Деравно-правовий статус УСРР у складі Союзу РСР

Проголошення утворення CPCP призвело до певних (хоча і формальних) змін у структурі владних органів центру (федерації) і суб’ст Союзу. Вони були закріплені першою Конституцією CPCP (« 1924 p.) та у її республіканському варіанті - новій редакції Коисппуш УСРР, прийнятій на IX Всеукраїнському з’їзді Рад(травень 1925p)

Ha рівні федерації зміни владної структури фактично зводЯ; ся до трансформації всеросійських органів влади у загальносою» Так, загальносоюзними центрами влади стали ЦК РКП(б) і °° РСФРР.

B УСРР формально верховним органом влади й далі ^3flflC^ Всеукраїнський з'їзд рад. Він був покликаний через закон верховні управлінську та контрольну функції вирішувати питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва на Україні, виробляти загальні засади й напрями діяльності уряду і всіх «органів радянської влади в УСРР» (// Оиищенко). Основою організаційної діяльності з’їздів були пленарні засідання. Нормативно-правові акти Всеукраїнських з'їздів рад на тсриторіїрсспуб- ліки мали директивний характер та найвищу юридичну силу. Однак з утворенням CPCP керівництво республіки мусило керуватися постановами з’їздів рад CPCP, директивами з’їздів ВКП(б) і КГ1(б)У та пленумів ЦК BKI 1(6) і КП(б)У.

Між з’їздами функції верховного органу владн виконував Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУІ lBK), повноваження якого регулювало Положення про ВУЦВК (12 жовтня 1924 p.). Остаипс визначало порядок виборів ВУЦВК, термін його повноважень тощо. Зокрема, ВУЦВК наділявся правом зунинятн чиїїнісгь, скасовувати і змінювати акти усіх пнжчсстоящих оріанів влади та управління. Формою діяльності ВУІ (BK були сесії (склнкалнся трнчі на рік).

У період між пммн функції найвищого органу державної влади в Україні виконувала Президія ВУЦВК. діяльність та склач якої реіулюиалися Указом про порядокрпботн Президії ВУЦВК (I лнн- ия 1926 p.). Зокрема, згаданим документом передбачалося також створення Малої Президії ВУЦВК. яка відігравала роль вііуз рііп- нього допоміжного органу. Оскільки розмежування законодавчих і виконавчих функцій радянське право нього періоду те не піало, то Президія ВУЦВК, поряд з виконавчою владою, мала ii широкі законодавчі повноваження Ії повноваження маїн повну сичу іако- пів, якщо їх не скасовували постанови пленумів або з’їз йв pa і УСРР Сесії ВУЦВК скликалися Прсзндіоо: чергові пе рідціс ірьох разів на рік; надзвичайні - з ініціативи Президії ВУЦВК або за поданням Радпаркому УСРР чи на вимогу пс мешн як третини членів ВУЦВК. Конкретні питання на розгляд ВУЦВК могли вносити його ГІрезндія, Раднарком, а також окремі члени ВУЦВК. Уся робота ВУЦВК контролювалася і спрямовувалася КП(б)У.

ВУЦВК утворював також Раду народних комісарів. Згі що з повою рсдакцісю Конституції Рацпарком УСРР вже пс входив до верховних органів влади. Bin ставав розпорядчим і виконавчим op- еаііом ВУЦВК. Останній надавав право Радпаркому видавати декрети і розпорядження, що були обов'язкові до виконання на усій території УСРР. Положення про Раднарком УСРР (12 жовтня 1924 p.) доенть детально визначало склад PHK.

У загальносоюзних органах влади УСРР була репрезентована своїми делегатами на з’їзді Рад CPCP, зі складу українськихжіе гатів з’їздів Рад виділялась певна кількість членів до Ради Сокз> та п’ять членів (нарівні з іншими союзними і автономними респуб ліками) до Ради Національностей, які разом становили двопалатнич Центральний Виконавчий комітет CPCP, що діяв міжз’їздамиРц Окрім того, з 1924 p. (з часу утворення Молдавської ACPP у складі УСРР) до Ради Національностей входило ще п’ять членів від MACPP Поточне законодавство було компетенцісю Президії ЦВК.

Утворення CPCP призвело до перерозподілу повноваженьш» Центром і союзними республіками. Вони були розмежованій ко вираженою тенденцісю до централізації. Найважливіші галузі державного і господарського життя (п’ять наркоматів): зовніею політика і торгівля, оборона, шляхи сполучення і зв’язок були иіш віднесені до компетенції загальносоюзної влади, під керуванню загальносоюзних (т. зв. «злитих») народних комісаріатів уря? CPCP. У деяких галузях УСРР (як і інші союзні республіки) зберек свої керівні органи, які, однак, працювали за вказівками відповідну центральних інституцій Союзу. Це були об’єднані союзно-респут ліканські («директивні») наркомати: фінансів, праці, робітничо* лянської інспекції, внутрішньої торгівлі, Вищої Ради Народного № подарства. Пропозиції представників радянської України напарі ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками союзних pecnyw (червень 1923 p.) перевести наркомати закордонних справ і зои# ньої торгівлі з рюзряду «злитих» у розряд «директивних» HapKOMS- тів були відхилені.

