Кримінальне законодавство

У кримінально-правовій сфері за умов майже повної відсутності власних нормативних актів застосовувалися порми дореволюційного кримінального законодавства. ІЦоправда, з осені 1920 p., щоби пристосувати дореволюційні кримінальні кодекси до умов тогочасного житгя в Україні, розпочалися роботи з перегляду попереднього кримінального законодавства.

Розвиток кримінального права в Україні за Директоріі визначався насамперед завданнями збереження незалежності держави, забезпечення стабільної економічної ситуації, а також гострою пеобхідні- стю ведення боротьби проти порушень громадського порядку ЗЛОЧИННИМИ елементами. Такі завдання визначали відповідну спрямованість кримінального законодавства Директори в свош особливій частині.

B умовах загрози суверенітету Директорія у творсппі кримінально-правових норм виходила передовсім з потреби посиленої °°ротьби зі злочинами npomu держави, під якими розумілися усі ^Лп> спрямонані на насильницьку заміну чи повалення копстигуцій- ного ладу або захоплення державної влади; шпигунство; пропаганда війни; бандитизм тощо. Серед нормативних актів, що мали протистояти такого виду злочинам, насамперед вирізняється Постаїюва «Про тимчасові правша щодо засобів боротьби з діяльністю он-jx- мих осіб, яка загрожус республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку УИР» (15 серпня 1919 p.), яка передбачала арешт осіб, запідозрених у діяльності, що загрожує республіканському ладу і внутрішньому порядку.

Злочинами проти держави Директорія трактувала дії, шо перешкоджали розвитку національної культури, ображали національну честь і гідність тощо. Зокрема, в Законі «Про карну eidnoeidak- ііість за вчинки проти національного розвиткуукраїнськогонаро- ду» (22 жовтня 1920 p.) зазначалося, що національний розвиток українського народу мав надзвичайно велике значення у справі державного будівництва УНР. Чинення перешкод такому розвитку тягне за собою кримінальну відповідальність. У цьому аспекті також згадаймо Закон «Про карну відповідальність за образу національної честі і достоїнства» (24 січня 1919 p.), який передбачав тюремне ув’язнення за образу словом або вчинком як громадяни» УНР, так і особи будь-якої народності УНР. Ha захист прав людини було спрямовано згаданий вище Закон «Л[ю відновлешіягара»- тій недоторканності особи на території Української Народм* Республіки» (28 лютого 1919 p.).

Важливим об’єктом кримінально-правового регулювання Директорії УНР були злочини проти власності (крадіжка, грабі*- розбій, умисне знищення або пошкодження майна), спрямовані і* захист державної та громадської власності проти хабарників, ^шах раїв та інших небезпечних злочинців.

Важливим об ектом кримінально-правового регулювання Директорії були господарські злочини (спекуляція, виготовлення спиртних напоїв та торгівля ними). Щоб поліпшити економічну ситуацію й бодай частково вирішити продовольче питання в країні. Директорія прийняла Закон «Про спекуляцію» (26 січня 1919 p.), який уперше з-поміж подібних нормативних актів подав законодавче визначення самого поняття «спекуляція» (будь-які операції з товарами, сировиною, житлом грошовими знаками, коштовностями) та визначив принципи покарання за такого роду протиправні діяння.

Згідно із законом, покарання за спекуляцію призначалося під- іювіднодо розміру незаконно отриманої вигоди. Так, якщо сума прибутку звинуваченого у спекуляції нс перевищувала 3 тис. крб., він чав сплатити штраф у розмірі від 3 до 10 тис. крб. і відбути ув’язнення від 6 місяців до 1,5 року, коли ж зиск спекулянта перевшцував Зтис. крб., він карався штрафом у розмірі від 10 до 100 тис. крб. іпозбавлеппям волі на термін від 1 року 4 місяців до 2 років. Крім того, передбачалася відповідальність за спекуляцію як професійну сферу діяльності. (Для тих, хто не мав документа на правоторгівсль- ноїдіяльності, покарання збільшувалося вдвічі). Закон передбачав покарання за порушення умов на продаж або постачання предме- гівчи матеріалів, а також за перевищення встановлених владою й оголошених до загального відома цін.

_ 3 мстою припинення пияцтва серед козаків і старшин було нри- ^и"ято Закон «Про карну відповідальність за продаж або відпуск ^cWpmHux напоїв військовими» (31 липня 1919 p.), який значно носиліовав кримінальну відповідальність громадян за вчинення таких Протиправних дій.

Службові злочини в Україні доби Директорії розумілися, здебільшого. як зловживання службовим становиїцем B умовах значного збільшення кількості таких прозиправних діянь законодавець через видання Закону «Про підвищення кар за деякі службові злочини...» (31 жовтня 1920 p ) намагався припинити подібні злочини через підвищення міри покарання за цей вид злочинів як для винних урядовців, так і за співучасть у них приватних осіб.

Законодавча діяльність Директоріїу сфері військовихзлочшт була спрямована на нормативне забезпечення діяльності надзвичайних військових судів, які у своїй діяльності керувалися існуючим на території УНР загальним та військовим кримінальним законодавством. Надзвичайні військові суди, згідно з тяжкістю передбачених законом суспільно небезпечних діянь, накладали декілька видів покарання: 1)смертну кару та 2) сзрокову (безстрокову)ка- торгу, арештантські відділи абострокову в’язницю і грошовукару. Закон «Про деякі зміни закону 26 січня 1919 p. про Надзвичашівій- ськові суди» (4 серпня 1920 p.) розрізняв уже три види покарання: 1) смертна кара; 2) строкова або безстрокова каторга і грошовий штраф; 3) строкова в’язниця.

Отже, в основі джерел кримінального права Директорії УНР лежали норми дореволюційного кримінального законодавства. Роботи щодо систематизації мали на меті пристосувати дореволюційні кримінальні кодекси до умов тогочасного життя в У країні й створити єдиний загальнодержавний кримінальний кодекс -Cmo- mym Карний. Останній, як уже зазиачапось, так і залишився законопроектом, оскільки не був затверджений Директорією. Серед охоплених кримінально-правовим регулюванням злочинів найважливішими у період Директорії УНР були; злочини проти держави й проти власності, господарські, службові та військові злочини. Таке спрямування кримінального законодавства Директорії в його Особливій частині зумовлювалася необхідністю захисту державного і суспільного ладу, власності громадян від злочинних посягань n орієнтацією на виховання громадян у дусі додержання правопорядку і самодисципліни. 1 у цьому сенсі кримінальне законодавство Директорії розвивалося в руслі найважливіших принципівта основ кримінального права взагалі.