§ 1. Первісне самоврядування і родоплемінна організація суспільства

Історія людства складається з двох основних періодів: первісного суспільства і цивілізації. Держава і право — атрибути цивілізації. Але вони зародилися в надрах первісного суспільства, тому не випадково увага теоретиків держави і права прикута в тому числі і до процесів, що відбувалися на етапі переходу від додержавної епохи до епохи державності.

Перший період в історії людства, коли воно існувало і розвива­лось без держави і права, додержавний період його розвитку в науці називають первісним суспільством.

У розвитку первісного суспільства можна виділити три етапи:

— праобщина;

— родова община;

— селянська община.

Община була універсальною формою організації аграрного сус­пільства, через яку пройшли усі народи світу. В період існування пра- общини завершився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і примітивні знаряддя праці, необхідні для самозбереження і життєзабезпечення. Праобщина характеризується привласнюючою економікою. Організація влади тоді мало чим відрізнялася від тієї організації, яка була у стаді тварин. Однак подальше удосконалення праці призвело до формування більш складного об’єднання людей. Люди почали об’єднуватися в групи, засновані на кровнородинних зв’язках. Сформувалися роди. Рід — це таке об’єднання людей, що іс­торично склалося і засноване на їх кровній спорідненості, має спіль­ну власність і веде спільне господарство. В результаті привласнююча економіка витісняється виробничою. Цей період в науці називають неолітичною революцією. Власне, саме вона і стала початком соціаль­ної організації суспільства, яка набула значного розвитку в період родової общини, в чому не останню роль відіграв фактор колекти­візму у виробництві і споживанні. Оскільки знаряддя праці все ще залишалися примітивними, а продуктивність праці — низькою, влас­ність в родовій общині була спільною, а користування нею — рівно­мірним.

Спільність інтересів, виробництва і споживання членів родової общини зумовили організацію соціальної влади, що стала основою первісної демократії, осередком первісного самоврядування. Воно характеризувалося такими основними ознаками:

1) існувало лише у рамках роду, виражало його волю і ґрунтува­лося на кровній спорідненості людей — членів роду;

2) суб’єкт і об’єкт управління збігалися;

3) органами самоврядування виступали родові збори, тобто збо­ри усіх членів роду та старійшин, що ними обиралися;

4) суспільні справи вирішувалися шляхом вільного волевиявлен­ня всіх дорослих членів роду на зборах, але і самі ці «рішення», і порядок їх прийняття та втілення були неофіційними, тобто вони ще не набули ознак самостійного виду суспільної діяль­ності, але якщо діяли впродовж тривалого часу, то згодом ста­вали усталеними правилами поведінки — звичками, звичаями, традиціями;

5) влада старійшин, які перебували на чолі роду, а також воєна­чальників, які командували збройним ополченням, ґрунтува­лася на їхньому авторитеті, обумовленому значним досвідом і повагою з боку членів роду;

6) посада старійшини не давала особі, яка її займала, особливого соціального статусу;

7) відмінностей між правами та обов’язками у членів роду не було.

Головну роль у родовій общині на первинному етапі відігравала жінка, тож суспільний лад тогочасного періоду носив матріархальний характер. Споріднення дотримувалося за материнською лінією.

Одним із найважливіших наслідків неолітичної революції, що мали пряме відношення до ґенези держави, був розвиток міжродових зв’язків і формування надобщинних структур. Виникнення й еволю­ція цих структур проходили значною мірою спонтанно й одержували під впливом конкретно-історичних факторів різноманітні форми. Де­які з них були типовими для одних народів, але не одержали розвитку в інших.

Природним результатом еволюції общинного ладу було виник­нення великої кількості нових соціальних спільностей, що призвело до появи більш значних соціальних утворень — роди об’єднувалися у фратрії (братерства) та племена в результаті шлюбних зв’язків, за­боронених всередині роду.

Особливо помітну роль серед цих соціальних утворень відіграва­ло плем’я. Воно, як правило, мало свою територію, ім’я (назву), мову (діалект), свої власні релігійні і соціально-побутові обряди.

Схема 3. Піраміда еволюції первіснообщинного ладу

Поступово формувалися й органи племінного самоврядування, насамперед, племінна рада, у котру зазвичай входили вожді і старій­шини усіх родів, що складали плем’я. Члени племінних рад, а також вождь племені, обиралися одноплемінниками і могли бути ними усу­нуті.

У результаті ускладнення соціальної і господарської структури відбулися глибокі зміни і в здійсненні влади всередині общини.

Влада вождя, як і раніше, зберігає додержавний характер. Але здійснювані ним функції, особливо розподільна, наближали його вла­ду до політичної, оскільки вона набуває великої сили й обов’язковості для членів родової общини. Вона ставала більшою мірою владою ста­новища, найвищого управлінського статусу, і не пов’язувалася, як це було раніше, з особистими якостями вождя. Саме тому не лише авторитет, а й владні функції починають набувати вищої цінності в очах членів общини, які все частіше вступають у гостре суперництво за лідерство. Амбітні прагнення до влади підкріплювалися бажанням нав’язувати свою волю колективу, одержувати від влади цілком ви­значені майнові і особисті привілеї.

В первісному суспільстві за часів існування родової общини пра­вилами поведінки виступали мононорми. Вони відрізнялися від норм права тим, що не були продуктом діяльності держави. Мононорма (від гр. pwoZ — один + від лат. norma — правило) — це правило по­ведінки загального характеру, обов’язкове для всіх і недиференційо- ване за змістом і своєю цільовою спрямованістю.

