Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

Вищі органи державної влади і управління

Систему вищих органів державної влади і управління ЗУНР становили: Українська Національна Рада, яка за характером утворення й складом була представницьким законодавчим органом.і Тимчасовий Державний Секретаріат (Рада Державних Секретарів) як орган вищої виконавчої влади.

Згідно з «Тимчасовим Основним законом про державну самостійність українських земель бувиюі Лвстро-Угорськоїмонархії» (13 листопада 1918 p.), УкраїнськаНа- ціональна Рада та Державний Секретаріат ЗУНР мали діяти до скликання Установчих Зборів. Ha останньому етапі іспуваннядер- жавності у структурі вищих владних органів важливе місце належало іистшутуДиктатора ЗУНР та його уповноважених.

Українська Національна Pada як вищий представницькийор- ган влади в ЗУНР від часу свого утворення (18 жовтня 1918 p.)буя зорієнтована на здійснення різноманітних державних, зокремави- конавчих, функцій. Останні в УІ1 Ради перейняла Рада Державші' Секретарів, а Національна Рада залишила за собою законодавчу контрольну функції. Проте зазначимо, що на практиці приициппо- ділу властей у ЗУНР не завжди дотримувався. Державний Секретаріат ухвалював рішення про призначення депутатів па посади< адміністрацію і судові органи. Керівники УН Ради брали участь' засіданнях Державного Секретаріату. 3 листопада 1918 p. почер вень 1919 p. УН Рада діяла як тимчасовий верховний npedceuw& цькш орган ЗУНР, згодом - 30 УНР.

У діяльності УН Ради дослідники (O. Павлишин) виділяютьД®- періоди: Львівський (жовтень-листопад 1918 p.) та Станіславі ський (2 січня — кінець травня 1919 p.). Ha засіданнях у Львові> Раду представляло декілька делегацій: Віденська — 8 осіб; 6)P01 ширена Буковинська делегація («Український Крайовий Комп* Буковини») - 45 діячів; в) Галицька (Львівська) делегація, Д°™ нена 2 листопада 1918 p. представниками УСДП і 12 листол

1918 p. делегатами від партій та війська,- 29 осіб (всього - 82 депутати). Склад УН Ради у період її діяльності в Станіславові (тепер - Іваио-Франк'вськ) С>УВ доповнений 59 делегатами від повітів та міст Галичини і становив 123 посли (депутати).

Правовою основою поповнення складу вищого представницького органу влади республіки представниками від повітів та міст стало прийнятт я Закону про поновлення складу Української Національної Ради (15 листопада 1918 p.). У кожному повіті громади впродовж 22-26 листопада вибрали по одному члену Національної Ради. Так само по одному члену обрали більші міста, причому Львів обрав чотирьох членів, Чернівці та Станіславів - по два. Таким чином, до складу Української Національної Ради входили близько 150 депутатів, серед яких переважали представники середнього і заможного сслянства, світської інтелігенції (переважно правники та педагоги) і духовенства. У кінці листопада - на початку грудня 1918 p. у Галичині було проведено додаткові вибори від громадських організацій повітів і великих міст. Національні меншини своїм правом представництва в УНР не скористалися.

Доповнена представниками від повітів та міст, УН Рада номінально мала складатися з близько 150 членів. Хоча зазначимо: дослідники {О. ГІавпишин) вважають, що кількість депутатів, які брали участь у засіданнях делегацій га скликань УН Ради, не відповідача їх номінальній кількості, а загальний список діячів УН Ради становив 195 осіб.

За іншою тезою (Б. Тшцик), у сесіях брало участь нс більш як 130 депутатів - частина депутатського корпусу лостійііо перебувала у Відні та в дипломатичних відрядженнях, на захоплених польськими і румунськими військами землях (окремі зних було інтерновано).

Безпосередньо УН Радою керували її президент (Є. Петруше- вич), ного заступники, секретарі й начальники сеймової канцелярії.

