Організація місцевих органів державного управління u самоврядування у Північній Буковині

Румунська урядова політика в галузі адміністративного устрою ^на Українських етнічних землях полягала у намаганні уніфікувати "^{к а}Дміністративний поділ краю, так і систему управління ним.

Румунії упродовж 22-річного перебування Північної Буковини складі міжвоенної Румунії (1918—1940 pp.) було здійснено чоіирії адміністративні реорганізації краю.

Перша за порядком організація органів місцевого державного управління Буковини, mo була встановлена після вступу ру*,..^ ських військ у м. Чернівці (11 листопада 1918 p.), ще мала виразні ознаки адміністративно-територіальної автономії. Тоді за рішенням місцевої Румунської національної ради, в руках якої зосереджувалася вся повнота влади в краї, для управління Буковиною створювався крайовий уряд - Секретаріат (12 листопада 1918 p.). Правовою основою його діяльності став прийнятий (12 листопада 1918 р.)инч (самим урядом) спеціальний Закон. Ila загальнодержавномурів- пі основні положення цього Закону було визначено у королівському декреті «IIpo організацію Буковини» (19 грудня 1918 p.), підписаному другого дня після оприлюднення Декрету про об’еднанш Буковини з Румунією.

Структурно крайовий урядскладався з 14 державних секретарів Загальне керівництво краєм здійснювали два міністри-делегатк. один з яких представляв Буковину в бухарестському уряді. У своиї діяльності крайовий уряд керувався шс австрійськими законащ маючи повноваження убагатьох питаннях управління красм:ад» ністративиих, судових, поліційних, фінансових, культурночквгпи тощо. Поза компетенцією місцевого буковинського Секретаріат (уряду) були зовнішні зносини, оборона, державна безпека, меж- тарна політика, якими відала центральна влада у Бухаресті. Ilocn новою крайового уряду було також встановлено систему добору кадрів, за якою призначення державних службовців секретаріатів пошти та залізниці здійснювалося згідно з поданням мінїстра-де- легата.

B умовах «Великої Румунії», що виникла внаслідок присдианя» ряду територій, постала потреба розробки нової адміністративні системи. Цей процес здійснювався на підставі КонституШ' І’і⁴' пії (29 березня 1923 p.) та Закону про адміністративну уніфі^каиІК (14 червня 1924 p.), який всту пив у дію з 1 січня 1926 p.

Закон передбачав поділ Румунії на повіти та громади. Гро*" (комуни) поділялися на сільські та міські. Перші складалися¹ ^ ного села або декількох сіл. Міські громади могли бути ueinp^ повітів чи звичайними містами. Якщо ж вони мали скоіюмі^ч№ культурне значения, наприклад Чериінці, то проголошувалися му- кіцииіями. 3 мстою здійснення контролю за виконанням законів, крашого спрямування адміністративної роботи повіти поділялися' на округи - волості, тоді як міста ділилися на ссктори.

Згідно зі сзаі гсю 7, всі мешканці країїін були зобов'язані належати до громад і вирішувати всі проблеми, пов’язані з їх існуванням. Громада, в свою чергу, мала владу над громадянами і територіпо. шо їіі належала. Лише чужинці пс мали ирава перебувати в громаді без погодження цього на основі спеціального Закону. У статті 10 визначалося, що громадою та повітом уііраиляюіь ради, складені з вибраних радних, включених по прану та кооптованих, зокрема представниці жінок. Громадські та повітові ради обов’язково виконували розпорядження та дотримувалися постанов центральних органів влади. Головою адміністрації громади був примар, а повітової - префект. Обидва вони були зобов’язані виконувати посгановн та рішення, прийняті відповідними ралами. Різні рівні влади зумовлювали й різні вимоги до нрсдсіавників владн.

Відповідно до нового адміністративного закону, всю ісриторію Буковини було поділепо на п’ять повітів: Чернівецький, CTopo- жинсцькнй, Радівецькнн, Сучавський та Кнмнолунзькніі. Ila думку дослідників (/. ПкМубшііі), ці алміїїістративно-іеригоріальні одиниці були створені таким чином, шоб включнги до складу ііівнічшіх повітів Буковини якомога більше сіл з румунським населенням і шм самим дещо зменшити показіїнкії чисельної переваги українського ■вселення в краї. Для досягнення асимі.іянініюї сюсонно українців мети, волостям при провсдсіпіі адміністративної реформи 1926 p. давали назви, що відображали стару молдавську номенклатуру, і в такий спосіб румунська влада мала намір переконати світ у закон- nocii «історнчппх прав» Румунії на Буковину.

Ча підставі Закону про адміністративну уніфікацію (14 червня 1924 p.) восени 1925 p. провели вибори до місцевих органів самоврядування — громадських (комунальних) рад, до складу яких оби- Р^али громадських радпих. Змістдіяльиості іромадських радних визначався їх партійною належністю чи оріснташсю. Тобто, діяльність ралних могла мати свої особливості і використовувалася радни- ^чи для захисту прав тієї національності, яку вони представляли, ^навіть якщо вона спрямована на шкоду представникам інших національностей. Натомість, кількісна перевага у громадських радах >*ix рівнів на Буковині завжди була за румунами, шо викликало неодноразові протести з боку украінських політичних діячів Що

Отже, урядова політика в галузі адміністративного устрою Буковини в 1920 1930-ті роки полягала у намаганні уніфікувати як адміністративний поділ краю, так і систему управління ним, щ₀ було в політичних та фінансових інтересах гіранлячих кіл Румунії Деякий час іромадські та повітові органи користувалися декларованими свободами, однак вибори до них часто набирали характеру політичних змагань. У цей період зроблено кілька спроб ліквідуватті історичні провінції у складі Румунії, що вдалося лише після проголошення тоталітаріюго режиму. Уніфікація адміністративноїсисге- ми королівства нс лише створила видимість єдиної держави, алей мала своїм завданням завершити процес «інтеграції» українських етнічних земель, зокрема иівнічноїчастини Буковини, в Румунію.