Правові основи реорганізації органів захисту "завоювань революцій" -- органів внутрішніх справ, міліції і державної безпеки

Суспільпо-полігичні перетворення як: то проголошення курсу на нову економічну політику, а в її" контексті - необхідність ciipo- Щення державного апарату, рішеппя про утворення CPCP та iipit- йнязтя КонстнтуціїСоюзу PCP, иимагиіи реорганізації праиоохорон- "ux (за тодішньою відвертою герміиологісю - каральних) органів ЗСРР - органів внутрішніх справ, .iiiii|n, державної безпеки та підпорядкованих їм спеціа'іьних військових формувань.

Завдання Народного комісаріату внутрішніх справ (HKBC) та пого організаційна езруктура були визначені у затвердженому спільною постановою ВУЦВК та PHK УРСР новому По.юженні про HKBC(20 вересня 1924 p.). За Положенням, па HKBC покладалися ^т*кі завдання: керівництво місцевими органами HKBC та нагляд за ^l^ організацією, забезпечення «революційного порядку» та громадської безпеки. HKBC мав також наглядати за виконкомами, комунальним господарством, здійснювати контроль за записами актів громадянського стану тоїцо.

Органи міліції УСРР входили до складу HKBC. Окрім відділу міліції та карного розшуку, в структурі HKBC важливе місце належало відділам (управлінням): адміністративному, виправно-трудових робіт, інспекції у справах комунального господарства та управлінню справами. При Наркоматі внутрішніх справ діяли такожтри постійних міжвідомчих органи: особлива комісія з адміністративного виселення (створена в 1922 p. при HKBC під головуванням наркома внутрішніх справ та затверджених ВУЦВК представників HKBC та НКЮ; мала право в позасудовому порядку висилати на термін до трьох років осіб, що визнавались соціально-небезпечними), центральна міжвідомча комісія у справах про спілки то союзи, радау справах комунального господарства.

Правовою основою діяльності міліції стало затверджене спільною постановою ВУЦВК та уряду УСРР «Положення про робіт- ничо-селянськуміліцію» (10 листопада 1926 p.).

B організації місцевих органів радянської міліції в Україні встановилася система «подвійного» її підпорядкування, тобто HKBC- по вертикалі та виконавчим комітетам Рад - по горизонталі. Закріпився принцип будівництва апаратів міліції відповідно до адміністративно-територіального поділу республіки - місцевими органами радянської міліції в Україні були губернські (окружні), районні та міські відділи міліції. Воии існували при губернських (згодом - окружних) та районних адміністративних відділах виконавчих комітетів Рад, діяли иа основі постанови ВУЦВК «Про адміністративні відділи губернських і окружних виконавчих комітетів» (20 вересня 1924 p.). їх організація у дещо спрощеному виді повторювала структуру Управління. Вже наступного року в умовах завершення адміністративно-територіальної реформи новою постановою ВУЦВК і PHK УРСР «Про адміністративні відділи окружних виконавчих комітетів» (24 червня 1925 p.) було ліквідовано губернські апарати міліції і розширені окружні управління. Це спрощення організації призвело до більш раціонального використання «вивільнених» губернських ресурсів (О. Олійник). Відтоді в усіх окружних апаратах міліції створювалися єдині штати — адміністративні відділиокруяс „ИГ виконкомів з широкими колом повноважень у сферах, шо складають головний зміст функціонування підрозділів міліції - боротьба іззагаїьнакрииіншьною злочинністю та адміністративна діяіьність.

Забезпеченню ефективної боротьби із злочинністю була підпорядкована як структура міліції, так і карного розшуку. Так, з 1928 p., коли HKBC реорганізував апарати міськрозшуку в Харкові, Києві ОдссітаДніпропетровську в напрямі переходудо категорійноїси- стсми боротьби зі злочинністю, тобто розмежування функцій їх співробітників за категоріями злочинів, з якими вони вели боротьбу, в республіці почався процес спеціалізації служби карного розшуку.

Крім того, на початку 1923 p. при місцевих управліннях міліції були утворені відділи карного розшуку на чолі з інспекторами. Деяка автономія карного розшуку зберігалася лише в чотирьох великих містах республіки - Харкові, Києві, Одесі та Катеринославі.

B цих містах залишилися окремі, паралельно існуючі управління карного розшуку, що також підпорядковувалися Управлінню мі- ііції і карного розшуку HKBC УРСР.

