Організація державної влади й управління

3 проголошенням незалежності Україна за формою правління сформувалася як республіка змішаного типу: до прийняття Консти- туціїУкраїни (1996 p.) існувала як парламентсько-президентськарес- публіка; з 28 червня 1996 p.- президентсько-парламентська; заКон- ституцією України (в редакції від 8 грудня 2004 p.),- знову парламентсько-президентська.

Вищий законодавчий орган України - Bepxoeiia Pada (Br)' спадок від Української PCP. Основи для розвитку та вдосконалену ня статусу BP також було закладено в УРСР. Тгк,Декяарачія^пР°

державний суверенітет України (16 липня 1990 p.) закріпила з.і BP особливинпредставницьким стагус: ніхто, крім пеї. не може BHCT>iiarn від імені всього українського народу. A ві іповідію io Акта проголошення незалежності України, ВРУРСР перетворювалася на сдиний законодавчий орган иезалежиоїдержави.

Верховна Рада формувалася шляхом виборів паро пшх деііу- татів. B умовах незалежиоеті депутатський корпус Верховної Ра.ці України постійно становив 450 пародпих депутатів, але виборча система зазнавала неодноразових змін. Так. депутатський Kopnvc Верховної Радн дванадцятого скликання (Закои України «Про вітіа- чения порядку обчислення скликань Верховної Ради України» від I лютого 2000 p. змінив відлік скликань BP: дванадцяте скликання BP вважають першим) сформувався навесні l990 p. шляхом обрання депутатів у багатомандатних округах на альтернативній основі. Верховна Рада першого скликання вншачала персбії законодавчого процесу аж до весни l994 p.

Наступні вибори до Верховної Ради другого скликання в 1994 p. відбувалися за тією ж схсмою. що і попередні в 1990 p. Л вже вибори до Верховної Ради третього (1998 p.) та чептертого скликань (2002 p.) відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорніиною системою за умов, коли одна половина депутатів обиралася за партійними списками, а друга в багатомандатних округах на альтернативній основі. A вже структура Верховної Ради n ятого (2006 2007 pp.) та июстого (вибори відбулися 30 вересня 2007 p.) скликань формувалася за пропорціГнюіо системою в заіадьііодсржавпому виборчому окрузі.

BP є повноважною за умови обрання не менше двох третин від її конституційного складу. Закоп «Про внесення чмін до KoiicmumytfH України» (8 грудня 2004 p.) передбачаг подовження терміну повноважень Верховної Ради з чотирьох до п яти років. Народні депутаги України прашоють у BP на постійній основі. їхній статус внзначасгь- ся Копституцісю України 1996 p. та Законом України «Про статус народного tienvmama України» (21 листопада 1992 p. з численними змінами — останні — 7 липня 2010 p.). Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення ними ирисяги. Законами України иародиим депутатам забезпечується широке коло прав і повноважень. Конституція України 1996 закріпила за депутатами вільний (неімперативний) мандат, шо робить неможливим ix вщкли-

кашія виборцями. Олпак у пій передбачено вичерпний перелік підстав дострокового припинення повноважень народного депутата України

Для керівництва своєю роботою DP обирає Голову, першогоза ступника і заступника Голови BP України. До прийняття Конституції (1996 p ) у структурі BP була Президія BP України, повноваження якої в законодавчій сфері істотно зменшилися із запровадженням поста Президента України.

Парламент України працює сесійно. Сесії BP можуть бути й позачерговими. Вони скликаються Головою BP на вимогу не менше третини народних депутатів від конституційного складуВРабо на вимогу Президента України. Усі свої рішення BP України приймає виключно на пленарних засіданнях шляхом особистого голосування народних депутатів. Голосування може бути або відкритим нефіксованим чи фіксованим (поіменним) за допомогою електронної системи підрахунків, або таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Засідання проводяться відкрито і гласно, водночас BP може також прийняти рішення про проведення закритого засідання. Правовим актом, що визначив процедуру діяльності BP, є Регламент BP України (27 липня 1994 p.).

