кіммерійці «були першим народом, який мав царів, їхні царі були племінними ватажками...»1.

*КІФИ загальна назва

основних племен Північного Причорномор'я, що мешкали тут з VII по III ст. до н.е. Етнічне походження скіфів викликає також неоднозначні припущення, проте більшість науковців схиляється до думки, що вони пов'язані з північноіранськими племенами, якщо судити за мовною належністю, та споріднені з сарматами й •саками, якщо судити за ознаками матеріальної та духовної культури.

Є також спроби пов'язати скіфів із слов'янами. Ця думка грунтується на нечіткому виокремленні

Тім* 2.

'жлвтсть ДОБИ АНТИЧНОЇ

РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

слов'ян зпосеред скіфських племен у Геродота, а також поділу скіфських племен, серед яких зустрічаємо так званих «скіфівземлеробів», що нібито були слов'янами.

Проте наука чітко з'ясувала початок скіфської історії, яка позначена війнами з кіммерійцями та витісненням останніх у VII ст. до н.е. з території Північного Причорномор'я.

Від самого початку своєї появи в Криму та Надчорномор'ї скіфи ведуть активну войовничу політику супроти своїх сусідів. Витіснивши кіммерійців, скіфи почали вклинюватися в передньоазійські держави. Зокрема, вони завоювали Мідію, Сірію, Палестину й тільки на початку VI ст.

Окреслюючи територіальні межі скіфської держави, історики включають до неї степовий Крим, територію між Доном і Дунаєм, але при цьому роблять застереження, що північна, межа скіфського розселення не з'ясована.

Геродот описує кілька племен, з яких складалася Скіфія: це так звані «царські скіфи», які займали панівне становище в державі, скіфикочовики, а також скіфиземлероби та скіфиорачі, що займали підлегле становище.

Початковий скіфський племінний союз, очевидно, мав характер військової автократії, яка під впливом процесів класоутворення та торговоекономічних, військових і політичних відносин із своїми сусі

51

50

дами перетворюється на рабовласницьку державу на чолі з царем.

Отже, військова автократія закономірно переходить у систему монархічного, а не демократичного типу. Влада царя була спадковою й обожнювалася, хоча вона й не була абсолютною, бо обмежувалася з боку ради скіфських племен (союзу) та народного зібрання (віча).

Таким чином, влада скіфського царя носила ознаки швидше «варварської демократії», ніж «східної деспотії».Соціальну структуру скіфського суспільства, де провідну роль відігравала аристократична верхівка, становили військові, дружинники та жерці; найчисленнішою верствою були раби.

Савромати

Т ТЕ СПІЛЬНА назва іраJ—Цномовнйх племен, які

розселялися, починаючи із III ст. до н.е., в євроазійських степах від Тоболу і аж до Подунав'я.

Савроматський союз племен як державне утворення виник на основі об'єднання так званих савроматів кочовиків, що мешкали спочатку десь у VIIIV ст. до н.е. в районі Приуралля.

ІШ1Я В:ІГ!Ж1В

За деякими етнічними ознаками савромати близькі до скіфів і саків, нагадуючи останніх близькістю мови та деяких елементів культурного побуту.

Для суспільного ладу савроматів характерною була провідна роль жінки, що є, можливо, залишковою формою матріархату. Грецькі історики, які описували життя й побут савроматів, характеризували останніх як «керованих жінками».

Матріархальні мотиви в суспільному житті савроматів добре підкреслюються археологічними знахідками, зокрема, про це свідчать могили багатьох жінок із зброєю, жрецькою атрибутикою тощо.

Приблизно з V ст.

У IVIII ст. до н.е. у савроматів відбувся процес руйнування родового ладу й перетворення його на ранньокласове суспільство. Панівне становище в державі, що утворилася, зайняла родоплемінна знать, військові вожді та їхні дружини.

Утворивши державу, савромати повели активну міжнародну політику, у 179 р. до н.е. савроматський цар Гатал примкнув до союзу малоазійських держав. УІ ст. до н.е. савромати були спільниками понтійського царя Мітридата VI в його війні проти Риму.