Максимум самостійності в державному управлінні Уь'Р^аІ _ перші роки після «укладення» Союзу зберігалося ут. зв. '^І№^ наркоматів (виключно республіканських), а саме: внутрішниВДР сільського господарства, освіти, юстиції, соціального забезпс¹* охорони здоров’я. Проте й тут право союзних органів встанови^ «загальні засади» (ст. 1 Конституції CPCP 1924 p.) зводило иаи суверенні права союзних республік. _ ^

Отже, під формулою «союзу» маскувалася здійснюм .^_ef

жавленою партією централізація народногосподарського і^в

вого управління на територіях радянських республік. У межах реалізації імперського задуму щодо подальшої цсіпралізаціїдсржав- ного управління в CPCP і перетворення його фактично в унітарну державу повноваження УСРР згодом були щс більше обмежені (нанр., перевід багатьох «місцевих» наркоматів у розряд об’гдпаних і підпорядкування Vx відповідним наркоматам CPCP - внутрішніх справ, сільського господарства, юстиції, охорони здоров’я).

Особливості розвитку адміністративно-політичного устрою УСРР

Проголошення утворення CPCP безпосередньо позначилося на адміиіезративно-політнчному устрої українських земель. Насамперед виникла необхідність реформування адміністративно-територіального устрою держави та реорганізації системи державного управління на місцях.

Район як адміністративно-територіальна одиниця з кількЬо населення від 25 до 40 тис. осіб охоплював групу сіл (сільськиГ або створювався у великих містах (міський). Цього ж року ¢, внесені зміни до губернського поділу: Одеська і Миколаївська* бернії об’єднувались в Одеську, Запорізька приєднувалась до КІ. теринославської, Кременчуцька зовсім розформовувалася. Загальщ кількість губерній зменшилася з 11 до 9. Це був перший крокдс наступної ліквідації губернського устрою.

Постанова 111 сесії ВУЦВК також передбачала нові зміни ни*. чого і середнього рівнів системи управління і стала правовоюос- новою здійснених впродовж 1924-1925 pp. основних заходів.що сприяли завершенню адміністративно-територіальної реформи: було утворено 53 округи (згодом їх кількість зменшилась до 4l-ro)i 706 районів натериторіїУСРР замість 102 повітів і 1989 волостей, узгоджено території сільрад з територією колгоспів (привеїодг значного зменшення кількості останніх); завершено класифіицік населених пунктів на міста, селища, села. Зокрема, зміни у мере*, міських поселень призвели до того, що багато міст і містечоксш селами, а частина робітничих селищ Донбасу і Придніпров’я дісш статус міста. Тривало подальше вдосконалення адміністративна територіального устрою: зазнала змін мережа районів і сільрад, ж нювалисямережі губернійтаокруг. Водночас пропозипіяподіш республіку на промислову і сільськогосподарську округи, що відображала крайнощі економічного підходу, була відкинуга (А/. M стрянський). Станом на 1 січня 1929 p, 41 округ УСРР (Молдакьс ACPP прирівнювалась до округу) поділявся на 579 районів.

Постановою PHK УСРР «Про виділення національнихраіюм рад» (серпень 1924 p.) була закладена законодавча основа npouecy створення національних адміністративно-територіальних одинидь Протягом 1920-х років на території УСРР було організовано 12 національних районів: сім німецьких, три болгарських, по одно>¹) польському і єврейському. Формувались також селищні і спьсь* національні ради. При деяких позитивних моментах такий ncu давав змогу центру постійно наголошувати на «суперінМР¹¹* ціональному» характері УСРР. Водночас, як зазначають дослідни (M Дністрянський, В. Сергійчук), зусилля тодішніх керівиикир спубліки, спрямовані на відстоювання національно-кульТ)Р потреб українців поза межами УСРР, часто були безуспішиими^

Так, відвертим порушенням визнаного більшовиками тод ціонального принципу територіальної організації стала ^neP^ejLrp.

цілісність українського економічного району Донбасу. Натомість УСРР було передано 11 волостсй Путивльського повіту і тільки окремі волості і селища інших етнічно-українських повітів - всього лише близько 14% спіріїоі території. Незважаючи на протести людності, великі простори етнічних українських земель залишились у складі РСФРР. Близько двох мільйонів українського населення опинилось в іншомовному і іншо-культурпому ссрсдовніці, під страшним гиском асиміляційних економічних і інформаційних факторів. У результаті, українське пограничпе розселення зазнало сильного удару, що подекуди прнзвелодо незворотпнх наслідків.