^ своїй діяльності вони опнралися на послів (депутатів) сеймових mMiciii. Останні створювалися з мстою покращення законотворчої роботи у різних напрямах суспільного життя. Лише 2-4 січня 1919 p. було утворено дев’ять таких комісій: земельну, військову, законодавчу, технічної відбудови, фінансову, шкільну, закордонних справ, Ч’ОЛльної опіки, комунікацій, а згодом (15 лютого 1919 p.) - ще адміністративну та санітарну.

Компетенцію, організацію та діяльність УН Ради регламенту- “ав Ряд законів, прийнятих на Станіславівському засіданні (4 січня

1919 P-): про Виділ УН Ради; доповнюючий Cmamym; спосіб ого- 10Heiiiw законів і розпоряджень: недоторканність членів УН Ради.

Виділ (комітет) як державний орган влади, що спрямовував Діяльність УН Ради, діяв аж до червня 1919 p. До його складу оби- ралося 9 членів, щоїх очолював Голова УН Ради - 10-й член Виділу (M Кобшецький). Його іменували президентом. Ha Виділ покладалися функції колегіального глави держави. До його компетенції зокрема, належало: затверджувати й проголошувати закони; оголошувати амністію на пропозицію Державного секретаря судівницгва призначати вищих державних цивільних та військових керівників і приймати рішення про їх відставку (демісія); вносити зміни в організацію державної влади. Виділ обирався на період каденції УН Ради. Його рішення схвалювалися більшістю і були правомірні за присутності щонайменше шести членів Виділу.

Згідно із законом, що доповнював («доповнюю чого») Статут. УН Рада обирала Президію у складі голови та чотирьох заступни ків і постійний Секретаріат (два секретарі та один заступник секретаря). Президія Ради мала опікуватися кадровими питаннями уряду, апробувати закони, ухвалені Радою. Ha Секретаріат покладалося ведення поточної канцелярської роботи.

Варто зазначити, що, крім УН Ради як верховного законодавчого органу ЗУНР-ЗОУНР, у першій половині 1919 p. у Станіславові окремо діяла Буковинська (Українська Національна) Pak Ця інституція не мала статусу органу влади, а лише представлялі інтереси українців, які виїхали з окупованої румунськими військачп Буковини до Галичини.

Глибоку перебудову законодавчої структури влади накреслила березнево-квітнева сесія Ради (тривала з 25 березня до 15 квітні 1919 p.), головним підсумком котрої, очевидно, став курс наобран- ня парламенту країни - Coii\ty (Сейм) 30 УНР. Останній мавстати правомочним для вирішення кардинальних економічних та полі тичних проблем, а УН Рада, яка вважала себе тимчасовим представницьким владним органом, мала самоліквідуватися. Правовим підставами започаткування нового представницького органу влади стали закони: про скликаная Сойму ЗОУНР (березень 1919p-)n про вибори (виборча ординація) до Coit\iy ЗОУНР (квітень 19l9pl Хоча події українсько-польської війни 1918-1919 pp. так і недал* змоги провести вибори.

Згідно з прийнятим Українською Національною Радою Bu6of чим законом (14 квітня 1919 p.), однопалатний Сейм мали обирати громадяни на основі загального, рівного, прямого виборчого праь при таємному голосуванні. Активне виборче право надавалося T>0' мадянам, котрі досягли 20 років, пасивним виборчим правом кор* стувалися особи від 28 років.

Закон регламентував організацію виборчої кампанії. Зокре'13 утворювалися виборчі округи та дільниці. Останні збігалися із ^* ськими іромадами. Населені пункти чисельністю понад 2 тис. ви ців поділялися на декілька дільниць. Голосування па виборчій дільниці тривало доти, поки ие проголосує останній виборець. Встановлювався інститут «мужів довір я» (громадських спостерігачів)- представників громадськості, політичних партій тощо. Вони мали право бути присутніми під час виборів та підрахунку голосів.

Відповідно до загальнодемократичної практики права голосу на виборах були позбавлені так звані обезволені особи (душевнохворі), а також кримінальні злочинці (крадіжка, обман, зрада), особи, якідва чи більше разів були засуджені за пияцтво. Цікаво вирішувалося питання про участь у голосуванні військовослужбовців: вони віддавали свої голоси через своїх «повновласників» у окрузі.