Приблизно з цього часу колишня територія Скіфії на картах, складених античним ученим Агріппою, починає називатись Сарматією. Власне, capмати, це одне з племен Савроматського союзу, яке

52

НАРИС И і ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЛГГЖЛВОТВОРЕННЯ

53

посідало в ньому провідне становище. Тому інколи савроматів на загал ототожнюють із сарматами.

Одначе політична гегемонія савроматів у Північному Причорномор'ї була підірвана у III ст. н.е. навалою готів, а в IV ст. н.е. остаточно знищена гунами. Подолані Гунами, савромати стали активними учасниками процесу Великого переселення народів, яке досягло Європи та Північної Африки. На Північному Кавказі окремі групи савроматських племен злилися з місцевим населенням, зокрема, осетинами, зберігши там навіть основу своєї мови.

Містадержави північного

Причорномор'я та Криму

'ГП

ПРИБЛИЗНО в ті ж самі [часи, коли відбувалася скіфська експансія в Північне Причорномор'я, в цих місцях розпочинається також грецька колонізація. На відміну від скіфів, котрі проникали великим масивом кочових племен, займаючи суцільну територію, елліниколоністи приходили в інший спосіб, а саме невеликими загонами, відтворюючи на міс

цях свого розселеня звичну для них систему поселень і господарювання. Такою господарчою й водночас політичною системою був поліс своєрідна форма со'уальноекономічноїта політичної організації суспільства, характерна для Стародавньої Греції та, певне ю мірою, Стародавнього Риму.

Полії складався не лише з міської частини населення, ле й сільської, які разом становили містодержаву.

Для полісної системи властивою була демократична структура влади, хоча цей демократизм мав свої особливості, оскільки право голосу в ній мали лише так звані «повноправні громадяни», тобто представники чоловічої статі, визнані на основі правових норм античності повноправними суб'єктами всіх видів діяльності і власності.

Політична ситуація в полісі залежала від розподілу сил, які власне й визначали характер влади чи то як олігархічної, чи то як демократичної. Розподіл політичних сил визначався впливом торговоремісничих кіл, сільських працівників та родової знаті.

Одним із перших містдержав, що виникли внаслідок еллінської колонізації Північного Причорно

Містадержави

північною

Причорномор'я

К

ІІЛІ'ИІ И ) ІГІОРИ УКІ'ЛІІК ЬМ>1Північного Надчорномор'я, становили племена готів. За переказами, які належать такому історику античного світу, як Іордан, котрий описав життя та побут готів, за мовою вони були близькі до північних германців.

58

59

Походження готів остаточно ще не з'ясоване, але основні суперечки щодо їхнього етногенезу зводяться до питання, чи були готи автохтонним населенням Надчорномор~я, чи вони прийшли в ці місця з районів південного узбережжя Балтики. В усякому разі, свідчення античних істориків, таких як Пліній, Таціт, Птолемей, говорять про те, що в пошуках більш родючих земель та під натиском північних племен готи з'явилися в Приазов'ї внаслідок колонізації цих територій.

Ці повідомлення підтверджуються також численними археологічними розкопками, які засвідчують поступовий рух готів із північного заходу на південний схід.

Осівши на землях Північного Надчорномор^я, готи змішались з племенами, які тут мешкали. В основній масі це були скіфосармати. Ось на такому, доволі строкатому, етнічному грунті постала держава готів, яка являла собою типове ранньосередньовічне королівство. Зверхником у готській державі був вождь, так званий «конунг», який поєднував у своїй особі політичну, адміністративну й військову владу.

Одним із постійних промислів готів були війни зі своїми сусідами.

Римська імперія, зокрема її Балканська периферія та Мала Азія. Внаслідок вдалих походів готи змусили Рим зробити деякі територіальні поступки. В першу чергу, імперія змушена була поступитись Дакією, що сталося 271 року.

Історики відзначають позитивний вплив на розвиток культури готських племен більш високої культури елліністичних полісів, з якими готи перебували в різних зв'язках і стосунках.