У сфері адміністративної діяльності на органи міліції в структурі HKBC покладалися функції (за О. Олійником,- політичного змісту): контроль за виданням обов’язкових постанов губернських та повітових виконкомів, запис актів іромадянського стану (запис народжень, смертей, одружень та розлучень), реєстрації та обліку іноземців і видача закордонних паспортів, облік злочинців та соціально небезпечних елементів, боротьба зі стихійними лихами, нагляд за церквою та правовою діяльністю нижчих районних і сільських органів влади, нагляд задіяльністю виправно-трудових установ тощо.

У межах здійснення адміністративних функцій органи міліції, відповідно до положення ВУЦВК від 30 серпня 1923 p., в межах своєї компетенції мали право видавати постанови щодо предметів Управління та охорони громадського порядку, за порушення яких накладався штраф до 300 крб. золотом чи арешт до трьох місяців із застосуванням примусових робіт(0. Олійник). Крім того, спеціальною постановою уряду УСРР від 27 червня 1924 p. до сфери адміністративної діяльності органів міліції було віднесено нагляд за дотриманням правил торгівлі. У цих справах компетенція міліції зводилася до проведення дізнання та складання відповідних протоколів.

Як озброєний орган виконавчої влади, міліція мала сприяти діяль- ності ДПУ, судових органів, прокурорського нагляду, земельних op- ^raiHB₁ лісної адміністрації, ветеринарного персоналу, податкових інспекторів і фінансових агентів, санітарної інспекції, митних установ.

Органи державпоїбезпеки в радянізованій Україні уособлювало Державне політичне управління (ДПУ) УСРР, яке було створене замість ліквідованої ВУЧК (22 березня 1922p.). Спочатку ДЦу входило до структури HKBC УСРР, а після створення загальносоюзного Of> 'еднаного державного політичного управління (ОДПУ) CPCP (2 листопада 1923 p.) вийшло з підпорядкування республіканського наркомату.

Правовою основою діяльності ДІ1У УСРР було затверджене ВУЦВК і PHK УСРР Положення проДПУ УСРР (13 серпня 1924p.). У цьому документі було закріплено, що ДПУ УСРР засновується прн PHK УСРР.Його голова (він же - уповноважений ОДПУ CPCP) входить до складу уряду з дорадчим голосом. ДПУ УСРР мало виконувати всі завдання ВУЦВК і PHK УСРР, а у своїй оперативній діяльності керуватися директивами й розпорядженнями ОДІ ІУ CCPP. Нагляд за справами, які порушувалися ДПУ УСРР, мав здійснювати прокурор УСРР через спеціально призначеного для цієї мети помічника в межах, обумовлених окремими законодавчими актами.

У Положенні чітко визначались засоби й способи здійснення завдань, які стояли перед ОДПУ-ДПУ: інформування, розшук, спостереження, арешт, виїмка, обшук, дізнання, попереднє слідство й реєстрація (О. Олійник). Відповідно до покладених на ДПУ УСРР завдань визначалась і його структура. При голові ДПУ діяла колегія для розгляду питань організаційного характеру. Центральний апарат поділявся на дві частини: Адміністративно-організаційну (з відділами - адміністративним, організаційним, фінансово-кошторисним) та Сек- ретно-оперативну (з відділами - секретним, оперативним, коитрроз- відувальним, особливим, економічним, з боротьби з бандитизмом, інформаційно-агентурним, реєстраційно-статистичним) (В. Окіпнюк).

Органи ДПУ, на відміну від органів ЧК, не повинні були виконувати судових функцій, а мали виступали лише в ролі органівдї знання. Проте (за 1. Усенком,- у секретному) Положенні про ОДП) CPCP (15 листопада 1923 p.), передбачалося право Колегії ОДПУ (пізніше її почали називати Судовою колегією ОДПУ) у певних випадках розглядати справи про контрреволюційні злочини (справи по дивер- сіяхта іншим видам шкідництва із застосуванням, залежно відхарак- теру злочину, всіх видів покарання) і виносити відповідні квазісудові присуди. Це свідчило, з одного боку, про розширення повноважень органів державної безпеки, а з іншого — про фактичне перетворення колегії ОДПУ з органу колективного розгляду найбільш важливих питань оперативно-службовоїдіяльності, в судовий орган.

