<<
>>

Організація місцевих органів державного управління u самоврядування у Північній Буковині

Румунська урядова політика в галузі адміністративного устрою на Українських етнічних землях полягала у намаганні уніфікувати "к аДміністративний поділ краю, так і систему управління ним. '3Uiao мстою в інтересах політичних та фінансових правлячих кіл

Румунії упродовж 22-річного перебування Північної Буковини \ складі міжвоенної Румунії (1918—1940 pp.) було здійснено чоіирії адміністративні реорганізації краю.

Перша за порядком організація органів місцевого державного управління Буковини, mo була встановлена після вступу ру*,..^ ських військ у м.

Чернівці (11 листопада 1918 p.), ще мала виразні ознаки адміністративно-територіальної автономії. Тоді за рішенням місцевої Румунської національної ради, в руках якої зосереджувалася вся повнота влади в краї, для управління Буковиною створювався крайовий уряд - Секретаріат (12 листопада 1918 p.). Правовою основою його діяльності став прийнятий (12 листопада 1918 р.)инч (самим урядом) спеціальний Закон. Ila загальнодержавномурів- пі основні положення цього Закону було визначено у королівському декреті «IIpo організацію Буковини» (19 грудня 1918 p.), підписаному другого дня після оприлюднення Декрету про об’еднанш Буковини з Румунією.

Структурно крайовий урядскладався з 14 державних секретарів Загальне керівництво краєм здійснювали два міністри-делегатк. один з яких представляв Буковину в бухарестському уряді. У своиї діяльності крайовий уряд керувався шс австрійськими законащ маючи повноваження убагатьох питаннях управління красм:ад» ністративиих, судових, поліційних, фінансових, культурночквгпи тощо. Поза компетенцією місцевого буковинського Секретаріат (уряду) були зовнішні зносини, оборона, державна безпека, меж- тарна політика, якими відала центральна влада у Бухаресті. Ilocn новою крайового уряду було також встановлено систему добору кадрів, за якою призначення державних службовців секретаріатів пошти та залізниці здійснювалося згідно з поданням мінїстра-де- легата. У квітні 1920 p. посаду міністра-делегата, іцо персбувавш Буковині, замінено посадою голови регіональної комісії з уніфікаїї» а замість посаддержавних секретарів введспо посади генеральш1' директорів. Ha кінець 1922 p. уніфікацію завершили, і контроль* діяльністю крайових органів влади перейшов до центру, шо otfi- чало остаточну ліквідацію уявної автономії краю.

B умовах «Великої Румунії», що виникла внаслідок присдианя» ряду територій, постала потреба розробки нової адміністративні системи. Цей процес здійснювався на підставі КонституШ' І’і4' пії (29 березня 1923 p.) та Закону про адміністративну уніфікаиІК (14 червня 1924 p.), який всту пив у дію з 1 січня 1926 p.

Закон передбачав поділ Румунії на повіти та громади. Гро*" (комуни) поділялися на сільські та міські. Перші складалися1 ^ ного села або декількох сіл. Міські громади могли бути ueinp^ повітів чи звичайними містами. Якщо ж вони мали скоіюміч№ культурне значения, наприклад Чериінці, то проголошувалися му- кіцииіями. 3 мстою здійснення контролю за виконанням законів, крашого спрямування адміністративної роботи повіти поділялися' на округи - волості, тоді як міста ділилися на ссктори.

Згідно зі сзаі гсю 7, всі мешканці країїін були зобов'язані належати до громад і вирішувати всі проблеми, пов’язані з їх існуванням. Громада, в свою чергу, мала владу над громадянами і територіпо.

шо їіі належала. Лише чужинці пс мали ирава перебувати в громаді без погодження цього на основі спеціального Закону. У статті 10 визначалося, що громадою та повітом уііраиляюіь ради, складені з вибраних радних, включених по прану та кооптованих, зокрема представниці жінок. Громадські та повітові ради обов’язково виконували розпорядження та дотримувалися постанов центральних органів влади. Головою адміністрації громади був примар, а повітової - префект. Обидва вони були зобов’язані виконувати посгановн та рішення, прийняті відповідними ралами. Різні рівні влади зумовлювали й різні вимоги до нрсдсіавників владн. Так, префект викопував свої повноваження особисто або ж через субпрсфсктів, преторів, поліцаїв та нозарів. піднорядковую- чисьбезпоссредпьо Міністерству ипугрішпіх справ.