Не зовсім з'ясованим є питання розподілу готів на дві гілки: так званих вестготів й остготів. Зокрема, останні колонізували південну територію сучасної України на схід від Дністра, в той час як перші, тобто вестготи, розташувалися на землях нинішньої Молдови та Румунії. Після цього розподілу остготи утворили нове державне об'єднання, щось на зразок строкатого міжплемінного альянсу, до складу якого ввійшли не лише степові племена на чолі з Германаріхом, але й лісостепові племена слов'янського походження. Проте цей союз виявився нетривким і в 375 р. під тиском гуннів був ущент розбитий. Після цієї катастрофи остготи були витіснені з території Північного Надчорномор'я. Частина з них опинилася на території Криму, утворивши своєрідний етнічний релікт у вигляді так званих «кримських готів», а решта подалася далі на захід, у район Паннонії та периферійних земель Західної Римської імперії, яка тоді доживала свої останні дні.

Подальша доля остготів пов'язана з їхнім І

Держава готів */*..—.'•.—

Ер>>ж:й»,..,'х А *«?7pV?

61

60

НЛРИГИ 1 ІСТОРІЇ УКРАЇНІ ЬКОГО.'!' РЖЛВОІІКіРЕНІІИ

буванням в Європі, де вони в кінці V ст. утворили

доситьтаки велике за розмірами королівство на

руїнах Західної Римської імперії. Столицею

цієї варварської держави стало

місто Равенна.

Державність антів

"РОЗПОВІДЬ про державJ. ність антів повинна розпочинатись із походження назви східнослов'янських племен, які під цим етнонімом зустрічаються у візантійських хроніках IVVII ст., а саме у Прокопія, Іордана, Менендра, Феофілакта та інших.

Точні межі розселення антів ще не з'ясовані, проте відомо, що вони жили в лісостеповій частині сучасної України. Це збігається за часом і місцем розташування з так званою «черняхівською культурою».

Український історик М.Ю.Брайчевський висловлює припущення, що антські племена лісової зони ІVVI ст. жили ще за умов первіснообщинного ладу, в той час як їх південніші одноплемінники, що мешкали на межі лісу й степу, очевидно, вже знали класове розшарування, що відповідно породжує появу державних інститутів для захисту класових інтересів і регулювання суспільномайнових відносин.

1,1 ІЯ ВИІОКІН

«Соціальна диференціація давньослов'янського суспільства зумовила зародження й формування перших політичних об'єднань типу примітивних імперій, пише історик. Близько II століття н.е. утворилися два великі об'єднання такого типу Антське на сході й Словінське на заході»2.

Майнове розшарування серед антів лісостепової смуги простежується в багатих «антських скарбницях», де знаходять у великій кількості монети та ювелірні коштовності.

Згідно з повідомленням візантійських істориків, у антів існувало рабство, а основним джерелом постачання рабів були військовополонені. При цьому форми рабської залежності в антів були дещо м'якшими порівняно з візантійськими.

Стосовно характеру державності антів існує думка про те, що державотворення тут розпочалося лише десь у IIIIV ст. Проте цей процес тут не завершився, хоча відомо, що за типом державність антів дещо нагадувала владні структури князівськодружинної аристократії часів Київської Русі.

В історичних джерелах згадуються антські князі або «рекси», як їх називали. Зокрема, Бож, Ардагаст, Пірагост. Відомі також імена політичних та військових сановників: Мезамир, Ідарій, Келагаст, Доброгаст, Всегорд та ін.

Маючи досить сильну військову організацію, анти вели успішні війни із своїми сусідами. Зокрема, вони завдали поразки готам у IV ст., які мали, як ми

Розділ 2

62

КНЯЖА ДОБА

Ч І К І •• ЇМ'* ЛІ

• ПІ VM'MIH ;< І ВІЧ'І |,!:>|

знаємо, в цей час свою державу у Північному Причорномор'ї.

Разом із близькими до них склавінами (слов'янами) анти VI ст. розпочали наступ на Балкани/ вступаючи в сутички з візантійською імперією. Наслідком цих дій була слов'янська колонізація Балкан, у якій анти брали безпосередню участь.

З кінця VI ст. зі сходу накочуються хвилі тюркських Народівкочовників, які стикаються на території України з антами. Є припущення, що аварська експансія привела до занепаду антської держави, і вже в VII ст. замість антів з'являється нове, ширше об'єднання племен під назвою Русь. Таким чином, антську державу слід розглядати як одну з ранніх форм державності, що виникла на етнічних землях України, певною мірою, можливо, навіть як прояв протоукраїнського державотворення.