Вагомою структурною ланкою BP є постійно діючі депутатські комісії. У Верховній Раді дванадцятого (першого) скликання діяло 25, а в наступному, другому скликанні - 23 депутатські комісії. 3 1996 p. комісії перейменовано на комітети. У Верховній Раді третього скликання діяло 22 комітети, а в наступних скликаннях їхня кількість зростала. Комітети стали гим головним функціональним органом, через який на шляху до пленарного засідання Верховної Ради проходили пропоновані проекти законів та постанов. Для сприяння роботі комітетів у їх структурі можуть створюватися підкомітети та робочі групи. Крім парламентських комітегів, у структурі BP України працюють також тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії. Тимчасові спеціальні комісіїутворюютьсядляпідго- товки і попереднього розгляду питань, їм надаються права профільних комітетів, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, у BP створюються тимчасові СЛІДЧІ KOMlCH Але висновки зазначених комісій не є вирішальними для органів суду і слідства. BP України є також політично структурованою. До її складу входять депутатські фракції (формуються виключно на партійній основі) та групи (формуються на позапартійній основі).

У структуру BP також входять Рахункова палата Українu. створена (1996 p.) для здійснення парламентського коитролюз використанням коштів Державного бюджету, та з 1997 p. ^^oe- важений BP України з прав людини, який від імені BP **P²¹

Окрім повноважень, які безпосередньо випливають з поста глави держави (предсгавлення держави в міжнародних відносинах очолювання Ради національної безпеки і оборони та Верховного головнокомандування Збройними силами, здійснення нагородження, помилування та ін.), Президент України наділений широкими повноваженнями у сфері форму вання і спрямування діяльності органів виконавчої влади. У цьому і полягає особливість його офіційного (правового) статусу згідно з Конституцією України (1996 p.). Щоправда суттєвий перерозподіл повноважень міжГла- вою держави, Парламентом і Урядом передбачає Закон України «Про внесення змін до Конституції України» (8 грудня 2004 p.).

Свої конституційні повноваження Президент здійснює через вертикаль влади, до складу якої входять; Адміністрація Президента України (з січня 2005 до лютого 2010 p.- Секретаріат), Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Адміністрацію Президента України у своїй сукупності утворюють робочий апарат Президента у складі: помічників, референтів, радників з окремих питань, консультантів, технічного та обслуговуючого персоналу, охорони. Керує цим апаратом глава Адміністрації Президента України. Головне завдання цієї структури - забезпечити належні умови праці для Президента, а відповідальних працівників і керівників структурних підрозділів (рад, комітетів, відділів, управлінь та служб) - готувати відповідні проектиуказів та розпоряджень Президента з тих чи інших питань. У її складі- відповідні відділи (нагород, помилувань), управління (юридичне, охорони, господарське), агентства (з питань інформатизації,елект- роенергетики, аграрної та земельної реформи), комісії (з питань ядерної політики та екологічної безпеки), комітети (законодавчих ініціатив)та інші структурні підрозділи, які утворені відповідними указами або розпорядженнями Президента України.

У різний час при Президентові України працювали: Державна Дума України, що проіснувала майже рік (з лютого 1992 p.), і мала визначати стратегію державної політики, основні принципи і напрями діяльності органів виконавчої влади. Були також створенні: Національна комісія з питань електроенергетики (14 березня 1995 p.), Комітет законодавчих ініціатив (19 червня 1995 p.). Сьогодні.на- приклад, як консультативно-дорадчий орган при Президентові України працює Громадська гуманітарна рада, яка створеиа (2 квітня 2010 p.) з метою врахування суспільно значущих інтересів у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, підготовки пропозицій щодо забезпечення додержання прав і свободлюдиниі громадянина у сферах освіти, науки, культури і мистецтва, охорони здоров’я, інтелектуальної та творчої діяльності. Таким же ^К°^НСУ^ тативно-дорадчим органом при Президентові України від 17 берез

Закон України «Про внесення змін до KoHcnimtyi України» (8 грулпя 2004 p.), який набрав чинності з 1 січня 2006 p., пснювощ. перерозподілив повноваження Президента України, BP й Уряду у сфері виконавчої влади, зокрема щодо формування складу KM

Нанзначпіші новели щодо порядку формування урядута центральних органів публічної адміністрації, іцо їх дослідники (A. Uko- 7чк) характеризують як внутрішньо-суперечливі, запроваджено у двох напрямах: кадровому, гобто, іцодо порядку призначення керівників цих структур, та організаційному - іцодо способу утворення, рсоргапізаціїта ліквідації міністерств та інших ценгральпихорга- нів виконавчої влади.