До таких правил поведінки відносять:

— звичаї — правила поведінки загального характеру, що склали­ся в результаті багаторазового застосування і увійшли у звич­ку. Вони виникали внаслідок найбільш доцільної, найбільш правильної поведінки;

— традиції — такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і мали зовнішнє вира­ження в нормах обрядів — формулах дій людини, що ставали правилами поведінки;

— норми моралі — правила поведінки, що регулювали відносини між людьми на основі їх первісних уявлень про добро і зло;

— релігійні норми — правила поведінки, що регулювали відноси­ни між людьми на основі релігійних уявлень про навколишній світ і визначали порядок проведення заходів сакрального ха­рактеру;

— табу — релігійна заборона, що накладалася на певні дії, пред­мети, і за порушення якої застосовувалася сувора кара;

— агрокалендарі — система правил найбільш доцільного ведення сільського господарства;

— міфи — сукупність уявлень людей про навколишній світ і при­роду, у яких закріплювалися способи виготовлення предметів захисту від природних стихій.

Суспільна влада, яка спиралася на ці неписані правила поведінки, збігалася безпосередньо з родовою общиною, не була відокремлена від неї, а отже, не була публічною. Відсутність антагоністичних про­тиріч всередині общини давала змогу родовим зборам безконфліктно вирішувати всі питання общинного життя.

Проте з розвитком суспільства в ньому відбуваються істотні змі­ни, зокрема і в організації суспільного життя. Насамперед, відбуваєть­ся кількісне зростання населення, що веде до ускладнення відносин між людьми. Крім того, суспільний поділ праці (на землеробство, ско­тарство, ремісництво) та підвищення її продуктивності із утворенням надлишкового продукту обумовлюють поділ суспільства на соціаль­ні класи та майнове розшарування людей. Змінюється господарське життя родової общини. Проте спочатку виробниче господарство, за­довольняючи мінімальні життєві потреби членів родової общини, мо­гло створювати надлишок лише в невеликому обсязі. Цей додатковий продукт в силу його незначної частки реалізовувався за принципом внутрішньородового еквівалентного обміну. Але пізніше надлишків ставало все більше і вони все частіше стали надходити в сферу між- общинних зв’язків, набуваючи характеру товару.

Становлення товарного виробництва, у свою чергу, вело до по­дальшого зростання надлишкового продукту, до накопичення багат­ства, чого не було раніше в родовому суспільстві. З’явилася об’єктивна основа для виникнення майнової нерівності між окремими родами, а також і всередині самих родових груп.

Поступове зростання суспільного продукту призвело до погли­блення майнових розходжень, а отже, і до закріплення за общинно­родовою верхівкою майнових, а відтак, і соціальних привілеїв. На­дання вождю таких привілеїв не означало ще відмови від принципу еквівалентного обміну, вони розглядалися лише як компенсація за здійснення ним достатньо складних функцій і тієї великої відпові­дальності, яку він на себе брав, при чому робив це добровільно. За­йняття родових посад у сім’ї давало вождям в нових умовах не тіль­ки престиж і авторитет, що було характерно для попереднього етапу общинного ладу, але й особливий, більш високий статус.

Спочатку ці органи вирішували лише ті питання, що виходили за межі інтересів окремих сімей і родів. Але поступово, у міру розвитку виробничої економіки, ускладнення внутрішньоплемінної організа­ції центр ваги в родоплемінному самоврядуванні переміщується на племінний рівень, що неминуче підривало значимість і усталеність первіснообщинної демократії.

Жіночий рід змінюється чоловічим і суспільний лад стає патрі­архальним, де споріднення ведеться за батьківською лінією. На зміну груповому шлюбу приходить парний. Інтереси патріархальних сімей і сімейно-кланових груп поступово розходяться з інтересами роду.

Саме з появою патріархальної сім’ї виникає селянська община, де влада переходить до рук окремої групи людей, які зосереджуються виключно на виконанні загальносоціальних справ, але здійснюють їх не лише в інтересах общини, а й у власних, групових інтересах. Все це призводить до ще більшого загострення суперечностей всередині общини і появи необхідності в новому соціальному інституті, який взяв би на себе функції керівництва суспільством і розв’язання су­перечностей, що в ньому виникали, і тим самим забезпечив би збе­реження єдності і цілісності соціуму. Таким соціальним інститутом згодом стала держава.

Вона, як особлива організація політичної влади, відрізнялася від родоплемінної тим, що:

1) замість соціально однорідного позакласового суспільства пер­віснообщинного ладу в державі формується соціально неодно­рідне, класово розшароване суспільство;

2) замість кровнородинних зв’язків, які існували в первісному суспільстві, населення в державі поділяється за територіаль­ною ознакою;

3) за первісного самоврядування суб’єкт і об’єкт влади збігалися, а в державі формується особлива публічна влада, відокремле­на від населення, що захищає інтереси економічно найзабез- печенішої частини суспільства і виникає внаслідок його соці­ального розшарування;

4) влада в державі спирається на апарат примусу, що забезпечує виконання її рішень;

5) формується механізм державної влади, що значно удоскона­лює організацію її здійснення;

6) утримання державної влади здійснюється за рахунок коштів, отримуваних внаслідок функціонування офіційної фіскальної системи (системи оподаткування);

7) неписане звичаєве право первіснообщинного ладу змінюється в державі писаним юридичним.