Бідкригим втручанням центру в справи УСРР, порушенням її територіальної єдності стало також утворення в 1924 p. Молдавської автономної соціалістичної радянської республіки (MACPP), до складу якої було включено низку районів Балтськоїта Одеської окрупі. Дещо пізніше до МЛСРР було приєднано м. Балту та її околиці. Дослідники (А/. Дмап/мпснкіпі) зазначають, шо для проголошення Молдавської автономної державності не існувало ніяких переконливих підстав: етнічні молдавські землі і корінне мол- тавськс населення, яке до того ж було днснерсно розсіяне серед переважаючої української людності, пс становили переважної більшості n окремому вище регіоні. Сам процес державного тиорения проходив не зиизу, а був інспірований згорн. Висловлюється думка (Д. Макарчук, M. Дністрянський), що нова теріпоріальїіо-нолітич- иа одиниця повинна була стати плацдармом дальшої юнніїшіьо- лолп нчпої боротьби CPCP за Бессарабію, яка «о 1917 p. перебувала в складі Росії. B цьому вняинлась тенденція союзною керівництва до збирання іюіх земель колишньої Російської імперії He приховуючи претензій на Бессарабію. CPCP юридично включив її до складу MACPP Українське иасслсиня лівобережжя Дністра змову опинилося в невигідному соціально-політичіюму становінці ІІегатннпий характер цього акту посилюється тим. шо поширення молдавської pa ші- ської державності на українські землі створило прсисдеігг, що його досі експлуатують певні румунські (молдавські) політичні сили.

Наирикіїщі 1920-. рр.загальиі засади організації місцевої иіили було закріплено конституційно. Згідно з положеннями Констигуціі УСРР (1929 p.) па місцях влада належала pa іам робітничо-ссляїі- ським і чсрвоіюармійських денутагів, раїїоіііінм і окружним з ізлам P^aA та обраним іінмн виконкомам. Дслегаги районних з їздів оби- Ралися міськими, сільськими і селищними радами, а також військовими частинами армії та флоту: делегати окружних - міськими радами окружних міст і районними з’їздами за нормами й у поряд- ^КУ, встановленими ВУЦВК. Чергові з’їзди скликалися раз на рік, позачергові — за пропозицією виїїшх з’їздів рад aoo їхніх виконкомів. а також відповідними виконкомами за власною ініціативою чи на вимогу рад, які представляли не менше третини виборців _даН0{п району. Виконкоми обиралися на з’їздах, що діяли в пері_{0д ЧіЛ}. ними і вважалися вищими органами радянської влади на відіювідніТ території. Вони підпорядковувалися з’їздам, вищим виконкоча! ВУЦВК і PHK УСРР.

Характерною рисою розвитку адм і ністрати в но-1 юлітичноге vo- рою УСРР в 1920-ті pp. (зо /. Скуратович) була еволюція cnoco6 і органів державного управління на місцях. Завершення реформи адміністративно-територіального устрою республіки, пов’язане?» відацією губерній і переходом у другій половині 1925 p. на трисл- пеневу систему управління, призвело до змін у правоваиупо.южет окрвиконкомів й окружних з'їздів Рад. Ці зміни, знайшли своєш. нодавче закріплення у низці нових положень про місцеві органнма- ди. затверджених IIl сесією ВУЦВК у постанові «ПроадмЫспрат но-територіальний поділ та про спрощення радянського апаратг. (25 жовтня 1925 p.). Відмінні риси цих положень від попередніхло- лягали у тому, що ними повніше і конкретніше регпамеитутм правове положення всіх місцевих органів державної влади, включаю чи міські і селищні Ради. Іншою особливістю нових положеиь6)т те, що вони закрітювали подальше розширення повноважень щі- вих органів влади, і, насамперед, районної і сільської ланок.

Положення згаданої постанови також вносили важливі змінн організаційну структуру райвиконкомів і сільрад з мстою поліпшення діяльності цих органів. Суттєво розширювалася компетеш:і сільських Рад, зокрема у сфері охорони цюмадського порядку» адміністративної діяльності, культури і благоустрою. Велике» чення мало і Положення про міські і селищні Ради робітшчих.а лянських і червоноарміііських депутатів (12 жовтня 1927 p.), якив уперше в повному обсязі регламентувалися всі основні пипн» організації і діяльності міських і селищних Рад. Здійснення ва¹- цих заходів було спрямоване на забезпечення підвищеннязначг- мості місцевих органів державної влади, на формування сді» централізованої системи Рад у масштабах усієї країни. Однакг- при подібні організаційно-правові заходи, хоч, як і раніше, в®> формально належала радам і їх виконавчим комітетам, але