5.3. Організація державної влади в Стародавньому Китаї

Вану підпорядковувався розгалужений і громіздкий державний апарат з великою кількістю урядовців, в основу якого було покладено дворову систему управління, центр якої— палац правителя. Не існувало розмежувань між виконанням державних обов'язків і обслуговуванням особистих потреб царя. І перше, і друге здійснювали одні й ті ж особи.

Першим і найближчим помічником вана, котрий очолював усіх чиновників та виконував різноманітні доручення правителя, був дворецький - сян. Крім нього, були ще три головні радники вана — тайбао, тайші й тайфу. Безпосереднє управління здійснювали вищі посадовці. Після утворення централізованої імперії Цінь найближчим помічником імператора стає перший радник — ченсян. Важливу роль відігравали тайвей (командував усіма збройними силами), шаофу (відав збиранням податків), "начальник великих складів" (відповідав за зберігання зібраного в населення зерна), тінвей (відав питаннями суду та покарань). Увесь апарат державного управління перебував під постійним контролем одного з вищих посадовців -юйші дафу та його помічників. Аналіз різнобічної діяльності чиновників і посадових осіб дає змогу виділити в апараті управління певну систему - трьох головних відомств: фінансового, військового, громадських (публічних) робіт. Адміністративно-територіальне Китай було поділено на області, а ті - на повіти. Начальники областей і повітів призначалися зі столиці та в будь-який момент могли бути

36

усунуті за наказом хуанди. Нижчими адміністративними органами були органи общинного самоврядування - общинні збори на чолі зі старостою. Міста мали власну систему управління. Для кожного міста призначався з центру головний управляючий усіма справами. Були й міські ради, що складалися з колегій.