Організація місцевої влади і самоврядування

Особливу увагу Українська Національна Рада приділяла організації органів влади і управління иа місцях. Згідно з її розпорядженням (1 листопада 1918 p.), на всій території держави слід було ліквідувати всі старі органи державної влади і управління, зберігшн, однак, попередній адміністративно-територіальний поділ - повіт, чісто, містечкові ra сільські общини (громади).

Варто відзначити активне перебирання українцями влади иа рівні місцевих адміністрацій краю. Так, повітові ради було створено, шоправда в умовах слабкого зв’язку з центром, у Долині, Дрогобичі. Перемишлі, ГІідгайцях, Сокалі та Станіславові інс до листопадово- гаїювстаиня (О. Пивтшпт). Лише впродовж 1-7 листопада 1918 p. українці иерсбрали адміністрацію в 50 повітах Східної Галичини, ї Перемишлі та Чесанові вони утримували владу лічені дні. у пові- тахЛісько та Сяпік («Комаичацька Республіка») — до січня 1919 p. ^у ряді місцевостей Буковини встановлена (6 листопада 1918 p.) українська влада проіснувала декілька днів. Проте і тутбуло розпочато створення повітових органів. 11 листопада 1918 p., після вступу румунського війська до Чернівців, осідок Украінського Kpa- яового Комітету було перенесено до Кіцманя. B результаті Кіц- манська повітова національна рада стала крайовим органом влади.

Спочатку населення обирало керівників місівмюі адміністрації фомадських комісарів - на загальних зборах громад. Щодо вибо- Ряповітових комісарів, то порядок ix проведення було визначено ⁸ «Уставі і інструкції для повітових органів Украіиськоі РІацюнсі'іь- ¹¹⁰¹ Ради» (листопад 1918 p.).

Із прийняттям «Тимчасового закону про адміністрацію ЗУНР» (16 листопада 1918 p.) право визначення керівництва адміністративно-територіальних одиниць покладалося на Державний Секретаріат у Львові, якому - як найвищій державній інстанції (§ 3) - підпорядковувалися усі місцеві адміністрації. Повітові комісари набували статусу державного повітового комісара (§ 4), яких призначав і усуван Державний секретар внутрішніх справ. Він також повинен був затверджувати на своїх посадах обраних раніше населенням повітових комісарів. При цьому передбачалося збереження старих кадрів службовців, особливо суспільно необхідних служб (комунальних, зв’язку, залізниць тощо). Як зазначалося в законі, всі службовці, які дадуть письмове зобов’язання чеспо служити Українській державі, залишаються на своїх місцях.

Згодом Державний Секретаріат внутрішніх справ узагальнивдо- свід місцевої адміністрації і розробив проект Закону Про повітові трудові ради (квітень 1919 p.). Передбачалося, що нова адміністрація обиратиметься загальним голосуванням, а комісари будуть підконтрольні Раді. Проте цим демократичним намірам нссудилося бути здійсненими.

Поточні потреби розвитку державності зумовили деталізацік¹ функцій та завдань повітових, міських і сільських органів влади Так, обов'язки державних повітових комісарів були визіичені у роз- порядженпі Державного Секретаріату «Про державну адміністрацію» (16 листопада 1918 p.).

Повітовим комісарам підпорядковувалися повітові військові коменданти та коменданти жандармерії, однак тільки у справах громадської (публічної) безпеки. У всіх іниіих справах вони мали сііівпращовати. У господарських снравах повітові комісари повинні були співпрацювати з повітовими харчовими управами (/>'. Tu- щіік). 1з компетенції державних повітових комісарів, отже, були вилучені військові справи, судочинство, справи залізниці, пошти й тс- леїрафу, які в умовах военного часу підлягали суворій централізації.

Статус та принципи організації повітового самоврядування впродовж існування ЗУНР-ЗОУНР пс були законодавчо регламентовані, через що існували різні його форми. Так, дослідники (О. Ilae- тшнн) зазначають, що у Дрогобичі, Коломиї та Псрсмишлі повітові ради утворили низку фахових комісій. Спільним представницьким органом повітів Коломиї та Печеніжина була Окружна YH Рада, яка створила підрозділи («референтури») відповідно до структури Державного Секретаріату. У Станіславові була створена Повітова Господарська Рада, вибори до якої відбулися на основі загального і безпосереднього права. Наприкінці 1918 p.- иа початку 1919 p. ГІовітові УН Ради реорганізуються у т. зв. Ширші УІІ Ради па основі представництва від сільських громад та робітничих осередків повіту.

У ряді місцевостей були утворені органи самоврядування на професійній основі. У Дрогобичі, Калуші, Косові, Стебнику діяли Ради робітничих депутатів, у Коломиї, Станіславові та Стрию - Ради солдатськіа депутатів. У Стебнику робітнича Рада була створена як місцевий орган влади, у Дрогобичі - як робітнича організація місцевого солезаводу. Ці інституції взяли па себе вирішення виробничих і соціальних питань.

Отже, Українська Національна Рада здійснила важливі кроки До формування місцевих органів влади - повітових національних рад та їхніх виконавчих органів - повітових комітетів. Ксрівиика- ⁴¹¹ місцевої державної адміністрації були громадські та повітові комісари. Останні, зокрема, керували фактично всіма цивільними організаціями повіту, окрім війська, суду, залізниць, пошти й геле- Ф%. Ці функції виконували спеціальні повітові та окружні коменданти. Спочатку комісарів обирали иа загальних повітових ³Mpax, згодом це право було передано Державному Секретаріату ^ВІ1Утрішніх справ. Віи призначав повітових комісарів, які, у свою ^4cPry, призначали громадських — сільських та містечкових — комі- ^сарів. Організація місцевого самоврядування не була законодавчо Р^егламептована, що зумовило різноманітність форм його існування, гпрямованих, однак, на вирішення виробничих і соціальних пробам громадськості.