Проте це був не єдиний орган позасудової розправи в системі ОДІІУ. Щс одним стала створена постановою ЦВК CPCP Особливе нарада при ОДПУ (28 березня 1924 p.). Цим правовим актом були затверджені права ОДПУ щодо адміністративних заслань, виселень і ув’язнення в концентраційні табори. Ці засоби покарання могли застосовуватись на підставі постанов Особливої наради в складі чотирьох члсиів колегії ОДПУ, прийнятих у присутності представника прокуратури терміном на три роки до осіб, причетних до контрреволюційної діяльності, шпигунства, контрабанди, фальшиво- моиетішцтва та деяких інших державних злочинів ((). Олійник)

Особлива нарада була створена і при ДПУ УСРР, однак її ком- петепція обмежувалася висилкою в межах України. Лише з дозволу Особливої паради при ОДПУ вона могла висилати когось за межі республіки чи ув’язнювати до концентраційного табору. До компетенції республіканських особливих нарад входило: адміністратив- невнелання підозрюваних у причетності до бандитизму за збройних пограбувань, а також осіб, що нє мали певних занять. Крім того, чоглн висилатися в такому порядку особи, що раніше мали дві судимості або чогири приводи до правоохоронних органів за підозрою у вчиненні майнових злочинів або замаху на особистість, утому числі і за хуліганство або звідництво. Bci вислані особи позбавлялися виборчих прав, прав членства в громадських організаціях і обмежувалися у свободі пересування (1. Усепко). Контроль заОсобливою нарадою при ОДПУ CPCP покладався на ЦВК CPCP, аза відповідним органом при ДПУ УРСР- на ВУЦВК.

У другій половині 1920-х pp. компетенція органів ДПУ щодо застосування позасудової репресії зросла ще більше. Дослідники (I. Усепко) звертають увагу на кілька постанов Президії ЦВК CPCP, якими розширюється перелік осіб, до яких може бути застосоване адміністративне вислання. До таких послідовно були включені «особи без певних занять, що займаються спекуляцією з використанням шахрайським шляхом кооперативних і іромадських організацій» (4 жовтня 1925 p.), контрабандисти (8 травня 1926 p.), конокради (27 липня 1928 p.).

Дослідники (/. Усенко) зазначають, що типовою для 1920-х років була стійка тенденція до законодавчого розширення сфери повноважень органів ОДПУ. Так, у 1924-1925 pp. на них покладався к°нтроль за додержанням режиму таємності та шифрувальної справи,

* також так званий «політичний контроль» (цензура, нагляд за виготовленням та розповсюдженням художніх зображень вождів партії гоЩо). 3 другої половини 20-х років органи ДПУ дедалі частіше за- ]У^ча,°ться до вирішення економічних питань. До компетенції ДПУ оуло віднесено справи за спекуляцію, надмірне підвищення цін «ютаж) у торгівельних закладах, а також покладалася боротьба зі службовими і господарськими злочинами, особливо тяжкими випадками розкрадання або заподіяпня шкоди державному і господарському майпу, підробку грошей тощо (9 червня 1926 p.). з_а_ галом, економічні підрозділи ДПУ (за I. Усеиком) відповідали за боротьбу зі шкідництвом, збір належної інформації, а часом - з_а стан справ у тих чи інших галузях. 3 квітня1927 p. на органиДГІУ додатково було покладено обов’язок організовувати охорону щй- важливіших підприсмств, складів і споруд.

Характерною рисою функціонування впродовж 1920-х pp. органів державної безпеки і міліції стояла проблема чіткого розмежування завдань ДПУ щодо забезпечення державної безпеки із здійсненням HKBC УСРР заходів для охорони громадського правопорядку та боротьби зі злочинністю.

Дублювання в багатьох випадках функцій органів державної безпеки та органів внутрішніх справ, міліції мало завершитися із виданням постанови ВУЦВК та PHK УСРР «Лроуточиетія функцій органів ДПУ УСРР» (9 січня 1926 p.). Згідно з Постановоюдо компетенції останніх було віднесено боротьбу з деякими службовими та господарськими злочинами, з розкраданням державногота суспільного майна й з деякими злочинами проти порядку управління (О. Олііншк). Однак усіх проблем взаємодії ДПУ та HKBC УСРР ним правовим актом не було вирішено, оскільки справамиз окремих видів таких злочинів займалися й органи карного розшуку. У 1928 p. перелік злочинів, які підлягали розслідуванню органами ДПУ, бувдещо змінений (В. Окіпшок). У віданні ДПУ залишалися справи про наднебезпечні для радянської держави злочини (зрада, підготовка й здійснення терористичних актів тощо).