Відповідно до нового адміністративного закону, всю ісриторію Буковини було поділепо на п’ять повітів: Чернівецький, CTopo- жинсцькнй, Радівецькнн, Сучавський та Кнмнолунзькніі. Ila думку дослідників (/. ПкМубшііі), ці алміїїістративно-іеригоріальні одиниці були створені таким чином, шоб включнги до складу ііівнічшіх повітів Буковини якомога більше сіл з румунським населенням і шм самим дещо зменшити показіїнкії чисельної переваги українського ■вселення в краї. Для досягнення асимі.іянініюї сюсонно українців мети, волостям при провсдсіпіі адміністративної реформи 1926 p. давали назви, що відображали стару молдавську номенклатуру, і в такий спосіб румунська влада мала намір переконати світ у закон- nocii «історнчппх прав» Румунії на Буковину.

Ча підставі Закону про адміністративну уніфікацію (14 червня 1924 p.) восени 1925 p. провели вибори до місцевих органів самоврядування — громадських (комунальних) рад, до складу яких оби- Рали громадських радпих. Змістдіяльиості іромадських радних визначався їх партійною належністю чи оріснташсю. Тобто, діяльність ралних могла мати свої особливості і використовувалася радни- чи для захисту прав тієї національності, яку вони представляли, навіть якщо вона спрямована на шкоду представникам інших національностей. Натомість, кількісна перевага у громадських радах >*ix рівнів на Буковині завжди була за румунами, шо викликало неодноразові протести з боку украінських політичних діячів Що

Отже, урядова політика в галузі адміністративного устрою Буковини в 1920 1930-ті роки полягала у намаганні уніфікувати як адміністративний поділ краю, так і систему управління ним, щ0 було в політичних та фінансових інтересах гіранлячих кіл Румунії Деякий час іромадські та повітові органи користувалися декларованими свободами, однак вибори до них часто набирали характеру політичних змагань. У цей період зроблено кілька спроб ліквідуватті історичні провінції у складі Румунії, що вдалося лише після проголошення тоталітаріюго режиму. Уніфікація адміністративноїсисге- ми королівства нс лише створила видимість єдиної держави, алей мала своїм завданням завершити процес «інтеграції» українських етнічних земель, зокрема иівнічноїчастини Буковини, в Румунію.

<< | >>
Источник: Терлюк I. Я.. Історія держави і права України: Навчальний посібник,- K.,2011.- 944 c.. 2011

Еще по теме Організація місцевих органів державного управління u самоврядування у Північній Буковині:

  1. 4. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
  2. 1.2. Еволюція національного законодавства про надання послуг у сфері освіти в контексті європейського вибору
  3. 2.1. Поняття та класифікація суб’єктів, які надають послуги у сфері освіти
  4. ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
  5. Складна форма державно-територіального устрою та її розвиток
  6. Розділ 7. Державна служба в українських регіонах Австрійської (Австро- Угорської) монархії (1772-1918 рр.)
  7. Розділ 10. Державотворчий процес вУНР доби Директорії (кінець 1918-1920 pp.)
  8. Розділ 14. Організація управління в українських землях королівської Румуни (1918-1940 рр.)
  9. Тема 9. Суспільно-політичний устрій і право на українських землях у складі імперій
  10. Державне будівництво
  11. Адміністративно-політичний розвиток
  12. Організація місцевої влади і самоврядування
  13. Організація місцевих органів державного управління u самоврядування у Північній Буковині
  14. Література
  15. § 2. Суспільний устрій
  16. § 1. Українська Центральна Рада - вищий представницький орган УНР
  17. «ПЕРША» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Центральної Ради)
  18. «ДРУГА» УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (період Директорії)
  19. Замість вступу (витоки й становлення української національної державності та права)
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -