14.1. Виникнення й державний лад Росії в XIV— XVI століттях
Ядром майбутньої російської держави стало Московське князівство, котре ще в XII ст. виділяється з Володимиро-Суздальського. Навколо Москви, перша літописна згадка про яку датується 1147 р., наприкінці XIII ст.
розпочинається й наприкінці XV - на початку XVI століть закїнчується процес об'єднання земель. Під час централізації відбувається перетворення всієї політичної системи. На місці великої кількості самостійних князівств утворюється єдина держава. Змінюється вся система сюзеренно-васальних відносин: колишні великі князі самі стають васалами московського великого князя; формується складна ієрархія феодальних чинів. Великий князь став називати себе царем (за аналогією з ординським ханом і візантійським імператором, "государем всієї Русі") та мав широкі права в галузі управління, законодавства й суду. Та влада Великого князя не була абсолютною, позаяк він не міг управляти державою без Боярської думи. Члени Думи "жалувались" князем із середовища князівсько-боярської аристократії. Крім цього, князеві доводилося зважати на систему намісництва. Феодальні з'їзди хоча й збирались, але вже не відігравали важливої ролі.У цей період ще продовжувала діяти двірцево-вотчинна система управління, в якій основне місце відводилося князівському двору
93
та двірцевим відомствам ("путям"). Існували конюший, сокольний та інші "путі" під керівництвом "путнга" бояр, у віданні яких перебували села, землі й угіддя, приписані до певної галузі.
З централізацією держави компетенція двірцево-вотчинної системи зросла: у підпорядкуванні "путних" бояр перебували численні штати дяків, приказчиків, ключників та ін. Князівський (великий) палац тепер став центральним відомством, якому підпорядковувалися "путні". Для управління приєднаними землями з кінця XV ст. почали створюватися "обласні" палаци - Рязанський, Новгородський та ін. Зміна характеру великокнязівської влади, необхідність управляти більшими, ніж раніше, територіями держави вимагали створення спеціального апарату.
Тож з кінця XV ст. починають виникати прикази - постійні установи, повноваження яких поширювалися на територію всієї держави. Вони мали спеціальні приміщення, штати посадовців, діловодство, архіви тощо. Одними з перших виникають прикази Великого Палацу та Казенний. Пізніше з'являються Розрядний (управління військовою службою), Посольський (дипломатична служба), Розбійний (каральний орган) прикази та ін. На початку XVI ст. їх було вже близько десяти. Згодом система приказів охоплює всі галузі державного управління.До кінця XV ст. зберігається система кормління, запроваджена ще в період Київської Русі. Та з централізацією держави становище тих, хто кормився, суттєво змінюється, їхні права значно розширювалися (тепер їм було підсудне все населення), була здійснена спроба реорганізувати систему кормління з більш чітким визначенням їхніх обов'язків і запроваджується контроль за ними. Наприкінці XV ст. система кормління була обмежена виборною адміністрацією.
На початку XV ст. виникають губні та земські "ізби" - виборні органи, що виконували поліцейсько-судові функції та фінансову службу. Міста були вилучені з відання удільних князів і перейшли під владу Великого князя. Там були призначені міські приказчики, котрі збирали податки, виконували поліцейські функції та були чимось на кшталт воєнних комендантів, очолювали збройні сили міста.
Як і раніше, спеціальних судових установ не існувало. Суд не був відокремлений від адміністрації. Існувала також вотчинна юстиція та церковний суд. Однак уже визначаються судові інстанції: центральні органи почали розглядати скарги на рішення місцевих судів.
Збройні сили на кінець XV — початок XVI століть були суттєво реорганізовані. Формувалося дворянське помісне ополчення. Дворянські полки, що служили переважно в кінноті, стають надійною опорою великокнязівської влади. У разі потреби могло скликатися народне ополчення.
94
Важливі зміни відбуваються в системі фінансів. З палацової скарбниці виділяється державна скарбниця, котрою відав Казенний приказ. Прибутки з палацових земель зосереджувалися в палацовій скарбниці. До державної скарбниці надходили загальнодержавні податки, кількість яких поступово збільшувалася. Скасовується фінансовий імунітет старої феодальної знаті та запроваджується загальний податок — із сохи. Важливе значення мала й грошова реформа, проведена на початку XVI ст., згідно з якою запроваджувалася єдина грошова система, а право чеканити монету належало тільки Великому князеві.