Принципова реорганізація органів державної безпеки і, певним чином, внутрішніх справ, що розпочалась у 1923 p., відбуваласяв напрямі створення загальносоюзної охоронно-каральної системи з жорстким централізованим управлінням. Далеко не остання роль> цій системі відводилась внутрішнім, прикордонпіт вінськіш і конвойній варті, що перебували під орудою ОДПУ.

Крім того, зіідно з положенням про ОДПУ, у його розпорядженні перебували військові формування з особливим статусом - Oaq>uз. Особливі війська, за специфікою завдань розподілені на три групи- До oepaioi увійшли частини, закріплені за органами ДПУ для оперативного використання в надзвичайних умовах, а також несення караульної служби на важливих об’єктах. Основним завданням другої групи військ була боротьба з бандитизмом (повстанцями) та збройними виступами антирадянських сил. Вони не закріплювались за територіальними органами, а були маневреним резервом ОДПУ-ДПУ з місШ»¹ дислокування залежно від оперативно-політичної ситуації в тому чи іншому регіоні. Третю ірупу становили з’єднання й частини, шобули в оперативному підпорядкуванні транспортних органівДПУ.

Впродовж першої половини 1920-х pp. війська ДПУ-ОДПУ в Україні було скорочено і чисельно, і структурно. Зокрема, зі складу ДПУ УСРР було виведено корпус конвойної варти та остаточно розформовані залізничні частини внутрішніх військ (B. Окітіюк). У дру- гійполовипі 1920-х років, навпаки, посилилася тенденція до розширення функцій військ ДПУ, було відновлено існування спеціальних військ і створено їх нові види - залізничні, війська протиповітряної оборони тоїцо. Зміцненню правового становища військових формувань ОДПУ сприяло видання Закону CPCP «Про обов 'язкову військо- №cіужбу» (18 вересня 1925 p.). Закон визначив їх складовою частиною Червоної армії, а після внесення до нього змін 13 серпня 1930 p., прирівняв їх особовий складдо категорії військовослужбовців.

ІІравовою основою діяльності прикордонних військ стало «По- юженпя п/ю охорону кордонів СРСР» (7 вересня 1923 p.),- перший нормативно-правовий документ, в якому детально було визначено права та обов’язки прикордонної охороии (включала прикордонні війська і прикордонні відділи ОДПУ-ДПУ), прикордонний режим, порядок застосування зброї і т. ін. Одним із напрямів організаційно-правового реформування прикордонноїохорони 1920-х років стало поєднання в одному органі агептурно-оперативної роботи й військової служби. Ужиті заходи спричинилися до того, що наприкінці 1920-х років процес реорганізації охорони державного кордону в цілому було завершено. Система охорони мала чіткі організаційно-структурні форми та нормативно-правове забезпечення. Крім того, саме в радянській прикордонній охороні було вперше запроваджено принцип сдиіюпід.іеглості шляхом об’єднання в одному апараті оперативного, стройового та політичного керівництва.

Отже, характерною рисою розвитку правоохоронних оргаиів УСРР 1920-х років стала неодноразова зміна оргапізаційпоїструкту- ри органів внутрішніх справ, міліції ra державної безпеки. Це пояснювалося проголошеним курсом на нову економічну політику,

І B її контексті - необхідністю спрощення (здешевлення) державного апарату. Згодом реорганізації структур правоохоронної сфери вимагали також рішення про утворення CPCP та прийпятгя Конституції Союзу PCP. Реорганізація органів міліції в Україні відбувалася під керівництвом та контролем HKBC УСРР і характеризувалася чіткішим визначенням та правовим закріпленням компетенції органів міліції на основі дотримання принципу їх комплектування ^на класових засадах. У цей період почався процес формування ок- ремих служб міліції, виходячи із специфіки виконуваних ними Функцій. Розбудова органів дєржавноїбезпеки УСРР здійснювала- ^Ся у напрямі їх центразізації та уніфікації із загачьносоюзними та Розширення повноважень.