Депутатів (послів) належало обирати за иаціонаїьно-пропорцій- ною системою, тобто за кожною національністю, залежно від кількості населення. Було визначено певне число депутатів. Цс гарантувало всім національним меншинам незалежно від перебігу вибор- чоїкампаиії право мати своїх послів у парламенті. 3 226 депутатів Сейму українці мали обрати 160, поляки - 33, евреї - 27, німці - 6. Це навіть давало національним меншинам більше мандатів (66 співвідносно ло 160 українських), ніж було процентне співвідношення національних сил у державі, де українці становили 75% пасслспня.

У зв'язку з цим дослідники (Z>. Тищик) підкреслюють, що такого демократичного на державному рівні забезпечення прав національних меншин при виборах законодавчих органів, по суті, не знала інезнаєдонині світова виборча практика.

Закон про вибори регулював також права і процедуру партій виставляти партійні списки кандидатів у посли Сейму. Зокрема, кожен кандидат міг бути тільки в одному партійному списку. Hc- обрані кандидати вважалися заступниками послів за відповідним списком. У випадку вибуття посла з якихось причин його місце посідав заступник - перший у партійному списку серед необрапих кандидатів.

Державний Секретаріат (ДС ЗУ11Р) (або Ради Державних Секретарів) — вищий виконавчий орган державної влади (урядом) ЗУНР. Правовою основою його діяльності стали: «Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель йувшоі Австро-Угорської монархії» (13 листопада 1918 p.), «ГІро 'Шмчасову адміністрацію областей Західноукраїнської Народної Республіки» (16 листопада 1918 p.). Хоча дослідники (В. Чехович) відзначають той факт, що правовий статус ДС ЗУНР законодавчо не було чітко визначено, і лише з аналізу нормативних актів ЗУНР "игіливає, що він функціонував як вищий виконавчо-розпорядчий °Рган держави. За характером повноважень Державний Секретаріат був органом загальної компетенції, а за способом ухвалення рішень - колегіальним органом. Згідно із Законом «Про тимчасову адміністрацію областей Західноукраїнської Народної Республіки» (16 листопада 1918 p.) ДС ЗУНР підпоряЛковувалися всі 0рпшн адміністративної влади на місцях.

Перший склад Державного Секретаріату ЗУНР Українська Національна Рада сформувала як відповідальний перед нею тимчасовий орган виконавчої влади у Львові (9 листопада 1918 p.) Наступного дня уряд склав присягу на вірність українському івродові і державі. Основною причиною запізнілого сформування УН Радою уряду, на думку дослідників (Б. Тищик), стали: недостатня попереш* підготовленість, відсутність чіткого зв’язку з краєм і непристосованість колишніх діячів австрійської державної системи до революційної акції.

У програмній декларації уряду проголошувалося створеннядемо- кратичної держави, в якій нс буде національного поневолення і національного гніту, де всім громадянам забезпечуватиметься рівність перед законом; вибори всіх ступенів здійснюватиметься іш основі загального, рівного, прямого, таємного і пропорційного шборчого права. Передбачалося проведення земельної реформи, за якою помі- іцицькі землі перейшли б у власність малоземельних і безземельних селян. Метою робітничого законодавства проголошувалося встаїюв лення 8-годинного робочого дня, соціальне забезпечення тощо.

Основна увага в діяльності уряду приділялася розбудові урядово-адміністративного апарату, визначенню соціально-економічних параметрів внутрішнього розвитку українськоїдсржавності й створенню умовдля визнання незалежності ЗУНР на міжнароднійарені Характерно, що одним із основних завдань уряду було визначено вжнття всіх необхідних заходів для об’єднання західноукраїнських земель із утвореною на сході Українською Народною Республікою (C. Макарчук. Б. Тищик). Цей напрям діяльності уряду. ш? мав мринпипове значення для державного будівництва, засвідчував: як влада, так і населення ЗУНР не мислили себе у відриві Ш усієї У країни.