Ha відміну від попередньої редакції Основного Закону, Прем'єр- міністр України призначається пе главою держави, а парламентом. Кандидатурудля призначення на посаду Прем’єр-міністра вноенть Президент за пропозицією коаліції депутатських фракцій або однієї депутатської фракції, до якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Порядок організації діяльності KM України встановлював Tm- часовийрегламент KM (червень 2000 p.), а згодом - Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (21 грудня 2006 p.). Останні» набрав чинності у лютому 2007 p., визначає основні завдання, принципи та правові засади діяльності KM, склад та порядок його формування, повноваження у відносинах з іншими державнимиорга- нами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, статус та повноваження членів KM.

Згідно з цим Законом, KM є колегіальним органом, який приймає рішення після обговорення питань на своїх засіданнях. Рішення KM приймаються шляхом голосування більшістю голосів його посадового складу. Прем’єр-міністр керує роботою KM та

спрямовує його діяльність. Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення Дальності KM здійснює Секретаріат KM, який очолює міиістр K

«///да представника Президента України» (5 березня 1992 p) _Дс представник Президента України визначався як глава місцевоїдер- жавної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі районі, районах міст Києва і Севастополя. Мав широкі повноваження (забезпечення реалізації законів України, координація діяльності інших державних органів, здійсіюння контролю за додержанням органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, представлення інтересів держави у судах та органах місцевого і регіонального самоврядування, відділів, управлінь, інших служб місцевої державної адміністрації тощо). Видавав розпорядження, які розглядались як обов’язкові для виконання органами місцевого і регіонального самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об’єднаннями, а також посадовими особами і громадянами. У Криму також діяв представник Президента з широкими повноваженнями, а Представництво Президента України в Республіці Крим однойменний Закон від 17 грудня 1992 p. визначаворганом державної виконавчої влади України. Лле всі ці державні структури формувалися з колишньої партійно-радянської номенклатури і ie могли по-новому здійснювати керівництво. A тим часом внутрішня ситуація в Україні погіршувалася.

Окрема сторінка у становленні органів державної влади України - питання Криму. Із прийняггям Закону України «Про відновлення Кримської A РСР» (лютий 1991 p.), Кримській області надаїю статус автономії. Але Верховна Рада Криму прийняла декларацію «Про державну самостійність Республіки Крим» та Конституцію Республіки Крим (6 травня 1992 p.). Після затяжних конфліктів на півострові ці документи як такі, іцо суперечили тодішньому законодавству України, були скасовані. Сьогодні правовий статусАРК визначено у Конституції України (1996 p.) та нині чинній Конституції APK (23 грудня 1998 p.).

Напрям реформування місцевої влади як представництва Президента було припинено з прийняттям Закону «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (3 лютого 1994 р.).Закон повертав владу на місцях Радам та їх виконкомам. A з прийняттям Конституції України (1996 p.) в областях, районах, містах Києвіте Севастополі створювалися місцеві державні адміністрації, повноваження яких визначалися Конституцією. Популяризувалася щея розширення повноважень органів місцевого самоврядування - сіль ських, селищних, міських рад. Компетенція останніх визначен^ Конституцією України та Законом «Про місцеве самоврядування Україні» (21 травня 1997 p., з наступними змінами і доповненнями).

Отже, пріоритетним напрямом розвитку організації A^eP^waVj влади в Україні є формування трьох гілок влади - законода^ю (Верховна Рада), виконавчої (Президент, Кабінет Міністрів, місцеві держадміністрації), а також судової. Фактором, що визначив гакнй напрям державотворчого процесу в Україні, стало гс. що проголошена незалежною Українська держава позиціонувала себе як демократична. Ha організації та функціонуванні державної влади й управління безпосередньо позначилася ініційована на основі політико-правових рішень зміна форми республіки. Механічне поєднання елементів парламентської республіки, президентського правління і радянської влади зумовлювало чимало внутрішніх npo- гиріч і періодично призводило до політичних криз. Суттєвий перерозподіл повноважень між Главою держави. Парламентом і Урядом запровадив Закон України «Про внесення змін до Констиіуції України» (8 грудня 2004 p.). За логікою його ініціаторів, він мав запровадити дієву систему стримувань і противаг, та урегулюваз и обсяг повноважень, закріплених, відповідно, за Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України. Насправді таке конституційно-правове регулювання в українській практиці спричинило розбалансування державної влади через наявність кількох центрів виконавчої влади - в уряді та апараті Президента.