Давньоєврейська державність

У безпосередній близькості від Вавилону виникла державність і в євреїв. Єврейські кочові племена з’явилися на землях історичної Палестини на початку II тис. до н. е., вийшовши через р.

У XI ст. до н. е. під впливом зовнішньої небезпеки з боку нових племен филистимлян (звідси і грецька назва «Палестина» — Л. Б., С. Б.) ізраїльські общини і племена утворили єдину протодержаву. На зборах представників племен був обраний перший цар Ізраїлю — Саул. Надалі обрання (або загальнонародне затвердження) носія влади стало принципом ранньої державної організації.

Початок формування реальної державної організації визначається за часом правління спадкоємця Саула — царя Давида (кінець XI — поч. Х ст. до н. е.), коли з’явилася наймана армія, і особливо знаменитий біблійний мудрець цар Соломон (X ст. до н. е.). За часів його правління була встановлена тверда система державних податків, постійна армія, система державно-розподільного господарства.

У 928 р. до н. е. під впливом різних зовнішніх і внутрішніх чинників єдина староєврейська держава розпалася на два окремих царства: Ізраїльське, що об’єднало більшість із старих племен, із центром у м. Наблус, і Іудейське, із центром у Єрусалимі, де правили нащадки царя Давида. У соціальному відношенні обидва царства були однотипними й еволюціонували в напрямку класового суспільства, але політичні традиції стародавньої державності виявилися недовговічними.

Наприкінці VIII ст. до н. е. Ізраїльське царство було завойовано Ассирією. Іудея, в свою чергу, на початку VI ст. до н. е., потрапила під владу Нововавилонського царст- ва — населення було виселено, почалися десятиліття так званого «вавилонського полону». Пізніше політична спільність єврейського народу відновилася, але Палестина підпала спочатку під владу персів, потім імперії Олександра Македонського і, нарешті, Римської імперії.

2.4.