Структурно Державний Секретаріат складався з голови (презя- дента Ради Державних Секретарів) та 14 Державних секретарі» Останні відали окремими галузями державного управління: пнутріш німи справами, військом, шляхами, «скарбними справами», торгівлею і промисловістю, поштою й телеграфом, освітою й віросповідані*4 судівництвом, земельними справами, громадськими роботами, пр3 ЦСЮ й суспільною опікою, суспільним здоров’ям, закордонній справами. До Державного Секретаріату також було включено^* рівняний до секретаріату Харчовий комітет (виділ). За партю""" складом перший Державний Секретаріат ЗУІ1Р був коаліцій'"'

йДсржавних секретарів належали до Націоиально-Демократичпої 10ртїі, 2 - до радикальної і по одному представнику в уряді мали Сйціал-Дрмократична тв Християнсько-Суспільна партії.

Втім, наприкінці листопада 1918 року Українська Національїи Paja скоротила кількість сскретарствдо 10, зокрема внаслідок лік- аідаціі та об єднання деяких секрстарств (наприклад, шляхів та пошт і телеграфу). Водночас УН Рада вирішила створити у своєму складі три «національних» секретарства: польське, жидівське (саме таке слово тодівживалося на означення єврейської національної групи, яке аж ніяк не сприймалося образливо чи лайливо) та iihie- ifiKe. Було запропоновано політичним колам відповідних національних меншин самим сформувати секретарства. Однак вони не зробили ІДЮГО.

Головою першого складу уряду був призначений Кость Лсви- цький (одночасно й секретар скарбних справ), а на початку грудня 1918 p. його замінив Сидір Голубович (у другому складі був одночасно Державним секретарем фінансів, а також торгівлі й промисловості). Другий склад уряду, який працював до червня 1919 p., характеризують (В. Чехович) як коаліцію націонал-демократів і радикалів за участю безпартійних фахівців.

Кожний секретаріат мав свою президію, до якої входили голови усіх відділів, з яких він (секретаріат) складався. Наприклад, до президії одного із чільних у Секретаріаті - Державного Секретаріату «иутрішніх справ - входили голови відділів: особового, суспільїюго здоров’я, санітарного, інтернованих, суспільної (державної) безпе- ™ п ін. Зокрема, особовий відділ займався підбором і розподілом кадрів в управлінському апараті, стежив, чи не зловживають службовці й адміністратори своїм службовим становищем, чи не займаються хабарництвом, чи не чинять несправедливостей. 3 цією метою у різці організації та установи як у центрі, так і ію місцях язоравляли так званих «дові/ючпих урядовців» з відповідними повноваженнями. Зокрема, вони наділялися правом перевіряли робо- B різних службових осіб, зустрічатися з населенням, вислухову- мти його скарги на діяльність відповідних органів і службовців.

пРостіших випадках «довірочні урядовці» уповноважувалися "карати винних на місці», а коли справа була серйозніша — допові- ?111 nP0 неї на засіданні особового відділу чи навіть Державного Є|

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Вищі органи державної влади і управління:

  1. 4. Поняття, система та види органів державної влади
  2. 2. Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконавчої влади, його склад, основні функції та повноваження
  3. 2. Національний банк України як суб'єкт державного управління
  4. 2. Організація державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
  5. 3. Державний контроль та нагляд у сфері праці та соціальної політики
  6. 2. Організація державного управління у сфері внутрішніх справ
  7. 1. Зміст поняття правових актів управління
  8. Стаття 13. Державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду
  9. Розділ 14. Організація управління в українських землях королівської Румуни (1918-1940 рр.)
  10. «Перебудова» у контексті реформування системи управління
  11. Місцеві органи влади та управління - складова політичного устрою Війська Запорозького
  12. Органи центральної влади та управління
  13. Органи центральної влади та управління
  14. Органи автономної влади та управління у XVIII ст.
  15. 4. Організація управління економікою в умовах соціально-економічних реформ
  16. § 2. Система і компетенція органів управління природокористуванням і охороною довкілля
  17. § 2. Державний апарат. Його відмінність від механізму держави
  18. Система та повноваження місцевих органів влади у сфері економіки
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -